Файл: Історія Украйни.docx

Під час жовтневого політичного страйку постали політичні організації робітничого класу - ради. Загалом по імперії їх виникало близько 50. В Україні перша рада з’явилась у Катеринославі (очолював Г. Петровський). Згодом ради виникали в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому. Таким чином, у країні одночасно виникали зародки двох типів влади: парламентаризму (Державна дума) і диктатури пролетаріату (ради). Крім рад, в Україні з’явились і профспілки, яких налічувалось близько 80. Вони об’єднували кілька десятків тисяч чоловік.

Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватись мережа “Просвіт”. У 1905 р. з’явилась перша україномовна газета “Хлібороб”. У 1906 р. після декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета “Рада”. Її видавцем був Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повиє видання “Кобзаря” Т. Шевченка. У тому ж році М. Г'рушевський у Києві засновує Українське наукове товариство.

Відбулись зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал- демократичну партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. ІІорш, JI Юркевич). Восени 1905 р. зі складу УДП виділилась Українська радикальна партія, але вже наприкінці року УДП і УРП об’єднались у УРДП, яка проіснувала до 1908 р., до утворення Товариства українських поступовців (ТУП). На початку і 907 р. із розрізнених гуртків утворилась Українська партія соціалістів- революціонерів (УПРС).

Українці прийняли активну участь у виборах до І та II Державних дум. У І Думі українська громада налічувала 45 депутатів, у II - 47.

І Державна дума працювала в Петербурзі 27 квітня - 8 липня 1906 р. Вибори до Думи ліві партії бойкотували. Здобули перемоіу кадети. У виборах брали участь Українська радикально-демократична партія та Українська народна партія. Серед 102 депутатів від 9 українських губерній нараховувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За партійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 - трудовиками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка об’єднувала, в основному, безпартійних селянських членів Думи.

Українська думська громада (тобто фракція Державної думи, що складалася з національно свідомих депутатів від губерній України) у кількості 45 чол. сформувалася майже одразу. Очолив її адвокат і громадський діяч з Чернігівщини І-Шраг.

Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції - аграрного - в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі фомада заснувала друкований орган - журнал "Украинский вестник", в якому співробітничали М.Грушевський, І.Франко, М.Туган-Барановський.

I Дума була розпущена трохи більше як через два місяці її роботи. На початку

1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної думи. Вибори до II Думи не бойкотувалися, а тому її склад значно "полівішав": з 518 депутатів 65 були соціал- демократами (у І Думі - 18), 157 - трудовиками (разом з есерами) порівняно з 94 у І Думі. Серед 102 депутатів від українських губерній було 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів (в т.ч. 6 членів "Спілки", 3 меншовики, 1 більшовик, 1 представник УСДРП). За соціальним станом українські губернії були представлені 16 поміщиками, 4 священиками, 17 інтелігентами, 59 селянами і 6 робітниками. Знову, як і в І Думі, тон задавали селянські депутати.

II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р. Українська фомада нового складу мала в Думі 47 членів. Вона видавала журнал українською мовою "Рідна справа (Вісті з Думи)". Платформа фомади складалася на основі профамних установок УСДРП: автономія України, амністія політв’язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань українізація школи, судочинства й церкви. Щодо афарнОго питання нова думськ фомада теж не мала єдиної позиції.

II Державна дума була розігнана. З червня 1907 р. Микола II видав нови виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. Цей крок правлячих кіл став можливим у результаті спаду революції, що розпочалася в 1905 p., і вважається її кінцем. Юридично його можна охарактеризувати як державний переворот, оскільки він не відповідав положенню маніфесту 17 жовтня 1905 р. про те, що жодний законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи.

У грудні 1905 р. у Донбасі відбулось збройне повстання, яке було швидко придушено. У 1906 р. відбувся новий виступ на Чорноморському флоті під керівництвом лейтенанта П. Шмідта і повстання саперів у Києві під керівництвом Б. Жаданівського. Але зрештою всі ці розрізнені виступи робітників, солдатів, інтелігенції, селян були придушені. У країні запанувала реакція.

Столипінська реформа в Україні 1907-1910 рр. Наслідки

Революція 1905-1907 рр. довела, що аграрне питання з питання економічного переросло в політичне. Його невирішеність поглиблювала політичну нестабільність і посилювала соціальну напругу. На початку ХХ ст.. деградація поміщицького землеволодіння стала цілком очевидною, а община показала не лише свою нездатність ефективно господарювати, а й належно контролювати настрої селян. Саме тому ще в ході революції прем’єр-міністром П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектору.

Комплекс реформ розпочато указом 9 листопада 1906 року. В основі реформи лежало три головні ідеї:

- руйнування селянської общини;

- дозвіл селянину отримати землю в приватну власність (хутір чи відруб);

- переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу.

Столипін робив ставку на особисту ініціативу та конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності в бідності.

Цією реформою Столипін хотів комплексно вирішити ряд важливих завдань:

- підняти ефективність с/г виробництва;

- підвищити товарність селянського господарювання;

- зміцнити опору самодержавства на селі;

- вирішити проблему аграрного перенаселення.

Найбільший успіх ця реформа мала в Україні. Протягом 1907-1915 рр. на Правобережжі вийшли із общин 48% селян, на Лівобережжі – 16,5%, на Півдні – 42%. На 1916 рік утворилося 440 тис. хуторів, що становило 14% селянських дворів. На нові землі протягом 1906-1912 рр. виїхало з України майже 1 млн. осіб. Але лише 1911 року повернулося додому 68,5% переселенців.

Українські землі в роки Першої світової війни

Влітку 1914 року загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум’ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двої воєнни х блоків: Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), який згодов перетворився на Четвертний союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція, Росія), поступово у війну було втягнуто 38 з 59 держав світу, ¾ населення земної кулі.

Цілі ворогуючих сторін:

• ствердження власного домінування у світі;

• загарбання чужих територій;

• встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини;

• послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення;

• знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнійшій загрозі.

Трагедія українського народу полягала в тому, що він всупереч власній волі був втягнутий у війну, а його землі стали об’єктом експансії воюючих сторін.

З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн українців, а в австроугорській – 250 тис.

Негативні наслідки війни для України:

• Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40% житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти. Поголів’я худоби скоротилося на половину).

• Значні людські втрати (понад 500 тис. загиблих).

• Утримання за рахунок місцевих ресурсів 50% діючої російської армії (3,5 млн осіб), та тилових гарнізонів (400 тис. осіб), що знаходилися на території України.

• Виникненняпроблеми біженців, депортованих, переміщених осіб.

• Інфляція (ціни зросли в 4-8 разів).

• Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46%, марганцевої – на 29%, виплавка чавуну – на 32%, сталі – на 33% порівняно з 1913 р.; зростання залежності промисловості від іноземного капіталу.

• Диспропорція у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва).

• Скорочення посівних площ (на 1, 880 млн десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробництва цукру (із 85 млн пудів у 1913 р. до 50 млн пудів у 1917 р.); загостренняпродовольчої проблеми в містах, поява черг.

• Скорочення працездатного населення на селі ( у1917 р. залишилось 38,7% працездатного чоловічого населення).

• Загострення соціальних проблем.

• Перебої в роботі транспорту.

• Посилення страйкової боротьби робітників ( 1914 р. – 30 тис. осіб, 1915 р. – 50 тис. осіб, 1916 р. – 200 тис. осіб) і виступів селян (протягом 1914 – 1916 рр. – 160).

Але війна мала і позитивні наслідки для України:

• Зростання національної самоствідомості населення.

• Створення українських збройних формувань (Українські Січові Стрільці, Гуцульський легіон, Гуцульська сотня, Сірожупанна дивізія), набуття воєнногодосвіду.

• Підняття «українського питання» на міжнародний рівень.