Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-2част.doc

• вимога від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кредитами;

• оперативність при стягненні боргу;

• страхування кредитних операцій.

Лімітування кредитів— це спосіб установлення сум гранич ної заборгованості по позичках конкретному позичальнику. Види лімітів:

• вихідні;

• внутрішньоквартальні;

• ліміт видач;

• контрольна цифра;

• плановий розмір кредиту;

• кредитна лінія.

Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов'я­зання банку перед позичальником надавати йому протягом визна­ченого угодою строку кредити в розмірах обумовленого ліміту.

Диверсифікація позичок являє собою розподіл наданих креди­тів між різними суб'єктами (юридичними та фізичними особами).

Примітка: 3 метою дотримання комерційними банками прин­ципу диверсифікації кредитів Національний банк України вста­новив такий економічний норматив, як максимальний розмір ри­зику на одного позичальника. Величина цього нормативу не повин­на перевищувати 25 % власних коштів банку.

Оперативність при стягненні боргу передбачає обов'язок банку підтримувати з позичальником контакт протягом усього строку користування позичкою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі появи в нього проблемних ситуа­цій, що можуть призвести до несплати боргу, вжити відповідних попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро-, так і на макрорівні, а та­кож страхувати окремі високоризикові кредитні операції в спеці­алізованих страхових організаціях.

Форфейтингові ризики та засоби їхньому запобіганню

При будь-якому виді комерційного кредитування зовнішньо­торговельної операції в експортера виникає ціла система ризиків, які він бере на себе.

До цієї системи традиційно включаються комерційні, валютні, політичні ризики, пов'язані з переказування валют із країни в краї­ну. Комерційні ризики пов'язані з нездатністю або небажанням бо­ржника або гаранта платити. Загроза невиконання зобов'язання не­минуче спричинює необхідність у кожному конкретному випадку оцінювати кредитоспроможність імпортера або гарантуючого бан­ку. Комерційний ризик, пов'язаний з невиконанням зобов'язання державною організацією, відноситься до категорії політичних ри­зиків. До них належать також політичні конфлікти (війна, страйки, інтервенція), що можуть заподіяти експортерові збитків.

До найсерйозніших ризиків входять і ризики, пов'язані зі ідійсненням платежів в іноземній валюті. При переведенні валю­ти покупця у валюту продавця плаваючі курси іноземних валют можуть призвести до значної зміни вартості придбаних за конт­рактом товарів, а внаслідок цього — і до втрат для експортера. І'изики непереказу найчастіше спричинені нездатністю або неба­жанням держави чи іншого спеціалізованого органа здійснити платежі у валюті контракту, а також мораторієм на переказ пла-гежів у валюті за кордон.

Усі ці види ризиків відносяться і до форфейтування, оскільки враховуючи векселі, форфейтер бере на себе без права регресу ВСІ ризики експортера. Тому при форфейтуванні необхідно доде­ржуватися основних правил страхування від ризиків. При стра­хуванні від комерційних ризиків експортер повинен стежити за шм, щоб позичальник належав до першокласної компанії, хоча в більшості випадків вимоги експортера покриваються авалем або і арантією банку країни боржника. Більшість компаній, що фор-фейтуються, приймають на себе зобов'язання тільки в період можливого виникнення ризиків для форфейтера.

Покриття ризику непереказу валют із країни в країну здійсню-і гься форфейтером. При підписанні форфейтингової угоди саме ВІН визначає спроможність країни імпортера виконувати свої ва-і по ті і і зобов'язання.

Форфейтування з точки зору ризикованості кредиту містить пія експортера і переваги, і недоліки. До переваг відносяться:

• спрощення балансового співвідношення можливих зобов'язань;

• поліпшення стану ліквідності (ці дві переваги важливі у ви­падку зростаючої заборгованості експортера);

• зменшення можливості втрат, пов'язаних лише з частковим цержавним або приватним страхуванням, і можливих ускладнень її ніквідністю, неминучих у період пред'явлення застрахованих раніше вимог;

• відсутність ризиків, пов'язаних із коливанням відсоткових

отавок;

• відсутність ризиків, пов'язаних із курсовими коливаннями валют і зміною фінансового стану боржника;

• відсутність ризиків і витрат, пов'язаних з діяльністю креди­тів органів і стягненням грошей за векселями та іншими платі­жними документами.

Недоліки для експортера зводяться до можливих порівняно високих витрат по передачі ризиків форфейтеру. Але, користую­чись форфейтуванням, фірма-експортер спирається на стратегічні міркування, виходячи з яких форфейтування може виявитися ду­же вигідним для неї.

Аналізуючи головні умови угоди форфейтування, для зни­ження ступеня можливих ризики основну увагу варто приділити:

• механізму погашення;

• валюті;

• дисконтуванню;

• видам документів, що форфейтуються;

• видам банківської гарантії.

Нормальною умовою кредиту є регулярне його погашення ча­стинами. Ризики кредитора зменшуються в результаті скорочен­ня середнього терміну. Там, де заборгованість виступає у формі простого або переказного векселів, це досягається виставленням ряду векселів на певний строк, зазвичай, до шести місяців. Отже, при форфейтуванні на термін до п'яти років можна оперувати 1 десятьма простими векселями, виписаними послідовно на одна­кову суму, терміном на шість місяців кожен після чергового від­вантаження товару.

Боргові розписки і вексель виписуються, як правило, в доларах США чи євро, хоча врахувати вексель можна в будь-якій валюті. На практиці форфейтери часто використовують ці валюти через їх широке застосування на євроринках, а також для уникнення ускладнень із проведенням операцій в інших валютах. Більше то­го, оскільки вартість форфейтингових операцій визначається, го­ловним чином, основним витратами форфейтера, то ризики, пов'я­зані зі слабкими або нестабільними валютами, надзвичайно під­вищили б вартість таких операцій. Тому важливо, щоб платежі здійснювалися у вільно конвертованій валюті. Для цього боргові розписки або векселі завжди включають це важливе позначення, коли вони виражені в іншій валюті, ніж валюта місця платежу.

Прості або переказні векселі, що акцептуються при форфейту­ванні, майже завжди супроводжуються банківським страхуван­ням у вигляді звичайної гарантії, або аваля. Гарантом, як прави ло, виступає діючий на міжнародному ринку і відомий фор­фейтеру банк, який є резидентом у країні імпортера і спромож­ний підтвердити платоспроможність імпортера. Така гарантія ва­жлива не тільки для зменшення ризику форфейтера, а й для того, щоб за необхідності мати можливість переобліку зобов'язань на вторинних ринках позичкових паперів. Гарантії й авалі, по су її, прості: обидва види в їхній найпростішій формі виступають як Обіцянка сплачувати якусь суму на визначену дату у випадку не­платежу початкового боржника. Застосування в якості забезпе-чення зобов'язань «бюргшафра» (поруки) дещо складніше.

1 Іри видачі гарантії обіцянка набуває форми підписаного гаран­ти самостійного документа, в якому повністю викладено умови, ЩО стосуються угоди. Важливо, щоб у гарантії спеціально були за-ІНачені не тільки повна сума, а й кожний термін платежу і сума П0І ашення, що припадає на цю дату, оскільки саме на підставі цих даних розраховуються витрати на дисконтування. Суттєво також, щоб гарантія була цілком відособлена від основної угоди, тому що іноді на практиці видають гарантії, покладаючись на економічне Становище імпортера, але форфейтер, як правило, наполягає на чи­стих безвідкличних і безумовних зобов'язаннях гарантуючого ба­йку і віддає перевагу документам без обороту на експортера, але Нльки в тому випадку, якщо по виконанню основного контракту

i арантуючий банк оголосить заборгованість безумовною.

Аваль у міжнародній практиці можна розглядати як безвідк­личну і безумовну гарантію про оплату на визначену дату, що кидається гарантом, так якби він сам був боржником. Це найкра­ще форма страхування для форфейтера. Аваль виписується прямо п,і кожному векселі або тратті, для чого на них достатньо зробити напис «рег avah і підписатися під нею (на переказному векселі феба зазначити також найменування початкового боржника, на користь якого зроблений аваль). Простота і ясність авалю разом ІЗ властивою йому відособленістю і трансферабельністю дозво­ляють уникнути багатьох ускладнень, пов'язаних із наданням га­рантії. Тому при страхуванні форфейтування авалю як формі га­рантії і надається перевага. Проте варто мати на увазі, ще в деяких країнах аваль не визнається.

Іншою формою гарантії є бюргщафт оголошення зо-бов'язання, прив'язаного до до визначеного контракту. Але оскі­льки контракт не залежить від правового обгрунтування, то ця форма гарантії при форфейтуванні використовується менше. Як правило, форфейтер нехтує необхідністю перевірки законності всіляких документів, акцентуючи бюргшафт тільки після підтве­рдження, що постачання товарів відповідним чином завершене. І (я обставина значною мірою скорочує сферу застосування даної форми гарантії. Форфейтер зазвичай вимагає від гарантуючого банку підтвердження відсутності в нього контрвимог, незміннос-

ii сум і термінів, згоди на передачу прав і вимог новому власни- ку, а також підтвердження, що банківський бюргшафт діє безу- мовно і безвідривно. Таке підтвердження, значно обмежує застосу­вання бюргшафта і сприяє тому, що форфейтований бюргшафт стає звичайною гарантією, тобто відособленим зобов'язанням виконання, не пов'язаним із основною операцією.

Запобігання кредитним та розрахунковим ризикам у практиці торговельних операцій міжнародних компаній

У процесі проведення кредитних операцій міжнародні компа­нії натрапляють на кредитний ризик, тобто ризик несплати пози­чальником основного боргу та відсотків, належних кредитору.

Враховуючи обернено пропорційну залежність між рівнем ри­зику та дохідністю позичкових операцій, варто будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Надмірна обережність позбавляє фірму багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює за­грозу втрати не тільки доходу від відсотків, а й позичених коштів.

Кредитна практика свідчить, що труднощі з поверненням пози­чок найчастіше виникають під впливом процесів, що розвиваються протягом певного періоду. Тому досвідчений кредитний інспектор може ще на ранній стадії помітити ознаки труднощів, що виника­ють у позичальника, і вжити заходів щодо своєчасного захисту ін­тересів лендера, тобто вдатися до таких заходів ще до того, як си­туація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найпоширеніші з них: помилки самого лендера при роз­гляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди, при подальшому контролі; неефективна робота позичальника; факто­ри, непідконтрольні міжнародним компаніям.

Серед причин неповернення позичок, що залежать від самого лендера, слід підкреслити: ліберальне ставлення до позичальника при розгляді заявки на кредит; неякісна оцінка кредитоспромож­ності позичальника; погана структуризація позички; помилки в оцінці забезпеченості позички; неповне відображення в кредит­ній угоді умов, що забезпечують інтереси лендера, відсутність контролю за позичальником у період повернення позички (об­стеження, перевірки забезпечення та ін.).

Основні причини створення проблемних позичок, що зале­жать від позичальника, пов'язані з незадовільним керівництвом фірмою, погіршенням якості продукції і роботи, помилками в оцінювання ринків збуту тощо.

До факторів, що не перебувають під контролем лендера та по­зичальника, належать: погіршення економічної кон'юнктури, змі­на політичної ситуації і законодавства та ін.

Контроль за своєчасним та повним поверненням позички і ви­платою відсотків є важливим етапом процесу кредитування. Він здійснюється систематично шляхом проведення аналізу кредит­ної справи позичальника, кредитного портфеля лендера, оціню­вання стану позичок, проведення аудиторських перевірок

Для захисту від кредитного ризику можуть бути застосовані такі способи: лімітування кредитів, диверсифікація кредитних вкладень, вивчення та оцінювання кредитоспроможності позича­льника, вимога від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кредитами, оперативність при стягненні боргу, стра­хування кредитних операцій.

Способом установлення сум граничної заборгованості за по­зиками конкретному позичальникові є лімітування кредитів.

Диверсифікація позичок являє собою розподіл наданих креди­тів між різними суб'єктами (юридичними та фізичними особами).