Файл: Історія Украйни.docx

У першій половині XIX ст. на зміну пишноті й розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. Головною метою архітектора стало не створення зовнішньої краси, а внутрішнього комфорту (високі стелі, вентиляція, освітлення тощо). Шедевром палацово-паркової архітектури став парк “Софіївка” в Умані.

Освіта й література другої половини XIX—початку XX ст.

В 1865 р. у Наддніпрянській Україні відкрито третій університет — Новоросійський (в Одесі). В кінці XIX ст. на історико-філологічних, фізико-математичних, юридичних і медичних факультетах університетів України навчалося понад 4 тис. студентів.

В Галичині вищу освіту можна було отримати, щоправда, лише польською, німецькою чи латинською мовами, у найстарішому в Україні Львівському університеті (існує з 1661 p.), Реальній (торговій) академії (відкрилася в 1817 р.) та Технічній академії (з 1844 p.). В 1875 р. відкрився Чернівецький університет.

В університетах України працювало багато видатних вчених. В Харківському — кафедру хімії в 1855-1887 рр. очолював М.М.Бекетов (засновник сучасної фізичної хімії), кафедрою механіки в 1885-1902 рр. завідував О.М.Ляпунов (світове визнання здобули його праці з математики, зокрема з проблеми стійкості руху).

Мечников працював професором зоології і порівняльної анатомії в Одеському університеті. В 1886 р. разом з мікробіологом М.І.Гамалією він створив в Одесі першу вітчизняну і другу в світі бактеріологічну станцію. Він став одним з основоположників порівняльної патології, мікробіології і вчення про імунітет. Переїхавши через непорозуміння у Париж, Мечников працював у Пастерівському інституті, де за свою роботу був удостоєний Нобелівської премії.

В цей час високого рівня сягає українська література. З’явилась ціла плеяда видатних письменників і поетів — Марко Вовчок, Леонід Глібов, Степан Руданський, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та багато інших. У 1863 р. відомий етнограф і фольклорист Павло Чубинський написав славетний вірш “Ще не вмерла Україна”. Покладений на музику М.Вербицьким, він став національним гімном України.

Значний внесок у розвиток української драматургії зробив Михайло Сгарицький, який написав 25 п’єс (“Не судилось”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка” та ін.). Із становленням професійного театру в Україні тісно пов’язано ім’я Марка Кропивницького. Іван Карпенко-Карий увійшов в історію драматургії як творець гостро соціальної драми і комедії. У 1862 р. Семен Гулак-Артемовський написав першу українську оперу “Запорожець за Дунаєм”. Основоположником української класичної музики став Микола Лисенко.

В грудні 1868 р. у Львові виникло громадське товариство для масового поширення освіти, яке дістало назву “Просвіта”. В 1873 р. утворилося Товариство ім.Шевченка, реорганізоване в 1893 р. у Наукове Товариство ім.Шевченка.

Західноукраїнські землі в іі пол. Хіх ст. На поч. Хх ст.

Активна праця українських діячів на початок XX ст. дала вагомі результати. Була створена система освіти, яка нараховувала 3 тис. українських початкових шкіл, 6 державних і 15 приватних гімназій, у Львівському Університеті діяло 10 українських кафедр. “Просвіта” мала близько 3 тис. читалень, 2,7 тис. бібліотек і 77 філій. Для виховання молоді в патріотичному дусі були створені спортивно- пожежні товариства “Сокіл” (1898) та “Січ”(1900), а згодом - “Пласт”(1911). Для покращання економічного становища населення створювались кооперативи, яких нараховувалось декілька сот.

Маючи за собою таке підгрунтя, українські діячі з початку XX ст. розгорнули боротьбу за здобуття нових прав для українського населення. Ця боротьба велась навколо питань про введення загального виборчого права, реформи крайового статуту (закону про вибори до Галицького сейму), заснування українського університету і покращання соціального становища населення.

У 1902 р. східну частину Галичини під керівництвом українських партій охопив селянський страйк, в якому взяли участь 200 тис. селян. Селяни вимагали покращання умов праці, підвищення заробітної плати, спрощення процедури виїзду на сезонні роботи в Німеччину та США, введення загального виборчого права. Селяни під час страйку виявили надзвичайну стійкість, що примусило польських поміщиків задовольнити більшість їх вимог. Цей страйк засвідчив масовість і організованість українського руху.

Під впливом російської революції 1905-1907 рр. Австро-угорську імперію охопив могутній рух за введення загального виборчого права. Під цим могутнім тиском у 1907 р. австрійський уряд провів нарешті парламентську реформу, яка забезпечила українцям у імперському парламенті вагоме представництво (27 депутатів з Галичини і 5 з Буковини).

Після цих вагомих перемог основні зусилля українських діячів були спрямовані на скасування польської монополії на владу в Галичині і заснування українського університету. В цій боротьби використовувались як парламентські (подання, запити, петиції, переговори, обструкції та ін.), так і позапарламентські (віча, страйки, демонстрації та ін.). В результаті такої цілеспрямованої діяльності під тиском австрійського уряду, який не бажав загострення конфлікту в Галичині на передодні конфлікту з Росією, поляки були змушені піти на поступки. 14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту. Ця реформа значила більше, ніж передбачали її доволі скромні, явні умови (українці мали отримати в сеймі 62 місця, тобто 27%). Вона порушила монополію поляків на владу в Галичині і ця відкривало для українського руху нові перспективи подальшої боротьби за поділ краю на українську і польські частини.

Також були успіхи і в питанні створення українського університету. Після тривалої боротьби, яка іноді доходила до відкритих сутичок між польськими і українськими студентами, з поліцією, у 1912 р. австрійський уряд пообіцяв створити український університет до 1916р.

Таким чином, український рух в Галичині наприкінці XIX - на початку XX ст. став масовим і організованим і досягнув вагомих результатів у відстоюванні національних інтересів українців. Цей рух також набув загальноукраїнського характеру, що дає підставу називати Галичину “українським П'ємонтом”.

Україна на початку хх ст.

Україна в роки І світової війни

План

1. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.

2. Столипінська реформа в Україні 1907-1910 рр. Наслідки.

3. Українські землі в роки Першої світової війни.

4. Лютнева революція в Росії та ї вплив на Україну.

5. Утворення Центральної Ради. Проголошення автономної України.

Україна в роки першої російської

революції 1905-1907 рр

Початок XX ст. ознаменувався гострою кризою російського самодержавства. До затяжної економічної кризи (1899-1903) додалась поразка у російсько- японській війні(1904-1905). Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.

Причини революції:

- невирішеність аграрного питання;

- самодержавство, відсутність демократичних свобод;

- колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.

9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно 150-тисячну робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло більше тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. чол. (з них на Україні 70 тис. чол.). У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній.

Етапи революції:

1. «Піднесення» січень – жовтень 1905 р.

2. «Кульмінація» жовтень – грудень 1905 р.

3. «Спад» січень 1906 – червень 1907 рр.

У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму.

14 червня повстали матроси броненосця “Потьомкін”. На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям.

На початку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, в тому числі Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис. чол.

Голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальній реформі. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, який “дарував” народу громадянські свободи - недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання законодавчої Державної думи (парламенту). Цей маніфест вніс розкол у революційний табір: прихильники ліберальних поглядів вважали революцію завершеною і закликали до розбудови демократичних завоювань революції. Радикально настроєні політичні сили закликали до подальшого поглиблення революції і повалення самодержавства.