Файл: Історія Украйни.docx

— значна частина земель перейшла у володіння селян;

стало складатися гетьманське і старшинське землеволодіння (в Березневих статтях 1654 р. засвідчено, що Чигиринське староство належить гетьману, кожен з полковників тримає по млину).

Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій половині XVII - xviiі ст. План

1. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства

(кін 1657– І пол. 1663 р.р.)

2. Становище Української держави в роки гетьманування І. Мазепи.

Північна війна і Україна.

3. Конституція Пилипа Орлика – перша демократична конституція.

4. Російсько-колоніальна політика щодо України у ІІ пол. ХVІІІ за

імператриці Катерини ІІ.

5. Роль Києво-Могилянської академії в культурно-освітньому розвитку

українського народу (ХVIІІ ст.)

6. Правобережна Україна в кін. ХVІІ – ХVIІІ ст. Гайдамаччина. Причини

виникнення.

7. Повстання під назвою «Коліївщина».

Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (кін 1657– і пол. 1663 р.Р.)

Ще за життя Б.Хмельницького його син Юрій був визнаний майбутнім спадкоємцем. Але після смерті Б.Хмельницького відбулася старшинська рада, яка обрала гетьманом генерального писаря Івана Виговського, проте лише до повноліття Ю.Хмельницького.

Спираючись на ту частину козацької старшини, яка зі страхом дивилася на російський царизм та прагнула того ж ладу, що панував у Польщі, Виговський розпочав переговори з Річчю Посполитою. У козацькій старшині стався розкол. Проти гетьмана виступив полтавський полковник Мартин Пушкар та кошовий отаман Яків Барабаш. Виговський при допомозі татар розбив загони повсталих, Барабаш і Пушкар загинули.

У вересні 1658 р. в Гадячі підписано договір з польськими представниками, за яким Україна (в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств) переходила під протекторат Речі Посполитої під назвою Великого князівства Руського. Україна мала зберігати свою систему судочинства, грошову систему та військо. Унія скасовувалася, православні зрівнювалися в правах з католиками, передбачалося заснувати два університети. Україна втрачала право на ведення самостійної зовнішньої політики. Реєстр козаків скорочувався з 60 тис. осіб до 30 тис. Гадяцький трактат був ратифікований польським сеймом, проте його впровадити в життя не вдалося. Народні маси були незадоволені свавіллям польських військ та не бажали повернення старих порядків.

Царський уряд намагався вирішити конфлікт мирним шляхом. До кордонів України підійшло велике російське військо на чолі з князем Трубецьким, якому було доручено зібрати раду в Переяславі. Проте Виговський не дав згоди на скликання ради. Весною 1659 р. спалахнула війна з Росією. Під Конотопом козаки при підтримці татар розгромили 100-тисячну російську армію. В полон потрапило двоє російських воєвод.

Проте полковник Іван Богун та кошовий отаман Іван Сірко не дали Виговському скористатися цією перемогою. У вересні 1659 р. проти Виговського спалахнуло повстання. Гетьману дорікали, що він спустошив Лівобережжя, в міжусобицях загинуло 50 тис. осіб, багато людей було забрано в неволю. Люди хотіли спокійно і мирно жити, а заможні верстви, крім того, бажали охорони і збереження своїх статків. Багатьом єдиний порятунок вбачався у сильній царській владі.

Під тиском козацької старшини Виговський зрікся гетьманства та передав клейноди на раду, яка зібралася в Білій Церкві. Козацька рада обрала гетьманом Ю.Хмельницького. Під тиском російських військ в жовтні 1659 р. була скликана в Переяславі нова рада, яка підтвердила обрання гетьманом Ю.Хмельницького та прийняла Переяславські статті, які різко обмежували автономію України.

У 1660 р. розпочався новий раунд російсько-польської боротьби за українські землі. В результаті в жовтні 1660 року було укладено Слободищенський трактат, відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Було усунено статтю про Велике князівство Руське, гетьман позбавлявся права на зовнішньополітичну діяльність, польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтності в Україні.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й спровокував її розкол, зрікається гетьманської булави і йде у монастир. Після чого відбувся остаточний розкол України. Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя – І. Брюховецького.

Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна і Україна

Іван Степанович Мазепа (близько 1644-1709) походив з правобережної української шляхти. Він належав до найосвічених людей свого часу, навчався у Києво-Могилянській колегії та Падуанському університеті. З дипломатичними дорученнями від польського короля Яна Казиміра Мазепа побував у Франції, Німеччині, Нідерландах.

В 1669 р. Мазепа приєднався до правобережного гетьмана Петра Дорошенка, пройшов шлях від ротмістра до генерального писаря. Під час однієї з дипломатичних поїздок до Туреччини та Кримського ханства його захопили в полон запорожці. Оскільки під охороною татарського загону Мазепа віз полонених козаків, що їх надсилав Дорошенко в дарунок султанові, запорожці вирішили покарати його смертю. Але завдяки красномовству Мазепа врятувався — кошовий Сірко послав його до лівобережного гетьмана Самойловича, щоб він поінформував про плани Дорошенка.

Мазепа став служити у козацькому війську на Лівобережжі, дослужився до посади генерального осавула. В липні 1687 р. в оточенні московського війська відбулася козацька рада на р.Коломак, на якій Мазепу обрано новим гетьманом (1687-1708).

Внутрішня політика Мазепи характеризувалася піднесенням господарства на Лівобережжі, розвитком науки, освіти та культури. Мазепа був великим меценатом (за його підтримки споруджено храми в Києві, Чернігові, Переяславі тощо). Сам гетьман був відомий як поет, збереглося кілька написаних ним віршів. В той же час, вперше після Визвольної війни Мазепа в 1701 р. видав універсал, яким ввів дводенну панщину для селян.

Вже на початку Північної війни лівобережні козаки брали участь у бойових діях. Козаки Ніжинського, Чернігівського, Київського і Стародубського полків відбивали напади шведів на Печорський монастир, втративши при цьому більше 50% особового складу.

Приблизно з 1704 р. Мазепа веде таємні переговори із союзником шведів польським королем Станіславом Лещинським, а згодом і з самим Карлом XII. В 1708 р. переговори закінчилися укладенням таємної угоди, яка була спрямована на відокремлення України від Москви.

В середині 1708 р. шведська армія вирушила на Україну. Мазепа обіцяв підтримати шведську армію силами 50 тисяч козаків. 24 жовтня він з трьома тисячами козаків виступив назустріч Карлу XII. Але вже 6 листопада в Глухові обрано нового гетьмана — стародубського полковника Івана Скоропадського. Царськими військами було зруйновано гетьманську столицю Батурин та Січ. Після Полтавської битви Карл XII і Мазепа втекли до турецької фортеці Бендери. Незабаром у вигнанні Мазепа помирає.

Конституція Пилипа Орлика – перша демократична конституція

Пилип Орлик (1672-1742) був вихідцем із Білорусії, нащадком давнього роду чеського походження. Вищу освіту отримав у Києво-Могилянській колегії. Служив писарем у київського митрополита, а після одруження з дочкою полтавського полковника перейшов у Генеральну військову канцелярію. Пройшов шлях від старшого військового канцеляриста до генерального писаря (з 1706 р.).

Став найближчим помічником гетьмана Мазепи. За свою службу отримав великі маєтки в Чернігівському, Ніжинському та Стародубському полках. Під час Північної війни Орлик надавав допомогу Мазепі у веденні переговорів з Польщею та Швецією. Разом з Мазепою вирушив в еміграцію. Після смерті Мазепи був обраний козаками гетьманом.

5 квітня 1710 р. вважають початком історії українських конституцій. В цей день у м.Бендери (воно належало тоді Туреччині) було затверджено “Правовий уклад та Конституція відносно прав і вольностей Війська Запорозького...”. В підготовці Конституції, крім Орлика, брали участь також видні представники козацтва: племінник Мазепи Андрій Войнаровський, полтавський полковник Григорій Герцик (в Орлика служив генеральним осавулом), запорозький кошовий отаман Кость Гордієнко, прилуцький полковник Дми гро Горленко та інші.

Конституція П.Орлика передбачала створення незалежної української держави в межах етнографічних кордонів. В країні державна влада мала будуватися за принципом її поділу на законодавчу (Генеральна Рада), виконавчу (гетьман та його уряд) і судову (Генеральний Суд). Держава визнавала право міст на самоврядування. Окремі положення Конституції стосувалися захисту прав простих козаків.

Після прийняття Конституція Орлика діяла декілька років на тих територіях Правобережної України, які до 1714 р. контролювали козаки.

Орлик намагався винести українське питання на міжнародний суд та створити нову антимосковську коаліцію при участі Туреччини, донських козаків та навіть казанських татар і башкир. В 1712 р Туреччина визнала владу Орлика на Правобережжі та Запоріжжі.

Збройна боротьба на Правобережжі в 1711-1714 рр. закінчилася невдачею. В 1714 р. Орлик з частиною генеральної старшини виїхав до Швеції, в 1720 р. переїхав до Німеччини, деякий час жив у Сілезії та Польщі. З 1722 р. і до кінця свого життя проживав у Турецькій імперії (спочатку в м.Салоніки, потім в Буджаку та Молдавії).