Файл: 8.doc

Розділ 15. Правове регулювання крелитно-розрахунковихоперацій | 223

Меморіальний ордер — це банківський документ, який підтвер­джує операції по перерахуванню з банківських рахунків на користь клієнта-одержувача (фізичної чи юридичної особи) внесених у касу банку коштів. У меморіальних ордерах, згідно з вимогами "Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України", затвердженої постановою Правління Національ­ного банку України від 07.07.1994 р. № 129, у реквізиті "Призна­чення платежу" зазначаються або номер договору з одержувачем за його наявності, або найменування юридичної особи (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи), яка внесла готівку до каси бан­ку.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника. Меморіальний ордер засвід­чується підписами відповідального виконавця банку, який його оформив, і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку.

Інструкція Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 передбачає дистанційне обслуговування клієнта, що вклю­чає комплекс інформаційних послуг за рахунками клієнта і здійснення операцій за ними на основі дистанційних розпоряд­жень клієнта. Воно може здійснюватись за допомогою систем: "Клієнт-банк", "Клієнт-Інтернет-банк", "Телефонний банкінг".

Розрахунковідокументи банкприймає протягом часу, визна­ченого в договорах про розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

Відповідно до згаданої вище Інструкції НБУ операційним днем визначається частина робочого дня банку, протягом якого приймаються документи на перерахування коштів. Термін опе­раційного дня встановлюється безпосередньо банком.

Розрахунки за платіжними документами, що поступили в банк протягом операційного часу, проводяться в день їх отриман­ня банком. Розрахунковідокументи, які поступили після опера­ційного часу, банк опрацьовує в наступний робочий день. Розра­хунки за документами на списання коштів з рахунку платника, які поступили до банку після операційного часу, банк може здійснити в день їх отримання, якщо це визначено договором про розрахунково-касове обслуговування. За порушення цих термінів банк, що обслуговує платника, відповідає згідно з Законодав­ством України.

224 І С.Й. Кравчук. Госполарське право України

Що ж стосується платіжних документів на примусове спи­сання коштів, то якщо вони поступають до банку протягом опе­раційного часу, але в період надходження, на рахунку платника відсутні кошти чи їх недостатньо, банк здійснює такі перерахун­ки з урахуванням сум коштів, які надійдуть на рахунок платника протягом операційного періоду. У випадку недостатності коштів для перерахування за цими платіжними вимогами (з урахуван­ням поточних надходжень) вони виконуються частково.

Відповідно до п. 1.6 Інструкції № 22 банк не має права виз­начати і контролювати напрями використання коштів клієнтів і встановлювати інші, не передбачені договором чи законом, обме­ження його прав розпоряджатись коштами на власний розсуд.

Такі ж вимоги до банків передбачені п.З ст. 1066 Цивільного кодексу України.

Банк має право списувати кошти з рахунків клієнтів лише за наступних підстав:

1. За дорученням власників рахунків.

2. На підставі платіжних вимог витребувачів у випадку приму­сового списання коштів.

Інструкція № 22 передбачає порядок дій клієнта у випадку помилково зарахованих коштів на інший рахунок.

Відповідно до пункту 16 цієї ж Інструкції Національного бан­ку України банк не має права визначати і контролювати напрям використання коштів клієнта.

Поряд з цим, згідно з положеннями Інструкції Національно­го банку України від 21 січня 2004 р. № 22, примусове списання коштів з рахунків платників може здійснюватись на основі рішен­ня суду. У такому ж порядку, згідно зі пунктом 10.1 цієї Інструкції, накладається правоохоронними органами чи прокуратури арешт на банківські рахунки клієнтів.

х^ Контрольні запитання

1. Що розуміється під кредитними правовідносинами?

2. Які форми кредиту використовують суб'єкти господарської діяльності?

Розйіл 15. Правсюерєгулюваннякр&мтно-розрахунковихопєраиій | 225

3. Що є підставою для проведення банками кредитування госпо­дарюючих суб'єктів?

4. Якими нормативними актами передбачений порядок відкрит­тя рахунків у банках?

5. Що є підставою для відкриття банківських рахунків?

6. За якими формами здійснюються розрахунки між господарю­ючими суб'єктами?

226 | С.И. Кравчук. Госполарське право України

РОЗДІЛ 16

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОАІЗМУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ ТА ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

16.1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним. Захист економічної конкуренції

Становлення в Україні ринкових відносин із багатоукладною економікою передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію. В той же час наявність в економічній сфері чинників анархізму, корупції та організованої злочинності породили політику концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому Закон України від 3 серпня 1990 р. "Про економічну самостійність України", визначившиос-новні принципи економічної самостійності нашоїдержави, визна­чив механізм господарювання, регулювання економіки соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України.

Одним із перших законодавчих актів, який визначив шляхи протидії монопольним утворенням, був Закон України "Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності". Він визначив правові основи об­меження і попередження монополізму, недопущення недобросо­вісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення дер­жавного контролю за додержанням норм антимонопольного зако­нодавства.

Стаття 27 Господарського кодексу України монопольним виз­начає домінуюче становище суб'єкта господарської діяльності, яке дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами обмежу-

Розліл 16. Правові засали обмеження монополізму в економіці.] 227

вати конкуренцію на ринку певного товару. Поряд з цим Закон Ук­раїни "Прозахистекономічноїконкуренції" визначає монопольне становище на ринку, при якому суб'єкти господарської діяль­ності володіють 35 % ринкової частки певного товару і не мають жодного конкурента.

Статтями 27—36 Господарського кодексу України визначені такі види монопольного становища на ринку виробництва і торгівлі та зловживання ним:

1. Укладення неправомірних угод між суб'єктами господа­ рювання шляхом:

• встановлення чи підтримання монопольних цін, знижок, надбавок чи націнок;

• розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за ко­лом споживачів;

• усуненнязринкуабообмеженнядостуїгудоньогопгхщавідв чи інших господарюючих суб'єктів.

2. Створення представниками органів влади чи управління дискримінаційних умов по певному обмеженню дій суб'єктів гос- подарськоїдіяльності:

• створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяль­ності;

• примушування суб'єктів господарювання до пріоритетно­го укладення договорів;

• прийняття рішення про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

• встановлення заборон на реалізацію товарів з одного регіо­ну України в інший;

• надання окремим господарюючим суб'єктам податковихта інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище.

3. Недобросовісніконкурентнідії між суб'єктами господарю­ вання, що вчиняються шляхом:

• неправомірного використання ділової репутації суб'єктів господарювання;

• створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції;

• неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

228 | > С.Й. Кравчук. Госполарське право України

Важливого значення набуває захист діяльності суб'єктів гос-подарювання від економічноїконкуренції. Законом України"Про захист економічної конкуренції" встановлюється відповідальність юридичних осіб при порушенні основних принципів економічної конкуренції. Закон є кодифікаційним актом законодавчих норм у сфері конкурентних правовідносин. Особливості його застосуван­ня полягають в тому, що він застосовується лише при захисті відно­син на фондовому ринку. Він забезпечує виконання макроеко-номічної політики держави.

Основні види антиконкурентних дій передбачають узгодженні дії, на які не поширюються відповідні обмеження, тобто це доб­ровільні узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, а також постачання та використання товарів і прав інтелектуальної власності. Такі дії відповідно до ст. 11 вказано­го вище закону не потребують згоди Антимонопольного комітету.

Основними видами антиконкурентних дій є:

/. Антикожурентні дії владних органів.

Такі дії передбачають створення представниками владних уп­равлінських структур перешкод для суб'єктів господарської діяль­ності в налагодженні ними своєї діяльності. До владних органів належать: органи місцевого самоврядування, адміністративно-гос­подарського управління та контролю.

Антиконкурентнимизбоку владних органів діями вважаються:

• прийняття рішень, наказів, розпоряджень і постанов, яки­ми наносяться збитки діяльності суб'єктів господарюван­ня;

• надання письмових або усних вказівок з метою створення перешкод для діяльності господарюючих суб'єктів;

• укладання угод, що можуть призвести до деформації кон­курентних відносин.

Для створення конкурентних переваг одних господарюючих суб'єктів над іншими посадовими особами владних органів можуть використовуватись різні засоби:

• заборона чи перешкода в створенні нових підприємств;

• надання пільг окремим суб'єктам господарської діяльності;

• дії, спрямовані на територіальний розподіл ринків або за колом продавців та споживачів.

2. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів гос­подарювання.

Розліл 16. Правові засали обмеження монополізму в економіці..[ 229

Така політика включає в себе дії окремих суб'єктів господа­рювання, здатні забезпечувати власну першість на ринку, яка не викликана об'єктивними чинниками.

Подібні протиправні дії вчиняються шляхом:

• створення умов неправомірної першості;

• завищення або заниження цін;

• штучного усунення економічних конкурентів з ринку. 3. Концентрація виробництва і торгівлі.

Вона передбачає укрупнення суб'єктів господарської діяль­ності чи встановлення контролю над ними без дозволу на те Анти­монопольного комітету України.

Основними шляхами подібних правопорушень є:

• укладення між підприємствами неправомірних угод щодо концентрації виробництва;

• примусова концентрація виробництва шляхом приведен­ня до банкрутства партнерів по виробництву.

Згідно із ст. 40 Господарського кодексу Україну контроль за дотриманням анти монопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції, здійснюється Антимоно-польним комітетом України.

До основних функцій Антимонопольного комітету входять:

1. Контроль за дотриманням антимонопольного законодав­ства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів; при перетворенні органів управління в об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарсь­ких товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень централь­них і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців;

2. Розгляд справ про порушення антимонопольного законо­давства та прийняття рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень.

3. Звернення до суду чи господарського суду з позовами (зая­вами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, серед яких: