Файл: 8.doc

3.2. Правовий статус підприємства

Стаття 62 Господарського кодексу України визначає, що підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або місцевого самовря­дування для здійснення виробничої, науково-дослідницької, тор­говельної та іншої господарської діяльності. Це зумовлено особ­ливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського зако­нодавства України, його правовою основою.

Стаття 84 Цивільного кодексу України визначає підприєм­ницькі товариства як товариства, що здійснюють підприємниць­ку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правово­го становищ підприємства.

Поняття "підприємство" є узагальнюючим або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського пра­ва стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні фор­ми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), буді­вельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт

38 |

С.Й. Кравчук. Госполарське право України

права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 63 Госпо­дарського кодексу України, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Господарський кодекс України визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства Украї­ни. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організа­ційну форму господарського суб'єкта, тобто організації, в якій влас­ники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої вироб­ничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначена основна ланка, з одного боку, відме­жовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типудомашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо).

Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає втому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє або реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприєм­ство здійснює виробничу, науковогтехнічну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належать до комерційних організацій, а їх діяльність спрямована на отримання прибутку, (на відміну від неприбуткових органі­зацій — релігійних об'єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Са­мостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспекттакого визначення полягає втому, що підприєм­ство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України" (ст. 62 Господарського кодексу України).

Крім того, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статутпідприємстваяклокальнийактгосподарськогоза-. конодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремо­го підприємства, відхилятися від яких без зміни самого статуту підприємству заборонено. Статуттакожвизначає межі спеціальної правоздатності підприємстваяк юридичної особи. Це один з най­важливіших правових актів підприємства, тому ст.ст. 64—69 Госпо­дарського кодексу України спеціально визначають обов'язкові і аль­тернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

РозлілЗ. Правове положення госполарюючих органів І 39

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта

• основні і обігові кошти, інші цінності, якими воно користуєть­ся і розпоряджається на певних правах (на праві власності або повного господарського відання). Це майно юридично відмежо­ване, як правило, від власника підприємства і закріплене за підприємством як самостійним суб'єктом права. Основні і обо­ротні кошти знаходяться на його бухгалтерському балансі, гроші

• на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господа­рюючого суб'єкта, з другого — зазначає, що підприємство є юри­дичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 4ст. 62 Господарського кодексу України). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом по­рядку для здійснення господарськоїдіяльності з метою задоволен­ня суспільних потребу товарі (продукції, роботах, послугах) і одер­жання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Законодавство України про підприємства оперує такими по­няттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначе­них Конституцією України і Законом "Про власність", та від спо­собів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в ураху­ванні в законодавстві, тобто в Господарському кодексі України та інших законодавчих актах особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Структура підприємств складається з виробничих під­розділів (виробництв, цехів, відділень, бригад, лабораторій), а та­кож функціональних підрозділів апарату управління (управлінь,

40 І С.Й. Кравчук. Госполарське право України

відділень, бюро, служб). Підприємства самостійно визначають свою структур, встановлюють штати. Функції, права, обов'язки структурних підрозділів визначаються положенням про них, що затверджуються керівниками підприємств.

Законодавство визначає наступні організаційно-правові фор­ми та види підприємств, які класифікуються в залежності від трьох формвласності (державної, колективної та приватної):

1. Колективне підприємство—це організаційно-правова фор­ ма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колек­ тивної власності.

Колективне - означає, що підприємство належить колекти­ву співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у цьому випадку колективу або групи власників, організованих у колектив­не підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу—підприємство, яке володіє, користується і роз­поряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст. 6,20,21 Закону "Про власність"). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві без­посередньо здійснюють його органи управління — вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, — це об'єкт права влас­ності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Господарський кодекс виділяє такі види колективних під­приємств:

• господарські товариства (ст.ст. 79,80 ГКУкраїни);

• виробничі кооперативи (ст.95 ГК України);

• підприємства споживчої кооперації (ст. 111 ГК України);

• підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій та ін. (ст. 112 ГК України).

2. Державне підприємство—це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на державній формі власності. Таке підприємство є суб'єктом права державної власності. Державні підприємства поділяються на такі види:

- державне унітарне підприємство — це підприємство дер­ жавної форми власності, що утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державною власності;

РозлілЗ. Правове положення госполарюючих органів І 41

— державне комерційне підприємство—це суб'єкт підприєм­ ницької діяльності, що функціонує шляхом вільного вибо­ ру та розпорядження прибутком. Його майно закріплюєть-

' ся за ним на праві господарського відання;

— казенні підприємства—це господарюючий суб'єкт, майно якого перебуває у державній власності і закріплене за ка­ зенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управлін­ ня. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативно­ го управління державним майном, що належить до основ­ них фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його ста­ туті;

— комунальне унітарне підприємство — це підприємство, що утворюється комптенетним органом місцевого самовряду­вання в розпорядчому порядку на базі відокремленої час­тини комунальної власності.

3. Приватне підприємство—це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності одного або кількох грома­дян України, іноземців або осіб без громадянства та їх праці з вико­ристання найманої робочої сили.

Визначення "приватне" крім форми власності виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організацій -ної форми. Згідно із законодавством України власники у такому випадку водночас є і підприємцями, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Господарський кодекс України визначає такі види приват­них підприємств:

• селянське (фермерське) господарство—це форма підприєм­ництва громадян з метою виробництва, переробки і реалі­зації товарної сільськогосподарської продукції;

• орендне підприємство—це підприємство, створене орен­дарем на основі оренди цілісного майнового комплексу іс­нуючого державного або комунального підприємства.

4. Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприєм-

42 | С.Й. Кравчук. Госполарське право України

ство, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іно­земна інвестиція. Воно набуває статусу такого підприємства з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове стано­вище і діяльність таких підприємств крім Господарського кодек­су України регулюється Законом України від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування" та Законом України від 16 квітня 1991р. "Про зовнішньоекономічну діяльність".

5. Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення "іноземне" (іноземнавласність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регу­люється законодавством країни, якій воно належить. Законодав­ство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєст-раціїта діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства зага­лом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії, що означає техніко-економічну (не юридичну) класифкащюпідприємствусіхорганізаційно-правових форм за ст. З закону "Про власність", ст. 64 Господарського ко­дексу України за кількістю працівників. За цією ознакою розрі­зняються такі види підприємств:

1. Малі - підприємства, середньоспискова облікова чи­сельність працюючих в яких за звітний період не перевищує 20 осіб, а обсяг валового доходу становить не більше 50 тис. євро.

2. Середні - підприємства, з середньосписковою обліковою чисельністю працюючих за звітний період від 50 до 100 осіб та валовим доходом не більше 5 млн. євро.

3. Великі — підприємства, в яких середньоспискова обліко­ва чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 1000 осіб, а валовий дохід перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро.