ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.11.2019
Просмотров: 3462
Скачиваний: 4
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Соціально-економічний стан аграрного виробництва. Сутність і цілі аграрної політики держави
1.1. Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного виробництва
1.3. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
1.4. Модель процесу формування аграрної політики. Групи інтересів в аграрній політиці
1.5. Система цілей аграрної політики держави
Тема 2. Інструменти регулювання аграрного сектора
2.1.Система заходів державного регулювання агропромислового комплексу
2.2. Державне регулювання агропродовольчих ринків
2.3. Цінова політика на агропродовольчому ринку: завдання та основні інструменти
Тема 3. Історія державної політики щодо аграрного сектора в Україні
3.1. Державна політика щодо сільськогосподарського виробництва у період існування Радянського Союзу
3.2. Етапи реформування економічних відносин в аграрному секторі
Тема 4. Основні напрями аграрної політики України
4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України
4.2.Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторі
4.3. Технічна політика держави
4 .4. Розвиток сільських територій та соціальна політика у сільській місцевості
4.5. Державна політика щодо аграрної науки та освіти
Тема 5. Проблеми продовольчої безпеки в Україні
5.3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні
Тема 6. Інструменти регулювання зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією
6.1. Сутність і завдання зовнішньоторговельної політики держави в аграрному секторі
6.2. Регулювання світової агропродовольчої торгівлі в рамках СОТ
6.3. Основні підходи до оцінювання державної підтримки аграрного сектора
Тема 7. Аграрна політика окремих іноземних країн та блоків
Трансформаційна криза відкинула рівень продовольчого споживання в Україні майже на півстоліття назад: у 2005 р. кількісні й структурні характеристики харчування мало відрізнялися від показників 1960 р. Природно, що регресивні кризові зрушення здебільшого торкнулися дорогого набору продуктів. Якщо в першому
19. Споживання продуктів харчування на душу населення в Україні
|
1960 р |
1990 р |
2005 р. |
||||||
Кількість кг на рік |
Добова калорійність (ккал) |
Добова вартість у цінах 2005 р. (грн) |
Кількість кг на рік |
Добова калорійність (ккал) |
Добова вартість у цінах 2005 р. (грн) |
Кількість кг на рік |
Добова калорійність (ккал) |
Добова вартість у цінах 2005 р. (грн) |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
Хліб і хлібопродукти |
163 |
1 398 |
0,99 |
141 |
1212 |
0,86 |
123 |
1 057 |
0,75 |
Картопля |
74 |
280 |
0,44 |
131 |
212 |
0,33 |
133 |
215 |
0,34 |
Цукор |
27 |
295 |
0,25 |
50 |
548 |
0,46 |
38 |
417 |
0,35 |
Олія |
6,0 |
148 |
0,08 |
12,0 |
296 |
0,16 |
13,5 |
333 |
0,18 |
Разом щодо набору дешевих енергоносіїв |
X |
2121 |
1,76 |
Х |
2268 |
1,81 |
Х |
2 022 |
1,62 |
М'ясо і м'ясопродукти |
42 |
286 |
2,33 |
68 |
465 |
3,79 |
39 |
266 |
2,17 |
Молоко і молокопродукти |
230 |
358 |
1,16 |
373 |
582 |
1,88 |
228 |
356 |
1,15 |
Яйця (шт.) |
137 |
50 |
0,10 |
272 |
100 |
0,20 |
240 |
88 |
0,18 |
Риба і рибопродукти |
9,7 |
19 |
0,30 |
17,5 |
34 |
0,53 |
13,0 |
25 |
0,39 |
Овочі |
89 |
67 |
0,64 |
103 |
78 |
0,74 |
118 |
89 |
0,84 |
Фрукти |
34 |
59 |
0,48 |
47 |
82 |
0,67 |
36 |
63 |
0,51 |
Разом щодо набору дорогих енергоносіїв |
Х |
839 |
5,01 |
Х |
1341 |
7,81 |
Х |
887 |
5,24 |
Усього |
Х |
2 960 |
6,77 |
Х |
3 610 |
9,62 |
Х |
2 909 |
6,86 |
наборі за 1990 – 2005 рр. скорочення становило 10 %, то в другому – 33 %.
Ще одним вимірником продовольчої ситуації є показник недостатності (неповноцінності) харчування. Таку недостатність (недоїдання) відбиває різниця між раціональним і фактичним рівнями продовольчого споживання. Як цільовий орієнтир для порівняння варто використовувати медично рекомендовані норми раціонального (здорового) харчування або рівень продовольчого споживання в розвинутих країнах. Наприклад, Український НДІ харчування рекомендував як раціональну норму споживання м'яса на душу населення, включаючи м'ясопродукти, 83 кг на рік. За фактичного споживання у 2005 р. 39 кг рекомендована норма досягнута лише на 47 %, отже недостає 53 %. Такий вимірник продовольчої ситуації називається дефіцитом продовольчого споживання. Його можна обчислювати і щодо окремих продуктів, і щодо всього набору продуктів харчування (табл. 20).
20. Рівні продовольчого споживання
|
Споживання на душу населення, кг/рік |
Дефіцит продовольчого споживання, % |
|||
Україна |
Європейський Союз (25 країн)** |
до раціональних норм |
до рівня споживання країн ЄС |
||
2005 р. |
Раціональні норми харчування |
||||
Хліб і хлібопродукти |
123 |
101 |
91 |
- |
- |
Картопля |
133 |
124 |
81 |
- |
- |
Цукор |
38 |
38 |
41 |
- |
7,3 |
Олія |
13,5 |
13 |
19 |
- |
28,9 |
Разом щодо набору дешевих енергоносіїв (на душу населення за добу): ккал |
2 022 |
1 805 |
1 832 |
- |
- |
грн*** |
1,62 |
1,45 |
1,39 |
- |
- |
М'ясо і м'ясопродукти |
39 |
83 |
95 |
53,0 |
58,9 |
Молоко і молокопродукти |
228 |
380 |
363 |
40,0 |
37,2 |
Яйця (шт.) |
240 |
290 |
222 |
17,2 |
- |
Риба і рибо продукти |
13,0 |
20 |
24 |
35,0 |
45,8 |
Овочі |
118 |
161 |
116 |
26,3 |
- |
Фрукти |
36 |
90 |
110 |
60,0 |
67,3 |
Разом щодо набору дорогих енергоносіїв (на душу населення за добу): ккал |
887 |
1 583 |
1 624 |
44,0 |
45,4 |
грн *** |
5,24 |
9,79 |
10,41 |
46,5 |
49,7 |
Усього (на душу населення за добу): ккал |
2 909 |
3 388 |
3 456 |
14,1 |
15,8 |
грн** |
6,86 |
11,24 |
11,80 |
39,0 |
41,9 |
__________________
* Норми, рекомендовані Українським НДІ харчування.
** Дані FАОSТАТ у 2002 р.
*** В українських цінах за 2005 р.
За енергетичною цінністю добового раціону в середньому на душу населення дефіцит продовольчого споживання щодо нормативного (чи європейського) рівня невеликий (14 – 16 %) і може бути досить швидко ліквідований. Набагато песимістичніший вигляд має оцінка національної продовольчої безпеки за вартісним показником. Уесь дефіцит продовольчого споживання припадає на дорогі енергоносії (м'ясо, рибу, молоко тощо). Тут він досягає майже половини, і його усунення при темпах, що спостерігаються, не може бути швидко здійснене. Наприклад, річне споживання м'яса на душу населення за останні п’ять років збільшилося на 6 кг, але це ще не відповідає європейському рівню (на 46 кг менше). Ще більшим є відставання за споживанням фруктів, а також рибо- і молокопродуктів.
5.3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні
Принциповим вирішенням проблеми прискореного досягнення європейських показників кількості і якості харчування має стати прийняття пріоритетної урядової цільової продовольчої програми. Існує розпорядження Кабінету Міністрів України (від 26 травня 2004 р.) «Про затвердження Концепції поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населення», де відзначається залежність демографічної ситуації, рівня захворюваності від кількісних та якісних характеристик продовольчого споживання і пропонується комплексний набір цілей і заходів щодо вдосконалення харчування населення країни. Але цей документ поки що не набув подальшого правового, організаційного та фінансового розвитку.
Після налагодження ефективного і сталого виробництва продовольчої сировини головною проблемою залишається підвищення доходів населення, оскільки поряд з кількісними показниками продовольчого споживання незадовільний стан національної продовольчої безпеки фіксує така важлива характеристика, як частка витрат на харчування у видатковій частині сімейних бюджетів. Розвиток ринкової економіки забезпечив фізичний доступ до продовольчих товарів, але усунення незадоволеного попиту шляхом уведення механізму рівноважних цін загострило проблему економічної доступності, спричинило продовольчий аспект бідності.
Катастрофічне падіння купівельної спроможності сукупного споживача відбулося за три роки гіперінфляції (1992 – 1994 рр.), коли середньорічні темпи зростання споживчих цін утричі перевищили темпи підвищення номінальних доходів населення. Наступне п'ятиріччя (1995 – 1999 рр. ) стало періодом значного сповільнення темпів інфляції, але в подальшому все ж таки відбулося зниження купівельної спроможності доходів населення на 15 %. На «дні» рецесії (1999 р.) реальні доходи населення становили лише 29 % від рівня 1990 р.
Таке різке падіння цінової доступності спричинило три значні деформації національного продовольчого ринку: 1) значно зменшилися обсяги продовольчого споживання, особливо продуктів тваринництва (майже вдвічі); 2) частка продовольчих витрат у сімейних бюджетах підскочила з 33 до 65 %; 3) натуральний сегмент продовольчого споживання (виробництво для власного харчування) збільшився до 36 %.
Стадія післякризового піднесення купівельної спроможності населення почалася у 2000 р., і за наступні роки його реальні доходи подвоїлися, проте це лише частково компенсувало кризове падіння: у 2005 р. вони становили близько 60 % рівня 1990 р.
Зростання купівельної спроможності населення, хоча і зі зниженою еластичністю, але відчутно поліпшило продовольчу ситуацію: частка продовольчих витрат у сімейних бюджетах знизилася до 58 %, а частка натурального сегмента продовольчого споживання – до 19 %. За 2000 – 2005 рр. споживання продовольства на душу населення збільшилося на 21 % (у порівнянних цінах), а якщо врахувати скорочення його натурального сегмента, то приріст платоспроможного попиту на продовольчому ринку дорівнював 47 %.
Проте навіть за таких позитивних зрушень ситуація з продовольчою доступністю ще далека від благополучної. Про це свідчать додаткові показники. Зокрема, залишається низькою купівельна спроможність 1 % сімейного бюджету. Наприклад, у 1990 р добовий раціон харчування у середньому на душу населення містив 3,6 тис. ккал при 33 % продовольчих витрат у бюджеті сім’ї, тобто 109 ккал на 1 % бюджету. У 2004 р. рівень калорійності добового споживання знизився до 2,9 тис. ккал, а частка продовольчих витрат зросла до 58 %, або 50 ккал з розрахунку на 1 % бюджету. Для довідки: у США ця величина дорівнює 380 ккал. Таким чином, щодо показника продовольчої доступності її нинішній рівень в Україні є нижчим від докризової позначки в 2,2 раза і майже у 8 разів нижчим від американського рівня.
Оскільки стратегічною метою розвитку продовольчого забезпечення є досягнення медично рекомендованих норм раціонального (здорового) харчування, важливим показником продовольчої доступності слугує економічна можливість придбання нормативного набору продуктів. У 2005 р. вартість такого добового набору на душу населення цього ж року становила 11,24 грн (табл. 3), а середньостатистичний добовий душовий наявний дохід – 16,19 грн. Отже, на придбання набору продуктів, необхідного для повноцінного харчування, треба було витратити майже 70 % усього доходу. Цифра свідчить про поки ще не подолану бідність нашої країни, а її поступове зменшення варто було би розглядати як ключовий критерій оцінювання успіхів (або невдач) державної соціальної та аграрної політики.
Масштаби бідності у сфері продовольчого споживання, повільність його розвитку вимагають термінової рішучої корекції державної соціальної політики у двох найважливіших напрямах: а) підвищення середніх показників продовольчого споживання, або збільшення загальної місткості національного продовольчого ринку; б) подолання бідності у сфері продовольчого споживання, особливо в її крайніх формах. Організаційно важливо, щоб в урядовій програмі соціального розвитку країни були присутні як пріоритетні планові й звітні показники кількісного та якісного поліпшення продовольчого споживання, а в щорічно затверджуваному переліку заходів з реалізації стратегії подолання бідності – аналогічні показники для груп населення, що за рівнем доходів перебувають нижче межі бідності.
Двадцять першого грудня 2001 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про затвердження Стратегії подолання бідності в Україні». Цим документом передбачено три етапи реалізації зазначеної стратегії.
Рівень продовольчої доступності чимало залежить від форм проведення політики продовольчої незалежності країни. Протекціонізм на внутрішньому продовольчому ринку вигідний виробникам, фритредерство - споживачам. Сьогодні ситуація на світовому агропродовольчому ринку така, що розвинутим країнам імпорт продовольства і сільськогосподарської сировини обходиться стосовно багатьох позицій дешевше від продукції вітчизняного виробництва.
Якщо продовольчу безпеку розуміти як забезпечення доступу всім верствам населення до здорового харчування, то імпортна експансія може оцінюватися позитивно. У ряді випадків розвинуті країни використовують цей фактор. Так, США – країна із широким залученням дешевого імпорту – в останні роки істотно підвищили відкритість свого продовольчого ринку. Така політика відповідає ідеології СОТ щодо посилення ринкової конкуренції, але водночас розвинуті країни значною мірою підтримують власного аграрного виробника (у тому числі за рахунок споживача), керуючись не лише принципом продовольчої доступності, а й продовольчої незалежності, що означає можливість забезпечення життєво важливих продовольчих потреб завдяки національним виробникам. Політика, що ведеться США, ставить три основні цілі. Перша – стабільність продовольчого постачання країни навіть в обставинах міжнародних конфліктів, що дезорганізують зовнішню торгівлю. Друга – посилення конкурентоспроможності власних агропродовольчих виробників. Третя – збереження сільського населення для раціонального розселення. Ці завдання, безумовно, актуальні і для України.
Тема 6. Інструменти регулювання зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією
6.1. Сутність і завдання зовнішньоторговельної політики держави в аграрному секторі.
6.2. Регулювання світової агропродовольчої торгівлі в рамках СОТ
6.3. Основні підходи до оцінювання державної підтримки аграрного сектору
6.1.
Сутність і завдання зовнішньоторговельної
політики держави в аграрному
секторі
Міжнародна торгівля в результаті відносних переваг стає засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати ефективність використання своїх ресурсів і отримувати більше товарів та послуг.
Глобалізація економіки світу зумовила значне зростання обсягів торгівлі загалом і сільськогосподарськими товарами зокрема. Так, за останні 20 років минулого століття обсяги торгівлі у світі зросли від 2,0 до 6,3 трлн дол. США, або більш як у три рази, а продовольчими товарами – від 220 до 429 млрд дол. США, або на 95 % [5]. Природно, що цей сегмент економічної діяльності дуже важливий для кожної без винятку країни.
Зовнішня торгівля чинить суттєвий вплив на економіку та внутрішній ринок держави, тому в системі державної політики цей аспект діяльності має важливе значення і потребує спеціального розгляду.
Теоретичною основою регулювання зовнішньої торгівлі були і залишаються два взаємопротилежні процеси: перший – у формі вільної торгівлі, другий – протекціонізму, що передбачає захист і підтримку вітчизняних товаровиробників. Митні тарифи є реальними інструментами регулювання політики лібералізації або протекціонізму, а вільна торгівля – це політика, за якої митні органи не застосовують жодних обмежень щодо торговельного обороту. Вільна торгівля стимулює конкуренцію, завдяки чому світова економіка ефективно використовує виробничі ресурси й може забезпечувати високий рівень добробуту людей. Лібералізація торгівлі характерна для країн з великими темпами економічного розвитку.
Протекціонізм як система економічних важелів, спрямованих на обмеження імпорту з метою створення пільгових умов для вітчизняних товарів, сприяє зростанню вітчизняного виробництва, проте, як правило, суперечить інтересам споживачів. Він сприяє модернізації певних галузей, зайнятості населення, зміцненню обороноздатності країни, поліпшенню транспортної інфраструктури тощо.
На початковому етапі формування зовнішньоекономічної діяльності АПК України існував відносно сприятливий режим для імпорту. Ставки імпортного мита були у межах 0 – 5 %, а максимальний показник не перевищував 30 %. Унаслідок лібералізації доступу товарів на внутрішній ринок відбулося перенасичення продовольчого внутрішнього ринку імпортними товарами. У більшості міст частка імпортних товарів досягала 50 – 80 %, що призвело до банкрутства багатьох сільськогосподарських формувань, призупинки виробничої діяльності багатьох харчових і переробних підприємств. У багатьох з них виробничі потужності використовувалися на третину. Лише з 1996 р. держава почала запроваджувати заходи з обмеження імпортних поставок на територію України.