Файл: Історія Украйни.docx

Така докорінна зміна і зумовила особливості розвитку української культури, зокрема архітектури і образотворчого мистецтва, в XVI - першій половині XVII ст. Виявом цих якісних змін стали:

• відхід від візантійських зразків та канонів (в іконописі постаті святих виходять за межі візантійських умовностей і набувають рис індивідуальності, передається динаміка руху);

• поширення ідей гуманізму, реформації та контрреформації;

• поява нових форм самовираження і мистецьких стилів (Так, у живописі наприкінці XVI ст. з’являються нові жанри - портрет, пейзаж, історичний живопис та ін.). Зароджується стиль бароко;

• посилення світських елементів, зростання уваги до людини та її духовного світу;

• індивідуалізація творчості.

Розвиток архітектури.

Протягом XVI - першої половини XVII ст. змінюється вигляд більшості українських міст. їх забудова починає впорядковуватися згідно плану. Зростає кількість мурованих споруд: церков, монастирів, світських будівель (будинки міщан і шляхти, магістрати тощо). Проте архітектура даного періоду представлена насамперед оборонними спорудами: замками, фортецями та іншими укріпленнями. Найбільш відомі, що збереглись на теперішній день: місто-фортеця Кам'янеиь- Подільський, замки Луцька, Острога, Меджибожа та ін. Значного успіху в будівництві оборонних споруд досягли козаки. Запорізька Січ була першокласною фортецею.

З початку XVII ст. оборонні споруди, світські будівлі, церкви набувають рис ренесансу (витонченість, декоративне оздоблення, великі вікна, скульптури та ін.). Найбільш відомі пам'ятки: “Чорна кам'яниця” на Ринковій площі у Львові, будинок Корнякта, каплиця Трьох Святих, церква Успіння Богородиці, кругла (нова) вежа Острозького замку та ін.

Видатними архітекторами цього стилю були П.Красовський, італійці Петро з Барбони та його учень Павло Домінічі Римлянин.

Основна маса споруд XVI - першої половини XVII ст. до нас не дійшла, незважаючи на широке кам'яне будівництво, основна маса будівель споруджувалась з дерева.

Образотворче мистецтво.

Для образотворчого мистецтва цього періоду властиві художнє використання народних і релігійних традицій. Його головними жанрами були фрески (польські королі доручали українським майстрам розписувати найголовніші храми Польщі - вавельська каплиця і кафедра у Кракові тощо), ікони (До найкращих зразків української іконографії та церковного різьблення цього періоду належить іконопис в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря, Богородчанський іконостас у Скиті Манявському у Галичині видатного маляра й різьбяра Іова Кондзелевіча), світські полотна (портрети, пейзажі тощо). У живописі світського характеру найпопулярним стає легендарний образ козака Мамая. Збереглось чимало тогочасний портретів: К.Острозького, Р.Сангушкого, К.Корнякта, Софії Тарковського та ін.

Окрім того, розвивалося й образотворче мистецтво малих форм - оформлення рукописних і друкованих книг, заставок тощо. Високомистецьким твором є, наприклад, Пересопницьке Євангеліє. В оформленні книг цінними є гравюри, на яких зображені історичні події XVI - першої половини XVII ст.

Виникнення кримського ханства. Турецько-татарські наскоки в іі пол. Хv – хvi ст. І їх наслідки

Південь України після походу Батия став улусом (областю) Золотої орди. Намісник хана перебував у великому ремісничо-торговому місті Ескі-Крим (сучасна назва Старий Крим). Італійські міста-республіки Венеція і Генуя на початку XIII ст. проникли в Північне Причорномор’я. Інтереси Венеції були пов’язані з Солдайєю (Судак), Генуї — з Кафою (Феодосія). У 1380 р. хан Тохтамиш закріпив за генуезьцями їх володіння. В Південно-Західному Криму в кінці XIII ст. утворилося князівство Феодоро (центр був розташований на горі Мангуп).

В 1449 р. в Криму виникло незалежне Кримське ханство (столиця — Бахчисарай) з правлячою династією Гіреїдів. Перший кримський хан Хаджі-Гірей боровся з ханами Великої Орди, які хотіли відновити могутність Золотої Орди, тому він став союзником польського короля.

Наприкінці ХІV – на початку ХV ст. економіка Кримського ханства розвивалась екстенсивним шляхом, в її основі лежало кочове скотарство і примітивне землеробство, що не забезпечувало ні потреб держави, ні прожиткового мініуму місцевому населенню. Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зовнішньої експансії. Маючи численну армію (на початку ХІVст. вона налічувала 100 тис. озброєнних вершників), Кримське ханство робило постійні набіги на сусідні землі.

У 1453 р. турки захопили Константинополь. Тоді ж кримський хан уклав союзну угоду з адміралом турецької ескадри, що підійшла до берегів Криму.

Влітку 1475 р. до берегів Криму армія турецького султана висадилася біля Кафи. Після недовгої облоги місто було взято. Шестимісячну облогу витримало місто Феодоро. Південний берег Криму і Мангуп стали турецькими володіннями, а Кримське ханство перетворилося на васала Туреччини. З цього часу напади кримських татар на українські землі стали систематичними.

У 1482 р. хан Меглі-Гірей напав на Київську землю, захопив і зруйнував Київ, Житомир. У 1496 р. син Меглі-Гірея полонив “всю Волинську землю мало не до кінця”.

В 1492 р. була засанована турецька фортеця Тягин (сучасні Бендери), пізніше на Дніпрі збудовано “Чорну фортецю” — Кара-Кермен, та Ачі-Кале (сучасний Очаків).

У 1498 р. відбувся перший спільний напад татар разом з туркам. В травні цього року 40 тисячна армія переправилася через Дністер і рушила на Руське воєводство. Були спустошені міста Перемишль та Ярослав. В липні татари спалили місто Брацлав, а далі кинулись пустошити Поділля і Волинь. За даними літописів, напасники тоді зібрали з собою в неволю близько ста тисяч “ясиру" (полонених).

Татарські напади відбувалися по второваних “шляхах” — водорозділах річок, тому що татари намагались найшвидше просунутись вглиб території, а потім різко відступити назад, не втрачаючи часу на водні переправи. Вторгнення напасників на Україну відбувалися по Чорному, Кучманському, Муравському та Волоському шляхах. З 1450 до 1556 р. татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на українські землі.

В першій третині XVI ст. шляхетське військо та загони місцевих князів на чолі з князем Костянтином Івановичем Отрозьким завдали нападникам багатьох відчутних поразок.

Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості

Слово "козак" тюркського походження, яке вперше зустрічається стосовно Північного Причорномор’я в кінці XIII ст. Так називали "вільних людей", які займалися степовими промислами, охороняли купецькі каравани або й нападали на них.

Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв’язання були зроблені ще на початку ХVІІ ст. З часом утворились кілька версій, що пояснюють походження козацтва:

1. «хозарська» - ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;

2. «чорно-клобуцька» - вбачає в них нащадків «чорних клобуків» - тюркського племені, яке у давні часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3. «черкаська» - вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров’я черкесів, які до того проживали в Тмутаракані;

4. «татарська» - виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства – козацтво;

5. «автохтонна» - доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

6. «болохівська» - пов’язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громад так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7. «бродницька» - висвітлює генетичний зв’язок козацтва зі слов’янським степовим населенням періоду Київської Русі – «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8. «уходницька» - пов’язує виникнення козацтваз утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєнних людей, які прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9. «захисна» - пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

10. «соціальна» - факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.