Файл: Історія Украйни.docx

В середині 1943 р. Надзвичайний Збір ОУН визначив головні завдання національно-визвольної боротьби. ОУН рішуче відмовилась від старих догм («Україна для українців!» тощо). ОУН проголосила курс на союз з усіма поне-воленими народами в боротьбі проти спільних ворогів — нацизму і більшовизму. Історики оцінюють чисельність УПА від 30-40 тис. до 100 тис. осіб.

Довготривалою та виснажливою була боротьба на західноукраїнських землях, яку проводили Українська Повстанська Армія (УПА) та Організація Українських Націоналістів (ОУН). Після капітуляції нацистської Німеччини, сталінське керівництво отримало змогу посилити терор на західноукраїнських землях, перетворивши їх у справжній театр військових дій. Перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов на нараді секретарів обкомів, начальників обласних управлінь НКВС, НКДБ, командуючих військовими округами, яка проводилася у Львові в лютому 1946 р., наголосив на необхідності максимального використання військової сили в Західній Україні.

Українське підпілля проводило активний опір. Керівником збройної боротьби був видатний діяч українського руху Роман Шухевич (псевдонім — Тарас Чупринка), Головний командир УПА (1943-1950), Голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (1944-1950). Шефами штабу УПА були: Дмитро Грицай (Перебийніс), Олександр Гасин (Лицар). УПА була тісно організаційно пов'язана із структурою ОУН. Звичайно провідні члени ОУН займали керівне становище в УПА.

Територіально УПА поділялась на чотири групи:

1) УПА-Північ (діяла на Волині і Поліссі);

2) УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння);

3) УПА-Південь (Кам'янець-Подільська, Житомирська, Вінницька області);

4) УПА- Схід (північ Житомирщини, Київщини). УПА-Південь та УПА-Схід фактично припинили свою діяльність в середині 1944 р.

Кожна з груп поділялася на воєнні округи, а ті в свою чергу — на тактичні відтинки. Тактичною військовою одиницею був курінь, який мав 3-4 сотні. Сотня поділялася на чоти, чоти на рої.

УПА і групи ОУН нападали на відділи НКВС, звільняли політв'язнів. УПА протистояла примусовій мобілізації до Радянської Армії, арештам і вивозам населення. Чисельність УПА сягала 100 тис. осіб. У 1946 р. була проведена противиборча компанія, а також акція проти колективізації.

За офіційними даними в 1944-1953 рр. було заарештовано майже 104 тис. осіб "бандитів, учасників ОУН, а також бандпосібного елемента". Переважна більшість заарештованих за різні "антирадянські політичні злочини" походила із Західної України. Крім відвертої боротьби, уряд УРСР кілька разів звертався до вояків УПА з пропозицією амністії.

В 1945-46 рр. боротьба УПА досягла апогею. В 1947 р. вона починає спадати, почав здійснюватись частковий розпуск загонів УПА. З осені 1945 р. по 1948 р. було проведено через територію Чехословаччини ряд рейдів УПА з метою виведення бійців до Німеччини та Австрії.

В 1950 р., оточений спецпідрозділами МВС-МДБ, загинув під Львовом головно-командуючий УПА Р.Шухевич.

До 1952 р. УПА як організована сила перестала діяти. Епізодичні дії УПА тривали до 1953 р.; радянські джерела повідомляли про «озброєні банди» на Волині ще у 1 956 р.

Визволення України

На початку 1944 р. Радянський Союз вступив в завершальний етап війни, завданням якого було очищення території СРСР і розгром Німеччини. 24 грудня 1943 р. почався загальний наступ радянських військ на Правобережжі. 1-й Український фронт на початку січня 1944 р. вигнав ворога з Житомира, а 2 лютого — з Луцька і Рівного. 2-й Український фронт розгромив 8-у німецьку армію та увірвався в Кіровоград (8 січня 1944 р.).

В кінці січня 1944 р. війська 1 -го й 2-го Українських фронтів оточили німецькі війська в районі м.Корсунь-Шевченківського. В лютому це угрупування було ліквідовано (55 тис. вбито й поранено, 18 тис. взято в полон). 4 березня війська 1 - го Українського фронту розпочали Проскурівсько-Чернівецьку наступальну операцію, в ході якої 20 березня звільнено Вінницю, 25 березня — Проскурів, 26 березня — Кам'янець-Подільський, 29 березня — Чернівці. 2-й Український фронт, форсувавши Південний Буг і Дністер, вийшов 26 березня на державний кордон з Румунією. Війська 3-го і 4-го Українських фронтів завдали тяжкої поразки німецьким військам на півдні. 13 березня взято Херсон, 28 березня — Миколаїв, а 10 квітня — Одесу. 8 квітня 4-й Український фронт і Окрема Приморська армія перейшли в наступ у Криму. 9 травня радянські війська звільнили Місто Севастополь, в зв'язку з чим 4-й Український фронт було розформовано.

13-18 липня війська 1 -го Українського фронту прорвали оборону групи армій «Північна Україна». Під Львовом, в районі Бродів, було розгромлено 8 дивізій вермахта, в т.ч. сформована за участю «Мельниківців» з українців дивізія СС «Галичина» (частина бійців цієї дивізії під впливом агітації бандерівців ще в червні перейшла в УПА). 27 липня вибито німців з Львова, Станіслава і Перемишля. На лівому крилі 1 -го Українського фронту було відтворено 4-й Український фронт, який почав наступ в Карпатах. В серпні, в результаті Яссько-Кишинівської операції 2-го і 3-го Українських фронтів визволено межиріччя Дністра Дунаю. На початку жовтня в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення території УРСР. 27 жовтня звільнено закарпатське місто Ужгород.

28 Жовтня – день визволення України від фашистських загарбників.

Україна в перші повоєнні роки (1945 – поч. 50-х рр.) Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953 – 1964 рр.)

Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60 – початок 80-х рр. ХХ ст.)

План

1. Наслідки війни німецько-фашистської окупації для України.

Відбудова народного господарства в ІІ пол. 40- ^х на поч. 50- ^х рр.

2. Радянізація західних областей України насильницька колективізація.

Масові репресії.

3. Операція «Вісла». Причини, мета, суть, результат.

4. Дисидентський рух в ІІ пол.. 60-х – І пол.. 80-х рр.. ХХ ст..

Розправи над дисидентами. Значення дисидентського руху.

5. Причини та наслідки десталінізації в Україні.

Наслідки війни німецько-фашистської окупації для України.

Відбудова народного господарства

в ІІ пол. 40- ^х на поч. 50- ^х рр

За перемогу над фашистами український народ заплатив дуже дорогою ціною. Немає точної кількість жертв, приблизно Україна втратила 16% свого населення, або 48% усіх втрат СРСР (13-15 млн. чоловік).

Значних втрат було завдано народному господарству України. На руїни перетворилося 714 міст і селещ міського типу, понад 28 тис. сіл. За неповними даними 259 сіл було спалено разом із жителями. Близько 10 млн. чоловік стало безпритульними. Окупанти пограбували і розорили близько 28 тис. колгоспів, 873 радгоспи, 1227 МТС. Було зруйновано близько 15 тис. промислових підприємств ( 47, 2 % від їх чисельності), 18 тис. лікувальних закладів, майже 33 тис. установ освіти.

Прямі матеріальні збитки України становили ¾ загальних втрат країн-учасниць антигітлерівської коаліції (без СРСР).

Відбудова – період в історії УРСР та СРСР після визволення окупованих у роки Другої світової війни районів до початку 1950-х рр. Процес відновлення зруйнованого війною промислового потенціалу, соціально-культурної сфери, повернення до мирного життя.

Відбудова проходила у два етапи:

1. 1943-1945 рр. – відбудова найбільш життєво важливих об’єктів в міру визволення території.

2. 1946- 1950 рр. – широкомасштабна відбудова згідно з чевертим п’ятирічним планом.

Для відбудови України було виділено понад 18 млрд. карбованців, що становило 24% від загальної суми в 75 млрд., виділеної урядом СРСР на відбудову радянських територій.

Загальна характеристика:

• Значні масштаби відбудовчих робіт.

• Розрахунок лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу

• Під час відбудови ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та с/г господарства ( на нього відводилось лише 7% капіталовкладень).

• Відбудова здійснювалась централізовано за чітким державним планом.

• Економіка України відбудовувалась і добудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи.

• Велика роль ідеологія, яка знаходила свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах: соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів.

• Ускладнення процесу відбудови голодом 1946-1947 рр.

• Нестача робочої сили, а особливо кваліфікованої, сучасного устатккування, обладнання і технологій.

• Широке використання під час відбудовчого періоду праці в’язнів ГУЛАГу і військовополонених (222 тис. осіб, що утримувалися у 23 таборах).

В результаті:

• Економіка УРСР остаточно перетворилася на складову народногосподарського комплексу СРСР.

• Було створено 17 нових галузей господарства.

• Повне відновлення основнихгалузей економіки УРСР – металургії та енергетики. На поч. 1950-х металу вироблялося майже стільки, скільки до війни. На середину 1950-х рр. виплавка сталі та виробництво прокату зросло у 2 рази, алюмінію – у 4 рази. У той же час відбувається технічне відставання цих галузей від провідних країн світу.

• Машинобудівна галузь на поч. 1950-х рр. виробляла продукції в 1,5 раза більше, ніж у 1940 р., хоча виробничі площі скоротилися у 2 рази, а персонал – у 3 рази. Працювало 1200 підприємств.

• Прискорений розвиток військово-промислового комплексу.

• Подальший занепад галузей легкої та харчової промисловості, скорочення їх питомої ваги.

• Валова продукція землеробства в 1950 р. складала 91, 85 %, тваринництва - 108 %, порівняно з 1940 р.