Файл: Історія Украйни.docx

Великих страждань зазнавало мирне населення (внаслідок обстрілів і бомбардувань, знищення радянськими військами підприємств, електростанцій, мостів, ліній зв'язку). При відступі органи НКВС розправлялися з в'язнями тюрем у містах, що відходили під окупацію. В перші тиждні війни було знищено від 15 до 40 тис. в'язнів (у Львові, Самборі, Умані, Києві та інших Містах).

Група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала фон Рундштедта мала захопити Україну. Радянські війська були об'єднані в Південно-Західний і Південний фронти. В ході величезної танкової битви в районі Луцьк-Броди- Дубно, в якій брало участь близько 2000 танків, хоч і було розгромлено радянські мехкорпуси, проте армії Південно-Західного фронту врятувалися від оточення.

6 липня почалась оборона Києва, яка тривала 72 дні. 11 липня німецькі війська вийшли до р.Ірпінь, за 1 5 км від Києва. До складу військ Південно- Західного фронту влилось 200 тис. киян, 90 тис. поповнили народне ополчення та винищувальні бальйони, 160 тис. працювали на будівництві оборонних споруд. В середині серпня ворог припинив штурм оборонних рубежів і наніс ряд флан¬гових ударів (з півночі на Чернігів наступала 2-а танкова група Гудеріана, з півдня, з района Кременчука, — 1 -а танкова група Клейста). З політичних мірку¬вань Сталін не давав дозволу залишити Київ. 15 вересня, після з'єднання танкових груп ворога в районі Лохвиці, на Полтавщині, 4 армії опинилися у мішку (понад 665 тис. воїнів). 17 вересня Ставка дала згоду на виведення військ з міста. При цьому загинуло багато військових, в т.ч. командуючий фронтом Михайло Кирпонос.

4 серпня перейши в наступ на Одесу румунські та німецькі війська. Почалась 73-денна оборона міста, яке було відрізане від основних військ Південного фронту. Радянська Приморська армія не лише тримала оборону, але й пере¬ходила в контрнаступ. 15 вересня ворог перейшов в генеральний наступ. Бої тривали місяць, лише 16 жовтня за наказом командування радянські війська (90 тис.) залишили Одесу і морем були перекинуті до Севастополя. У вересні Червона Армія змушена була вести оборонні бої у Криму. 29 жовтня ворог прорвав оборону радянських військ. Окрема Приморська армія відступила до Севастополя. 51 -а армія — до Керчі, пізніше вона евакуювалась на Таманський півострів. З ЗО жовтня до 4 липня 1942 р. тривала оборона Севастополя.

25 жовтня німецькі війська захопили Харків. На початку грудня 1941 року німецький наступ захлинувся.

Фашистський окупаційний режим на Україні

До початку грудня 1941 р. німецькі війська та їхні союзники окупували майже всю територію України. Влітку 1942 р. захопили східну частину Харківської області, Донбасу та Севастополь, які до того часу ще були неокуповані.

Гітлерівці встановили в Україні, як і в інших захоплених країнах, жорстокий режим, відомий як «новий порядок». Було ліквідовано цілісність України та розподілено її територію на кілька окупаційних зон:

1) Рейхскомісаріат Україна з центром в м.Рівне (поділено на 6 генеральних округів з центрами в містах Дніпропетровськ, Мелітополь, Миколаїв, Київ, Житомир, Рівне);

2) Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і Тернопільську області об'єднано в дистрикт «Галичина» (центр — м.Львів), який віднесено до польського генерал-губернаторства;

3) Чернівецьку та Ізмаїльську області, а також «Трансністрію», з центром в м.Одесі (дослівно — «Задністров'я»: Одеська, південь Вінницької та захід Миколаївської області), передано Румунії;

4) території на сході Лівобережжя управлялись німецькою військовою адміністрацією.

Опорою окупаційного режиму були різноманітні каральні органи: таємна поліція (гестапо), збройні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини (СС), служба безпеки (СД) та ін. З представників місцевого населення, що погодились на співробітництво з окупантами, призначались бургомістри в містах, сільські старости, формувались загони допоміжної поліції.

Гітлерівський план «Ост» розглядав Україну як «лебенсраум» («життєвий простір») для німецького народу. Призначенням України було постачати продукти харчування та сировину «новій Європі». Після завершення війни планувалось виділення значних земельних ділянок для переселення колоністів з Німеччини. До українців, як і до всіх слов'ян, фашисти ставились, як до людей другого сорту і розглядали їх як майбутніх рабів німецьких колоністів. В різних громадських місцях з'явились таблички з написами «Тільки для німців».

Спеціальні підрозділи СС здійснювали політику геноциду: Україну вкрила система гетто й концтаборів (близько 150), в яких винищували мільйони військовополонених та мирних громадян: українців, росіян, євреїв, поляків, циган та інших. Протягом 103 тижнів окупації кожного вівторка і п'ятниці гітлерівці проводили розстріли в Бабиному Яру в Києві. Всього в Україні загинуло 3,9 млн. мирних жителів та 1,3 млн. військовополонених.

У величезних маштабах окупанти здійснювали економічне пограбування України. Вивозилось устаткування заводів і фабрик, рухомий склад залізниць, сировина й матеріали, зерно і худоба. Навіть український чорнозем відправляли до рейху ешелонами. Було пограбовано сотні музеїв, бібліотек та інших культурно-освітніх закладів. Проводилось вивезення молоді до Німеччини на каторжні роботи (вивезено близько 2,4 млн. найбільш працездатних чоловіків і жінок). Окупанти намагались поставити собі на службу значний економічний потенціал України: налагодити промислове (видобуток вугілля, виплавка чавуну і сталі, ремонт техніки тощо) та сільськогосподарське виробництво. Робочий день на підприємствах сягав 12-14 годин. Селяни змушені були працювати в «громадських господарствах» (колишні колгоспи) та в «державних маєтках» (ко-лишні радгоспи).

Партизанський рух на Україні в роки Великої Вітчизняної

Як і в багатьох інших країнах, існувало дві течії руху Опору: комуністичне та націоналістичне підпілля.

Підпільні комуністичні організації створювалися наспіх, не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів призвели до значних втрат протягом першого року війни. З літа 1941 р. на окупованій території створювались підпільні обкоми, міськоми, райкоми, а в жовтні 1942 р. почав діяти нелегальний ЦК КП(б)У.

Перші радянські партизанські загони формувались на Поліссі. В Сумській області виникли великі з'єднання партизанських загонів під командуванням Сидора Ковпака та Олександра Сабурова. З літа 1942 р. партизанським рухом з-за лінії фронту керував Український штаб партизанського руху — УШПР (начальник штабу — Тимофій Строкач). В квітні 1943 р. добре організовані партизанські з'єднання С.Ковпака, О.Федорова, О.Сабурова, М.Наумова та ін. нараховували близько 29,5 тис. осіб, а на 1 січня 1944 р. 58,5 тис.

В 1943 р. було організовано ряд рейдів партизанських з'єднань на Право-бережжі, які мали, крім військової мети, нейтралізувати вплив ОУН на цій території. В липні в Карпатський рейд вирушило з'єднання Ковпака. В партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників і диверсантів. Найбільш відомий серед них Микола Кузнєцов.

Між УПА та радянськими партизанами склались напружені відносини. УПА намагалась налагодити з ними контакти, проте цьому перешкоджало московське керівництво, за наказом якого було вбито комісара з'єднання Ковпака Руднева (оскільки він висловлювався проти ворожнечі з УПА). Існували протиріччя і з польськими партизанами, які привели до братовбивчої війни на Волині.

Збройна боротьба оун-упа в 1941-1944 рр. На Україні

На Східну і Центральну Україну вирушили похідні групи ОУН («бандерівців» і «мельниківців»), які просувалися слідом за наступаючими німецькими військами. Вони організували мережу підпільних оунівських організацій в багатьох містах України (в т.ч. в Києві, Одесі, в містах Донбасу). В кінці 1941 — на початку 1942 р. близько 300 оунівців було заарештовано в Києві та знищено в Бабиному Яру (серед них відома поетеса Олена Теліга).

Збройні формування українських націоналістів зосереджувались в основному в лісах Волині, болотах Полісся та Карпатах. Одним з перших загонів була «Поліська Січ», організована в 1941 р. Тарасом Боровцем (псевдонім — Бульба). Восени 1942 р. створюється Українська повстанська армія (УПА). Офіційною датою створення УПА пізніше було визначено 14 жовтня 1942 року— свято Покрови. До середини 1943 р. бандерівці взяли під свій контроль загони мельниківців та «Поліську Січ» Тараса Бульби (Боровця). Влітку 1943 р. відділи УПА було організовано в Галичині, окремі загони з'явились навіть в легендарному Холодному Яру на Черкащині. УПА було поділено на чотири групи: УПА- Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід.