Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-2част.doc

і Іомноживши розраховані за цією формулою орендні платежі на коефіцієнт поправок за залишковою вартістю й авансовими платежами, одержимо скориговані дані за орендними платежами. Як правило, лізингові платежі на весь період договору оренди за­лишаться незмінними, що особливо важливо для клієнта при плануванні своєї господарської діяльності; При правильній орга­нізації лізингу підприємство може оплачувати лізингові платежі протягом дії договору із суми прибутків, що принесе експлуата­ція предмету лізингу.

На нашу думку, причиною значного поширення лізингу є ряд його переваг порівняно зі звичайною позичкою.

1. Лізинг припускає відразу 100% кредитування і не потребує негайного початку платежів. При використанні звичайного довго­строкового кредиту для купівлі устаткування підприємство повинне близько 15—20% оплачувати авансом власними коштами. При лі­зингу контракт укладається на позву вартість майна. Орендні пла­тежі починаються після постачання майна орендарю або пізніше.

2. Дрібним і середнім підприємствам простіше одержати кон­тракт за лізингом, ніж позичку. Деякі лізингові компанії навіть не вимагають від орендаря ніяких додаткових гарантій., оскільки пе­редбачається, що забезпеченням угоди є саме устаткування. При невиконанні орендарем своїх зобов'язань лізингова компанія від­разу ж забирає своє майно.

3. Лізингова угода більш гнучка, ніж позичка, тому що надає можливість виробити зручну для покупця схему фінансування. Позичка завжди припускає обмежені терміни і розміри погашен­ня. Лізингові платежі за домовленістю сторін бувають щомісяч­ними, щоквартальними і т. д., а суми платежів можуть відрізня­тися один від одного. Ставка може бути фіксованою або плаваю­чою. Іноді погашення здійснюється після одержання виторгу від реалізації товарів, зроблених на устаткуванні, узятому в лізинг, або може бути компенсоване зустрічною послугою, що дозволяє підприємствам без різкого фінансового напруження поновлювати виробничі фонди. Орендна плата відноситься на витрати вироб­ництва і знижує в лізингоотримувача оподаткований прибуток.

4. Ризик старіння устаткування цілком полягає на лізинго-давця. Орендар може постійно поновлювати свій парк устатку­вання.

5. Переваги обліку орендованого майна. Основними принци- пами Євролізу по обліку лізингових операцій є опублікування орендарем своїх фінансових зобов'язань, що випливають із лізи- нгових угод, а також те, що облік та амортизація лізингового майна здійснюється за даними балансу підприємства. При цьому варто відобразити такі моменти: суму орендних платежів у дано- му фінансовому році, загальну суму орендних платежів за період контракту та їхньої поточної вартості на дату складання балансу. У багатьох країнах законодавство встановлює для підприємств обов'язкове співвідношення власного і позикового капіталу. Оскільки майно за лізинговою угодою буде враховуватися поза балансом орендодавця, то орендар може розширити свої вироб­ничі потужності, не змінюючи структури капіталу.

6. Платежі за лізингом здійснюють із суми прибутку від вико­ристовуваного устаткування, вони не підлягають оподатковуван­ню, тому що є орендною платою. Банк може змінювати розмір внесків, щоб поліпшити використання фінансових ресурсів орен­даря. Сума платежів за лізингом фіксується під час підписання договору і не залежить від коливань валютного курсу та змін ба­нківського відсотка по довгостроковому кредитуванню.

7. При міжнародних лізингових операціях орендар одержує пода­ткові пільги країни-орендодавця, що досягається зниженням виплат, а також додаткові послуги (головним чином у разі оперативного лі­зингу) орендодавця або його представників (наприклад, технічне об­слуговування і ремонт орендованого устаткування, консультації по його експлуатації, передача ноу-хау, постачання запчастин та ін.).

8. Міжнародний валютний фонд не враховує суми лізингових угод і підрахунку національної заборгованості, тобто є можли­вість перевищити ліміти кредитної заборгованості, установленої Фондом за окремими країнами.

Однак лізингу притаманні й недоліки:

• орендар не виграє на підвищенні залишкової вартості устат­кування (зокрема, через інфляцію);

• якщо це фінансовий лізинг, то орендні платежі не припиня­ються до кінця контракту, незважаючи на моральне старіння об­ладнання через науково-технічний прогрес;

• складність організації;

• вартість лізингу більше позички, але не слід забувати, що ризик застарілого обладнання покладається на лізингодавця. а тому він бере велику комісію для компенсації;

• віднесення лізингових платежів на валові витрати лізингоо-держувача;

• оподатковування прибутку лізингодавця;

• якщо лізингодавцем є нерезидент України, він може потра­пити під дію положення про 15 % репатріації прибутків.

5.7. Організація міжнародних факторингових операцій

Сутність факторингу

Однією з найпоширеніших міжнародних посередницьких по­слуг комерційних банків є факторинг— викуп платіжних вимог у постачальника товарів (послуг). Мета факторингу — усунення ризику, що є невід'ємною частиною будь-якої кредитної операції. У країнах із розвинутою ринковою економікою серйозна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Дальність фактори­нгових компаній й факторингових відділів банків саме і поклика­на вирішувати проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах між постачальниками і покупцями та надавати цим відносинам більшої стійкості.

Слово «factor>> у перекладі з англійської означає «агент», «по­середник». З економічної точки зору — це посередницька опера­ція. Факторинг — це комісійно-посередницька діяльність, пов'я­зана з поступкою банкові клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання платежу по них, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта одер­жанням коштів за платіжними документами). Банк стає власни­ком неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їхньої не­сплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється. Відповідно до договору, банк зобов'язується опла­тити суму переданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому по­лягає відмінність між факторингом і банківською гарантією. При банківському гарантуванні банк зобов'язується у випадку не­сплати клієнтом у термін належних сум здійснити платіж за свій рахунок. Метою ж факторингового обслуговування є негайне ін­касування коштів (або одержання їх на визначену у факторинго­вому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника. У нашій країні негайно або через 2—3 дні постачальник одержує від факторингового відділу банку визначений відсоток від суми вимог.

Джерелами формування коштів для факторингу є власні кош­ти банку (прибуток, фонди), залучені й позикові кошти. Співвід­ношення між власними і невласними коштами встановлює прав­ління банку. Крім того, якщо у факторингового відділу виникає потреба залучити надпланові кредити для виконання своїх зо­бов'язань, то банк може надати йому короткостроковий кредит. Господарські органи також можуть виділити факторинговому відділу тимчасово вільні кошти на певний строк за плату, що ви­значається в договорах за згодою сторін. Існують також і інші за­соби залучення коштів для діяльності факторингового відділу, наприклад, притягнення термінових депозитів або випуск і про­даж облігацій із фіксованим річним прибутком.

Основою факторингових операцій є договір факторингу.

Види факторингу

Договором факторингу визначаегься вид факторингу (рис. 5.21.). За видами здійснюваних операцій розрізняють два види факторингу — конвенційний широкий) і конфіденційний (обме­жений), [сторично першим виник конвенційний факторинг. У су­часних умовах це універсальна система фінансового обслугову­вання клієнтів, що включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, предста­вництво і т. д. За клієнтом зберігається тільки виробнича функ­ція. Така система дозволяє підприємству-клієнту скорочувати ви­трати виробництва і реалізації продукції.

Таке факторне обслуговування звичайно створюється з «дис­контуванням фактур». Це означає, шо банк купує в свого клієнта право на о/держання грошей від покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунок майже 80 % вартості вивантаження, а іншу суму — в обумовлений термін незалежно від надходження грошей від дебітора. По суті це кредит під товари відвантажені, за які клієнт сплачує оговорений відсоток.

Останніми роками значне поширення одержав конфіденцій­ний факторинг, що обмежується виконанням тільки деяких опе­рацій: поступка права на одержання грошей, сплата боргів і т. п. Він є формою надання постачальникові — клієнту факторингу — кредиту під товари, відвантажені, а покупцеві — клієнту факто­рингу — платіжного кредиту. За проведення факторингових опе­рацій клієнти вносять передбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістом є відсотком за кредит.

За ступенем інформованості дебітора відрізняють відкритий і за­критий факторинга. При відкритому факторингові дебітор сповіще­ний про те, що в угоді бере участь факторинговий відділ. У випадку ж закритого факторингу дебіторові не повідомляють про наявність факторингового договору (але на цей момент можливість його вико­ристання в Україні чинним законодавством не передбачена).

Механізм факторингової операції та її учасники

Як правило, у факторингових операціях беруть участь три сторо­ни (рис. 5.22):

• факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купує рахунки-фактури в своїх клієнтів;

• клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислова або тортова фірма, що вклала угоду з факторинговою компанією;

— підприємство (позичальник) — фірма-покупець товару.

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Отримавши заявку від підприємства, факторингова ком­панія протягом 1—2 тижнів вивчає економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер його ділових зв'язків. Для цього необхідно одержати таку інформацію: чи виробляє фірма продукцію, що користується попитом, або чи надає вона послуги високої якості, чи виконує роботу на високому рівні; які темпи зростання виробництва і чи стійкі їх перспективи; наскільки ква­ліфікований управлінський персонал фірми; чи налагоджений вну­трішній контроль; наскільки твердо визначені умови торгівлі з контрагентами.

Слід враховувати, що факторингові операції не проводяться:

• за борговими зобов'язаннями приватних осіб;

• за вимогами, запропонованими бюджетним організаціям;

• за зобов'язаннями госпорганів, знятими банком із кредиту­вання або оголошених неплатоспроможними;

• за зобов'язаннями філій або відділень госпорганів;

• якщо оплата роботи проводиться поетапно або авансом у випадку компенсаційних або бартерних угод за договорами про продаж, відповідно до яких покупець має право повернути товар протягом визначеного часу, а також за умови післяпродажного обслуговування.

Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт спрямовує факторинговій компанії всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. По кожному документу клієнт повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платі­жних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Це продовжується від 24 годин до 2—3 днів. Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжна­родних операцій: факторингова компанія зобов'язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури навіть у випадку не­платоспроможності боржників.