Файл: Історія Украйни.docx

Українське питання у вузькому розумінні – це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому – це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.

Напередодні ІІ світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група - СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина – країни, до складу яких входили українські землі. Їхня основна мета – втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група – Англія, Франція і частково США (тобто країни – творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси.

Третя група – Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 р., домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання.

Карпатська Україна напередодні іі Світової війни

На Закарпатті, яке у 1918 р. увійшли до Чехосповаччини під назвою Підкарпатська Русь, існували організації всіх значних чехословацьких політичних партій (аграрна, комуністична, людова (народна), соціал-демократична). Здавна діяла група русофілів (або москвофілів), що вважали закарпатських українців частиною російського народу, в минулому вона виступала з вимогами приєднання краю до Росії, пізніше змінила політичну орієнтацію на Угорщину. Існували прихильники «русинської» орієнтації (вважали, що тут мешкає самобутній народ — русини) та мадьярофіли (вважали, що закарпатці — це слов'янізовані угорці).

Поступово набирала все більшої ваги українофільська течія, яку очолювали лідери християнсько-народної партії: Августин Волошин, брати Михайло і Юлій Бращайки. Під їх впливом перебували товариство «Просвіта», скаутська організація «Пласт» та інші культурно-освітні об'єднання.

Українські політики постійно вимагали давно обіцяної автономії для Підкарпатської Русі, але Прага на неї довго не погоджувалась. Коли Німеччина відірвала Судети, та було визнано автономію Словаччини, 11 жовтня 1938 р. Прага дає дозвіл на формування автономного уряду Підкарпатської Русі на чолі з лідером русофілів Андрієм Бродієм. 26 жовтня його було змінено (за проугорську позицію) А.Волошиним. 2 листопада, внаслідок Віденського арбітражу, до Угорщини відійшла південна частина Закарпаття ( міста Ужгород, Мукачево, Берегово).

Столицю Підкарпатської Русі було перенесено до Хусгу. Конституційним законом від 22 листопада 1938 р. краєм мав керувати окремий автономний уряд, а законодавча влада — перебувати в руках місцевого сейму. 13 лютого 1939 р. на виборах до сейму перемогу отримало, незадовго до нього створене за ініціативою А.Волошина, Українське Національне Об'єднання, за яке подало голоси 92,4% виборців. УНО відстоювало ідею відновлення української державності, тому зрозуміла та негативна реакція Сталіна на ці прагнення: «Букашка, желающая присоединить к себе слона...» (з виступу на XVIII з'їзді ВКП(б) 10 березня 1939 р.). Починаючи з жовтня 1938 р., в Закарпатті з'явилось багато українських націоналістів з Галичини (Михайло Колодзінський, Роман Шухевич, Віктор Курманович, Олег Кандиба (Ольжич) та ін.). Вони брали активну участь у розбудові життя краю.

14 березня президент ЧСР визнав протекторат Німеччини, а Словаччина проголосила незалежність. В ніч з 14 на 15 березня угорська армія без оголошення війни перейшла кордон. Чеські війська не чинили опору загарбникам і в той же час перешкоджали заволодінню зброєю членами «Карпатської Січі» (українська добровільна організація). 15 березня в Хусгі відбулось 6 історичних засідань Сойму Карпатської України (в складі 22 послів), під час яких проголошено незалежну державу Карпатська Україна. Президентом держави обрано А.Волошина. Державною мовою ставала українська, а прапором — синьо-жовтий стяг. Сойм оголосив «Карпатську Січ» національною армією.

15 березня угорські війська захопили Хусг. Керівництво держави виїхало в еміграцію. 18 червня січовики відступили на територію Румунії. В горах бої тривали ще деякий час (загони Тацинець-Крома, Росохи та ін.). Боротьба за незалежність коштувала п'ять тис. полеглих.

Роль “українського питання” в німецько-радянському зближенні. Пакт Молотова-Рібентропа

Після Першої світової війни оформилась система договорів, відома як Версальсько-Вашингтонська, яка передбачала збереження і зміцнення загального миру та безпеки, непорушність встановлених кордонів, кроки по роззброєнню. Було створено міжнародну організацію — Лігу Націй. В 1930-х рр. політика Німеччини, Італії і Японії, які уклали «антикомінтернівський пакт», стає агресивною. Великі держави (Великобританія і Франція) проводили політику «невтручання» і «умиротворення» агресора.

Українське питання було одним з важливих у міжнародних відносинах. Загарбницькі плани щодо України виношувала Німеччина, Радянський Союз, не висловлював офіційних претензій на західноукраїнські землі, проте таємно прагнув до їх анексії. Франція та Великобританія, які були гарантами дотримання Версальських угод боялись посилення позицій СРСР та підтримували Польщу.

В вересні 1938 р. у Мюнхені лідери Німеччини, Італії, Великобританії та Франції підписали угоду про поділ Чехословаччини. Українське Закарпаття отримало автономію в складі Чехословаччини. В березні 1939 р. внаслідок Віденського арбітражу, згідно якого південь Чехословаччини передано Угорщині, Закарпаття було окуповано останньою.

23 серпня 1939 р. у Москві, було заключено радянсько-німецький пакт про ненапад, відомий як «пакт Молотова-Ріббентропа». Він був розрахований на 10 років. Важливим додатком до пакту був таємний протокол про поділ Європи на «сфери життєвих інтересів» між двома режимами.

В статті другій протоколу йшла мова про долю Польщі, де, зокрема, зазначалося: «У випадку зміни територіально-політичного устрою областей, котрі входять до складу Польської держави, границя сфер інтересів Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарева, Вісла та Сан».

Забезпечивши цим нейтралітет СРСР, незважаючи на погрози великих держав, гітлерівська Німеччина 1 вересня 1939 р. напала на Польщу, поклавши цим початок Другій світовій війні. 17 вересня 1939 р. розгорнулись агресивні дії СРСР проти Польщі, кваліфіковані офіційною пропагандою як «визвольний похід» Червоної Армії в Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня укладено радянсько-німецький договір про дружбу й кордони. В кількох містах (Брест, Пінськ, Ковель) були проведені спільні військові паради, що мали символізувати дружбу двох держав.

У пункті третьому таємного протоколу йшла мова про інтереси Радянського Союзу стосовно південного сходу Європи, зокрема Бессарабії, з німецького боку підкреслювалась повна політична незацікавленість в цьому регіоні. В кінці червня 1940 р. СРСР, скористався невтручанням Німеччини та її тиском на румунський уряд, зайняв своїми військами Бессарабію, заселені українцями території Буковини та румунський округ Герца (останній було захоплено з метою відсунення кордону від Чернівців).

Україна в роки іі світової війни (1939 – 1945 рр.) Велика Вітчизняна війна (1941 – 1945 рр.) План

Входження західноукраїнських земель до складу СРСР.
Напад Німеччини на СРСР невдачі червоної армії в боях на території

України 1941-1942 рр.

Фашистський окупаційний режим на Україні.
Партизанський рух на Україні в роки Великої Вітчизняної війни.
Збройна боротьба ОУН-УПА в 1941-1944 рр. на Україні.
Визволення України.

Входження західноукраїнських земель до складу срср

Забезпечивши невтручання СРСР пактом 23 серпня 1939 p., гітлерівсько Німеччина 1 вересня напала на Польщу, поклавши цим початок Другій світовій війні. Незважаючи на героїчний опір окремих частин польської армії, німецькі війська швидко просувалися на схід. 17 вересня 1939 р. розпочався наступ радянських військ проти Польщі, кваліфікований офіційною пропагандою як «визвольний похід» Червоної Армії в Західну Україну та Західну Білорусію. 18 вересня польський уряд та головне командування виїхали за межі країни, наказавши військам не вступати в сутички з Червоною Армією. Вже 22 вересня радянські війська увійшли до Львова.

В Західній Україні було інспіровано «відновлення» радянської влади, з цією метою організовано вибори (22 жовтня) та роботу Народних Зборів у Львові, які звернулись з «проханням» про входження до СРСР (в декларації Народних Зборів говорилось про возз'єднання з Радянською Україною). Тут було утворено Львівську, Тернопільську, Станіславську, Дрогобицьку, Волинську та Рівненську області.

У червні 1940 р. уряд СРСР звернувся з ультимативними вимогами до Румунії про негайне повернення Бессарабії. Радянські війська без бою вступили в Північну Буковину та Бессарабію. У складі УРСР було створено дві нові області — Чернівецьку та Ізмаїльську, а також проведено розмежування з новоутвореною Молдавською PCP (до складу останньої увійшли деякі історично українські землі Подністров'я, які раніше входили до Молдавської АРСР).

Напад Німеччини на срср невдачі червоної армії в боях на території України 1941-1942 рр

Особливості воєнних дій влітку — восени 1941 р.

22 червня 1941 р. війська нацистської Німеччини та її союзників (Фінляндії, Румунії, Угорщини та Італії) напали на СРСР. Фронт простягнувся більш як на три тисячі кілометрів від Льодовитого океану на півночі, до Чорного моря на півдні. Німеччина готувалася до війни заздалегідь, ще 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву №21 — т.з. план «Барбаросса», яким передбачались напад на СРСР і його розгром в ході «блискавичної війни». Прорахунки сталінського керівництва та перевага німецьких військ привели до того, що вже в кінці першого тижня війни німецькі війська діяли за 100-200 км на Схід від кордону. Вже в перший день війни на аеродромах було знищено понад 1200 бойових літаків. За перші три тижні війни загинуло 850 тис. бійців і командирів Червоної Армії. За півроку війни в полон до німців потрапило 3 млн. 600 тис. радянських військовослужбовців.