Файл: Історія Украйни.docx

Історичне рішення Центральної Ради про розрив з імперським центром мало далекоідучі наслідки. Режим більшовицької диктатури, яка встановилась в Україні, не міг не стати об'єктом загальнонаціонального опору. З'явилось гасло, що могло об'єднати антибільшовицькі національно-демократичні сили.

Боротьба за українську державність увійшла в більш організоване русло. Під жовто-блакитними прапорами на боротьбу стали молоді патріоти. Жертви, які вони принесли, не були даремними, адже вони стали прикладом для наступних поколінь.

Боротьба за збереження державної незалежності. Гетьманат п. Скоропадського

Після зайняття України весною 1918 р. окупанти відразу ж почали втручатись у її внутрішні справи. Німецьке командування дійшло думки здійснити державний переворот, який мав очолити колишній царський генерал, командир 1-го Українізованого корпусу (осінь 1917 р.) Павло Скоропадський. 26 квітня за наказом німців розформовано єдину боєздатну українську дивізію ("синьожупанників”).

27 квітня під час засідання Малої Ради німецький загін заарештував керуючого Міністерством закордонних справ; розшукувались, з метою арешту, ще троє міністрів.

28 квітня Центральна Рада зібралась на своє чергове засідання (яке виявилось останнім), щоб ухвалити Конституцію УНР. В цей же день в Києві зібрався «Хліборобський конгрес» (Всеукраїнський з'їзд землевласників), який нараховував понад 6000 учасників. З'їзд висловив незадоволення політикою Центральної Ради. Було висунуто лозунг утворення міцної влади у формі гетьманату. Проголошений гетьманом Павло Скоропадський видав маніфест — «Грамоту до всього українського народу», — в якому повідомлялось про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалося право приватної власності. Одночасно вийшли закони «Про тимчасовий державний устрій України». З них випливало, що замість УНР постає «.Українська Держава». Законодавча, виконавча та судова влади зосереджувалися в руках гетьмана.

Після того, як двом отаманам (головам) гетьманського кабінету міністрів не вдалось сформувати повноцінну Раду міністрів, кабінет очолив полтавський по-міщик Федір Лизогуб. Уряд Скоропадського був позбавлений змоги вести самостійну зовнішню політику. Його дипломати перебували лише в столицях центральних держав. 12 червня в Києві підписано попередню угоду про при-пинення війни між Україною та Росією, а також про відновлення залізничного і поштово-телеграфного зв'язку. Гетьман домагався від Росії територіальних по-ступок. Він намагався приєднати до України всю Холмщину, Крим і заселені україн-цями райони Бессарабії.

Законодавство Центральної Ради було скасоване; у свої маєтки повернулися поміщики. У липні 1918 р. було прийнято закон «Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства». Він передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян. Були заборонені страйки. Гетьманська адміністрація прагнула примусити робітників працювати більш інтенсивно. Було встановлено 12-годинний робочий день.

Скоропадський робив спроби удосконалити державний апарат. Перефор-мовувались військові частини, що залишились від часів Центральної Ради: Окрема Запорізька дивізія, Сердюцька дивізія, полк Січових Стрільців. В жовтні гетьман своїм Універсалом відновив козацтво, як окремий стан, в Чернігівській і Полтавській губерніях та на Слобожанщині.

Чи не єдиними були досягнення уряду Скоропадського у освітній галузі: в більшості шкіл введено українську мову; в жовтні 1918 р. в Києві та Кам'янці- Подільському відкрилися два нових українських університети; засновано Націо-нальний архів та Національну бібліотеку. 24 листопада 1918 р '^творено Українську Академію Наук (перший президент — Володимир Вернадський).

Відновлення Української Народної Республіки. Директорія унр

З листопада 1918 р. розпочалась революція в Німеччині. 11 листопада Німеччина підписала перемир'я з країнами Антанти. Ці події прискорили падіння режиму гетьманату. В ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. в Києві на засіданні опозиційного гетьману Українського Національного Союзу було утворено надзвичайний орган влади — Директорію, яка оголосила про відновлення УНР. Головою Директорії став соціал-демократ Володимир Винниченко, членами: соціал- демократ Симон Петлюра (висунутий січовими стрільцями), член УПСР Федір Швець (за фахом — професор геології), соціаліст-самостійник Панас Андрієвський (за фахом — адвокат), керівник профспілки залізничників, безпартійний Андрій Макаренко.

Директорія виступила з закликом до повстання проти гетьманського режиму. Військові сили Директорії очолив Петлюра, їх кістяком став полк січових стрільців (командир — Євген Коновалець), який базувався у Білій Церкві. 14 листопада гетьман оголосив грамоту, де йшла мова про федерацію України з небільшовицькою Росією.

18 листопада в бою під Мотовилівкою січові стрільці розгромили війська гетьмана, що визначило в подальшому долю його режиму. До лав гетьманських військ масово вступають офіцери колишньої російської армії. Вже 21 листопада Київ було оточе¬но повстанцями, але війська Директорії увійшли до міста лише після евакуації німців, яка закінчилась 14 грудня. Тоді ж місто покинув гетьман Скоропадський, який перед від'їздом зрікся влади.

19 грудня 1918 р. на майдані перед Софійським собором у Києві відбулися військовий парад і урочистий молебен на честь перемоги Директорії. На нараді Генштабу армії УНР за участю С.Петлюри обговорювалось питання про стратегічні дії армії. Надзвичайно важке міжнародне і внутрішнє становище України, а також особисте суперництво Винниченко і Петлюри, паралізувало діяльність Директорії. Реальна влада зосереджувалася у виборних отаманів напівпартизанських загонів, які часто вдавались до самоуправства, організовували погроми єврейського населення. Деякі з отаманів (зокрема, Григор'єв) пізніше перейшли на бік радянської влади.

Директорію відмовлялася визнати Антанта, яка восени 1918р. висадила свої війська на півдні України. 23 листопада в київських та одеських газетах була надрукована Декларація Антанти про початок інтервенції в Україні. Заявлялось, що Антанта висадить свої війська з метою подолання анархії та підтримання порядку. В кінці листопада англо-французька ескадра увійшла в Чорне море та стала на рейдах Севастополя й Одеси. 11 грудня в Одесу увійшли частини Директорії. На деякий час місто було розділено на кілька зон. 18 грудня офіцери-добровольці під командуванням генерала Гришина-Алмазова (що до того перебували під французькою охороною в зоні порту) перейшли в наступ та вибили українські війська за межі міста. Пізніше (в січні 1919 р.) французькі війська зайняли Миколаїв, в якому ще запишалась німецька окупаційна дивізія. Весною 1919 р. до інтервенції приєднались грецькі частини, які склали основу військ Антанти на півдні України, Представники французького командування в Одесі в брутальній формі на переговорах з представниками Директорії вимага-

Західноукраїнська Народна Республіка

“Акт злуки” УНР та ЗУНР

18 жовтня 1918 р. уЛьвові виникла Українська Національна Рада з депутатів австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини та Буковини. Вона ухвалила резолюцію про утворення в майбутньому на українських землях, що перебували в складі Австро-Угорщини, Української держави. 28 жовтня у Кракові виникла польська Ліквідаційна комісія, яка заявила про намір перебрати владу у всій Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складались з поляків, присягнути на вірність Польщі.

Саме тому, в ніч на 1 листопада 1918 р. уЛьвові відбулось повстання українських частин, якими керував сотник українських січових стрільців Дмитро Вітовський. Польські військові сили були захоплені зненацька. Але незабаром вони оговтались і вже в другій половині дня в південно-західній частині міста почались бої. Вході військових сутичок з ворогом, галичани розпочали творен¬ня своєї держави. 9 листопада сформовано уряд — Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким, до якого увійшло ще 11 секретарів. 13 листопада Українська Національна Рада затвердила «Тимчасовий основний закон», який дав назву новоствореній державі — Західно-Українська Народна Республіка.

18 листопада з Перемишля до Львова прибуло 6 польських військових ешелонів. Вранці 21 листопада польські війська перейшли у наступ по всьому фронту у Львові. Українське командування прийняло рішення залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пізніше — до Станіслава. 22-26 листопада відбулись вибори до Української Народної Ради. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.

У важких умовах в цей час опинились українці Буковини, які 3 листопада на всенародному віче у Чернівцях заявили про возз'єднання з Україною. Проте вже 6 листопада в Буковину вступили румунські війська.

В січні 1919 р. перша сесія Української національної ради у Станіславі проголосила об'єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. До Галичини прибула місія Антанти, щоб припинити польсько-українську війну. За умовами перемир'я до Польщі мали відійти Львів та Бориславський нафтовий район. Але військові дії продовжувалися. В березні 1919 р. Українська Галицька Армія, реорганізована на зразок регулярних армій (3 корпуси, по 4 бригади в кожному), втратила ініціативу. Нові умови перемир'я, не змогли задовольнити Польщу, яка бажала повної окупації Галичини.