Файл: книга міжнарод розрах Рудаківська.doc

ІНКОТЕРМС (ІNCOTERMS) — це збірник міжнародних комерційних термінів щодо умов поставки товарів.

Операції валютні — операції, пов'язані з ввезенням, переказом, пересиланням на тери­торію України або за її межі валютних цінностей.

Розрахунки міжнародні — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язан­нями, які виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відноси­нами між господарюючими суб'єктами і громадянами різних країн.

10 Розрахупкпві та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства

СВІФТ (SWIFT) - Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, Спілка міжнародних фінансових телекомунікацій - міжнародна автоматизована система платежів через мережу комп'ютерів.

Ціни

зовнішньоторговельні - ціни, за якими здійснюється експорт національних або імпорт за­кордонних товарів.

1.1. Зовнішньоекономічна діяльність україни в умовах глобалізації

Глобалізація економічного розвитку усіх господарських і соціальних сфер жит­тя сучасного суспільства має одним із своїх наслідків формування глобальної кон­куренції. Це означає, з одного боку, наявність потенційних можливостей для будь-якої української фірми чи підприємства вільно маневрувати по всьому простору світового господарства, а з іншого - необхідність витримувати на власних теренах зростаючу конкуренцію, яку створюють закордонні підприємства і великі транс­національні корпорації (ТНК).

Для українських учасників зовнішньоекономічних зносин глобальна конку­ренція має три головних виміри: регіонаїьний (СНД), континентальний (ЄС, СЕФТА, ЧЕС) та світовий. Кожен з них має свої особливості, характеризується вла­сними конкурентними параметрами і вимагає відповідних підходів при формуванні зовнішньоекономічної політики.

Глобалізація як світове явище характеризується такими головними ознаками. В макроекономічній сфері вона передбачає лібералізацію господарського життя, усунення торговельних та інвестиційних бар'єрів, створення спільних економічних просторів (рис. 1.1).

Мікроекономічний аспект глобалізації проявляється у поширенні діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку. При цьому, як правило, застосовується глобальна ділова стратегія, що спирається на можливості міжнародного поділу праці, переваги великомасштабного виробництва, синергічного ефекту. Окрім того, процеси глобалізації потребують погодження національних заходів зі стимулюван­ня економічної кон'юнктури з урядами інших країн, поб)'дови соціаіьної держави не лише з огляду на національні підходи і критерії конкуренції, а також з огляду на невідкладні екологічні проблеми, що набувають глобального значення.

Особливість стану переважної більшості країн колишнього СРСР полягає в то­му (і це дуже часто не враховують на Заході), що вони утворились як уламки колись відносно цілісної економічної і політичної системи. У зв'язку з цим потрібен певний час і відповідні зусилля для національно-державної ідентифікації і створення ряду передумов, без яких практично неможливе ефективне включення їх у глобальні еко­номічні процеси і структури.

Слід також підкреслити, що тривалий період ці країни були ізольовані від

Рис. 1.1. Головні ознаки глобалізації

світогосподарських глобальних процесів і приречені на автаркійну замкненість і са­модостатність.

На наш погляд, можна виділити три визначальні передумови, реалізація яких створює сприятливі можливості для поступового включення економіки України у глобальні процеси і структури (рис. 1.2).

12 Розрахункові та кредитні операції у зовніиіньоеконимічній діяльності підприємства

Головним у цій тріаді є, очевидно, перший блок, який передбачає системну трансформацію економіки від тоталітарно-директивної до ринкової, від ізо­ляціонізму до відкритості, від командно-адміністративної до ліберально-соціальної моделі суспільства.

Досвід показує, що ринкова трансформація розвивається у трьох основних на­прямах:

S лібералізація економіки;

S приватизація власності;

•S інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури та нової системи управління).

Лібералізація економіки розриває «кайдани» колишньої системи, створює пер­винні умови вільного ціноутворення та прояву ринкових сил попиту і пропозиції. Методи шокової терапії, як показує досвід, є надто болючими, тому, очевидно, більш прийнятним є еволюційний шлях лібералізації (два-три роки).

Процес приватизації власності розгортається на основі декількох головних де­термінант. По-перше, досягнення більшої економічної ефективності та відповідних критеріїв соціальної доцільності. По-друге, створення сучасних оптимальних еко­номічних форм, що відповідають рівневі і характерові науково-технологічної рево­люції та інтелектуально-професійному рівню працівників. По-третє, врахування історичних традицій країни та забезпечення загальнодержавних інтересів у процесі приватизації власності.

Поки що в Україні переважають первинні, прості форми приватизації: оренда, комерціалізація, корпоратизація, акціонування на основі державної власності.

Важливо наголосити на надзвичайній ролі для України створення атрибутів за­гальноекономічної та ринкової інфраструктури, їхнє значення посилюється тим, що Україна не була самостійною державою. Тому-то надзвичайно актуальними і склад­ними є запровадження власних грошей, сучасної банківської і фінансової системи. Справу цю значно ускладнюють все ще наявна інфляція, розлад фінансів, бюджет­ний дефіцит, погіршення торговельного платіжного балансу.

Істотними передумовами глобальної Інтеграції є формування ринку цінних па­перів, а також грошового, кредитного, валютного ринків, які в Україні тільки запо­чатковуються. Серйозною перешкодою глобальної інтеграції є архаїчна, здеформо­вана структура економіки. Переважання важкої промисловості, галузей ВПК робить її енерго-, ресурсе- і сировиннопоглинаючою, вкрай неефективною і непристосова-ною до взаємодії із світогосподарськими глобальними процесами. Структурні зру­шення гальмуються фактично нульовою інвестиційною активністю, зменшенням нагромаджень за рахунок національного доходу, обсяги якого в останні роки дедалі скорочуються. Саме в радикальній реструктуризації економіки не обійтись без участі капіталу ТНК, міжнародних валютно-фінансових організацій, міжнародної взаємодії з метою виходу на міжнародні норми і стандарти.

Важливе значення має стан відкритості економіки для широкого включення в торговельно-економічні, фінансово-інвестиційні та виробничо-технологічні гло­бальні процеси.

РОЗДІЛ 1. Економічні та правові основи розрахункових І кредитних операцій у зовнішньоекономічній

діяльності підприємства 13

В Україні прийнято ряд законів, які створюють номінальні можливості для вхо­дження її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці. Це, зокре­ма, закони «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвесту­вання», «Про спеціальні (вільні) економічні зони» тощо.

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що в Україні формуються еко­номічні, матеріальні, інституційні та інші передумови для поступового включення її економіки у світогосподарські процеси І структури.

Серед головних причин і факторів, що спонукають до поглиблення участі еко­номіки України в міжнародному поділі праці, є, насамперед, висока питома вага ек­спорту у валовому національному продукті. Досить зазначити, що третина національного виробництва України опосередковується дією зовнішніх еко­номічних зносин. Це підкреслює важливість даної сфери у системі життєзабезпе­чення держави, її виходу з надзвичайно важкої і глибокої кризи. Існують також інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки із світовим господарством. До них слід віднести досить розвинені внутрішній поділ і коопе­рацію праці, ресурсну обмеженість (особливо забезпеченість паливно-енергетични­ми засобами), традиційні господарські зв'язки з республіками колишнього СРСР, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність отримання нових технологій, інвес­тиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.

Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під якою мається на увазі не лише розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на нинішньо­му етапі, а поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку із світовим господар­ством - рух капіталів та взаємообмін національних валют - є об'єктивно зумовле­ним і практично безальтернативним.

Основоположними принципами формування відкритої економіки України є, по-перше, тверда опора на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конку­рентні переваги у світовій економіці, в регіональному (СНД) і глобальному мас­штабі (рис. 1.3}.

14 РтрахуІІкпві та кредитні операції v чоіінішньоекономіяній діяльності підприємства

Йдеться про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізальних верстатів, прилади, побутова техніка тощо). Високим науково-технологічним рівнем характеризуються порошко­ва металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, полівінілхлорид, поліамідні та поліпропіленові волокна).

Великі потенційні можливості є також у агропромисловому комплексі України та галузях, пов'язаних з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг.

По-друге, високий ступінь внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплення відповідних ніш на гостроконкурентних і висо-коінтенсивних світових ринках товарів, послуг, капіталів, фінансових ресурсів.

По-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, яка поліпшує макро-економічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, формує сприятливий інвестиційний клімат.

По-четверте, урахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітале- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, і відповідних внутрішніх витрат і цін на їхні світові аналоги з метою уникнення не­сприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує її умови торгівлі і призво­дить до суттєвих збитків у зовнішньоекономічній діяльності.

По-п'яте, неухильне здійснення поступової гармонізації національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами ГАТТ/СОТ.

Надзвичайно складним є питання відпрацювання належних механізмів вклю­чення економіки України в сучасні цивілізащйні процеси і структури. Йдеться не про безоглядну лібералізацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалось у попередні ро­ки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національно­го ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Це передбачає також досить жор­стке валютне регулювання, сертифікацію продукції за європейськими і світовими нормами і стандартами.

Діяльність державних органів управління у зовнішньоекономічній сфері могла б сконцентруватися на таких головних напрямах:

•S відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом

вітчизняних товаровиробників;

S забезпечення правових та економічних гарантій господарського функціону­вання і захисту іноземного капіталу; S орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики на

світові стандарти і тенденції розвитку;

S гармонізація національного господарського права і законодавства з міжна­родним;

^ підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.

РОЗДІЛ 1. Економічні та прокопі основи розрахункових І кредитних операцій у зовнішньоекономічній

діяльності підприємства \5

Механізм та інститути мікрорівня повинні забезпечувати:

^ вільний маневр підприємств усіх форм власності по всьому простору світово­го господарства; S свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних та іноземних партнерів

і ринків при здійсненні господарських операцій; ^ перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову частину

господарської діяльності підприємства.

Поступове відкриття української економіки, її інтеграція у світові процеси і структури вимагатиме тривалого часу і повинно здійснюватись поетапно в міру визрівання відповідних внутрішніх і зовнішніх передумов. Згідно з історичним досвідом та існуючими оцінками, процес зміни наукової парадигми відбувається протягом 5-Ю років, технологічної системи - 10-30, економічної системи - від ЗО до 60 років.

Як показує практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі поси­лення регулюючої ролі держави, яка здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.