Через рік, 1998 р. чотири країни – Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентоспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів – двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ЕСТS), міжнародне визнання бакалавра як фахівця з вищою освітою, який має право продовжувати навчання за програмами магістратури відповідно до положень Лісабонської угоди.

Так поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України аналогічні загальноєвропейським підходам, принципи Болонської декларації в повному обсязі повинні бути впроваджені у 2010 р., а 2005-й р. визначено як проміжний етап моніторингу досягнутого.

Основним завданням на цей період окреслено реалізацію передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічної ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів під час переходу з однієї навчальної програми на іншу, в тому числі програми післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання та мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також сприятиме передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулювальної кредитної системи – можливість ураховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента повинні стати основою для вирішення ще однієї, задекларованої в Болоньї, мети – створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти і дослідників теренами Європи. Обов'язковою вважається також наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю за якістю освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб'єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності української освіти.

У Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006 – 2010 рр., схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р., визначено основні напрями подальшого розвитку і реформування освіти в Україні. У Програмі зазначено, що «… в Україні поки що не досягнуто європейського рівня якості та доступності освіти».

Обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевого бюджетів призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури, що гальмує впровадження сучасних інноваційних технологій і засобів навчання. Діюча мережа навчальних закладів малоефективна через нечисленність навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості. Територіальна розпорошеність навчальних закладів, зокрема вищих, як і їх підпорядкування, не сприяє впровадженню ефективного управління галуззю на загальнодержавному рівні і на рівні регіонів. Порушилися партнерські зв’язки підприємств та організацій з навчальними закладами. Роботодавці поки що не беруть участі у формуванні змісту освіти і забезпеченні належної професійно-практичної підготовки молоді.

Метою Програми є підвищення якості освіти, інноваційний розвиток, адаптація до соціально орієнтованої ринкової економіки, інтеграція у європейський простір, забезпечення рівного доступу до здобуття якісної освіти, удосконалення механізму управління та фінансування, соціальний захист усіх учасників навчально-виховного процесу, прискорення розвитку вищої освіти як визначального чинника інноваційного розвитку суспільства.

Для досягнення поставлених у Програмі цілей пропонується змішана модель розвитку освіти в Україні, що поєднує переваги утворювальної і руйнівної моделей. В основу змішаної моделі покладено принципи інноваційного розвитку пріоритетних організаційних структур та надання певної допомоги тим з них, що здатні до саморозвитку.

Виконання Програми здійснюється за такими напрямами:

- досягнення європейського рівня якості і забезпечення доступності освіти;

- визначення духовних орієнтирів в освіті;

- розвиток демократизму;

- підвищення соціального статусу педагогів;

- підвищення ефективності використання фінансових та матеріально-технічних ресурсів, які залучаються для забезпечення розвитку галузі.

Виконання програми дасть можливість забезпечити перехід до нової якості освіти і виховання, що випливає з їх пріоритетності для розвитку України, зокрема:

• підвищення індексу рівня освіти (ІРО) та індексу людського розвитку (ІЛР) на регіональному та загальнодержавному рівні відповідно до рейтингу України за цими індикаторами, більш рівномірний розподіл інтелектуального потенціалу у розрізі регіонів;

• залучення громадян до національної культури, зміцнення моралі духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, патріотизму;

• приведення у відповідність з європейськими стандартами наукового та науково-методичного забезпечення всіх ланок освіти на підставі розвитку фундаментальних і прикладних наукових досліджень, прикладних розробок у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV-го рівнів акредитації і наукових установах;

• створення рівних умов і можливостей для здобуття громадянами повноцінної освіти протягом життя для особистого розвитку і творчої самореалізації;

• підвищення професіоналізму та соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників, забезпечення їх державної підтримки;

• підвищення якості навчання і виховання, що позитивно вплине на рівень кваліфікації, компетентності і відповідальності фахівців усіх напрямів підготовки і перепідготовки кадрів, упровадження новітніх педагогічних та інформаційних технологій, поглиблення інтеграції освіти і науки;

• узгодження потреб ринку освітніх послуг та ринку праці, забезпечення працевлаштування випускників шкіл, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, надання їм першого робочого місця.

• підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили;

• створення ефективного механізму залучення та використання ресурсів держави на потреби освіти [73].

Тема 5. Проблеми продовольчої безпеки в Україні

5.1. Формування внутрішнього продовольчого ринку в Україні. Показники самозабезпеченості основними видами продовольчих товарів.

5.2. Тенденції споживання продовольства в Україні, відповідність структури харчування раціональним нормам.

5.3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні.

5.1. Формування внутрішнього продовольчого ринку
в Україні. Показники самозабезпеченості основними
видами продовольчих товарів

Першою в системі стратегічних цілей державної аграрної політики України, визначених у ст. 2 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», названо гарантування продовольчої безпеки держави.

Продовольча безпека − захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності [33]. З визначення продовольчої безпеки витікають основні умови її забезпечення: по-перше, це достатнє виробництво державою власного продовольства, по-друге, доступність продовольства для населення.

Основні показники продовольчої безпеки країни:

самозабезпечення країни продовольством (рівень задоволення потреб населення в продуктах харчування за рахунок національного виробництва);

продовольча незалежність – питома вага національного виробництва за найбільш важливими продуктами харчування;

стабільність внутрішнього продовольчого ринку;

фізична доступність продовольства – наявність на ринку продовольчих товарів в обсязі та асортименті, що має попит у споживачів;

економічна доступність продовольства – визначається платоспроможністю населення;

безпека продовольства.

Міжнародна статисти­ка використовує два кількісних порогових критерії, що визначають мінімальний рівень продовольчої безпеки: 1) енергетична цінність добового душового раціону харчуван­ня на душу населення повинна бути не нижчою за 2,5 тис. ккал; 2) витрати на продовольчі потреби повинні не перевищувати 60 % сімейного бюджету. Названі критерії розкривають суть поняття «продовольча безпека» в сучасному поляризованому світі: для бідної країни – це за­безпечення раціону виживання, на який витрачається левова частка особистого до­ходу; для багатої – задоволення різноманітних продовольчих споживчих уподобань за відносно (порівняно з розмірами доходу) малих витрат. Звідси стратегічний виклик для України формулюється як подвійне завдання – наздогнати розвинуті країни у сфері продовольчого споживання за показниками: а) кількості і якості харчування; б) економічної доступності харчування (у частках сімейного бюджету) [39].

Вважається, що продовольча незалежність країни стійка, якщо питома вага національного виробництва за найважливішим продуктами харчування в загальному обсязі їх споживання становить не менше 80 % протягом 12 місяців [6]. Пріоритетне значення в забезпеченні продовольчої безпеки України належить зерну, цукру, олії, молочним та м’ясним продуктам, рибі і рибним продуктам. Рівень самозабезпечення основною сільськогосподарською продукцією прийнято визначати шляхом ділення виробленої продукції на фактичне її внутрішнє споживання. У 2004 р. спостерігалася суттєва диференціація за рівнем самозабезпеченості основними видами продовольства: по зерну він становив 154,4 %, картоплі – 112,8 %, овочах та продовольчих баштанних – 103,8 %, плодах і ягодах – 93,8 %, м’ясу і м’ясопродуктах – 86,7 %, молоку і молочних продуктах – 113,9 %, яйцях – 100,9 % [40].

Згідно з методикою Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) продовольча безпека характеризується двома показниками: середнім рівнем виробництва зерна на душу населення та перехідними запасами зерна в крані. При цьому обсяги перехідних запасів зерна повинні забезпечувати не менше 60 днів його споживання (17 % середньорічного споживання). Формування продовольчої безпеки прямо залежить від рівня виробництва продовольчої сировини в країні. Протягом 1990 – 2005 рр. виробництво м’яса всіх видів (у забійній масі) скоротилося у 2,7 раза, молока всіх видів – у 1,8 раза,

6. Баланс основних продуктів харчування в Україні, тис. т

яєць курячих – в 1,3 раза. Виробництво рослинницької продукції скоротилося не так суттєво: зерна – у 1,3 раза, цукрових буряків – у 2,8 раза, овочів і баштанних культур – на 8,5 %, плодів і ягід – в 1,7 раза, а виробництво картоплі зросло на 16,4 %. У 2005 р. 64,6 % м’яса (у забійній масі), 81,3 % молока, 50,6 % яєць, 99 % картоплі, 89 % овочів, плодів і ягід вироблялося у господарствах населення. Така ситуація, а також опитування, проведене у 2005 р. Інститутом сільського розвитку, свідчать, з одного боку, про велику залежність продовольчої безпеки держави від малоконтрольованого і регульованого особистого підсобного сектора сільського господарства, а з другого боку, про фактичне самозабезпечення сільського населення (яке становить 33 % усього населення країни) продуктами харчування.

7. Виробництво основних видів продукції сільського господарства в Україні, кг на душу населення [194]

Стратегічною ринковою і продовольчою продукцією для України є зерно. Але потенціал цієї продукції використовується не повною мірою, не забезпечується стабільності врожаїв. Так, протягом 2002 – 2004 рр. урожай зерна в Україні коливався дуже суттєво (переважно за рахунок урожайності): відповідно по роках валові збори становили 38 804,3, 20 233,9 і 41 808,8 млн т. Як свідчать дані табл. 8, амплітуда коливань загальної пропозиції зерна по маркетингових роках стосовно попереднього року становить від 48,8 % (2004/05 МР) до 31,4 % (2003/04 МР). Особливо відчутні коливання перехідних запасів на початок маркетингових років (від збільшення в 1,6 раза у 2003/04 МР до зменшення у 2,7 раза у 2004/05 МР).

За рекомендованими ФАО мінімальними нормами перехідні запаси зерна держави відносно обсягу середньорічного споживання повинні бути не меншими за 17–18 %. У США, наприклад, розміри перехідних запасів становлять близько 40 %, а в Україні – лише 4 – 10 %, що створює певну напругу протягом маркетингового року. За прогнозом спеціалістів ННЦ «Інститут аграрної економіки», у2006/07 МР відношення перехідних запасів зерна до обсягу його споживання становитиме 6,5 %. За даними органів державної

8. Динаміка балансів зерна і зернобобових культур в Україні за 2002/03-2005/06 МР та прогноз на 2006/07 МР, тис. т