Файл: Історія Украйни.docx

В травні в наступ проти УГА перейшли польські дивізії армії, які прибули з Франції. Під тиском переважаючих сил УГА відступила в трикутник: Збруч, Дністер, залізниця з Гусятина через Чортків на Заліщики. В цей час президенту ЗУНР було надано диктаторські повноваження, командуючим УГА призначено колишнього царського генерала Олександра Грекова. 7 червня УГА перейшла в наступ. В ході т.з. Чортківської офензиви була визволена значна територія Галичини. Проте сили були нерівними: 40-45 тисячам вояків УГА протистояла 100-тисячна польська армія. Наступ було зупинено, ворог перейшов в контрнаступ. 16 липня війська УГА разом з урядом відступили на східний берег р.Збруч — на територію УНР.

Обставини та значення об’єднання УНР і ЗУНР у 1919 р.

1 листопада 1918 р. перемогло національне повстання у Львові. Лідери повстання відразу зіткнулися з проблемою відсічі польській агресії, яку підтримали держави Антанти. На початку листопада галицьке керівництво вислало до Києва повноважного представника (Олпа Назарука) для укладання угоди з гетьманом Скоропадським. Той схвально віднісся до галичан, і на прохання про допомогу запропонував направити "для маневрів" поблизу Збруча полк січових стрільців, які на той час перебували у Білій Церкві. Січовики мали "самостійно" перейти кордон і влитися до складу галицької армії. Це повинно було робитися для того, щоб уникнути міжнародних ускладнень. Але січові стрільці відмовилися піти на допомогу Галичині, оскільки в цей час готувалося антигетьманське повстання, в якому Їм мала належати головна роль.

9 листопада Українська Національна Рада (УНРада), як найвищий орган влади в Галичині, в наказі Державному секретаріату дала завдання "поробити потрібні заходи для з'єднання всіх українських земель в одну державу".

1 грудня 1918 р. у Фастові представники ЗУНР та УНР уклали "Передвступний договір... між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті цього договору містили основи майбутньої злуки обох держав. Західноукраїнські землі повинні були отримати територіальну автономію у складі об'єднаної держави.

Вже на першому засіданні УНРади в Станіславі 3 січня 1919 р. було ухвалено "Передвступний договір" та доручено урядові завершити процес об'єднання. На цьому засіданні Євген Петрушевич заявив: "Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка". УНРада сформувала делегацію для поїздки в Київ.

22 січня 1919 р. в Києві на Софіївському майдані було проголошено возз'єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну державу («акт злуки»). Наступного дня було оголошено відповідні постанови Трудового Конгресу. З цього часу ЗУНР дістає назву — Західна Область УНР (ЗОУНР). Але через воєнний час практичне об'єднання обох державних організмів відкладалося на майбутнє. Це питання остаточно мали вирішити Всеукраїнські Установчі Збори.

Наприкінці січня 1919 р. Директорія отримала нові повноваження від Тру-дового Конгресу та нового, шостого члена, яким став президент ЗУНР Євген Петрушевич.

Спроба возз'єднання двох українських держав залишилася декларацією. Польські війська методично витісняли армію ЗУНР з території Галичини. Існування УНР також ставало дедалі більш проблематичним з огляду на вторгнення радянських військ.

Фактично керівництво як УНР так і ЗУНР надалі продовжували діяти на власний розсуд. Лише на міжнародній арені були випадки плідної співпраці (спільні делегації, спільні звернення до міжнародної громадськості). Між лідерами обох держав існували протиріччя та взаємні підозри.

Політика “Воєнного комунізму”

6 січня 1919 року більшовицький «Тимчасовий робітничо-селянський уряд» (утворився 28 листопада 1918 р. в м.Суджа Курської губернії, на чолі з Георгієм П'ятаковим) відмовився від попередньої назви держави (УНР) та за аналогією з Радянською Росією встановив нову назву — Українська Соціалістична Ра дянська Республіка (УСРР).

В керівництві українських більшовиків існували суперечності, тому Ленін направив в Україну на посаду голови уряду (обійняв її 29 січня) Християна Раковського (болгарський революціонер, син поміщика, матеріально підтримував більшовиків, які перебували в еміграції в Швейцарії. В 1918 році очолював російську радянську делегацію на переговорах з представниками гетьмана у Києві).

Уряд, на кшталт російського став називатися Радою Народних Комісарів. У губернських центрах створювались Ради, у містах та повітах— Ревкоми. Опорою нової влади на селі стали не Ради, а комітети бідноти, які створювалися за російським зразком (в РСФРР існували з 1918 р.).

На початку лютого було досягнуто угоди про спільні дії з рядом отаманів — Никифором Григор'євим, Нестором Махно та ін. 5 лютого війська Богунського і Таращанського полків під командуванням Миколи Щорса та Василя Боженка вступили в Київ. 18 березня радянські війська зайняли Вінницю, 6 квітня — Одесу.

В березні 1919 р. у Харкові відбувся 3-й з'їзд КП(б)У, який прийняв рішення: при опрацюванні Конституції УСРР за основу взяти Конституцію Росії. Пленум ЦК КП(б)У вперше утворив Політбюро ЦК КП(б)У. Секретарем ЦК КП(б)У був обраний Г.П'ятаков. З'їзд оголосив курс на швидке і тверде утвердження диктатури пролетаріату. 6-10 березня, у Харкові відбувся 3-й Всеукраїнський з'їзд Рад. Вищим органом влади був визнаний Всеукраїнський з'їзд Рад, між з'їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який очолив Григорій Петровський.

25 березня укладено угоду між Вищою радою народного господарства РСФРР та радою народного господарства УСРР про проведення єдиної економічної політики. 1 червня російський ВЦВК, спільно з представниками УСРР, Білорусії, Латвії, Литви, проголосив декрет, в якому керівництво п'ятьма галузями зосереджувалося в єдиних московських колегіях (військове командування, рад- наргоспи, залізниця, фінанси, праця).

Ще з січня 1919 р. на Україні починають розгортатися насильницькі експе-рименти в економіці, які вже давно тривали в Росії: видано декрет про націоналізацію підприємств, запроваджено продовольчу розверстку з селянських господарств, ліквідовано товарообмін. Для кожної губернії, повіту було визначено кількість зерна, яку необхідно було здати державі. Радянські чиновники визначали від кого, кому і скільки передати для споживання і що виробляти. Ці заходи дістали назву політики «воєнного комунізму».

«Воєнний комунізм» - це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку – це була реакція на критичні обставини і тому «воєнний комунізм» являв собою набір вимушених, тимчасових заходів, з іншого – його реалізація на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу.

Своєрідним стрижнем політики «воєнного комунізму» була продрозкдадка запроваджена 11 січня 1919 року. Вона була одним з елементів встановлення продовольчої диктатури, що виявлялась в запровадженні монополії на торгівлю хлібом, штучному утриманні твердих цін, створенні комітетів бідноти, формуванні продзагонів для примусової хлібозаготівлі.

Складові політики «воєнного комунізму»:

• націоналізація всіх підприємств;

• заборона свободи торгівлі;

• згортання грошового обігу;

• запровадження карткової системи розподілу продуктів;

• мілітаризація народного господарства;

• встановлення державного контролю за виробництвом;

• запровадження загальної трудової повинності;

• введення продовольчої розкладки.

Селянство опиралося насильному вилученню продовольчих запасів, створенню радгоспів і комун, у тому числі й збройним шляхом. Цей рух більшовики назвали «куркульським бандитизмом».

Українська рср в умовах нової економічної політики (1921 – 1928 рр.)

Закріплення радянської влади в Україні (1929 – 1938рр.)

Західноукраїнські землі в 1921- 1939 рр.

План

1. Нова економічна політика в Україні та її наслідки.

2. Україна і створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

3. Політика коренізації (українізації) позитивні та негативні фактори її

впливу на Україну.

4. Індустріалізація в Україні. Завдання, труднощі, характерні риси і її

наслідки.

5. Насильницька колективізація с/г в Україні. Суть, етапи, наслідки.

6. Голодомор в Україні в 1932-1933 рр. Причини та наслідки.

7. Українське питання в міжнародній політиці напередодні ІІ Світової

війни.

8. Карпатська Україна напередодні ІІ Світової війни.

9. Роль “українського питання” в німецько-радянському зближенні.

Пакт Молотова-Рібентропа.

Нова економічна політика в Україні та її наслідки

На початку 1920-х років Україна виявилася розшматованою між сусідніми державами. Східна Україна, формально залишаючись «незалежною», фактично опинилась під контролем Радянської Росії. Внаслідок експериментів по «запровадженню комунізму» виникла глибока економічна і політична криза. «Воєнно-комуністичні» методи та військові дії зруйнували матеріально-технічну базу індустрії, майже ліквідували торгівлю, підірвали грошовий обіг, привели до зростання безробіття у містах і скорочення чисельності робітничого класу, втрати селянами інтересу до збільшення посівів тощо. Все це супроводжувалось голодом 1921-1923 рр.

Населення виявляло незадоволення політикою «воєнного комунізму»: в містах виникали страйки робітників і службовців, спалахували повстання селян, обурених продрозверсткою. Проти повстанців були направлені частини Червоної Армії під командуванням Блюхера, Дибенка, Котовського, Пархоменка та ін.

З метою збереження влади, більшовики вдалися і до політичних методів подолання кризи. Вимушеною реакцією став відхід від спроб замінити ринковий механізм директивним управлінням. Цей відступ дістав назву нова економічна політика (НЕП), що охоплює період з 1921 по 1928 рік. Поштовхом до запровадження цієї політики стали рішення Х-го з'їзду РКП(б) (березень 1921 р.). НЕП передбачав систему заходів, спрямованих на використання «в інтере¬сах будівництва соціалізму» товарного виробництва, ринкових відносин, економічних методів господарювання. Найважливішими з них були: