ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 29.11.2019
Просмотров: 3464
Скачиваний: 4
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Соціально-економічний стан аграрного виробництва. Сутність і цілі аграрної політики держави
1.1. Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного виробництва
1.3. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
1.4. Модель процесу формування аграрної політики. Групи інтересів в аграрній політиці
1.5. Система цілей аграрної політики держави
Тема 2. Інструменти регулювання аграрного сектора
2.1.Система заходів державного регулювання агропромислового комплексу
2.2. Державне регулювання агропродовольчих ринків
2.3. Цінова політика на агропродовольчому ринку: завдання та основні інструменти
Тема 3. Історія державної політики щодо аграрного сектора в Україні
3.1. Державна політика щодо сільськогосподарського виробництва у період існування Радянського Союзу
3.2. Етапи реформування економічних відносин в аграрному секторі
Тема 4. Основні напрями аграрної політики України
4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України
4.2.Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторі
4.3. Технічна політика держави
4 .4. Розвиток сільських територій та соціальна політика у сільській місцевості
4.5. Державна політика щодо аграрної науки та освіти
Тема 5. Проблеми продовольчої безпеки в Україні
5.3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні
Тема 6. Інструменти регулювання зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією
6.1. Сутність і завдання зовнішньоторговельної політики держави в аграрному секторі
6.2. Регулювання світової агропродовольчої торгівлі в рамках СОТ
6.3. Основні підходи до оцінювання державної підтримки аграрного сектора
Тема 7. Аграрна політика окремих іноземних країн та блоків
У 2003 р. Україна посідала у рейтингу зростання конкурентоспроможності 84-те місце. Конкурентоспроможність аграрного сектора України оцінюється як низька: частка збиткових підприємств по роках відповідно становила у 1998 р. – 70 %, у 2000 р. – 35 %, у 2002 р. – 54 %, 2004 р. – 34 %, 2005 р. – 36,4 %.
У зв’язку з викладеним виникає питання про можливість зниження державної підтримки сільськогосподарського виробництва. Зі вступом до СОТ країна має зменшувати частку витрат на підтримку сільськогосподарського виробництва, що належать до «жовтого кошика», частка яких в Україні у 2005 р. становила (згідно із сумами, запланованими бюджетом) 66 % від усієї суми підтримки.
Група заходів так званої «зеленої скриньки» охоплює заходи державної підтримки сільського господарства, що не спричиняють неефективний розподіл ресурсів у аграрній сфері. Ці заходи не спрямовані на підтримку цін виробників.
Державні витрати в межах «зеленої скриньки» можуть здійснюватися у таких напрямах:
-
наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;
-
ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;
-
сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації;
-
удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за винятком операційних витрат на її утримання;
-
утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;
-
забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо;
-
підтримка доходів виробників, не пов'язана з видом і обсягом виробництва (наприклад, виплати просто на основі статусу землевласника або виробника);
-
сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва (наприклад, виплати за програмами переміщення виробництва з аграрного сектора в неаграрний);
-
охорона навколишнього середовища;
-
програми регіонального розвитку (наприклад, виплати за програмами регіональної допомоги у депресивних регіонах).
Держава має право фінансувати заходи «зеленої скриньки» у будь-якому необхідному обсязі залежно від можливостей свого бюджету. [31]
До заходів «зеленої скриньки» належать також субсидії, обсяг яких становить менше ніж 5 % від вартості продукції (незалежно від того, чи вони орієнтовані на конкретний продукт, чи на все сільськогосподарське виробництво).
У державному бюджеті 2005 р. витрати, які можна кваліфікувати як витрати на заходи «зеленої скриньки» СОТ, були заплановані на рівні 1 190 696,5 тис. грн (з урахуванням витрат на земельну реформу і на наукові розробки в Українській академії аграрних наук). У бюджеті, що розподіляється через Міністерство аграрної політики, заплановані витрати на заходи «зеленої скриньки» становлять 963 103,5 тис. грн.
Заходи «зеленої скриньки» – це 34 % у структурі державної підтримки сільського господарства коштами державного бюджету у 2005 р. У процесі набуття членства у СОТ в Україні спостерігається тенденція до зростання заходів «зеленої скриньки» у структурі державної підтримки сільського господарства.
Отже, переваги і загрози від вступу України до СОТ можна звести в умовний перелік.
Приєднання до СОТ має такі вигоди для України:
-
отримання у відносинах з усіма країнами-членами СОТ режиму найбільшого сприяння, що важливо, перш за все, у випадках утисків прав України;
-
вихід у міжнародний правовий простір і отримання захисту вітчизняних виробників на основі застосування норм і правил СОТ;
-
доступ до механізму розв’язання торгових суперечок у межах СОТ;
-
приведення українського законодавства і практики зовнішньоторговельної діяльності у відповідність з міжнародними методами регулювання торгівлі;
-
розширення доступу вітчизняних підприємців до зовнішніх ринків унаслідок створення сприятливіших умов для інвестиційної співпраці;
-
безпосередня участь у подальшій розробці норм, що регулюють міжнародну торгівлю.
Негативні наслідки приєднання до СОТ:
-
неконтрольоване відкриття українського ринку;
-
жорсткий зв’язок національного законодавства з правовими нормами СОТ і «зв’язування» митного тарифу;
-
можливе різке скорочення прямого і непрямого субсидування з бюджетів усіх рівнів;
-
відсутність гарантій відносно застосування до України обмежувальних антидемпінгових процедур;
-
зниження митних бар’єрів і ослаблення стимулів для збільшення потоків іноземних інвестицій (згідно з загальним правилом, підтвердженим світовою практикою, у країни з несприятливим інвестиційним кліматом інвестиції в масовому порядку надходять тільки у разі можливості надходження до неї і товарів);
-
падіння конкурентоспроможності українських підприємств на внутрішньому ринку через конкуренцію з іноземцями, а отже, спад власного виробництва і ще більше посилення сировинної спеціалізації вітчизняного виробництва;
-
мінімізація масштабів прямого державного регулювання внутрішніх цін на енергоносії і транспортних тарифів, зближення їх зі світовими цінами, що потягне за собою зростання витрат на виробництво, особливо в енергомістких галузях;
-
скорочення надходжень до бюджету через зниження митних зборів;
-
обмеження свободи держави в галузі застосування тих чи інших заходів регулювання зовнішньоторговельної діяльності [32 – 33].
6.3. Основні підходи до оцінювання державної підтримки аграрного сектора
У країнах з ринковою економікою і всебічним державним регулюванням агропродовольчої сфери накопичено великий досвід оцінки рівня та ефективності заходів державної підтримки сільгоспвиробників, що дозволяє проводити порівняння між країнами та регіонами. У більшості країн переважає товарне виробництво.
Питання визначення розміру внутрішньої підтримки для аграрного сектора економіки в умовах вступу України до СОТ набуває особливої актуальності. Вважається, що відповідним кількісним виразником аграрної політики є витрати на неї в державному бюджеті. Бюджетне фінансування аграрного сектора має свою специфіку. Воно складається не тільки з фінансування бюджетних послуг, але і з фінансування програм підтримки тваринництва, рослинництва, компенсації витрат на ресурси, програми пільгового кредитування тощо. Кожна з програм підтримки сільського господарства відзначається власними цілями та методами реалізації, однак потребує особливих підходів до оцінки ефективності бюджетних витрат, які в Україні фактично не застосовуються. Тому очевидно, що в умовах обмеженості бюджетних коштів перед державою постає завдання ефективного їх використання.
Перші дослідження, присвячені теоретичним і методологічним аспектам оцінки рівня державної підтримки сільського господарства, опубліковані на початку 1990-х років. Суть методу полягає в тому, що за допомогою аналізу впливу програми на суспільний добробут здійснюється оцінка, що дозволяє обрати ту програму підтримки виробників, яка приведе до найменших утрат для суспільства в цілому. Тобто в кожному конкретному випадку визначається, чи доцільно суспільству відмовитися від частини власного добробуту для такої підтримки таким чином сільськогосподарських товаровиробників.
У країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) для оцінки обсягів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та її ефективності використовуються такі спеціальні показники: «оцінка підтримки виробника» (Producer Support Estimate — PSE); «оцінка підтримки споживача» (Consumer Support Estimate — СSE); «оцінка підтримки послуг загального призначення» (General Services Support Estimate — GSSE); «номінальний коефіцієнт захисту» (Nominal Protection Coefficient − NPC); «оцінка загальної підтримки» (Total Support Estimate — TSE).
Діюча класифікація ОЕСР щодо загальної сукупності трансфертів, пов'язаних із здійсненням державної політики щодо сільського господарства, передбачає групування засобів державної політики у три основні категорії: трансферти, що одержують виробники (PSE); трансферти, що одержують споживачі (СSE) і трансферти на послуги загального призначення для сільського господарства в цілому (GSSE).
Починаючи з 1987 р., PSE і СSE є показниками, які офіційно розраховуються ОЕСР для оцінки та зіставлення аграрної політики у різних країнах світу і вважаються найкомплекснішими показниками для оцінки рівня державної підтримки. Дані показники не потребують розрахунку доданої вартості, що значно спрощує їх використання.
Економічна суть показника PSE полягає у визначенні річної грошової вартості валового перерозподілу ресурсів від споживачів і платників податків на державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників незалежно від її сутності, цілей та впливу на обсяги виробництва чи прибутки сільськогосподарських підприємств. PSE розраховують за формулою:
PSE % = (Ріd - Ріd) + (Si - Тi),
де Ріd – внутрішня закупівельна ціна продукції i;
Ріd – світова ціна на продукцію i;
Si, Тi – прямі субсидії й податки при виробництві продукції.
Для міжнародних порівнянь використовують відносний показник PSE. Його визначають відношенням PSE в грошовому обчисленні до суми валової виручки сільськогосподарських товаровиробників у внутрішніх цінах і бюджетних трансферах виробників:
PSE = ,
де — вартість реалізованої продукції у внутрішніх цінах.
За допомогою показника номінального коефіцієнта підтримки виробника (NAСр) можна визначити всі його доходи у світових ринкових цінах без бюджетної підтримки за формулою:
NACp = ,
де — вартість реалізованої продукції у світових цінах.
Таким чином, NАСр може слугувати показником номінального рівня підтримки виробника на ринку, або показником прихованої експортної субсидії, необхідної для здійснення експорту певного обсягу виробленої продукції.
Показник СSE визначає річну грошову вартість перерозподілу ресурсів до (від) споживачів сільськогосподарської продукції в результаті реалізації державної політики підтримки, незалежно від її сутності і впливу на обсяги споживання продукції сільськогосподарських товаровиробників. СSE розраховують таким чином:
СSE = (Рrid – Рib)+ Si ,
де Рrid – внутрішня роздрібна ціна на продукт;
Рib – світова ціна на продукт ;
Si – опосередкована бюджетна дотація споживачам продукту : в результаті реалізації аграрної політики держави.
Аналогічно до відносного показника PSE визначають відносний показник СSE. Його розраховують відношенням СSE до вартості загального споживання товарів внутрішнього виробництва за відрахунком бюджетної підтримки споживачів:
,
де – вартість спожитої продукції; у внутрішніх цінах;
TC - трансферти споживачам від платників податків.
Номінальний коефіцієнт підтримки споживача (NАСc) – це відношення СSE до загальних споживчих витрат на товари, вироблені всередині країни та обчислені за світовими цінами:
,
де – вартість спожитої продукції; у світових цінах.
Тобто NАСс вимірюється як співвідношення середньої ціни на внутрішньому ринку, яку сплачує споживач, до ціни на міжнародних ринках.
Одним із найпростіших показників оцінки рівня державної підтримки є NPС – номінальний коефіцієнт захисту, що оцінює тільки співвідношення внутрішніх і світових цін за формулою:
Якщо NРС > 1, це означає, що держава підтримує вітчизняного виробника, і чим вищий цей показник, тим більший вплив держави на ринок конкретного продукту. І навпаки, при NPС < 1 сільське господарство не має підтримки, що можна розцінювати як непряме оподаткування. Водночас у такому випадку споживачі одержують непрямі субсидії. Коли значення NРС дорівнює 1, це означає, що загальний обсяг грошових надходжень сільськогосподарські товаровиробники одержують цілком від ринку без будь-якої державної підтримки. У більшості країн ОЕСР показник NРС лежить у межах 1,2 і 2,0 а в більшості країн, що розвиваються, цей показник нижче одиниці. Однак недоліком показника ТРС є те, що він не враховує впливу державної політики, яка проводиться на ринку засобів виробництва.
Показник GSSЕ – оцінка підтримки послуг загального призначення – дає змогу визначити річну грошову вартість перерозподілу ресурсів до усіх суб'єктів, що надають послуги сільському господарству в цілому, при реалізації державної політики підтримки, незалежно від її сутності, цілей та впливу на обсяги сільськогосподарського виробництва, прибутків чи споживання продукції сільськогосподарських товаровиробників. У цей показник включають трансферти на освіту й підготовку кадрів, наукові дослідження в галузі сільського господарства, контроль за якістю і безпекою продовольства, сільськогосподарських ресурсів і навколишнього середовища, поліпшення інфраструктури, підтримку маркетингу та ін.
Показник TSE — оцінка загальної підтримки — відображає річну грошову вартість усього валового перерозподілу ресурсів від споживачів сільськогосподарської продукції та від платників податків у результаті реалізації державної політики підтримки, незалежно від її сутності, цілей та впливу на обсяги споживання продукції сільського господарства, за винятком пов'язаних із цим доходів бюджету. Тобто TSE визначає загальну суму перерозподілу ресурсів, пов'язаного з підтримкою сільського господарства, що фінансується за рахунок споживачів і платників податків за винятком надходжень від імпортного мита [24].
Застосування того чи іншого показника залежить від конкретних завдань виміру. Так, для оцінки обсягу державної підтримки в практиці СОТ розраховується такий показник, як «агрегований (сукупний) вимір підтримки» («Aggregate Measure of Support» — АМS). Цей коефіцієнт показує ступінь впливу внутрішньої політики на умови міжнародної торгівлі. У зв'язку із зазначеним, важливою умовою радикального підвищення результативності аналізу структури й ефективності витрат консолідованого бюджету аграрного сектора є розробка гармонізованої методики та системи відповідних критеріїв (показників).
Показник АMS фактично відповідає РSЕ, однак не враховує заходів підтримки, що належать до «зеленої скриньки». АMS для кожного окремого виду сільськогосподарської продукції розраховують за формулою:
АMSi = (Рid - Pib )∙Qi +Si - Ті,
де Рid – внутрішня закупівельна ціна продукції i;
Pib – світова ціна на продукцію i;
Qi – обсяг реалізації продукції i;
Si Тi – субсидії і податки при виробництві продукції i, однак до Si включають тільки субсидії, які належать до заходів «жовтої скриньки».
Існують і інші показники, що дають змогу визначити рівень державної підтримки сільського господарства.
ОЕСР щорічно оприлюднює дані щодо оцінки рівня державної підтримки сільського господарства у країнах-членах цієї організації за показниками PSE, СSE та TSE. У результаті Уругвайського раунду було введено режим нотифікації заходів усіх скриньок підтримки. Тобто, незважаючи на дозвіл застосування низки заходів підтримки без обмежень (заходи «зеленої скриньки»), країни-учасниці зобов'язані щорічно надавати дані щодо витрачених коштів на конкретні програми в сільському господарстві. При цьому необхідно постійно доводити, що та чи інша програма відповідає вимогам «зеленої скриньки». Таким чином досягається прозорість аграрної політики.