Файл: Історія Украйни.docx

На початку 50-х років Галицько-Волинська держава опинилася віч-на-віч з наймогутнішим у тодішньому світі супротивником. У Придніпров’я прийшло кочувати дві монголо-татарські орди. Данило Романович був змушений відновити зв’язки з папою. В 1253 р. Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти монголо- татар. У 1254 р. у місті Дорогичині, під час походу галицько-волинської дружини на ятвягів, представники папи здійснили коронацію Данила Романовича. Коронація справила велике враження на галицького літописця, який називає Данила Романовича королем.

В 1254 і 1259 рр. монголо-татари спробували підкорити Галицько-Волинське князівство. Данило Галицький готував виступ проти ординського панування, проте смерть (в 1264 р.) обірвала ці приготування.

Галицько-Волинська держава за наступників Данила Романовича

Після смерті Данила Галицького (1264 р.) старшим князем став брат і однодумець Данила Василько, який правив у Володимирі. Сини Данила (Лев, Шварно, Мстислав) поділили між собою землі батька.

Василько та Даниловичі продовжили в основному зовнішню політику Данила Галицького.

У 1275 і 1277 роках галицько-волинські дружини разом із золотоординцями здійснили два успішні походи на Литву, у 1280 р. князь Лев з їх допомогою намагався захопити Польщу. Лев Данилович підтримував добрі відносини з Угорщиною та Чехією.

Після смерті своїх братів і Володимира Васильковича Лев Данилович об’єднав усі галицько-волинські землі. Роки правління його сина Юрія (1301-1308) стали періодом піднесення князівства — розросталися міста і села, розвивалися ремесла, торгівля, підносилася культура.

Близько 1303 р. почала діяти Галицька митрополія. Після смерті першого митрополита Юрій Львович направив до Константинополя ігумена Петра, якого було висвячено патріархом в митрополити “всієї Русі” з місцем перебування у Володимирі-на-Клязьмі. Пізніше, через неприязне ставлення до нього володимирського князя, Петро зробив своєю резиденцією Москву. Петро вважався і галицьким митрополитом.

Сини Юрія — Андрій і Лев правили разом в 1308-1323 роках. Вони відстоювали інтереси Галицько-Волинської держави, сприяли її внутрішній стабілізації. Розвивалися економіка і культура.

На початку XIV ст. набрало значної сили Литовське князівство. Але йому загрожували німецькі рицарі, Польща, Золота Орда. Спочатку ворожі, а потім добросусідські взаємини між Галицько-Волинським князівством .і Литвою з часом переросли у союзницькі. Шлюб наймолодшого сина великого князя литовського Гедиміна — Любарта (прийняв при хрещенні ім’я Дмитра) з дочкою Андрія Юрійовича сприяв зміцнення союзу галицько-волинських і литовських князів.

В жорсткій борні з Золотою Ордою Галиць-Волинське князівство зазнало поразки. Князі Андрій і Лев близько 1323 р. загинули в бою з ординцями.

Новим галицько-волинським князем став Болеслав — син польського князя Тройдена та Марії Юріївни. Він прийняв православ’я та отримав ім’я Юрій II (1323-1340). Проте бояри, небезпідставно запідозривши Юрія в намаганнях повернутися в каталіцизм, отруїли князя.

Остання третина XIII — початок XIV ст. — надзвичайно важлива епоха в історії Галицько-Волинської держави. Зріс міжнародний авторитет її правителів — “королів Русі”.

Історичне значення Київської Русі і Галицько-Волинської держави

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії ІХ-ХШ ст. Її внесок до середньовічного, політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзвичайно вагомим.

Вийшовши на історичну сцену з походами Аскольда на Константинополь і нажахавши середньовічний світ середини IX ст., Київська Русь поступово перейшла від воєнних сутичок з сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу.

Київські князі уклали мирні союзні угоди з Візантією й Германською імперією. Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх з часом, що було нормою міжнародних відносин середньовіччя, династичними шлюбами. Руські князі підтримували династичні зв’язки з Францією, Швецією, Англією, Германією, Угорщино, Норвегією, Візантією. Ярослава Мудрого називали “тестем Європи”. Київська Русь відігравала вагому роль у міждержавних відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.

Великий міжнародний авторитет і військова міць Давньоруської держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними було землеробство і скотарство, ремесла і промисли. Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв’язки Київської Русі. Енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Київ залишався центром міжнародної торгівлі. Іноземні купці торгували в руських містах.

Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру. Своєрідна і неповторна, вона увібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу і в той же час відчутно впливала на культурний розвиток країн світу. Далеко за межами своєї батьківщини були відомі київські ювеліри, іконописи, зброярі.

Могутня держава середньовічної Європи Київська Русь прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян, стала етапом формування східнослов’янських народностей, відстояла свої землі від ворогів. Завдяки державній єдності руських земель взаємно збагачувалися уклад життя, мова, матеріальна й духовна культура їхнього населення.

Київська Русь сприяла економічному й культурному розвитку багатьох неруських народів, які здавна проживала на її території або по сусідству.

Загалом і історичний період Давньоруської держави на Подніпров’ї, Галичині й на Волині, в Причорномор’ї та Приазов’ї закладалися традиції незалежної державності на території України. Саме в цей час українська народність отримала могутній стимул для свого господарського, політичного й культурного розвитку.

На видумку видатного українського історика й політичного діяча Михайла Грушевського, “Київська Русь є першою формою української державності”.

Навала орд Батия завдавала непоправної шкоди Русі. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і села, палаци і храми, книги й ікони. Та руський народ зумів вистояти й відродити життя. Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі, росіян і білорусів.

Боротьба руських земель проти монголо-татарських завойовників

Весною 1223 р. на річці Калка в Приазов’ї монгольське військо вперше зіткнулося із загонами руських князів, які вирішили підтримати половців. Галицька дружина Мстислава Удатного і волинська Данила Романовича спочатку потіснили монголів, але їх не підтримали інші князі. Половці втекли з поля бою. Київський князь не брав участі в битві, та навіть склав зброю, повіривши обіцянці монголів пропустити його на Русь, проте монголи перебили киян.

У 1235 р. монгольська орда хана Батия рушила в похід для завоювання Європи. Спочатку Батий підкорив Волзьку Болгарію і половців, а зимою 1237-1238 рр. спустошив Рязанське і Володимиро-Суздальське князівства.

Навесні 1239 р. монголо-татари напали на Переяслав. Обороною міста керував єпископ Симеон, але сили були нерівними, монголи захопили місто і спалили його.

Восени того ж року була спустошена Чернігівська земля. Один з чернігівських князів Мстислав Глібович дав бій під стінами міста, проте був розгромлений. Жителі міста кидали на ворогів зі стін величезні камені. Але монголо-татари використали стінобитні машини та взяли місто. Після цього були спустошені міста по Десні та Сейму: Путивль, Глухів, Рильськ та інші.

В кінці листопада 1240 р. Батий підійшов до Києва. Оборону міста очолював надісланий галицько-волинським князем Данилом Романовичем воєвода Дмитро. Дев’ять днів кияни відбивали приступи монголо-татар. Лише на десятий день ординцям удалося вдертися до міста через пролом в стіні. Останнім рубежем захисників стала Десятинна церква.

Весною 1241 р. полчища Батия рушили на захід. Літописець назвав міста Волині і Галичини, які захопили монголи: Колодяжин, Каменець, Ізяслав, Володимир, Галич. Лише Кременець і Данилів уціліли, оскільки знаходилися на високих горах, тому монголи не змогли їх штурмувати.

Протягом року полчища Батия спустошували Польщу, Угорщину, Чехію, країни Балканського півострова.

Бажаючи заручитися підтримкою у боротьбі проти монголо-татар, Данило Галицький підтримував стосунки з римським папою. В 1253 р. папа Інокентій IV навіть оголосив хрестовий похід проти монголо-татар. Наступного року представники папи коронували Данила Романовича.

В 1254 р. загони монгольського воєначальника Куремси з’явилися під Володимиром-Волинським та Луцьком, але жителі цих міст відбили нападників. Данило Романович виступив проти Куремси. Галицько-волинське військо повоювало в Побужжі “татарських людей’’ та перемогло Куремсу у Болоховській землі. Навесні 1255 р. Болохівську землю остаточно приєднали до Галицько- Волинського князівства. Орда Куремси повернулася в місця своїх кочовищ.