В Україні сільське господарство залишається одним з найбільших реципієнтів державних субсидій. Обсяги підтримки сільськогосподарських товаровиробників за рахунок коштів загального фонду державного бюджету порівняно з 2001 р. збі­льшилися у 2004 р. у 3,2 раза. У середньому за чотири роки частка видатків державного бюджету на розвиток сільського господарства становила 3,6 % (2,07 % у 2001 р. та 3,81 % у 2004 р.). Однак значне збільшен­ня видатків на підтримку сільського господарства не забезпечило відповідного збі­льшення обсягів виробництва, особливо тваринницької продукції. Це свідчить про неефективність існуючої системи розподілу бюджетних коштів в Україні, при якій значна частина субсидій іде не напряму і не доходить до сільськогосподарських товарови­робників. Так, згідно з даними Державного комітету статистики України, у 2001 – 2003 рр. у середньому щорічні несплати за субсидіями становили майже 36 % від загального обсягу. Крім того, за результатами перевірки Рахункової палати встанов­лено, що у 2004 р. лише 385 фермерських господарств України із 42 533 (менше 1 %) одержали державну допомогу, а планування видатків державного бюджету на підтримку сільськогосподарських товаровиробників проводилося без обґрунтування їх необхідності і розрахунків обсягів видатків [25].

На основі зазначеного можна стверджувати про певну безсистемність і непро­зорість прийняття агрополітичних рішень в Україні. Тому виникає потреба оцінити ефективність державних програм підтримки аграрного сектора з погляду впливу на ціни сільськогосподарських товаровиробників. Цінами рівноваги при розрахунку коефіцієнтів рівня державної підтримки сільського господарства України прийнято вважати світові ціни на відповідний продукт. Даний підхід ґрунтується на тому, що при відсутності державного втручання та вільної конкуренції на внутрішніх і зовніш­ніх ринках сформувалися б однакові ціни й не було б різниці між внутрішньою та світовою цінами. У табл. 23 наведено розрахунки оцінки підтримки виробника (РSЕ) в аграрному секторі України за 1996 – 2003 рр.

23. Оцінка підтримки сільськогосподарських товаровиробників (РSЕ) в Україні, млн грн. за 1996 – 2003 рр.

________

* Дані НБУ; Дані ОЕСР.

Від'ємне значення РSЕ в 1996 р. свідчить про впровадження політики оподаткування сільськогосподарських товаровиробників при суттєвій різниці між внутрішніми та світовими цінами на ко­ристь останніх. Таким чином, підтримка аграрного сектора в 1996 р. здійснюва­лася фактично лише за рахунок бюджетних трансферів. Протягом 1997 − 1998 рр. показник РSЕ зріс і став позитивним, тобто відбувся пе­рехід від оподаткування до субсидування аграрних товаровиробників. Зростання сталося за рахунок підтримки ринкової ціни, введення протекціоністських заходів у зовнішній торгівлі, а також завдяки деяким зрушенням у розвитку інфраструктури. Однак у 1999 – 2000 рр. спостерігається зворотна тенденція, тобто перехід від субсидування вироб­ників до оподаткування. Цей факт можна пояснити насамперед погіршенням макроекономічної ситуації в країні. Унаслідок девальвації гривні відбулося суттєве зниження рівня підтримки вітчизняних сільгосптоваровиробників.

Для 2001 і 2003 рр. характерне незначне зростання бюджетної підтримки сіль­ськогосподарських товаровиробників. Однак при цьому, починаючи з 1999 по 2003 рр. показник підтримки ринкових цін (середнє значення для всіх видів сільсь­когосподарської продукції) має від'ємне значення порівняно зі світовими цінами. Та­ким чином, саме рівень внутрішніх цін і курс національної валюти є основними чин­никами, що суттєво впливають на зміну коефіцієнтів підтримки сільськогосподарсь­ких товаровиробників.

Як зазначалося вище, відносний PSE застосовують для міжнародних порівнянь. На підставі проведених розрахунків встановлено, що за 1996 – 2003 рр. середній рівень відносного PSE в Україні становив 2,45 %, у той час як у країнах з перехід­ною економікою — близько 20 % (рис. 5).

Рис. 5. Середні значення відносного PSE в деяких країнах світу,
1996 –2003 рр.

Україна належить до групи таких країн, як Нова Зеландія та Бразилія, де відносний PSE становить менше 5 %, що свідчить про низький рівень підтримки сіль­ськогосподарських товаровиробників.

Однак на відміну від відносного PSE середній номінальний коефіцієнт підтримки сільськогосподарських товаровиробників (NАСр) за аналізований період дорівнює 1,03, що свідчить про суттєву державну підтримку (рис. 6).

Рис. 6. Динаміка зміни відносного PSE та номінального коефіцієнта підтримки сільськогосподарських товаровиробників в Україні за 1996 – 2003 рр.*

Суперечливі значення зазначених коефіцієнтів свідчать про те, що кошти, які виділяються з бюджету за відповідними програмами підтримки, до товаровироб­ника надходять у незначних обсягах. Це ще раз переконливо доводитьнизьку ефек­тивність державних бюджетних програм підтримки сільськогосподарських товарови­робників в Україні за 1996 – 2003 рр.

Результати розрахунків оцінки підтримки виробника (PSE) необхідно розглядати в контексті оцінки підтримки споживача (СSЕ). Від'ємні значення СSЕ в 1997, 1998 та 2001 рр. відображають опосередковане оподаткування споживачів унаслідок підвищення внутрішніх цін на продукцію сільського господарства. На відміну від по­передніх років, у 2003 р. в Україні показники PSE та СSE мають додатне значен­ня, що свідчить про відносну стабілізацію та досягнення певної рівноваги у забезпе­ченні балансу інтересів виробників і споживачів сільськогосподарської продукції (рис. 7).

Таким чином можна стверджувати, що останніми роками відбувається т енденція до зниження рівня опосередкованого

Рис. 7. Оцінка рівня підтримки товаровиробників і споживачів сільськогосподарської продукції в Україні

оподаткування споживачів, однак для деяких про­дуктів цей рівень залишається ще достатньо високим.

Оскільки одним з головних стримувальних факторів зростання обсягів виробництва продукції сільського господарства в Україні є низький рівень платоспроможного по­питу, підтримка товаровиробників не повинна здійснюватися переважно за рахунок споживачів. Це може призвести до більших утрат для аграрного сектора через об­меження обсягів збуту, до зниження рентабельності і зростання неефективних бю­джетних вкладень у сільське господарство.

На відміну від тенденцій розвитку показників PSE та СSE показник оцінки підтри­мки послуг загального призначення (ОЗЗЕ) в Україні досить стабільний з 1996 по 2003 рр. В середньому за цей період ОЗЗЕ становив 579,1 млн грн (рис. 8).

При розрахунку оцінки загальної підтримки сільськогосподарських товаровироб­ників (TSE) ураховувалися трансфери від споживачів і платників податків за винятком доходів бюджету від імпортного мита на агропродовольчу продукцію. Проведений аналіз засвідчив, що рівень TSE був найвищим у 1997 р. і за винятком 2001 та 2003 рр. мав від'ємне значення. У структурі TSE спостерігаються такі тенденції: в 1997, 1998 та 2002 рр. у структурі підтримки значно більшою була частка виплат від споживачів; починаючи з 1999 р. (за винятком 2002 р.), у структурі загальної підтримки спостерігаються тенденції до збільшення частки платників податків (рис. 9).

Рис. 8. Оцінка рівня загальної підтримки сільськогосподарських товаровиробників в Україні

Рис. 9. Структура загальної підтримки аграрного сектора економіки України за 1996 – 2003 рр. ²

Як свідчать дані рис. 9, у 2001 році надходження від платників податків становили майже 90 %, що є абсолютним рекордом з 1996 по 2003 роки.

До головних чинників, що сприяли збільшенню частки платників податків у струк­турі загальної підтримки сільськогосподарських товаровиробників у 2001 р., мож­на віднести:

• прийняття Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004 років» від 18.01.2001 р., якими визначено основні засади державної політики щодо реформування сільського господарства;

• в Україні, починаючи з 2000 р., спостерігаються тенденції до збільшення обся­гів фінансування галузі через упровадження державних програм регулювання ринків зерна, цукру і тваринницької продукції;

• сільськогосподарським підприємствам у 2000 р. було списано заборгованість з платежів до бюджету та інших державних фондів в обсязі 6 млрд 386,7 млн грн;

• зменшення податкового тиску на сільськогосподарські підприємства. Так, відсот­кова частка податків в обсягах валової аграрної продукції у 1998 р. становила 12,7 %, у 1999 – 6,7, у 2000 – 3,8, у 2001 р. – 7,4%.

Отже, на підставі проведених досліджень зазначимо, що існує необхідність систематизації державної підтримки аграрного сектора. При прийнятті рішень щодо впровадження програм підтримки сільськогосподарських товаровиробників не враховуються нові підходи до оцінки ефективності підтримки, галузеві та регіона­льні особливості. За відсутності критеріїв розподілу бюджетних коштів і відповідних методик оцінки ефективності державних програм підтримки сільськогосподарських товаровиробників альтернативою може стати методика, що застосовується в краї­нах ОЕСР. Як свідчить зарубіжний досвід, державні програми підтримки є ефективним інструментом економічного впливу дер­жави на аграрний сектор економіки України [24].

Тема 7. Аграрна політика окремих іноземних країн
та блоків

7.1. Сутність і механізм функціонування САП ЄС.

7.2. Історія і сучасність аграрної політики США.

7.1. Сутність і механізми функціонування САП ЄС

Європейська модель сільського господарства заснована на трьох основних чинниках: фермерському господарстві сімейного типу, визнан­ні багатофункціональної ролі галузі й усебічному захисті системи ціноутворення на продовольство і доходів товаровиробників від ринко­вої і природної стихій. Статтею 33.2 Угоди про створення ЄС окреслено, що його аграрна політика і спеціальні методи її застосування повинні ураховувати:

а) особливу природу сільськогосподарської діяльності, що випливає із соціальної структури галузі та природного різнома­ніття регіонів;

б) принцип поступовості при здійсненні будь-яких пе­ретворень;

в) тісний взаємозв'язок сільського господарства з іншими секторами економіки.

У результаті узагальнення в історії здійснення Спільної аграрної політики можна виділити чотири основні етапи:

1) 1962 р. – утворення ринку зерна, а також інших видів продукції (крім кормів, торгівля якими відбувається переважно за умовами, передбаченими СОТ);

2) 1968 р. − прийняття Меморандуму про реформу сільського господарства, спрямовану на послаблення наслідків надвиробництва, зменшення бюджетних витрат на формування структурної політики;

3) початок 80-х років – реформа європейської аграрної політики, погодження виплати фінансової підтримки зі зниженням виробництва, зокрема скороченням посівних площ та поголів’я худоби, введення квот на виробництво;

4) кінець 90-х років – реформа САП («Порядок денний 2000») у напрямі зменшення витратності й розширення функціональності сільськогосподарської сфери.

Основні принципи формування нової аграрної політики такі: конкурентоспроможність аграрної сфери на світових ринках при зменшенні рівня субсидування; гарантований рівень життя сільського населення головним чином за рахунок стабільних доходів фермерів; відповідність виробництва попиту на продукцію та політиці збереження природного середовища; багатоукладність виробництва, традицій населення як метод підтримки зайнятості та естетичних цінностей сільської місцевості; обґрунтованість і виправданість витрат на забезпечення політики економічного та соціального розвитку села [64].

Основні цілі спільної аграрної політики, САП (Сommon Agrarian Policy – CAP) були визначені в ст. 39 Римського договору:

• збільшення сільськогосподарського виробництва на основі запровадження досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення раціонального розвитку сільського господарства й оптимального використання виробничих ресурсів, особливо трудових;

• забезпечення високого рівня життя населення, особливо зайнятого в сільському господарстві, за рахунок підвищення його доходів;

• стабілізація ринків;

• забезпечення стійкого продовольчого постачання населення за прийнятними цінами.