Файл: Історія Украйни.docx

Десталінізація мала обмежений характер і не торкалася основ існуючого ладу

ХХ з’їзд КПРС став початком лібералізації суспільства. На його закритому засіданні виступив М. Хрущов з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна. Основні положення доповідді, в дещо пом’якшеному вигляді, стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 року.

Складові десталінізації:

• Ліквідація системи ГУЛАГу , припинення масових репресій.

• Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.

• Реформа силових відомств. Впровадження в їх діяльність принципу законності.

• Послаблення ідеологічного тистку. Тимчасове припинення кампанії проти «українського буржуазного націоналізму».

• Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративної системи.

• Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання частки українців у партійному і державному апараті. Зростання впливу української партійно-державної еліти в союзному керівництві.

Значення:

Лібералізація всього суспільного життя.

Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України (1985 – 1991 рр.) План

1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови.

2. Етапи перебудови та її наслідки на Україні.

3. Формування багатопартійності.

4. Спроба державного перевороту в СРСР 1991 року і Україна. Акт про незалежність України. Історичне значення.

5. Становлення владних структур у незалежній Україні.

6. Розпад СРСР. Угода про створення Співдружності Незалежних Держав і Україна.

Головні чинники, що зумовили процес перебудови

Міжнародні:

• Реальна загроза економічного відставання.

• Загострення міжблокового протистояння.

• Участь СРСР у війні в Афганістані.

Політичні:

• Ігнорування принципу розподілу влад.

• Узурпація частини законодавчих функцій виконавчою владою.

• Підміна справжнього народовладдя фомальним.

• Одержавлення громадських організацій.

• Обмеження гласності і інформованості суспільства.

• Зміцнення політичного монополізму КПРС, подвійна мораль.

Соціально-економічні:

• Затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників.

• Розростання бюрократичного апарату.

• Зрівнялівка в оплаті праці.

• Поглиблення кризи організації праці.

• Фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів.

• Загострення екологічних проблем.

• Ускладнення демографічної ситуації (зниження природного приросту, старіння населення).

Духовні:

• Встановлення ідеологічного диктату.

• Блокування розвитку релігії.

• Посилення процесу русифікації.

Етапи перебудови та наслідки

І етап – квітень 1985 – січень 1987 р. – визрівання політичного курсу перебудови. Прискореня соціально-економічного розвитку. Перебудова управління і планування. Гласність і плюралізм. Розпочиналась типова «революція згори».

ІІ етап – січень 1987 – травень 1989 р. – усвідомлення основних завдань перебудови. Активне оновлення кадрів. Нове політичне мислення. Створення неформальних організацій.

ІІІ етап – літо 1988 – травень 1989 р. – зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз. Питання про глибоке реформування політичної системи. Проголошено курс на створення правової денжави, парламентаризму, розподілу влад. Пожвавлюється діяльність неформальних організацій.

ІV етап – літо 1989 – серпень 1991 р. – протистояння політичних сил. З’явились народні фронти і політичні партії. Радикалізація народних мас. Перші демократичні вибори. Декларація про державний суверенітет України. Кінець перебудови.

Основні напрями реформ:

• Демократизація суспільства. Створення правової держави.

• Гласність. Утвердження багатопартійності.

• Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади.

• Запровадження інституту президентства.

• Підготовка нового союзного договору.

• Політика нового мислення у зовнішніх відносинах.Підтримка дем. рев у східній Європі.

Наслідки: розвал існуючої системи влади. Зростання політичної активності населення. Зародження багатопартійності. Знищення монополії КПРС на владу.Відродження національної самосвідомості. Розпад СРСР. Акт про незалежність України.

Формування багатопартійності

Правову основу для формування багатопартійності в Україні заклав позачерговий ІІІ з’їзд народних депутатів СРСР (березень 1990 р.) , що вніс зміни до Конституції СРСР, скасувавши, зокрема, й статтю 6 ( про керівну роль КПРС, ядро політичної системи радянського суспільства). У жовтні 1990 р. було прийнято закон СРСР «Про громадські об’єднання».

Головні причини формування багатопартійності:

• Розширення демократизації суспільного життя , гласність.

• Історичне коріння існування багатопартійності в Україні.

• Виникнення і розвиток в Україні дисидентства.

• Нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила.

Етапи становлення багатопартійності:

• І етап – 1988 – 1989 р.

Створення умов для багатопартійності. Створення опозиційних до КПРС неформальних об’єднань та рухів, що пізніше трансформувалися у політичні партії. У країні розгортають активну діяльність Українська Демократична Спілка (УДС), пізніше перейменована в Українську народно-демократичну лігу (УНДЛ), Українська Гельсінська Спілка (УГС), Народний Рух України за перебудову (НРУ).

• ІІ етап – 1989 -1990 р.

Безпосереднє формування початкової багатопартійності. За цей час у республіці було створено понад 20 партій, які об’єднували майже 30 тисяч осіб.

• ІІІ етап – початок 1991 р. – серпень 1991 р.

Кардинальні зміни в становленні багатопартійності. Розвал, а згодом і заборона діяльності КПУ (після спроби державного перевороту в Москві 19- 21 серпня 1991 року у зв’єзку з доказами про підтримку керівництвом КПУ державного перевороту).

Спроба державного перевороту в срср 1991 року і Україна. Акт про незалежність України. Історичне значення

В березні 1990 року на ІІІ з’їзді народних депутатів СРСР М. Горбачова обирають Президентом Радянського Союзу.

В березні 1990 р. відбулися вибори народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів . Це перші альтернативні вибори за радянських часів (на 450 мандатів до Верховної Ради України претендувало майже 3 тис. кандидатів).

Вперше в історії України Верховна Рада 15 травня 1990 року почала працювати в парламентському режимі (сесія тривала не 1-2 дні, а 60 робочих днів).

У Верховній Раді України утворилась парламентська більшість (239 депутатів) та парламентська опозиція (125 депутатів).

У цей період широкомаштабним стає робітничий рух ( вимога відставки уряду).

16 липня 1990 року було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

З 2 по 17 жовтня 1990 року в Києві тривало голодування 158 студентів з 24 міст України (вимагали відставки уряду і надання Декларації конституційної сили).

17 березня 1991 року – референдум з питань про майбутню долю СРСР. Більшість населення висловились за оновлення СРСР.

Під впливом цих і інших подій в Україні і усьому СРСР 23 квітня 1991 р. М. Горбачов провів у Ново-Огарьово (під Москвою) зустріч з керівниками дев’яти республік (РСФРР, України, Білорусі, Узбекистану, Казахстану, Азербайджану. Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану), яка стала спробою спільного пошуку компромісного нового Союзного Договору.

Новий союзний договір мав бути підписаний 20 серпня 1991 року. Він передбачав федеративні засади державного устрою. Це була велика загроза для противників реформ. За цих обставин вони вирішили вдатися до політичного реваншу , здійснивши 19-21 серпня 1991р. спробу державного перевороту. 19 серпня було офіційно оголошено про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, російською ГКЧП), до складу якого увійшли віце-президент СРСР Г. І. Янаєв, прем’єр-міністр В. С. Павлов, заступник голови Ради оборони при Президенті СРСР О, Д. Бакланов, міністр внутрішніх справ Б. К. Пуго, міністр оборони Д. Т. Язов, голова Комітету державної безпеки В. А. Крючков й інші.

Ці події зумовили суттєві зміни в державному і суспільному житті країни, посиливши відцентрові тенденції в СРСР.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт про незалежність.

Зважаючи на обставини президія Верховної Ради за короткий час прийняла такі постанови:

• Про департизацію державних органів, установ та організацій;

• Про власність Компартії України та КПРС на території України;

• По припинення діяльності КПУ.

1 грудня 1991 р. відбувся всенародний референдум по питанню:

«Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України ?» - так відповіли 90,3% громадян. Одночасно з цим на президентських виборах переміг Л. Кравчук, якого підтримали 61, 59 % виборців.