Файл: 8.doc

Крім вкладів, товариство виступає власником і іншого май­на, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіта­ломтовариства. Це виготовлена в процесі господарювання про­дукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, над­ходження від продажу акцщ,щоналежатьдержаві, пожертвуван­ня тощо.

Фонди акціонерного товариства - це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Законом України "Про господарські товариства" встановлено мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства як суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, ви-, ходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Як спільна часткова власність статутний капітал акціонерного товариства поділений навизна-;

Розліл 5. Правовий режим майна суб'єктів ... | 81

чену установчими документами кількість акцій рівної номіналь-ної вартості.

Статтею 156 Цивільного кодексу України передбачена мож­ливість збільшення статутного капіталу акціонерноготовариства, яке може бути можливе лише за умови повної оплати акціонера­ми усіх раніше випущених акцій. Збільшується він у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондо­вого ринку, зокрема шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або ініїшх внесків акціонерів.

Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення ста­тутного капіталу може здійснюватись також завдяки збільшен­ню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (ста­тутом товариства може бути передбачено збільшення статутного капіталу не більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додат­ково випущені акції беруть участь особи, які підписалися наці акції.

Відповідно до ст. 157 Цивільного кодексу України зменшення статутного капіталу можливе шляхом зменшення номінальної вар­тості випущених акцій та викупу акціонерів акцій для їх анулюван­ня. Зменшення статутного капіталу неможливе за наявності запе­речень кредиторів. Рішення про зменшення статутногокапіталу приймається в такому ж порядку, як і про збільшення.

Рішення товариства про зміну статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'я­зане відшкодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною ста­тутного капіталу. Порядок відшкодування збитків повинні виз­начати загальні збори з питань зміни статутного капіталу. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирішують суд, госпо­дарський суд.

Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків позаплановими видатками товариства, останнє створює резервний фонд, розмір якого визначається законодавством. Він має бути не менше 25 відсотків статутного капіталу товариства. Формується

82 | С.Й. Кравчук. Госполарське право України

резервний фонд за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відрахування 5 відсотків прибутку до отримання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначен­ня* тому ці кошти на інші цілі не використовуються.

5.4. Особливості правового режиму майна неприбуткових юридичних осіб

Відповідно до Пдвільного законодавства України специфікою функціонування неприбуткових юридичних осіб є те, що вони не здшснюкльвирс^ничоїдіяльнс>стііфункціонуютьзарахунокфінан-сування з державного бюджету. До них відносяться державні уста­нови у сфері культури, охорони здоров'я, освіти та адміністратив­ного управління.

Майно неприбуткових юридичних осіб відповідно до ст. 141 Господарського кодексу України складається з основних засобів і матеріалів, що належать їм на правах оперативного управління.

Правовий режим майна неприбуткових юридичних осіб виз­начається:

1. Інструкцією з обліку основних засобів бюджетних установ, затвердженою наказом Головного управлінняДержавного казначей­ства, Міністерства економіки таДержавного комітету статистики Українивід 12грудня 1997 р. № 124/136/71.

2. Типовою інструкцією "Про порядок списання матеріаль­них цінностей з балансу бюджетних установ", затвердженою нака­зом Держказначейства України № 142/181 від 10.08.2001 р.

Бюджетні установи витрачають кошти на придбання майна відповідно до бюджетних кошторисів, які визначають загальний обсяг, цільове надходження, використання і поквартальний роз­поділ коштів установ. Він затверджується не пізніше як через місяць після затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування неприбуткової юридичної особи. В процесі виконання таких кош­торисів керівники установ мають право перерозподіляти кошти в межах встановленої суми.

Розліл 5. Правовий режим майна суб'єктів ... | 83

У випадку надання неприбутковими юридичними особами певних платних послуг для громадян отриманими коштами вони розпоряджаються самостійно, які, в основному, направляються на поповнення основних засобів.

Контрольні запитання

1. Яке майно необхідно підприємству для налагодження власного функціонування?

2. Що є джерелами формування майна підприємства?

3. Які майнові функції господарського об'єднання?

4. Що є майном господарських об'єднань?

5. Які підстави виникнення колективної власності визначаються Законом України "Провласність"?

6. Які особливості правового режиму майна неприбуткових юри­дичних осіб?

84

Розділ б

Правові основи стандартизації та управління якістю продукції

6.1. Державне управління якістю

Продукції як складова частина

Управління економікою України

Та державний захист прав споживачів

Законодавство про якість являє собою сукупність норматив­них актів і окремих норм, які забезпечують належну якість про­дукції, робіт, послуг, а також захист прав споживачів. Ці норма­тивні акти і норми відносяться до різних галузей права: адміністра­тивного, цивільного, трудового, кримінального та господарського. За їх допомогою закріплюється компетенція органів управління та виробництва в сфері якості Законодавством про якість виділяють­ся такі складові його частини:

• законодавство про стандартизацію і законодавство про сер­тифікацію;

• законодавство про метрологію і метрологічну діяльність;

• законодавство, яке регулює якість продукції, товарш, по­слуг в договорах;

• законодавство про прийом продукції за якістю, а також про відповідальність підприємств чи їх працівників за належну якість продукції.

Центральне місце займає законодавство про стандартизацію і законодавство про сертифікацію продукції і послуг. Стаття 15 Гос­подарського кодексу України та Закон України "Про стандарти­зацію" регулюють відносини в сфері розроблення, затверджен­ня, прийняття і дотримання стандартів. Законодавство про серти­фікацію регулює відносини, пов'язані з діяльністю по підтвердженню відповідності продукції встановленим вимогам до якості.

Розліл 6. Правові основи станлартизаиії та управління ... | 85

Нормативні акти про стандартизацію визначають загальні принципи стандартизації в Україні; систему нормативних доку­ментів по стандартизації у нашій державі, систему органів, які здійснюють стандартизацію, їх компетенцію, порядок розроблен­ня, погодження, затвердження, оформлення, реєстрації, обліку, зберігання і прийняття стандартів, а також відповідальність за їх порушення.

Закон "Про сертифікацію" визначає загальні правила сер­тифікації продукції і послуг в Україні, органи, які здійснюють сертифікацію, їх компетенцію, систему нагляду за дотриманням правил сертифікації, відповідальність за їх порушення. Головне завдання законодавства про сертифікацію та стандартизацію — створення умов для підприємницької діяльності на внутрішньо­му та міжнародному ринку, допомога покупцям у компетентно­му виборі продукції та послуг, недопущення появлення на ринку неякісної продукції, виконання робіт чи надання послуг, які мо­жуть бути небезпечними для здоров'я громадян.

Завдання контролю за дотриманням якості продукції перед­бачається також Законом України "Про вилучення з обігу, пере­робку, утилізацію неякісної та небезпечної продукції". У цьому законодавчому акті передбачається порядоквилучення продоволь­чих та промислових товарів у суб'єктів підприємницької діяль­ності, що ними виробляються чи реалізуються. Такими повно­важеннями наділені місцеві державні адміністрації, органи са­нітарного та епідеміологічного контролю, органи з питань стандартизації, метрології і сертифікації, а також органи охорони навколишнього середовища.

Оплата робіт, пов'язаних з переробкою, утилізацією та зни­щенням вилученої з обігу неякісної продукції здійснюється влас­ником цієї продукції. Якщо ж власник такої продукції невідомий, то після одержання відповідного висновку уповноважених органів знищення проводиться за рахунок місцевого бюджету.

Крім того, відповідно до Закону України "Про якість та безпе­ ку харчових продуктів і продовольчої сировини" державний конт­ роль і нагляд за якістю продуктів і товарів здійснюють уповнова­ жені центральніоргани виконавчої влади у галузі охорони здо­ ров'я, захисту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації, ветеринарної медицини, карантину рослин у межах їх компетенції. . -

86 І С.Й. Кравчук. Госполарське право України

Належна якістьта безпека продуктів і товарів підтверджується:

— сертифікатом відповідності;

- державним реєстром або висновком державної санітарно- епідеміологічної експертизи;

— ветеринарним дозволом для харчових продуктів та продо­ вольчої сировини тваринного походження;

- карантинним дозволом для продукції рослинного похо­ дження.

Усі товари в суб'єктів господарювання повинні бути з відпо-відними документами, наявність яких передбачається законодав­ством. Утому числі з сертифікатом відповідності або з їх копіями, завіренимивустшовленомупорядкусуб'єктомгосподарськоїдіяль-ності, що відпустив товар, а також посвідченнями якості від това­ровиробника.

Нанесення заводським методом знака відповідності на про­дукцію, наявність інформації у супровідних та інших документах не виключає необхідності наявності у продавця сертифікатів відпо­відності або їх копій у торговельній мережі. Ці документи по­винні надаватись кожному покупцю на його вимогу, що передба­чено ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів": "...Спо­живач має право на одержання необхідної, доступноїта достовірної інформації про товар, що забезпечує можливість його компетент­ного вибору".