Файл: 8.doc

64 | С.И. Кравчук. Госполарське право України

го кодексу України: якщо при ліквідації повного товариства вия­виться нестача наявного майна для сплати всіх боргів, за товари­ство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернене'стягнення. Важливим єте, що учас­ник товариства відповідає за боргами останнього незалежно від того, виникли вони до чи після його вступу до товариства.

Якщо борги товариства повністю сплатить один з учасників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній час­тині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Стаття 80 Господарського кодексу та ст. 133 Цивільного ко­дексу України визначають командитне товариство як товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіар-ну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм май­ном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Правовий статус командитного товариства визначається нор­мами ст.ст. 67—74 Закону України "Про господарські товариства" та ст.ст. 133—139 Цивільного кодексу України. Зокрема, установ­чий договір про командитне товариство має відображати участь вкладників у такому товаристві, асаме: стосовно них вказується тільки сукупна частка в майні товариства.

Оскільки правовий статус повних товариств було розгляну­то дещо раніше, доцільно зупинитися на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.

Вкладник може вступати до командитного товариства шля­хом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Вкладники командитного товариства мають право:

• діятивідіменікомандитноготоваристватількиуразінаяв-ності довіреності і згідно з нею;

• вимагати першочергового повернення вкладу у випадку ліквідації товариства;

• вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також за­безпечення можливості перевірки правильності їх скла­дення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вкла­ди й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передба-

I Розліл 4. Правовий статус госполарських товариств та об'єлнань І 65

ченими засновницьким договором, проте сукупний розмір їхніх часток не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Намоментреєстраціїкоман-дитного товариства кожний з вкладників повинен внести не мен­ше 25 відсотків свого внеску. Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкла­дами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Стаття 136 Цивільного кодексу України визначається порядок управління справами командитного товариства, яке здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними учасника- 1 ми). Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління І справами здійснюється ним. Вкладники не мають права заперечу- 1 вати проти дій учасників щодо управління справами товариства. І Незважаючи на те, що за загальним правилом відпові-

1 дальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, в 1 окремих випадках, передбачених законодавством (ст. 82 Закону 1 України "Про господарські товариства"), він також несе повну І відповідальність. Приміром, якщо вкладник здійснює угоду від і імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у І разі схвалення його дій командитним товариством він разом з | повними учасниками відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звер-I нено стягнення. Якщо ж схвалення не буде одержано, вкладник \ відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном. Крім загальних підстав припинення діяльності господарських то­вариств (ст. 19 Закону України "Про господарські товариства"), командитне товариство припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті з товариства всіх вкладників повні учасники мають право замість ліквідації командитного товариства перетворити його на повне товариство.

і 4.3. Правовий статус господарських

Об'єднань

Для успішної організації своєї діяльності в умовах ринкової

конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові,

і промислово-фшансові та інші групи. Стаття 70 Господарського

66 І

кодексу України надає підприємствам право об'єднуватисьу групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству Украї­ни. Такі групи підприємств визначаються в теорії господарсько­го права як господарські об'єднання, які слід відрізняти від гос­подарських товариств, що є підприємствами, а не об'єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що госпо­дарське об'єднання — це один з видів суб'єктів господарського права. Підприємства, які увійшли до об'єднання, є його членами або його учасниками (ст. 118 Господарського кодексу України, ст. 27 Закону України "Про власність").

Стаття 118 Господарського кодексу України визначає госпо­дарське об'єднання як господарську організацію, утворену у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, нау­кової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Як суб'єкт права об'єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства:

1. Підприємства консолідуються в групи-об'єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інте­ ресів). Абзац 4 стаття 119 Господарського кодексу України наво­ дить їх перелік. Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об'єднання, централізація управ­ лінських, координаційних функцій тощо.

Матеріальні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об'єднання. Договір укладають між собою підприємства — за-^ сновники об'єднання. Статут затверджують власники майна об'єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об'єднання — це його економічна ознака.

2. Об'єднання як суб'єкт господарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об'єднання.

Майном об'єднання є:

а) передані членами об'єднання на його баланс кошти згідно з договором чи статутом;

б) майно, набуте об'єднанням в результаті господарської діяльності;

в) майно створених об'єднанням підприємств.

Майно такого суб'єкта є колективною (спільною частковою)

Розаіл 4. Правовий статус госполарських товариств та об'єднань І 67

власністю, право на частки в якій належить членам об'єднання. Майно членів об'єднання не входить до складу майна об'єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його членів як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'я­заннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) мо­жуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинен­ня діяльності об'єднання майно, яке залишилося після задоволен­ня вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми члена­ми. Порядокрозподілу(якправило, відповідно до часткової участі) визначається договором або статутом. Цю ознаку об'єднання мож­на вважати економіко-юридичною ознакою.

3. Централізація в руках об'єднання як суб'єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об'єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробни­чо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централі­зації є делегування членами об'єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 120 Господарського ко­дексу України, з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об'єднання. Правовою формою деле­гування є Договір або статут об'єднання.

4. Наявність особливої правосуб'єктності, яка обумовлена організаційною структурою об'єднання. Членами об'єднання мо­жуть бути лише підприємства (організації)—юридичні особи, кож­не з яких при входженні до об'єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі абз. З ч. 4 ст. 118 Господарського кодексу України. Цим об'єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об'єднання залишаються самостійними суб'єктами госпо­дарського права. Разом з тим об'єднання підприємств також є са­мостійним суб'єктом права. Об'єднання створюється і реєструється як суб'єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє май­ном, яке юридично відособлене від майна членів об'єднання; має самостійний (власний) і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридич-і (ою особою. Реєстрація об'єднання як суб'єкта права здійснюєть­ся у тому самому порядку, який встановлено для підприємств.

68 | С.И. Кравчук. Госполарське право України

Стаття 119 Господарського кодексу України, яка визначає види господарських об'єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об'єднання як суб'єкта права, правове стано­вище підприємств - членів об'єднання; Закон України "Про власність", який визначає господарське об'єднання як суб'єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст. 21), об'єкти права власності господарського об'єднан­ня (ст. 27); декрети і постанови Кабінету Міністрів України, яки­ми створено господарські об'єднання в окремих галузях народ­ного господарства (зв'язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства, енергетики, нафтової, газової, нафто­переробної промисловості та нафтозабезпечення, будівельного комплексу тощо), а також договори, статути та положення про окремі об'єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об'єднань).

Оскільки створення господарських об'єднань не може су­перечити антимонопольному законодавству, законодавство про господарські об'єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" та закону " Про захист економічної конкуренції".

Види об'єднань—це їх класифікація за певними матеріальни­ми та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих визна­чень.

Матеріальним критерієм класифікації об'єднань на види за­кон визначає мету, або, інакше, основу їх створення та діяльності. Це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших інте­ресів членів об'єднання, координація їхньої діяльності, централі­зоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.

Юридичним критерієм класифікації об'єднань на види ст. 20 Господарського кодексу України визначає правовий режим член­ства учасників в об 'єднаннях. Відповідно до цього критерію розрі­зняють договірні і статутні об'єднання, які класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недер­жавні, змішані.

Наведена класифікація об'єднань не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватися й в

Розліл 4. Правовий статус госполарських товариств та об'єднань | 69

інші структури за галузевим чи територіальним принципом. До них відносять як договірні, так і статутні об'єднання, що мають свої власні назви. Це можуть бути компанії (наприклад, Державна ак­ціонерна судноплавна компанія "Укррічфлот"), виробничі об'єднання, комбінати, трести та інші об'єднання підприємств з традиційними назвами (наприклад, Південно-Західна залізниця, Українське об'єднання "Авіалінії України" тощо).