Файл: Лекції з аграрної політики до друку 1.doc

Розробка стратегії має велике значення для досягнення цілі, але, крім того необхідною умовою є і конкретизація тактичних кроків. Шляхи реалізації основних пріоритетів дер­жавної аграрної політики передбачають, перш за все розвиток земельних відносин. Згідно із законом розвиток земельних відносин здійснювати­меться шляхом розширення і вдосконалення нор­мативно-правового забезпечення, формування відповідних інституційних засад, посилення дер­жавної підтримки земельної реформи.

Основними шляхами розвитку земельних від­носин є:

• повна персоніфікація власників та користува­чів земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

• створення державної системи реєстрації прав власності на земельні ділянки та розташоване на них нерухоме майно;

• удосконалення методики оцінки земель, урахування вартості землі сільськогосподарського призначення при збалансуванні міжгалузевих відносин;

• формування інфраструктури ринку землі; створення системи земельного іпотечного кре­дитування;

• упровадження і фінансове забезпечення за­гальнодержавних програм використання та охо­рони земель, зокрема зменшення розораності зе­мель, системи їх захисту від водної і вітрової еро­зії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекуль­тивації порушених земель, стандартизації та нор­мування у сфері охорони земель;

• включення проектів організації територій новостворених землеволодінь та землекористувань до бізнес-планів відповідних сільськогосподар­ських підприємств;

• запровадження ефективної системи охорони родючості ґрунтів та системи моніторингу ґрун­тів, проведення суцільної агрохімічної паспорти­зації земель сільськогосподарського призначення.

Урегулювання земельних відносин стане однією з підвалин формування сприятливого економічного се­редовища для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектора. Крім того, законом передбачені інші напрями підвищення ефектив­ності діяльності суб'єктів аграрного сектора, а саме:

• підвищення рівня менеджменту в організації господарської діяльності суб'єктів аграрного сек­тора, удосконалення державної програми підго­товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, посилення державної підтримки створення та функціонування системи сільськогосподарського дорадництва та ринку консультативних послуг;

• поліпшення наукового забезпечення розвитку аграрного сектора;

• удосконалення державної регуляторної політики щодо побудови збалансованих міжгалузевих економічних відносин, недопущення монопольної діяльності у забезпеченні потреб суб'єктів аграрного сектора в ресурсах;

• сприяння впровадженню ресурсозберігальних безпечних та екологічно чистих технологій виробництва сільськогосподарської продукції і продовольства;

• створення умов для підвищення ролі самоврядних галузевих і міжгалузевих об'єднань у регулюванні економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, заготівельними, переробними, сервісними та торговельними підприємствами;

• розвиток системи державної підтримки сільськогосподарського виробництва з урахування вимог Світової організації торгівлі та міжнародних зобов'язань України стосовно аграрного сек­тора, зокрема запровадження механізмів держав­ної підтримки страхування ризиків у сільському господарстві, створення та функціонування сіль­ськогосподарських обслуговуючих кооперати­вів, розвиток довготермінового кредитування ін­новаційних проектів, створення системи іпотеч­ного кредитування сільськогосподарських това­ровиробників;

• удосконалення системи підтримки доходів сіль­ськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження дотацій державного і місцевих бюджетів на утримання маточного поголів'я тва­рин, посівів стратегічно важливих видів сільськогосподарських культур, збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах з несприят­ливими для ведення сільського господарства при­родно-кліматичними умовами;

• удосконалення податкової політики в аграр­ному секторі для оптимізації податкового навантаження та посилення стимулювальної функ­ції податків;

• розвиток фінансово-кредитних механізмів, зок­рема тих, що передбачають удосконалення часткової компенсації кредитних ставок у разі значного перевищення облікових ставок, формування фонду, кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та гарантій повернення кредитів, запровадження бюджетного фінансування на умовах пріоритетності власних коштів, створення належної ринкової фінансової інфраструктури;

• створення умов для технічного переоснащення заводів сільськогосподарського машинобудуван­ня з метою випуску техніки, яка забезпечуватиме запровадження сучасних високопродуктивних ресурсозберігальних технологій в агропромисло­ве виробництво;

• переоснащення матеріально-технічної бази сіль­ськогосподарських підприємств шляхом удоско­налення довготермінового кредитування, частко­вої компенсації вартості складної сільськогоспо­дарської техніки за рахунок Державного бюджету України, системи фінансового лізингу, підтримки розвитку інфраструктури матеріально-технічно­го забезпечення;

• розроблення та впровадження програми роз­витку виробництва дизельного біопального на пе­ріод до 2010 р.;

• посилення державної підтримки боротьби із шкідниками і хворобами рослин і тварин, упро­вадження надійних запобіжних систем;

• державне стимулювання структурної перебу­дови сільськогосподарського виробництва, галу­зей харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів;

• створення та вдосконалення елементів сучас­ної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів, ярмарків) для реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приват­них і приватно-кооперативних підприємств у сфері агросервісу, переробки, збуту продукції та маркетингового обслуговування особистих се­лянських та фермерських господарств.

У свою чергу, розвиток ринків продукції сільського господарства і продовольства є окремим важливим напрямом державної аграрної політики, що спрямовується на забезпечення платоспромож­ного попиту населення у продовольчих товарах, потреб підприємств харчової промисловості і перероблення сільськогосподарських продуктів у сировині, на створення умов для ефективного захис­ту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.

Основними напрямами розв'язання проблем формування ринків продукції сільського госпо­дарства і продовольства є:

• удосконалення правових та організаційно-еко­номічних засад забезпечення діяльності учасни­ків таких ринків з урахуванням інтеграції Украї­ни до Європейського Союзу та до світового еко­номічного простору;

• стимулювання розвитку спотового та форвард­ного ринку на основі розвинутої біржової інфраструктури, удосконалення системи регулювання біржового товарного ринку;

• створення державної системи цінового моні­торингу, аналізу кон'юнктури та прогнозу рин­ків, поширення цієї інформації серед їх учас­ників;

• створення умов для підтримання стабільної ці­нової ситуації та прозорості на ринку шляхом запровадження заставних та інтервенційних опе­рацій із сільськогосподарською продукцією і продовольством, удосконалення системи форму­вання державних та регіональних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної про­довольчої допомоги соціально незахищеним верствам населення, удосконалення державної підтримки доходів сільськогосподарських това­ровиробників, удосконалення системи державної статистики суб'єктів ринку;

• удосконалення державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запроваджен­ня квотування імпорту окремих стратегічних ви­дів господарської продукції та продовольчих то­варів; недопущення їх неконтрольованого пере­міщення через кордон;

• посилення захисту прав споживачів шляхом удосконалення державного контролю якості та безпеки продовольчих товарів, гармонізація на­ціональних стандартів з міжнародними, зокрема стандартами Європейського Союзу;

• удосконалення конкуренційного законодав­ства і механізмів застосування антидемпінгових та інших заходів для запобігання недобросо­вісній конкуренції;

• реалізація загальнодержавних програм роз­витку інфраструктури аграрного ринку та відпо­відних регіональних програм.

Реалізація загальнодержавної політики можлива лише за умови ефективного поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі. Основними напрямами вдосконалення системи державного регулювання в аграрному секторі є:

• реформування системи органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання аг­рарного сектора, шляхом перегляду та чіткого розмежування їх повноважень і запровадження прямої підпорядкованості, починаючи з район­ного рівня, наближення її до стандартів Європей­ського Союзу;

• розроблення та впровадження з урахуванням положень загальнодержавних програм регіональ­них програм розвитку аграрного сектора;

• спрямування діяльності органів виконавчої вла­ди на посилення стратегічного аналізу, прогнозу­вання та моніторингу, інспекційних і контроль­них функцій.

Одним з головних пріоритетів аграрної політики України є розвиток сільських територій, підвищення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів. Основними напрямами реалізації означених цілей є:

• забезпечення надійного функціонування соці­альної інфраструктури села в нових економічних умовах, формування механізмів і визначення управлінських структур, які забезпечуватимуть їх реалізацію на всіх рівнях;

• відновлення, створення і забезпечення держа­вою формування системи державного регулю­вання демографічних процесів сільського розвит­ку, реалізація програм стимулювання розвитку депресивних територій;

• наближення та вирівнювання умов життє­діяльності міського і сільського населення, фор­мування комплексної системи підприємств, уста­нов та організацій, які надаватимуть необхідні послуги сільському населенню;

• сприяння збільшенню зайнятості сільського населення шляхом державної підтримки розвит­ку підприємництва; створення умов для збере­ження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень;

• сприяння підвищенню рівня доходів сільського населення, удосконалення загальнообов'язково­го пенсійного страхування працівників сільсько­го господарства;

• стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охо­рони здоров'я та побутового обслуговування.

Законодавчо окреслені цілі й пріоритети аграрної державної політики України потребують своєї конкретизації через розробку і прийняття законів прямої дії, які б забезпечили реалізацію кожного з означених пунктів.

4.2.Особливості бюджетно-податкової та
кредитно-фінансової політики в аграрному секторі

В умовах перехідного періоду, реформування власності на селі одним з головних шляхів досягнення стабілізації є державна підтримка агропромислового комплексу, що здійснюється через спеціальні заходи бюджетної, податкової, кредитної і фінансової політики.

Серед засобів державного регулювання аграрної сфери особлива роль відведена політиці бюджетної підтримки галузі. За рахунок фінансування з державного бюджету здійснюється цілеспрямоване регулювання вироб­ничої діяльності господарюючих суб'єктів. Бюджетна політика держави перед­бачає перерозподіл національного доходу для розв’язання першочергових завдань аграрного сектора.

Бюджетні засоби, що найбільш широко засто­совувалися в останні роки, поділяються на дві основні групи. Перша група − без­поворотні субсидії, субвенції, дотації, кредити (у тому числі товарні), на­дання гарантій щодо повернення іноземних кредитів суб'єктами господарю­вання тощо; друга − кошти, що мали надійти до державного бюджету як фіскальні платежі, проте держава свідомо відмовилася від них на користь товаровиробників шляхом надання різноманітних пільг. Зазначені інстру­менти виконують функцію не лише господарського, а й соціального регу­лювання, оскільки мають значний вплив на доходи підприємств і зайнятих у них працівників, на платоспроможний попит домогосподарств і в кін­цевому підсумку на суспільно-політичну стабільність у країні.

З огляду на потреби галузі бюджетні трансферти становлять незначні суми які є на порядок менші, ніж у радянські часи (у 1992 р. видаткова частина державною бюджету СРСР па підтримку сільського гос­подарства та його соціальної сфери становила 33 %). За даними Державного казначейства України, фінансування сільського господарства в середньо­му за 1993 − 2003 рр. не перевищувало 2 % видатків державного бюджету і тільки у 2003 р. досягло законодавчо визначених 5 % завдяки додатковому виділенню 676,6 млн грн для здійснення заходів з подолання наслідків стихійного лиха. Зокрема, частково було компенсовано вартість мінераль­них добрив, зміцнено резервний насіннєвий фонд, відшкодовано витрати сільськогосподарських підприємств на посів ярих зернових культур тощо.

До основних статей за програм­ною кваліфікацією видатків державного бюджету, спрямованих на розвиток безпосередньо сільського господарства шляхом підтримки доходів товаро­виробників, належать такі: часткова компенсація відсоткових ставок за кредита­ми банків; підтримка галузей тваринництва; селекція у тваринництві та рос­линництві; закладення і догляд за молодими садами, виноградниками та ягід­никами; боротьба із шкідниками і хворобами рослин; протиепізоотичні за­ходи та лізингові операції (табл. 4). Усього у 2003 р. Міністерством аграрної політи­ки України реалізовано понад 30 виробничих програм, більшість з яких за критеріями СОТ віднесена до «жовтої скриньки», тобто підлягають скоро­ченню на 20 % протягом шести років після набуття членства в цій організа­ції, або бюджетна підтримка повинна бути не більше 5 % вартості валового ви­робництва конкретного сільськогосподарського продукту.

На початковому етапі трансформації економіки політика бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва виявилася найбільш кон­сервативною і закритою для участі в її реформуванні іншими заінтересо­ваними суб'єктами, а також недоступною для контролю громадськими професійними організаціями, створеними аграрними підприємствами. Лише після затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 Порядку проведення консультацій з громад­ськістю стосовно формування та реалізації державної політики обов'язко­вими стали звіти головних розпорядників коштів державного бюджету про їх витрачання за минулий рік. У результаті бюджетна політика протягом зазначеного періоду не сприяла достатньою мірою інноваційно-структурним перетворенням у галузі. В цьо­му контексті бюджетна підтримка сільського господарства була ніби ізольо­вана від проголошених державою пріоритетів на проведення реформи зе­мельних і майнових відносин, сприяння в роботі новостворених підпри­ємств приватного типу, в оновленні матеріально-технічної бази та освоєнні новітніх

4. Видатки державного бюджету (загального і спеціального фондів) на фінансування цільових програм і заходів у сільському господарстві, млн. грн