Файл: Історія Украйни.docx

Утворення і розвиток держави Київська Русь План

1. Походження Давньоруської держави. Норманська та антинорманська

теорії.

2. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кін. ІХ – кін. Х ст.)

3. Київська Русь за Володимира Великого.

4. Прийняття християнства за Володимира Святославовича. Історичне

значення хрещення Русі.

5.Київська держава за правління Ярослава Мудрого. Культурно-освітня

діяльність Ярослава Мудрого “Руська правда”.

6.Причини та наслідки політичної роздробленості Київської Русі (кін. ХІ –

сер. Х ІІІ ст.).

5. Політичний устрій Київської Русі.

6. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі.

Походження Давньоруської держави. Норманська та антинорманська теорії

Історично першою теорією, що пояснює феномен виникнення держави в східних слов’ян, була так звана норманська теорія. Її «хресними батьками» були німецькі вчені Г. 3. Байєр (1694—1738 рр.) і Г. Ф. Міллер (1705—1783 рр.), які стверджували, що Давньоруську державу заснували вихідці зі Скандинавії — нормани, яких на Русі називали варягами. При цьому вчені посилалися на дані найдавнішого руського літопису — «Повісті минулих літ» (далі — ПМЛ) ченця Нестора, в якій під 862 р. дійсно вміщений міф про покликання варягів у землі чуді, словен, кривичів і весі. Від варягів, згідно з ПМЛ, утворилася також назва русі.

«Пішли вони (чудь, словене, кривичі й весь) за море до варягів, до русі, — повідомляє Нестор-літописець. — Тому що так іменували тих варягів — русь... Мовили русі чудь, словене, кривичі й весь: «Земля наша велика й щедра, а порядку в ній немає. Ідіть-но княжити й володіти нами».

«І вибралися три брати з родами своїми, й із собою усю взяли русь. І прийшли вони спершу до словенів, і поставили місто Ладогу. І сів у Ладозі найстарший Рюрик, а другий, Синеус, — на Білому озері, а третій, Трувор, — в Ізборську. І від тих варягів одержала назву Російська земля».

Потім літописець знайомить нас з генеалогічною легендою про спадкоємців Рюрика. Після смерті «батька-засновника», говорить він, влада перейшла до його родича Олега, який у 882 р. обманом захопив Київ і об’єднав північну й південну Русь в одну державу зі столицею в Києві. Коли Олег «прийняв смерть від коня свого» (912 р.), князем став Ігор, названий літописцем сином Рюрика. А коли Ігор був убитий древлянами (945 р.), правити стала його вдова Ольга. Як бачимо, усі перші правителі Русі носять варязькі імена.

Основні аргументи норманістів такі:

1. Русь одержала свою назву від фінського слова руотсі, яким у середині IX ст. називали шведів.

2. Найдавніший літопис включає русів до числа інших варязьких народів — шведів, урманів (норвежців), англів і готів.

3. Більшість імен руських послів, зафіксованих у договорах із Візантією (911р., 944 р.), мають явно скандинавське походження (Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд).

4. Усі перші правителі Русі носять скандинавські імена (Рюрик, Олег, Ігор, Ольга).

5. У західноєвропейських «Бертинських анналах» відзначено, що близько 839 р. візантійський імператор відправив посольство до фран¬кського імператора Людовика І Благочестивого, у складі якого знаходилися представники «народу Рос»; Людовик вирішив, що ці «роси» були шведами.

6. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (близько 950 р.) наводить як слов’янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв — явно старонорманського походження.

7. Ісламські географи й мандрівники IX—X ст. завжди чітко відо-кремлювали русів від сакаліба (слов’ян).

Серед провідних українських істориків «старої школи» на позиціях норманізму твердо стояв Д. Дорошенко. На його думку, прибульці-варяги відіграли «роль в’язі, роль цементу», що скріпило в одне ціле розрізнені руські племена, що об’єднало їх «в одну політичну систему, в одну державу».

Відомі українські історики «старої школи» — М. Костомаров, В. Ан-тонович, М. Грушевський, Д. Багалій — дотримувалися слов’янської теорії походження Русі й міцно стояли на позиціях антинорманізму. Родоначальником слов’янської (або автохтонної, антинорманської) теорії походження Давньоруської держави був російський учений М. Ломоносов (1711—1762 рр.). У варязькій версії він вбачав блюзнірський натяк на «ущербність» слов’ян, на їхню нездатність самостійно організувати на своїх землях державу.

Головні аргументи антинорманістів такі:

1. Назва Русь етимологічно пов’язана не з Великим Новгородом або Ладогою на півночі, а з Україною (Середнім Подніпров’ям). Топонімічним доказом цього твердження є наявність у цьому районі рік із назвами Рось, Русява, Роставиця. Крім того, у сирійській «Церковній історії» Псевдо-Захарії Ритора (555 р.) задовго до приходу норманів у Східну Європу згадується русь, що жив південніше Києва.

2. У Скандинавії не жили племена або народ із назвою русь про них немає згадок у скандинавських сагах.

3. Норманські імена візантійських послів до імператора франків (839 р.) і руських послів до Візантії (911 р.) зовсім не доводять, що руси були шведами. Нормани-дипломати всього-на-всього представляли слов’яно-руських князів.

4. Ісламський письменник Ібн-Хордадбег, що писав між 840 і 880 роками, однозначно називає русів слов’янським племенем.

5. Археологічний матеріал із Східної Європи дає дуже мало речей варязького походження.

6. Нормани не могли «експортувати» ідею державності й державні структури у Східну Європу, тому що в самій Скандинавії за тієї епохи ще не завершився процес розкладання первіснообщинних відносин і були відсутні більш досконалі політичні інститути, ніж у східних слов’ян.

У «Повісті минулих літ» процес народження держави стиснутий до декількох десятиліть IX ст., а тисячоріччя створення передумов такого народження вмістилося в термін життя одного героя — фундатора держави. Пояснюється це міфологічним мисленням літописця і середньовічною звичкою заміняти ціле його частиною, його символом (наприклад, у малюнках місто підмінювалося зображенням однієї вежі, а військо — одним вершником). Держава, у цьому випадку, була підмінена символічною особистістю князя Олега.

Виникнення і становлення Давньоруської держави (кін. Іх – кін. Х ст.)

У 879 р. в Новгороді помер ватажок загону варягів (зі Скандинавії) Рюрик. Його спадкоємцем став малолітній син Ігор, до повноліття якого правителем Славії ставав родич Рюрика Олег.

У 882 р. Олег зібрав багато воїнів, з якими рушив в похід на південь. За свідченням літописця, прибувши до Києва, Олег заховав більшу частину дружини, а решту видав за купців які нібито пливли до Константинополя. Коли на берег прийшли князі Аскольд і Дір, вискочили з човнів воїни Олега і вбили їх. Так були об’єднані в одну державу більш цивілізована християнська наддніпрянська Русь та язичницька Славія. Столицею став Київ. Літописець приписує Олегові такі слова, які той сказав про Київ:”Хай буде се мати городам руським”.

Літописець, який творив у XII ст., вважав вбивство Аскольда і Діра законним, оскільки вони нібито були боярами Рюрика, що колись пішли в похід на Царгород. Ці вигадки були спробою довести законність правління потомків Рюрика (Рюриковичів) у Києві.

В 883 р. Олег підкорив племена древлян, пізніше відбулися походи на сіверян і радимичів. Олег, за висловом літописця, “мав рать” з уличами і тиверцями, які не визнали владу Києва.

У 907 р. Олег здійснив похід на Константинополь. З Олегом пішли воїни підвладних племен, а також хорвати, дуліби і тиверці. 80-тисячне військо пливло на 2 тисячах човнів. Пограбувавши околиці Царгорода, Олег наказав ставити лодії на колеса, і коли подув попутний вітер, ті з’явилися під стінами міста з боку поля. Греки запросили миру. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Константинополя. Візантія сплатила по 12 гривень срібла на кожен човен, а також зобов’язалася давати щорічну данину.

У 911р. Олег послав “мужів своїх” до Візантії, оскільки греки не дотримувалися умов попереднього договору. Було укладено нову угоду, яка чіткіше визначала русько-візантійські відносини. За легендою, Олег помер, коли його вкусила змія, що виповзла з черепа коня.

Ігор князював з 912 по 945 р. Відразу після смерті Олега Ігор переміг повсталих древлян. З роки йшла боротьба з уличами, поки вони переселилися в межиріччя Південного Бугу і Дністра. В 915 р. на кордонах Русі з’явилися кочівники печеніги та уклали з князем мирну угоду, але не дотримали її, тому через кілька років Ігор воював з ними.