Файл: Історія Украйни.docx

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, поскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер.

Чинники, які зробили можливою появу та формування козацтва:

1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями.

2. Досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін..

3. Природнє прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

1. Зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з ХVст. І підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель.

2. Посилення феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту.

3. Зростанням зовнішньої загрози, потребою захисту від нападів турків і татар.

В 1489 р. в документах вперше згадуються українські козаки, які допомагали польському війську в боротьбі з татарськими нападниками на Східному Поділлі. Польський хроніст записав, що військо королевича Яна Ольбрахта могло успішно рухатися в місцевих степах тільки тому, то його провідниками були козаки. Пізніше (в 1492 і 1499 рр.) козаки згадуються в Придніпров’ї. Черкаський староста Остафій Дашкевич, черкаський намісник Претвич та барський староста Предслав Лянцкоронський в перші десятиліття XVI ст. створювали козацькі загони для боротьби з татарами.

Як нова соціальна верства козацтво формується протягом ХV – ХVІ ст. Фактично майже до кінця ХVІ ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

Запорізька Січ – державно-політичне утворення українського народу

Запорозька Січ — українська козацька республіка, центром якої було однойменне місто-фортеця – адміністративний центр запорозького козацтва.

В середині XVI ст.(протягом 1552 – 1556 рр.) виникає укріплення на острові Мала Хортиця, засноване князем Дмитром (Байдою) Вишневецьким, яке витримало дві облоги татар. Багато хто з вчених вважає замок на острові Мала Хортиця першою Запорізькою Січчю. Бажаючи припинити нищівні напади татар на Україну, Д.Вишневецький укладає угоди з литовським князем та московським царем Іваном Грозним. Він навіть втручається в молдавські справи, і це приводить його до загибелі (був схоплений турками та скинутий з фортечної стіни в Стамбулі).

Деякі вчені твердять, що перша Запорізька Січ як укріплений козацький табір і адміністративний центр козацтва виникла на острові Томаківці приблизно в 40-х роках XVI ст.

Після того, як в 1593 р. татарська орда зруйнувала Томаківську Січ, козаки засновують Січ на острові Базавлук, яка проіснувала до 30-х рр. XVII ст. Після придушення поляками повстань 1-ї чверті XVII ст. Січ була влаштована на Микитиному Розі. Саме цю Січ визволив Богдан Хмельницький у 1648 р. В 1652- 1709 рр. існувала Чортомлицька (Стара) Січ — над р. Чортомлик (в 2-х кілометрах від Базавлуцької).

Вищою законодавчою владою на Січі була загальновійськова рада, в якій брали участь усі козаки. Запорозькою Січчю керував уряд на чолі з кошовим отаманом. Кошовий отаман та інші урядовці (осавул, обозний, кошовий суддя, писар, хорунжий) обиралися на раді терміном на один рік. Військово-адміністративною і господарською одиницею Січі був курінь, на чолі якого стояв курінний отаман.

Надзвичайно цікавий, найбільш точний і самий повний опис зовнішнього вигляду Січі зробили в 1672 р. в Москві запорізькі посли. Зовні вона нагадувала фортецю. З лівого боку її омивала річка Чортомлик, з правого — Прогной, позаду —Скарбна. Урвисті береги цих річок доповнювали вал і рів. З боку поля Січ мала вал з бійницями й частоколом із загострених та просмолених паль. З цього боку стояла велика башта. У центрі Січі був майдан з церквою, навколо якої розташовувалося 38 куренів. У куренях постійно жила залога Січі. На майдані стояли будинки старшини, військова пушкарня (арсенал).

Більша частина козацтва та їхні сім’ї мешкали в зимівниках (в Придніпров’ї, особливо навколо Черкас та Канева. Не випадково, в уяві сучасників Черкаси були основним місцем зосередження козацтва), а згодом і в селах на території Запоріжжя. Ці землі у другій половині XVII ст. почали називатися “Вольності Війська Запорізького”. Адміністративно-територіальною одиницею Запоріжжя була паланка на чолі з полковниками (всього було 8 паланок).

Після зруйнування в 1709 р. царськими військами Чортомлицької Січі запорожці мешкали спочатку на р. Кам’янці, а потім біля Олешок, у володінняхКримського хана. В 1734-1775 рр. на р. Підпільній було збудовано Нову Січ (1734- 1775 рр.).

Козаки не підлягали владі шляхти та не платили ніяких податків. Вони перед усім були вільними землеробами. Важливе значення для козаків мали також різні промисли, головним чином рибальство на Дніпрі та полювання. Деякі прибутки, у випадку вдалого закінчення, приносили походи проти турків і татар.

В 1572 р. польський уряд прийняв на службу 700 козаків, які були занесені до спеціального реєстру. Вони отримували від уряду платню, звільнялися від усіх податків. За це козаки виконували службу по охороні кордонів.

Устрій Січі, який видавався раєм для селян-кріпаків та упертий опір, що його чинили запорожці спробам російських поміщиків колонізувати так звану Новоросію, спонукали Катерину II до радикального вирішення проблеми запорозького козацтва. Як тільки скінчилася чергова війна з Туреччиною (1768- 1774 рр ), а татари вже не являли загрози імператриця наказала в 1775 році зруйнувати Січ.

Козацько-селянські повстання в кін. Хvі – поч.Хvіі ст

Повсання К. Косинського

Косинський Криштоф (рік народження невідомий —1593) — гетьман запорізьких козаків. За походженням дрібний шляхтич з Підляшшя. З 1586 р. жив у Запорізькій Січі, займав важливі військові посади. У 1591 р. був обраний запорізьким гетьманом. У 1591 — 1593 рр. очолював перше велике козацьке повстання проти Польщі.

Повстання почалося в грудні 1591 р. виступом загону запорожців на чолі з гетьманом К. Косинським, що захопив замок і місто Білу Церкву — резиденцію білоцерківського старости Я. Острозького. У місті повстанці здобули гармати, порох і військове спорядження. Протягом 1592 р. повстанський рух проти польської шляхти охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Козацькі загони захопили Трипілля, Богуслав, Переяслав, Київський замок. Наприкінці 1592 р. — початку 1593 р. велике повстанське військо на чолі з К. Косинським діяло на Волині. Польська шляхта зібрала в м. Константинові значне військо під командуванням київського воєводи В. К. Острозького. У вирішальній битві 23.01.(02.02.)1593 р. під П’ятою (тепер села Чуднівського р-ну Житомирської обл.) козацькі війська зазнали поразки і були змушені відступити на Запорожжя. Однак козаки не склали зброї. У травні 1593 р. двохтисячний козацький загін під проводом К. Косинського виступив із Запорізької Січі до Черкас і осадив замок місцевого старости князя О. Вишневецького. В одному з боїв козаки були розбиті загонами О. Вишневецького, під час якого загинув і сам К. Косинський. Згідно з іншою версією, під час облоги Черкас Косинський був запрошений у замок на переговори з О. Вишневецьким і там був убитий слугами князя.

Повстання С. Наливайка

Наливайко Северин (близько 1560—11.04.1597) — козацький проводир кінця XVI ст., керівник козацького повстання 1594—1596 рр. в Україні й у Білорусії. Народився в містечку Гусятин на Поділлі (нині в Тернопільській обл.) у родині ремісника. Після смерті батька, замученого слугами польського магната О. Калиновського, переїжджає з матір’ю в Острог, де жив його брат Д. Наливайко. Очевидно, освіту С. Наливайко одержав в Острозі, але відомості про це не збереглися. З Острога Наливайко попрямував на Запорожжя, багаторазово брав участь у походах козаків проти турків і татар під проводом різних гетьманів. Потім повернувся в Острог, пішов на службу до князя Острозького сотником надвірної хоругви. У 1594 р. залишив службу. Коли запорізькі козаки уклали договір з послом німецького імператора Рудольфа II Е. Лясотою, Наливайко зібрав на Брацлавщині загін нереєстрових козаків і брав участь у походах проти татар і турків у Молдавії. Повернувшись на Брацлавщину, зв’язався із Запорізькою Січчю і запропонував козакам розпочати боротьбу з польською шляхтою і турецько-татарськими загонами.

У вересні 1594 р. разом з реєстровими козаками гетьмана Григорія Лободи брав участь у другому поході проти турків у Молдавію, під час якого козаки взяли фортецю Цецору, м. Ясси, столицю молдавського володаря Аарона. Прибуття загонів Наливайка з молдавського походу було поштовхом до початку повстання. Восени 1594 р. повсталі селяни, міщани, дрібна шляхта, загони Наливайка і нереєстрові козаки розбили на Південному Бузі польське військо.

Навесні 1595 р. Наливайко і Лобода здійснили похід проти турків у Молдавію й Угорщину. Пізніше завдали ряду поразок литовському війську К. Радзивілла, узяли Слуцьк, Бобруйськ, Могилів-на-Дніпрі тощо. Наприкінці 1595 р. — початку 1596 р. повстання охопило Білорусію і Галичину. 24 березня 1596 р. повстанці на чолі з Наливайком, Матвієм Шаулою і Григорієм Лободою завдали полякам поразки під Білою Церквою.

Після бою з поляками в урочищі Гострий Камінь козаки обрали гетьманом Наливайка (замість важко пораненого Шаули). Повстанці під тиском переважаючих сил супротивника відступили до Переяслава.

26 травня 1596 р. в урочище Солониці поблизу Лубен відбулася битва повстанців з поляками, які їх осадили, що закінчилася поразкою Наливайка і його товаришів. Почалися розбрати між реєстровими і нереєстровими козаками. Довідавшись про переговори Г. Лободи із С. Жолкевським, повстанці запідозрили його в зраді й убили, а Наливайка і Шаулу видали полякам. Під час цих подій поляки зненацька напали на табір повстанців і розгромили його. 11 квітня 1597 р. С. Наливайко після жорстоких катувань був прилюдно страчений (четвертований) у Варшаві.

Також відбулося повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) у березні 1630 р. на Полтавщині та значні частині Лівобережжя.

В 1637-1638 рр. селянсько-козацьке повстання очолили П. Бут, Д. Гуня і Я. Остряниця. Повстання поширилось на все Подніпров’я, особливо на Лівобережжя.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці ХVІ – на поч.ХVІІ ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння повстанів, локальний характер дій, малочисельність лав посталих, непорозуміння між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва та інші причини.