Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-2част.doc

Представляється також доцільним включати в методику аналізу оцінювання клієнтури, структуризації кредитного портфеля і управління ризиками, що використовують західні компанії.

Принципово відмінною методикою оцінювання фінансово­го стану позичальника є нова методика оцінювання кредито­спроможності позичальника, розроблена українськими бан­ками.

Ця методика призначена для оцінювання фінансового ста­новища юридичних осіб (далі — позичальник), щоб визначити пеню кредитоспроможність, а також ризики видачі кредитів.

Методика передбачає поєднання суб'єктивних факторів, що формуються на підставі заповнення анкет, а також об'єктивних даних, які одержують на основі фінансової звітності. Це забез­печує єдиний підхід, визначеність і оперативність при вирі­шенні питань оцінювання доцільності видачі позичок. Застосу­вання методик сприяє обґрунтованому вибору надійніших позичальників для видачі кредитів і, таким чином, сприяє зме­ншенню загальних обсягів простроченої і пролонгованої забо­ргованості. Оцінювання кредитних ризиків сприяє забезпечен­ню ліквідності банку.

За цією методикою пропонується така схема оцінювання кре­дитоспроможності позичальника.

1. Вивчення загальної характеристики позичальника (репута­ція, історія бізнесу, характеристика ділової активності, зв'язки зі споживачами продукції і постачальниками продукції, склад за­сновників та їхня стабільність, повернення попередніх кредитів, місцезнаходження позичальника і т. д.).

2. Аналіз фінансового становища позичальника (здатність по­зичальника мобілізувати кошти за всіма видами діяльності і роз­раховувати за своїми обов'язками, в тому числі за довгостроко­вими зобов'язаннями).

3. Аналіз ефективності кредитної операції чи інвестиційного проекту (окупність проекту, грошовий потік за конкретним прое­ктом, бажання й можливість позичальника використовувати в проекті, що кредитується, власний капітал, характер ринку, умо­ви реалізації товарів, перспективність розвитку галузі, маркетин­гові дослідження, а також наявність забезпечення зобов'язань у вигляді високоліквідної застави).

Перед тим як розглядати питання про кредитування, кредито­ри повинні сформувати загальне уявлення про потенційного по­зичальника, насамперед про його репутацію, чесність і поряд­ність. Якщо позичальник раніше не був відомий, то вже при першій співбесіді з ним необхідно переконатися, що позичальник заслуговує довіри, є професіоналом, розбирається у фінансових питаннях і може надати гарантії щодо своєчасного погашення позички. Визначення ризиків проводиться фахівцями відповідних служб кредитора (службами безпеки, юрисконсультами і кредит­ними аналітиками).

У цій методиці заслуговує на увагу розроблена система показ­ників, яка, на наш погляд, може бути трансформована у відповід­ну анкету.

За розрахунками, проведеними за такою системою показників, визначають клас позичальника (табл. 5.6).

Таблиця 5.6

При подачі документів на розгляд Кредитного комітету необ­хідно вказувати клас (А, Б, В, Г, Д), до якого належить Позичаль­ник, а також кількість балів.

Основною перевагою цієї методики є оцінка «кредитної істо­рії» підприємства, репутації та кваліфікації керівників Позичаль­ника, «арбітражна» історія Позичальника, наявність і результати аудиторських перевірок тощо.

Разом з тим методика не може бути використана при прийнят­ті рішень щодо доцільності та умов участі банку в реалізації інве­стиційних проектів (як кредитора, учасника банківського консо­рціуму, гаранта і т. д.) з таких мотивів:

* фінансове становище позичальника в більшості випадків не є визначальним чинником при оцінювання інвестиційних проек­тів. За рядом схем офіційним Позичальником є спеціально знову створена структура, що свідомо має «нульовий баланс» і відсут­ність будь-яких оборотів за рахунками;

« система визначення ліквідності застави недосконала, оскільки: — критерії надійності застави не враховують категорію об'є­кта застави, яка безпосередньо впливає на критерій ліквідності. Тут варто враховувати, що мінімальний ризик мають: кредити, забезпечені державними цінними паперами, засобами на депози­тних рахунках, ліквідною нерухомістю, цілісними майновими комплексами, товарами народного споживання з підвищеним по­питом; підвищений ризик— устаткування, автотранспорт, това­

— не обґрунтований порядок комплексного застосування означених критеріїв та, відповідно, розрахунок суми балів. Більш виправданим вважається оцінювання за кожним критерієм окре­мо або розроблення складнішої матриці, за якою можна було б застосовувати різну комбінацію критеріїв.

Прогнозування ймовірності банкрутства. Окремим на­прямом аналізу кредитоспроможності потенційного реципієн­та капіталів може стати прогнозування ймовірності банкрут­ства.

Сучасний підхід до цієї проблеми передбачає постійний конт­роль з боку материнської компанії за дочірніми або залежними підрозділами, а також безпосередньо за контрагентами, що вже є або мають наміри стати позичальниками капіталів. Це стає особ­ливо актуальним з огляду на те, що стан банкрутства позичаль­ника є найбільшою загрозою для лендера, оскільки практично не залишає надії на своєчасне повернення коштів.

Міра важливості проблеми потребує поглиблені її дослідити й окреслити можливі методи своєчасної діагностики незадовільно­го фінансового стану реципієнта.

Під банкрутством підприємства розуміють неможливість ви­конання ним усіх своїх фінансових зобов'язань. Одним із перших сигналів банкрутства є неплатоспроможність, яка означає, що підприємство поглинає ресурси лендерів та формує недоплати з обов'язкових платежів. Тобто має місце незадовільна структура балансу, яка визначається українськими аналітиками як певний стан майна і зобов'язань боржника, коли за рахунок свого майна він неспроможний забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед кредиторами.

Перспективні прогностичні оцінювання фінансового стану по­зичальника є наслідком вивчення фінансових результатів його господарської діяльності з мстою визначення їх можливих зна­чень у майбутньому.

Вихідним пунктом оцінювання є визнання факту деякої спад­коємності (або певної усталеності) змін показників фінансово-господарської діяльності від одного звітного періоду до іншого.

Тому інформація, яка використовується для перспективного оці­нювання, береться також із бухгалтерської звітності.

Складною проблемою варто вважати упорядкування довго­строкового прогнозу. За визначенням В. Ковальова, тут виділя­ються два моменти: ризик господарської діяльності та ризик про­гнозу. Перший вид ризику може бути знижений завдяки залу­ченню до групи експертів практичних робітників. Другий вид ри­зику можна зменшити завдяки використанню накопиченого до­свіду, а також різноманітних імітаційних розрахунків господар­ської діяльності об'єкта за допомогою ЕОМ.

Перелік прогнозованих показників може суттєво варіювати. Зокрема, може бути розроблена прогнозна звітність або прогно­зуватись якийсь окремий показник — обсяг реалізації, прибуток, грошовий потік та ін.

Складовим елементом багатьох методик прогнозування є про­гноз якогось певного показника. Найпростіша техніка прогнозу­вання ґрунтується на застосуванні неформал ізонан их методів, в основі яких лежать експертні оцінки, одержані за допомогою різ­номанітних за складністю статистичних методів опрацювання даних (рис. 5.6). Формалізовані методи прогнозування можна розділити на дві великі групи (залежно від виду використовува­ної моделі), що ґрунтуються на застосуванні або стохастичних, або жорстко детермінованих моделей.

Серед стохастичних моделей найбільше поширення одержали лінійні моделі, реалізовані в рамках:

• простого динамічного аналізу;

• багатофакторного регресивного аналізу;

• аналізу за допомогою авторегресивних залежностей. Складовим елементом методики прогнозування фінансового

стану є узагальнення методів і практики регулювання фінансових результатів засобами, що легально існують у рамках чинного за­конодавства і нормативних документів у галузі міжнародного бу­хгалтерського обліку.

Сучасна економічна наука має у своєму арсеналі велику кіль­кість різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансо­вих показників. У вітчизняній аналітичній практиці застосовують переважно три основних підходи до прогнозування фінансового стану з позиції можливого банкрутства компанії:

• розрахунок індексу кредитоспроможності;

• використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв;

• прогнозування показників платоспроможності (рис. 5.7).

Вважається, що точність прогнозу в цій моделі протягом од­ного року становить 95, двох років — 83 %. Це досить висока то­чність, але специфіка моделі така, що її доцільно використовува­ти лише стосовно великих компаній, що котирують свої акції на біржах.

Відомі й інші подібні критерії, зокрема, такі вчені, як Спрін-гейт, Тафлер, Лис, Бівер запропонували альтернативні прогнозні моделі.

Модель Спрінгейта передбачає розрахунок інтегрального по­казника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом:

2 = 1,03хі - 3,07x2 + 0,66хз + 0,4х₄,

де хі — відношення суми робочого капіталу до загальної вартості активів підприємства;

хг — відношення суми прибутку (до сплати податків та відсо­тків) до загальної вартості активів підприємства;

х₃ — відношення суми прибутку (до сплати податків) до коро­ткострокової заборгованості підприємства;

Х4— відношення обсягу продажу підприємства до загальної вартості його активів.

Підприємство з достовірністю 92 % може бути віднесене до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення 2-показника менше ніж 0,862.

Модель Лиса передбачає оцінювання ймовірності банкрутства підприємства на основі четирифакторної моделі 2-показника:

г= 0,063хі - 0,092x2 + 0,057хз + 0,001х₄,

де Х| — відношення суми оборотних активів до загальної вартості активів підприємства;

хг — відношення суми прибутку від реалізації до загальної ва­ртості активів підприємства;

хз — відношення суми нерозподіленого прибутку до загальної вартості активів підприємства;

х₄ — відношення суми власного капіталу підприємства до су­ми його залученого капіталу.

Якщо 2 < 0,037 — підприємству загрожує банкрутство.

Чотири факторна модель Таффлера:

1 = 0,03хі - 0,1 Зх₂ + 0,18х₃ + 0,16х₄,

де Хі — відношення суми прибутку від реалізації до суми корот­кострокових зобов'язань підприємства;

хз — відношення суми оборотних активів підприємства до за­гальної вартості його зобов'язань;

хз— відношення суми короткострокових зобов'язань до зага­льної вартості активів підприємства;

х₄ — відношення виручки від реалізації продукції підприємст­ва до загальної вартості його активів.

Якщо 2 > 0,3 — підприємство має добрі довгострокові перс­пективи, при 2 < 0,2 — є ймовірність його банкрутства.

Коефіцієнт Бівера:

Чистий прибуток + Амортизація

К. - — .

Довгострокові зобоз' язання + Поточні зобов' язання

Тобто коефіцієнт Бівера дорівнює відношенню притоку гро­шових коштів до загальної суми заборгованості підприємства. Рекомендоване значення коефіцієнта Бівера за міжнародними стандартами знаходиться в інтервалі 0,17—0,4.

До основних недоліків усіх зазначених моделей прогнозуван­ня банкрутства належить:

• вони не враховують специфіки та реалій економічного житгя окремих країн;

• у моделях відсутні фактори, які враховували б вплив галузе­вої належності підприємства.