Файл: Лекції з аграрної політики до друку 1.doc

У 2003 р. Україна посідала у рейтингу зростання конкурентоспроможності 84-те місце. Конкурентоспроможність аграрного сектора України оцінюється як низька: частка збиткових підприємств по роках відповідно становила у 1998 р. – 70 %, у 2000 р. – 35 %, у 2002 р. – 54 %, 2004 р. – 34 %, 2005 р. – 36,4 %.

У зв’язку з викладеним виникає питання про можливість зниження державної підтримки сільськогосподарського виробництва. Зі вступом до СОТ країна має зменшувати частку витрат на підтримку сільськогосподарського виробництва, що належать до «жовтого кошика», частка яких в Україні у 2005 р. становила (згідно із сумами, запланованими бюджетом) 66 % від усієї суми підтримки.

Група заходів так званої «зеленої скриньки» охоплює захо­ди державної підтримки сільського господарства, що не спри­чиняють неефективний розподіл ресурсів у аграрній сфері. Ці заходи не спрямовані на підтримку цін виробників.

Державні витрати в межах «зеленої скриньки» можуть здійснюватися у таких напрямах:

• наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;

• ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;

• сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збиран­ня, обробку і розповсюдження ринкової інформації;

• удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за винятком операційних витрат на її утримання;

• утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;

• забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробни­кам, удосконалення землекористування тощо;

• підтримка доходів виробників, не пов'язана з видом і обсягом виробництва (наприклад, виплати просто на основі статусу землевласника або виробника);

• сприяння структурній перебудові сільськогоспо­дарського виробництва (наприклад, виплати за про­грамами переміщення виробництва з аграрного сектора в неаграрний);

• охорона навколишнього середовища;

• програми регіонального розвитку (наприклад, виплати за програмами регіональної допомоги у депресивних регіонах).

Держава має право фінансувати заходи «зеленої скриньки» у будь-якому необхідному обсязі залежно від можливостей свого бюджету. [31]

До заходів «зеленої скриньки» належать також субсидії, об­сяг яких становить менше ніж 5 % від вартості продукції (незал­ежно від того, чи вони орієнтовані на конкретний продукт, чи на все сільськогосподарське виробництво).

У державному бюджеті 2005 р. витрати, які можна кваліфікувати як витрати на заходи «зеленої скриньки» СОТ, були заплановані на рівні 1 190 696,5 тис. грн (з урахуванням витрат на земельну реформу і на наукові розробки в Українській ака­демії аграрних наук). У бюджеті, що розподіляється через Міністерство аграрної політики, заплановані витрати на заходи «зеленої скриньки» становлять 963 103,5 тис. грн.

Заходи «зеленої скриньки» – це 34 % у структурі дер­жавної підтримки сільського господарства коштами державного бюджету у 2005 р. У процесі набуття членства у СОТ в Україні спостерігається тенденція до зростання заходів «зеленої скринь­ки» у структурі державної підтримки сільського господарства.

Отже, переваги і загрози від вступу України до СОТ можна звести в умовний перелік.

Приєднання до СОТ має такі вигоди для України:

• отримання у відносинах з усіма країнами-членами СОТ режиму найбільшого сприяння, що важливо, перш за все, у випадках утисків прав України;

• вихід у міжнародний правовий простір і отримання захисту вітчизняних виробників на основі застосування норм і правил СОТ;

• доступ до механізму розв’язання торгових суперечок у межах СОТ;

• приведення українського законодавства і практики зовнішньоторговельної діяльності у відповідність з міжнародними методами регулювання торгівлі;

• розширення доступу вітчизняних підприємців до зовнішніх ринків унаслідок створення сприятливіших умов для інвестиційної співпраці;

• безпосередня участь у подальшій розробці норм, що регулюють міжнародну торгівлю.

Негативні наслідки приєднання до СОТ:

• неконтрольоване відкриття українського ринку;

• жорсткий зв’язок національного законодавства з правовими нормами СОТ і «зв’язування» митного тарифу;

• можливе різке скорочення прямого і непрямого субсидування з бюджетів усіх рівнів;

• відсутність гарантій відносно застосування до України обмежувальних антидемпінгових процедур;

• зниження митних бар’єрів і ослаблення стимулів для збільшення потоків іноземних інвестицій (згідно з загальним правилом, підтвердженим світовою практикою, у країни з несприятливим інвестиційним кліматом інвестиції в масовому порядку надходять тільки у разі можливості надходження до неї і товарів);

• падіння конкурентоспроможності українських підприємств на внутрішньому ринку через конкуренцію з іноземцями, а отже, спад власного виробництва і ще більше посилення сировинної спеціалізації вітчизняного виробництва;

• мінімізація масштабів прямого державного регулювання внутрішніх цін на енергоносії і транспортних тарифів, зближення їх зі світовими цінами, що потягне за собою зростання витрат на виробництво, особливо в енергомістких галузях;

• скорочення надходжень до бюджету через зниження митних зборів;

• обмеження свободи держави в галузі застосування тих чи інших заходів регулювання зовнішньоторговельної діяльності [32 – 33].

6.3. Основні підходи до оцінювання державної підтримки аграрного сек­тора

У країнах з ринковою економікою і всебічним державним регулюванням агропродовольчої сфери накопичено великий досвід оцінки рівня та ефективності заходів державної підтримки сільгоспвиробників, що дозволяє проводити порівняння між країнами та регіонами. У більшості країн переважає товарне виробництво.

Питання визначення розміру внутрішньої підтрим­ки для аграрного сектора економіки в умовах вступу України до СОТ набуває особливої актуальності. Вважається, що відповідним кількісним виразником аграрної політики є витрати на неї в державному бюджеті. Бюджетне фінансування аграрного сектора має свою специфіку. Воно складається не тільки з фінансування бюджетних послуг, але і з фінансування програм підтримки тваринництва, рослинництва, компенсації витрат на ресурси, програми пільгового кредитування тощо. Кожна з програм підтримки сіль­ського господарства відзначається власними цілями та методами реалізації, однак потребує особливих підходів до оцінки ефективності бюджетних витрат, які в Україні фактично не застосовуються. Тому очевидно, що в умовах обмеженості бюджетних коштів перед державою постає завдання ефективного їх використання.

Перші дослідження, присвячені теоретичним і методологічним аспектам оцінки рі­вня державної підтримки сільського господарства, опубліковані на початку 1990-х років. Суть методу полягає в тому, що за допомогою аналізу впливу програми на суспільний добробут здійснюється оцінка, що дозволяє обрати ту програму підтримки виробників, яка приведе до найменших утрат для суспільства в ці­лому. Тобто в кожному конкретному випадку визначається, чи доцільно суспільству відмовитися від частини власного добробуту для такої підтримки таким чином сільськогосподарських товаровиробників.

У країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) для оцін­ки обсягів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та її ефек­тивності використовуються такі спеціальні показники: «оцінка підтримки вироб­ника» (Producer Support Estimate — PSE); «оцінка підтримки споживача» (Consumer Support Estimate — СSE); «оцінка підтримки послуг загального призна­чення» (General Services Support Estimate — GSSE); «номінальний коефіцієнт за­хисту» (Nominal Protection Coefficient − NPC); «оцінка загальної підтримки» (Total Support Estimate — TSE).

Діюча класифікація ОЕСР щодо загальної сукупності трансфертів, пов'язаних із здійсненням державної політики щодо сільського господарства, передбачає групу­вання засобів державної політики у три основні категорії: трансферти, що одержу­ють виробники (PSE); трансферти, що одержують споживачі (СSE) і трансферти на послуги загального призначення для сільського господарства в цілому (GSSE).

Починаючи з 1987 р., PSE і СSE є показниками, які офіційно розраховуються ОЕСР для оцінки та зіставлення аграрної політики у різних країнах світу і вважаються найкомплекснішими показниками для оцінки рівня державної підтримки. Дані показни­ки не потребують розрахунку доданої вартості, що значно спрощує їх використання.

Економічна суть показника PSE полягає у визначенні річної грошової вартості ва­лового перерозподілу ресурсів від споживачів і платників податків на державну підтримку сіль­ськогосподарських товаровиробників незалежно від її сутності, цілей та впливу на обсяги виробництва чи при­бутки сільськогосподарських підприємств. PSE розраховують за формулою:

PSE % = (Р_і^d - Р_і^d) + (S_i - Т_i),

де Р_і^d – внутрішня закупівельна ціна продукції i;

Р_і^d – світова ціна на продукцію i;

S_i, Т_i – прямі субсидії й податки при виробництві продукції.

Для міжнародних порівнянь використовують відносний показник PSE. Його визна­чають відношенням PSE в грошовому обчисленні до суми валової виручки сільськогоспо­дарських товаровиробників у внутрішніх цінах і бюджетних трансферах виробників:

PSE = ,

де — вартість реалізованої продукції у внутрішніх цінах.

За допомогою показника номінального коефіцієнта підтримки виробника (NAСр) можна визначити всі його доходи у світових ринкових цінах без бюджетної підтрим­ки за формулою:

NACp = ,

де — вартість реалізованої продукції у світових цінах.

Таким чином, NАСр може слугувати показником номінального рівня підтримки виробника на ринку, або показником прихованої експортної субсидії, необхідної для здійснення експорту певного обсягу виробленої продукції.

Показник СSE визначає річну грошову вартість перерозподілу ресурсів до (від) споживачів сільськогосподарської продукції в результаті реалізації державної полі­тики підтримки, незалежно від її сутності і впливу на обсяги споживання продукції сільськогосподарських товаровиробників. СSE розраховують таким чином:

СSE = (Рr_i^d – Р_i^b)+ S_i ,

де Рr_i^d – внутрішня роздрібна ціна на продукт;

Р_i^b – світова ціна на продукт ;

S_i – опосередкована бюджетна дотація споживачам продукту _: в результаті реа­лізації аграрної політики держави.

Аналогічно до відносного показника PSE визначають відносний показник СSE. Його розраховують відношенням СSE до вартості загального споживання товарів внутрішнього виробництва за відрахунком бюджетної підтримки споживачів:

,

де – вартість спожитої продукції; у внутрішніх цінах;

TC - трансферти споживачам від платників податків.

Номінальний коефіцієнт підтримки споживача (NАСc) – це відношення СSE до загальних споживчих витрат на товари, вироблені всередині країни та обчислені за світовими цінами:

,

де – вартість спожитої продукції; у світових цінах.

Тобто NАСс вимірюється як співвідношення середньої ціни на внутріш­ньому ринку, яку сплачує споживач, до ціни на міжнародних ринках.

Одним із найпростіших показників оцінки рівня державної підтримки є NPС – номінальний коефіцієнт захисту, що оцінює тільки співвідношення внутрішніх і світових цін за формулою:

Якщо NРС > 1, це означає, що держава підтримує вітчизняного виробника, і чим вищий цей показник, тим більший вплив держави на ринок конкретного продукту. І навпаки, при NPС < 1 сільське господарство не має підтримки, що можна розціню­вати як непряме оподаткування. Водночас у такому випадку споживачі одержують непрямі субсидії. Коли значення NРС дорівнює 1, це означає, що загальний обсяг грошових надходжень сільськогосподарські товаровиробники одержують цілком від ринку без будь-якої державної підтримки. У більшості країн ОЕСР показник NРС лежить у межах 1,2 і 2,0 а в більшості країн, що розвиваються, цей показник нижче одиниці. Однак недоліком показника ТРС є те, що він не враховує впливу дер­жавної політики, яка проводиться на ринку засобів виробництва.

Показник GSSЕ – оцінка підтримки послуг загального призначення – дає змогу визначити річну грошову вартість перерозподілу ресурсів до усіх суб'єктів, що нада­ють послуги сільському господарству в цілому, при реалізації державної політики підтримки, незалежно від її сутності, цілей та впливу на обсяги сільськогосподарсь­кого виробництва, прибутків чи споживання продукції сільськогосподарських товаро­виробників. У цей показник включають трансферти на освіту й підготовку кадрів, наукові дослідження в галузі сільського господарства, контроль за якістю і безпе­кою продовольства, сільськогосподарських ресурсів і навколишнього середовища, поліпшення інфраструктури, підтримку маркетингу та ін.

Показник TSE — оцінка загальної підтримки — відображає річну грошову вар­тість усього валового перерозподілу ресурсів від споживачів сільськогосподарської продукції та від платників податків у результаті реалізації державної політики під­тримки, незалежно від її сутності, цілей та впливу на обсяги споживання продукції сільського господарства, за винятком пов'язаних із цим доходів бюджету. Тобто TSE визначає загальну суму перерозподілу ресурсів, пов'язаного з підтрим­кою сільського господарства, що фінансується за рахунок споживачів і платників податків за винятком надходжень від імпортного мита [24].

Застосування того чи іншого показника залежить від конкретних завдань виміру. Так, для оцінки обсягу державної підтримки в практиці СОТ розраховується такий показник, як «агрегований (сукупний) вимір підтримки» («Aggregate Measure of Support» — АМS). Цей коефіцієнт показує ступінь впливу внутрішньої політики на умови міжнародної торгівлі. У зв'язку із зазначеним, важливою умовою радикально­го підвищення результативності аналізу структури й ефективності витрат консолідо­ваного бюджету аграрного сектора є розробка гармонізованої методики та системи відповідних критеріїв (показників).

Показник АMS фактично відпові­дає РSЕ, однак не враховує заходів підтримки, що належать до «зеленої скриньки». АMS для кожного окремого виду сільськогосподарської продукції розраховують за формулою:

АMS_i = (Р_i^d - P_i^b )∙Q_i +S_i - Т_і,

де Р_i^d – внутрішня закупівельна ціна продукції i;

P_i^b – світова ціна на продукцію i;

Q_i – обсяг реалізації продукції i;

S_i Т_i – субсидії і податки при виробництві продукції i, однак до S_i включають тільки субсидії, які належать до заходів «жовтої скриньки».

Існують і інші показники, що дають змогу визначити рівень державної під­тримки сільського господарства.

ОЕСР щорічно оприлюднює дані щодо оцінки рівня державної підтримки сільсько­го господарства у країнах-членах цієї організації за показниками PSE, СSE та TSE. У результаті Уругвайського раунду було введено режим нотифікації заходів усіх скри­ньок підтримки. Тобто, незважаючи на дозвіл застосування низки заходів підтримки без обмежень (заходи «зеленої скриньки»), країни-учасниці зобов'язані щорічно нада­вати дані щодо витрачених коштів на конкретні програми в сільському господарстві. При цьому необхідно постійно доводити, що та чи інша програма відповідає вимогам «зеленої скриньки». Таким чином досягається прозорість аграрної політики.