Файл: 8.doc

підприємства.

Відповідно до ст. 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка розривається:

1. за заявою власника рахунка;

2. на підставі рішення органу, на який відповідно до законо­давства покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

3. підставі відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;

4. з інших підстав, передбачених чинним законодавством Ук­раїни чи договором між установою банку та власником рахунка.

Договір на відкриття та обслуговування банківського рахун­ка може бути розірвано за погодженням сторін. Протягом 10 днів з дати розірвання договору банк закриває рахунок, а залишок коштів на ньому перераховує на інший рахунок за дорученням клієнта. Установа банку в триденний термін повідомляє Держав­ну податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунка про закриття рахунка.

Законодавством України встановлено спеціальний порядок відкриття валютних рахунків. Відповідно до розділу 6 Інструкції № 3, банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

• розрахункові;

• суброзрахункові;

• позичкові;

• депозитні (вкладні).

Розрахунковий рахунок призначений для розрахунків згідно з чинним, законодавством в безготівковій та готівковій формах. Такий розрахунковий рахунок відкривається для філій чи відо­соблених підрозділів підприємств, що мають право відповідно до чинного законодавства України та нормативних актів Національ­ного банку України використовувати іноземну валюту (за згодою власника рахунка — головного підприємства).

Позичкові рахунки в іноземній валюті відкриваються упов­новаженим банком на договірній основі юридичним особам (ре­зидентам та нерезидентам), а також представництвам юридичних

Розліл 15. Правове регулювання кредитно-розрахункових операцій | 219

осіб-нерезидентів незалежно від наявності розрахункового рахун­ка в цьому банку у встановленому чинним законодавством по­рядку.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкривають­ся уповноваженим банком фізичним і юридичним особам (рези­дентам танерезидентам),атакожпредставництвам юридичних осіб-нерезидентів на підставі укладеного депозитного договору між влас­ником рахунка та банком на визначений у договорі термін.

Відкриття субрахунка в іноземній валюті для філії чи іншого відособленого підрозділу юридичної особи-резидента здійснюєть­ся уповноваженим банком на підставі нотаріально засвідченого дозволу на використання юридичною особою іноземної валюти як засобу платежу танотаріально засвідчених документів.

15.3. Порядок та форми розрахунків у господарському обігу

Розрахунки між суб'єктами господарського права здійсню­ються у безготівковому порядку в установлених законодавством формах.

З метою вдосконалення організації банками розрахунків та касового обслуговування економічних суб'єктів України Правлін­ня Національного банку України постановою від 30 червня 1995 р. №166 затвердило "Порядокорганізації розрахунково-касового об­слуговування комерційними банками".

Відповідно до цього Порядку банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, яким передбачається:

• користування банком тимчасово вільними коштами клієнта;

• здійснення розрахункових операцій;

• касове обслуговування;

—транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до ст. 341 Господарського кодексу Украї­ни та Інструкції Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22 "Про безготівкові розрахунки в національній валюті". Без­готівкові розрахунки — це перераховані певні суми коштів з ра­хунків отримувачів, а також перераховані банками задорученням

220 | С.И. Кравчук. Госполарське право України

юридичних і фізичних осіб, внесені ними готівкою в касу банку, на рахунок їх отримувачів.

Відповідно до цієї інструкції та ст. 1088 Цивільного кодек­су України безготівкові розрахунки здійснюються у формі:

• платіжних доручень;

• платіжнихвимог;

• платіжнихвимог-доручень;

• розрахунковихчеків;

• акредитивів;

• меморіальних ордерів;

Платіжне доручення — це бланк встановленої форми, яку підприємство подає у банк, що його обслуговує, для перерахування вка­заної суми зі свого рахунка.

Банк приймає до виконання доручення протягом десяти ка-лендарних днів з дати його заповнення і тільки в межах наявних на його рахунку коштів.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

• за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи чи надані послуги);

• у порядку попередньої оплати;

• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної за­боргованості гццприємств;

• для перерахування підприємствами сум, якіналежатьфізич-ним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи кол­госпників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

• в інших випадках за згодою сторін.

У платіжному дорученні на перерахування платежів, утри­маних із робітної плати працівників та нарахованих на фонд оп­лати праці податків до бюджету і обов'язкових зборів до держав­них цільових фондів, у рядку "Призначення платежу" вказують­ся підрозділи бюджетної класифікації (при перерахуванні платежів до бюджету) та строк настання платежу, а також, що по­датки до бюджету або збори до державних цільових фондів, утри­мані із заробітної плати та нараховані на день оплати праці, пере­раховані повністю.

Платіжна вимога — це документ, що містить вимогу господа­рюючого суб'єкта на безакцентне списання грошових коштів у ви­падках, встановлених законодавством. Підставами для здійснення безспірного стягнення коштів відповідно до чинного законодав-

Розаіл 15. Правове регулювання крелитно-розрахунковихоперацій | 221

ства України можуть бути виконавчі документи згідно з рішенням судів і господарських судів.

У платіжній вимозі зазначаються призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право стяг­нення та безакцептного списання коштів. У разі, якщо у платіжній вимозі не заповнений рядок "Призначення платежу", банк має повернути виконання платежу.

Безспірне стягнення коштів здійснюється на підставі вико­навчого документа, оригінал (дублікат) якого додається. У розра­хунковому документі необхідне посилання на законодавчий акт.

Платіжна вимога-доручення—це комбінований розрахунко­вий документ, верхня частина якого передбачає вимогу постачаль­ника безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому за договором продукції, а нижня—доручення платника своєму бан­ку перерахувати з його рахунка зазначену суму.

Платіжна вимога-доручення приймається банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписування. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується. Вимога-доручення подається платником в установу банку у трьох примірниках.

Розрахунковий чек—це розрахунковий документ, який застосо­вується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між: юри­дичними особами, а також фізичними та юридичними особами за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунко­вий чек— це документ, що містить письмове розпорядження влас­ника рахунка (чекодавця) установі банку (емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціально­му папері на банкнотній фабриці Національно банку України за зразком, затвердженим Національним банком України. Вони бро­шуруються по 10,20 та 25 аркушів.

Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки — один рік, а розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі три місяці.

За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений. В чеку передбачається:

а) назва "розрахунковий чек";

б) назва (для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові че­ кодавця, дані його паспорта або документа, щойогозамі-

222 \ С.И. Кравчук. Госполарське право України

нює) власника чекової книжки (чекодавця), номер його рахунка;

в) назва банку-емітента і його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя;

д) назва чекодержателя;

є) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкрет­ну суму, що зазначена цифрами талітерами;

є) призначення платежу;

ж)число, місяць та рік складання чека (місяць має бути напи­саний літерами, дата видачі чека має відповідати його реальній даті видачі), місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Оплата чека забезпечується:

— шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому ра­ хунку в банку чекодавця;

— наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця.

Акредитив — це договір, що передбачає зобов'язання банку пере­рахувати за дорученням клієнта (заявника акредитиву) на користь бенефіціара (отримувача) певну суму коштів. Розрізняють такі види акредитивів:

• відкличний (може бути змінений або анульований бан-ком-емітентом у будь-який момент без попереднього по­відомлення бенефіціара);

• безвідкличний (може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він був відкритий).

Акредитив може відкриватися для розрахунків тільки з од­ним постачальником. Строк дії та порядок розрахунків за ним встановлюються у договорі між платником і постачальником.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у бан­ку постачальника, відправник, який відвантажив товари, подає реєстр рахунків та передбачені умовами акредитива; документи в банк, що його обслуговує, до закінчення строку його дії. Банк після перевірки документів у разі відповідності їх умовам акре­дитива проводить виплату.

Після використання акредитива, депонованого у банк плат­ника, виплати постачальнику за акредитивом здійснюються у бан­ку постачальника на підставі отримання від постачальника реєст­ру рахунків з відповідними документами.