Файл: Історія Украйни.docx

Проголошення незалежності України стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок переходу від тоталітаризму до демократії, від командної до ринкової економіки, від класових до загальнолюдських цінностей.

Становлення владних структур у незалежній Україні

Державотворчий процес – це процес становлення державності, формування державних органів влади, визначення їх функцій.

Перші державотворчі кроки:

• Фіксація кордонів.

4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України». 12 грудня 1991 р. Указ «про утворення державного митного комітету України».

• Визначення громадянства.

8 жовтня 1991р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України».

• Визначення національної символіки як державної.

У січні - лютому 1992 р. постановами Верховної Ради затверджено як державний гімн мелодію М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовте знамено – державним прапором, а тризуб – малим гербом України.

• Запровадження власної грошової одиниці.

Запровадження власної національної валюти – 2 вересня 1996 року.

• Створення власних збройних сил.

6 грудня 1991 р. –Закон «Про Збройні сили України».

Пріоритетним напрямом державотворчого процесу є формування трьох гілок влади:

• Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, що забезпечує правову базу. Очолює порламент – спікер (голова) .

• Виконавчі органи влади: вищий орган - Кабінет Міністрів України , очолює уряд – прем’єр-міністр; центральні органи – міністерства, державні комітети і відомства;

в областях, містах, районах – державні адміністрації.

• Судова влада – Конституційний Суд, Верховний Суд, загальні, арбітражні та військові суди.

Главою держави є Президент України.

Україна є Парламентсько-президентська республіка.

Розпад срср. Угода про створення Співдружності Незалежних Держав і Україна

Причини розпаду:

• Унітарний характер СРСР, хоча Конституція стверджувала, що СРСР – федерація.

• Недоліки і помилки національної політики (курс на «злиття націй» і формування типу «радянської людини», ігнорування національних особливостей і проблем.

• Нездатність союзного керівництва подолати економічну кризу.

• Процеси демократизації і гласності сприяли зростанню національної свідомості та активізації національно-визвольних рухів.

• Ослаблення в процесі перебудови союзного центру і стрижня радянської системи – КПРС.

• Ідеологічна криза КПРС.

• Втрата авторитету влади після кривавих подій у Баку, Вільнюсі, заколоту 19-20 серпня 1991 р. у Москві.

7 - 8 грудня 1991 року у Мінську (в Біловезькій Пущі) лідери Росії (Б. Єльцин), України (Л.Кравчук), Білорусії (С. Шушкевич) (країн –засновників СРСР) заявили про припинення дії Союзного Договору 1922 р. та про намір створити Співдружність Незалежних Держав (СНД).

21 грудня відбулася зустріч керівників пострадянських держав. До складу СНД увійшло 11 колишніх радянських республік ( без Грузії та трьох держав Прибалтики).

25 грудня Президент СРСР М. Горбачов пішов у відставку. СРСР припинив своє існування.

Того ж дня Президент США Дж. Буш у своєму зверненні до американського народу заявив, що Сполучені Штати визнають незалежність України і готові негайно встановити з нею дипломатичні відносини. На 25 дя

Отже «український фактор» у період із серпня по грудень 1991 року відігравав одну із вирішальних ролей у суспільних трансформаціях в СРСР. Це пояснюється тим, що Україна мала вагомий економічний потенціал і політичну вагу серед республік Радянського Союзу.

Україна в умовах незалежності План

1. Відносини України з державами СНД. Кримське питання.

2. Стартові можливості економіки незалежної України

3. Західний напрям зовнішньої політики України на сучасному етапі.

Участь України в діяльності міжнародних організацій.

4. Становлення грошової одиниці України. Інфляційні процеси в Україні

(1992-1994 рр.).

5. Конституційний процес в незалежній Україні.

6. «Помаранчева революція» (листопад – грудень 2004 р.).

7. Сучасний етап розвитку культури. Основні фактори впливу на розвиток

сучасної української культури.

8. Державна символіка сучасної України та її походження

Відносини України з державами снд. Кримське питання

Суть стратегічних інтересів Росії щодо України полягає в тому, що через територію України проходять життєво важливі для Росії транспортні шляхи (газо- і нафтопроводи, автомагстралі та залізниці), що з’єднують її з Центральною і Західною Європою. Що стосується України, то її залежність від Росії пояснюється імпортом енергоносіїв, сталими господарськими зв’язками, значним відсотком росіян у складі населення республіки.

Введенню відносин між Україною і Росією як незалежних держав сприяло підписання ряду угод – на 1 грудня 1995 року між ними було укладено 80 угод, з яких 46 економічного характеру.

Основною больовою точкою російсько-українських відносин була проблема Криму та Чорноморського флоту. Кримська проблема мала два важливі аспекти, через які проходить конфронтаційна лінія, що розділяла Київ та Москву:

1. Легітимність (законність) перебування Криму в складі України. У минулому Кримський півострів входив до складу РРФСР. Він був переданий Україні декретом Президії Верховної Ради (19 лютого 1954 р.) з ініціативи Президії Верховної Ради СРСР, що остаточно узаконено Верховною Радою СРСР у «Законі про передачу Кримської області з РРФСР до Української РСР» (26 квітня 1954 р.).(Російські політики стверджують,що рішення про передачу Криму прийняте партійним керівництвом, а не Росією.)

2. Особливості сучасного етнічного складу Криму. ( росіяни становили 67% населення, українці – лише 25,8 %).

В липні 1993 р. російський парламент утвердив «російський федеральний статус» Севастополя і забезпечення фінансування з російського бюджету. Цей документ закликав до переговорів з Україною про статус міста «як головної бази єдиного Чорноморського флоту». Чорноморський флот становив для обох сторін певний інтерес , адже він налічував 45 великих надводних кораблів, 28 підводних, 300 середніх і малих суден, 151 літак і 85 вертольотів палубної авіації – майже 10% усього флоту СРСР вартістю понад 80 млрд дол.

Підсумком російсько-українських відносин перших років незалежності, спробою розв’язати існуючі протиріччя стало підписання 30 травня 1997 р. Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною. Цей документ врегульовує та вирішує низку принципових питань:

• Забезпечує рівноправне визнання один одного як стратегічного партнера із співробітництва в різних сферах.

• Визнає територіальну цілісність України й підтверджує легітимність і непорушність існуючого між Україною і Росією кордону.

• Заперечує використання одна проти одної сили, в тому числі економічні та інші методи тиску, стверджує невтручання у внутрішні справи сторін, дотримання прав людини.

• Гарантує захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин.

• Вирішує питання про поділ Чорноморського флоту і статус Севастополя (флот та інфраструктура були поділенні порівну, крім того , Росія викупила непотрібні Україні кораблі).

• Врегульовує проблему взаєморозрахунків щодо зовнішнього боргу України перед Росією ( Україні фактично списано зовнішній борг у рахунок оплати за 20 –річну оренду військово –морської бази в Севастополі).

• Забезпечує нормалізацію україно-російських торгово-економічних відносин та розв’язання питання гарантованого постачання Україні енергоносіїв.

З моменту встановлення дипломатичних відносин між Україною і Росією укладено біля 240 міждержавних та міжурядових документів.

Крім налагодження відносин з Російською федерацією в межах СНД, для України є пріоритетними відносини з іншими республіками колишнього СРСР, насамперед з Білоруссю та Молдовою.

Україно-білоруські дипломатичні відносини було встановлено 27 грудня 1991р., і зараз вони ґрунтуються на більше ніж 100 договорах і угодах.

У міждержавних відносинах України і Молдови важливими наприкінці 90-х рр. ХХ ст. були такі проблеми:

• Визначення державного кордону .

• Вирішення питання про будівництво порту на р. Дунай поблизу Джуржулешти.

• Визначення долі 259 об’єктів, що перебувають на території України і є власністю Молдови (санаторії, пансіонати).

• Врегулювання питання про функціонування залізниці .

В останні роки надано імпульсу процесові співробітництва з країнами СНД азіатського регіону. Переломним став 1995 р.( укладено договори з Туркменістаном, Узбекистаном, Казахстаном, Киргизстаном).

Отже, двосторонні відносини України з країнами СНД розвиваються досить плідно і динамічно, забезпечуючи реалізацію національних інтересів нашої держави.