Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-2част.doc

Оперативність при стягненні боргу передбачає підгримування з позичальником контакту протягом усього строку користування позичкою. Лендер повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі появи в нього проблемних ситуацій, що можуть призвести до несплати боргу, вжити відповідних попереджуваль­них заходів щодо захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій означає, що лендери повинні створювати страхові фонди як на мікро-, так і на макрорівні, а та­кож страхувати окремі високоризикові кредитні операції в спеці­алізованих страхових організаціях.

Крім умов поставок, при укладенні зовнішньоторговельних контрактів міжнародні компанії враховують багато факторів і по­казників, починаючи з фінансового стану ділового партнера, його позиції на ринку і закінчуючи політичними, економічними та за­конодавчими умовами його країни. Таке вивчення контрагента особливо важливе в сучасних умовах, коли стрімкий розвиток світового ринку, потреба в постійному удосконаленні виробниц­тва продукції стимулюють оновлення ділових партнерів, пошук нових постачальників, найпривабливіших з точки зору ціни та якості товарів. При формуванні нового торгового партнерства фірми та їхні банки оцінюють, передусім, ризики, можливі в про­цесі такої співпраці та готують заходи щодо запобігання їм.

До таких заходів певною мірою можна віднести і вибір умов (або форм) платежів. Партнерам важливо дійти згоди щодо стро-

КІВ внесення платежів (наприклад, до, під час або після поставки товару); способу платежу; місця виконання платежу тощо.

Швидкість і гарантія одержання платежу, сума видатків, пов'язаних з проведенням операцій через банки залежать від ви­бору форм і умов розрахунків. Тому зовнішньоторгові партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і після цьо­го закріплюють їх у контракті. При складанні валютно-фінан­сових і платіжних умов контрактів звичайно проявляється незбі-гання інтересів експортера, що прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший термін, та імпортера, зацікавленого у виплаті найменшої суми валюти, прискоренні одержання това­ру і відстрочці платежу до моменту кінцевої реалізації. Вибір ва­лютно-фінансових і платіжних умов угод залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношен­ня сил контрагентів, а також від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі цим товаром.

Міжурядові угоди визначають загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторгових контрактах чітко формулюються докладні умови, що включають такі основні елементи: валюта ціни; валю­та платежу; умови платежу; засоби платежу; форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.

Не викликає сумніву, що від вибору валюти ціни і валюти платежу (крім рівня ціни, розміру відсоткової ставки за креди­том) залежить певною мірою валютна ефективність угоди. Екс­портні та імпортні контрактні ціни різні і залежать від додатко­вих видатків, що включаються в них у міру просування товарів від експортера до імпортера, зокрема перебування на складі краї-ни-експортера; шлях до порту; перебування в порту; шлях за ко­рдон; складування за кордоном; доставка товару імпортерові.

В економічній літературі розглядається п'ять основних спосо­бів визначення ціни товарів:

по-перше, тверда фіксація цін при укладанні контракту, за якої ціни не змінюються в період його виконання. Цей засіб за­стосовується при тенденції до зниження цін на світових ринках;

по-друге, при підписанні контракту фіксується принцип ви­значення ціни (на основі котировок того чи іншого товарного ри­нку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі виконання угоди. Цей засіб звичайно практикується при тенден­ції до підвищення ринкових цін;

по-третє, ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але змінюється, якщо ринкова ціна зміниться порівняно із контракт­ною, наприклад, у розмірі, що перевищує 5 %;

по-четверте, змінна ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад при замовленні устаткування. В умовах високої кон'юнктури в інтересах замовника вводяться обмеження (зага­льна межа зміни ціни чи розповсюдження зміни ціни лише на ча­стину витрат і короткий період);

по-п'яте, змішана форма: частина ціни твердо фіксується, а частина встановлюється в змінній формі.

Стратегічна мета міжнародної компанії збільшувати прибуток визна­чає потребу застосування різних видів валют и щодо ціни та платежу.

Валюта ціни — валюта, в якій визначаються ціни на товар. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значен­ня мають вид товару і перелічені вище чинники, що впливають на міжнародні розрахунки, особливо умови міжурядових угод, міжнародні звичаї. Інколи ціна контракту зазначається в декіль­кох валютах (двох і більше) або в стандартному валютному ко­шику з метою страхування валютного ризику.

Валюта платежу— валюта, якою слід погасити зобов'язання імпортера (або позичальника). При нестабільності валютних кур­сів ціни фіксуються в найбільш сталій валюті, а платіж — звичай­но у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціпи і валюта платежу не збігаються, тоді в контракті зазначається курс перерахунку од­нієї валюти в іншу, а також додаткові умови перерахунку:

• курс певного виду платіжного засобу телеграфного пере­казу за платежами без трат або векселя за розрахунками, пов'яза­ними кредитом;

• уточнюється час коригування (наприклад, напередодні або на день платежу) на певному валютному ринку (продавця, поку­пця чи третьої країни);

• встановлюється курс, за яким здійснюється перерахунок: звичайно середній курс, інколи курс продавця чи покупця на від­криття, закриття валютного ринку чи середній курс дня.

Спеціалісти вважають, що незбігання валюти ціни і валюти пла­тежу — один із найпростіших засобів страхування валютного ризи­ку. Якщо курс валюти ціни знизився, то сума платежу пропорційно зменшується, і навпаки. Ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення — імпортер (боржник).

Іншим важливим елементом зовнішньоекономічних угод є умови платежу, серед яких розрізняються: негайні платежі; роз­рахунки з наданням кредиту; кредит із опціоном (правом вибору) негайного платежу.

Поняття негайних платежів у міжнародних розрахунках означає оплату експортних товарів після їх передачі (відвантаження) покуп­цеві чи платіж проти документів, що пщтверджують відвантаження товару згідно з умовами контракту. Проте в сучасних умовах у бі­льшості випадків товар прибуває в країну імпортера раніше, ніж до­кументи, що підлягають оплаті, і покупець намагається одержати товар до його оплати, як правило, під трастову розписку або банків­ську гарантію. Таким чином, платіж фактично проводиться після прибуття товарів у порт призначення, за винятком платежів прози сповіщення про відвантаження товару. Традиційно залежно від до­мовленості контрагентів, а також специфіки товарів, що продають­ся, імпортер здійснює платіж на певній стадії: по одержанні підтве­рдження про завершення навантаження товару в порту відправ­лення; проти комплекту товарних документів (рахунок-фактура, ко­носамент, страховий поліс та ін.), інколи з правом відстрочки пла­тежу на 5—7 днів, а за постачанням нафти — ЗО днів; проти при­ймання товару імпортером в порту призначення.

Залежно від виду товару інколи застосовують змішані умови розрахунків: частково — платіж проти вручення товарних до­кументів; остаточно — після приймання товарів, що прибули в порт призначення, оскільки потрібно перевірити якісні харак­теристики товару, які могли погіршитися під час транспорту­вання.

При зовнішньоторгових операціях в рахунок комерційного кредиту імпортер виписує боргові зобов'язання на погашення одержаного кредиту в формі простого векселя або дає письмову згоду на платіж (акцепт) на переказних векселях — траттах, ви­писаних експортером.

Розрахунки за товари у формі комерційного кредиту можуть поєднуватися з негайними платежами, коли певний відсоток вар­тості оплачується проти подання комерційних документів, а інша частина— через установлений у контракті період. Крім комер­ційного кредиту, на окремих етапах виконання зовнішньоторго­вого контракту сторони намагаються також вимушено кредиту­вати один одного; наприклад, при платежах у формі авансу імпортер кредитує експортера, а при розрахунках за відкритим рахунком постачальник кредитує покупця.

Альтернативна форма умов розрахунків — кредит з опціоном негайного платежу. Якщо імпортер скористається правом від­строчки платежу за куплений товар, то він позбавляється знижки, що надається при негайній оплаті.

Найскладнішою частиною платіжних умов контракту є вибір форми розрахунків і формулювання деталей проведення розрахун­ків. Узгодження супротивних інтересів контрагентів у міжнародних економічних відносинах і організація їх платіжних стосунків реалі­зуються шляхом застосування різноманітних форм розрахунків.

Як правило, міжнародні розрахунки здійснюють банківські установи; але вони можливі і через кредитпо-фінансові установи, розрахункові центри, клірингові палати або інші інституційні структури міжнародних корпорацій.

Під час вибору банку для проведення розрахунків за зовнішньо­економічними операціями слід звернути увагу на інформацію бан­ків щодо їх кореспондентських відносин із іноземними банками, які супроводжуються наявністю рахунків «лоро» та «ностро». Це пояс­нюється тим, що за переказ коштів банки беруть «комісійну винаго­роду» (фіксовану суму коштів або певний відсоток у валюті розра­хунку) і якщо банк має прямі кореспондентські відносини з країною контрагента (експортера, імпортера) або з його банком (ідеальний варіант), це значно зменшить для фірми виграти коштів (експортера або імпортера залежно від умов розрахунку, передбачених в конт­ракті, угоді) зі сплати комісії, оскільки задіяпо лише два банки, а отже, виникає можливість впливати на суму прибутку.

Використання банком для кореспонденції з іншими банками системи СВІФТ (SWIFT) прискорює розрахунки. Па вибір форми розрахунку впливають: вид товару (наприклад, технічне облад­нання, продовольча група товарів, медикаменти); термін постав­ки; наявність кредитної угоди; наявність банківської гарантії; платоспроможність і ділова репутація контрагента; характер компромісу між контрагентами: можливості банків тощо.

Отже, виважено проаналізувавши всі обставини і нюанси, учасники зовнішньоторговельної операції обирають найприйнят-иішу умову оплати, яку можна здійснити за наявності необхідної кількості валюти на валютному рахунку та дотримання певних валютно-розрахункових законодавчих актів.

Порівняння окремих форм розрахунків надає можливість ви­значити дві специфічні риси, що є важливими для управління ру­хом грошових коштів. Йдеться про витрати, пов'язані з наданням кредиту або сплатою відсотків; трансакційні витрати, пов'язані із переказом грошових коштів та витрати у вигляді комісійних бан­ківським установам.

Іншою специфічною рисою є співвідношення руху в часі, тоб­то визначення випереджувального, наступного, паралельного чи завершального руху товарів, документів, платежів (табл. 7.2), що дає змогу приймати рішення стосовно застосування найбільш оп-гимальної схеми розрахунків з метою зменшення адміністратив­них витрат, а відтак— і зростання прибутку.

Ключові терміни

Ризики економічні; ризики валютні; ризики транспортні; ри-тки політичні; хеджування; прогнозування валютного курсу; ко­роткострокове прогнозування; довгострокове прогнозування; арбітраж; порука; банківська гарантія; принципал; бенефіціар; митна декларація; ліцензія; дозвіл; валютні цінності.

Питання для самоконтролю

1. Чим зумовлені ризики в міжнародній торгівлі?

2. Які шляхи запобігання ризикам існують у міжнародній тор­гівлі?

3. Чому сприяє передбачення можливих змін та динаміки кур­сів валют?

4. Назвіть і проаналізуйте відомі вам методи прогнозування плаваючих валютних курсів.

5. Схарактеризуйте сутність доктрини паритету купівельної спроможності.