Файл: Історія Украйни.docx

У 1898 р. разом з І.Франком М.Грушевський заснував, а потім редагував літературно-публіцистичний журнал “Літературно-науковий вісник” (ЛНВ), в якому виступав з публіцистичними статтями на акту альні теми українського життя.

М.Грушевський та І.Франко виступили з ініціативою утворення української політичної партії на широкій демократичній платформі. В грудні 1899 р. проголошено утворення Української націонал-демократичної партії (УНДП). М.Грушевський увійшов до керівного органу партії — Тіснішого народного комітету народного комітету, виконував обов’язки заступника голови партії. Але пізніше, разом з І.Франком, відходить від цієї партії.

Після 1905 р. переніс свою діяльність до Києва. Як загальновизнаний лідер українського руху згодом стає на чолі Товариства українських поступовців. У 1906 р. організував у Петербурзі "Украинского вестника", який став органом української фракції в Державній Думі.

Проголошення Української Народної Республіки. Війна Радянської Росії проти унр

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. більшовики силами Червоної гвардії, солдатів резервних частин, що розташовувались в Петрограді та матросів Балтійського флоту повалили Тимчасовий Уряд і захопили владу. Прийшовши до влади, більшовики заявили, що визнають рішення майбутніх Установчих зборів стосовно майбутнього державного устрою Росії.

25 жовтня (7 листопада) Мала Рада на спільному засіданні з представниками київських революційних організацій утворила Крайовий комітет по охороні революції в Україні. В цей же час більшовики утворили ревком при київській міській Раді робітничих депутатів. Українська Центральна Рада не визнала більшовицького перевороту і засудила його у відозві до громадян України 27 жовтня (9 листопада).

29- 31 жовтня (11-13 листопада) 1917 року у Києві дійшло до зіткнення військ Штабу Київського Військового Округу, що далі підтримував Тимчасовий Уряд, та більшовицьких військових частин і червоногвардійців, а також українського полку, сформованого з делегатів Третього Всеукраїнського Військового з'їзду, що підтримував Центральну Раду. Генеральний Секретаріат зве з вимогою «негайно припинити напад один на одного» та визнати його владу і цілковито виконувати його розпорядження.

Під час листопадових подій в Києві Центральна Рада вирішує прийняти ряд радикальних рішень: про передачу поміщицьких і державних земель селянським комітетам, поширити повноваження Генерального Секретаріату на відмежовані в серпні території Півдня та Сходу України. На засіданні Малої Ради ввечері 6(19) листопада, М.Грушевський заявив, що потрібно негайно проголосити утворення Української держави. Було запропоновано текст III Універсалу. Коли його було прийнято, починався новий день — 7(20) листопада.

Третій Універсал проголошував утворення Української Народної Республіки (УНР), яка проте зберігала єдність з Російською Республікою. Було оголошено широку програму демократичних реформ: скасовано право власності поміщицьких і нетрудових господарств на землю, встановлювався восьмигодинний робочий день, забезпечувались свободи друку, віросповідання, страйків, скасовувалась смертна кара і т.п. Центральна Рада зобов'язувалась розпочати мирні переговори. Універсал закінчувався закликом: «Громадяне! Іменем Народньої Української Республіки в Федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоров'я, силу і нову будучність. Вироблення тих форм має бути проведено на Українських і Всеросійських Установчих Зборах». В Універсалі було визначено терміни виборів до Українських Установчих Зборів та день їх скликання.

Результати виборів до Всеросійських Установчих зборів, що відбулись в кінці листопада довели велику перевагу українських партій (УПСР та УСДРП), які набрали близько 75% голосів. Більшовики здобули ледве 10%.

Війна Радянської Росії проти унр (кін. 1917 — поч. 1918 рр.). Причини поразки військ Центральної Ради

На початку січня 1918 р. російська радянська армія рушила в Україну. Головні її удари були скеровані через Бахмач на Київ, а також з Воронежа і Курська на Харків. І? чисельність складала, за різними оцінками, від 35 тис. до 60 тис. бійців. Загальне керівництво здійснював Володимир Антонов-Овсієнко. Окремими загонами командували: Муравйов, Берзін, Знаменський, Єгоров, Кудинський. Центральна Рада не була готова до війни, вона мала у своєму розпорядженні на Лівобережжі незначні військові формування (близько 15 тис. чол.), які очолювали: С.Петлюра (Гайдамацький кіш Слобідської України), Євген Коно- валець (курінь Січових Стрільців), Удовиченко, Сальський та ін.

Військові огерації проводилися вздовж залізниць. Ініціатива належала більшовикам. Робітничий клас здебільшого підтримував більшовиків та утворював загони Червоної гвардії, в яких нараховувалось понад 100 тис. осіб. Уже

15 січня російські радянські війська зайняли Харків та важливий транспортний вузол місто Куп'янськ. В багатьох містах відбулись повстання збільшовизованих солдатів та червоногвардійців (Одеса, Катеринослав, Миколаїв, Херсон та ін.). В Катеринославі та Олександрівську велику роль у встановленні радянської влади зіграли загони з Росії.

Впродовж січня більшовицькі війська зайняли Лівобережжя. Центральна Рада не змогла організувати дієвого опору. Кілька сотень студентів та гімназистів, які виступили назустріч ворогові (так званий Студентський Курінь), майже всі загинули 16(29) січня під станцією Крути, на схід від Ніжина.

В кінці січня в Києві вибухнуло більшовицьке повстання, центром якого став завод «Арсенал» (було придушено 4 лютого). 26 січня (8 лютого) війська на чолі з Муравйовим вступили в Київ, після того, як кілька днів запекло обстрілювали з гармат центральну частину міста. Незадовго до цього Центральна Рада виїхала до Житомира, а потім до Коростеня.

Поразки у війні з Радянською Росією військ Центральної Ради були зумовлені цілим рядом обставин: 1) керівництво Центральної Ради недооцінило необхідності створення міцної національної армії, яка б захистила народ від зовнішніх ворогів та ліквідувала внутрішню анархію (Центральна Рада усунула від командування 1-м українізованим корпусом генерала П.Скоропадського, безпідставно підозрюючи його в намаганнях здійснити військовий переворот); 2) в умовах наступу російських більшовицьких військ велика частина населення виявилась нейтральною. Українське село вичікувало, хто візьме гору. Багато селян було незадоволено земельною політикою Центральної Ради (обіцяла не відбирати землю у землевласників, що мають менше 40 десятин і т.п.). Залізничники та робітники незадоволені були затримками видачі зарплати; 3) невдачі Центральної Ради були зумовлені ще й недостатнім розвитком національного руху, нездатністю його керівників повести за собою широкі маси.

Варто зазначити, що не всі більшовицькі лідери в губерніях визнавали повно-важення харківського Народного секретаріату і проголосили в січні-бєрезні 1918 року ряд сепаратних радянських республік — Одеську, Донецько-Криворізьку та Республіку Таврида.

Іу-й Універсал Центральної Ради та його історичне значення

Перша в XX ст. спроба українського народу створити власну державу на-штовхнулась на великі труднощі. Скоординовані дії російських радянських військ та місцевих більшовиків поставили національно-демократичну революцію перед загрозою поразки.

Довгий час в середовищі української інтелігенції переважали автономістсько- федералістські ілюзії, надії на російську демократію. Під час наступу російських радянських військ виявилось багато байдужих до долі української державності. Національний рух не був достатньо розвинутим, його керівники не були взмозі повести за собою мільйонні маси населення. Саме в цих важких умовах народився ІУ-й Універсал.

Під впливом наступу більшовицьких військ Муравйова керівництво Центральної Ради позбулося ілюзій щодо можливості перетворення Росії в демократичну федеративну республіку. Першорядною проблемою стало відокремлення від режиму більшовицької диктатури в Росії.

Засідання Малої Ради, на якому було затверджено IV Універсал, почалося 9(22) січня 1918 р. (саме ця дата звичайно і вважається за день прийняття Універсалу).

В ніч на 12(25) січня М.Грушевський оголосив Універсал. Зокрема в ньому говорилося: «однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, — власть у ній буде належати тільки Народові України...».

Центральна Рада заявляла, що долю України повинні визначити Українські Установчі Збори, до їх скликання Центральна Рада продовжувала залишатись верховним органом влади. Генеральний Секретаріат перейменовано в Раду Народних Міністрів. Універсал окреслив коло найважливіших практичних завдань, що потрібно було вирішити в найближчий час. Одним з найголовніших було укладення мирного договору з Німеччиною та її союзниками. З цією метою до Бресту була послана мирна делегація.

Водночас з Універсалом Мала Рада ухвалила «Закон про національно- персональну автономію». У ньому проголошувалося, що кожна з населяючих Україну націй має право на влаштування свого національного життя.