Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-2част.doc

Крім того, банк зазначає максимальну суму за операціями фа­кторингу, у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинен бути обговоре­ний засіб розрахунку обмежувальної суми й окреслені обставини, за яких факторинговий відділ зобов'язаний здійснювати платіж па користь постачальника.

У світовій практиці зазвичай використовуються три методи встановлення обмежувальних сум:

1. Визначення загального ліміту. Для кожного платника вста­новлюється періодично поновлюваний ліміт, у межах якого фак­торинговий відділ автоматично оплачує платіжні вимоги, що йо­му передаються.

2. Визначення щомісячних, лімітів відвантажень. У даному випадку встановлюється сума, на яку протягом місяця може бути відвантажено товарів одному платникові.

3. Страхування за окремими угодами. Цей метод використо­вується, коли специфіка діяльності продавця припускає не серію регулярних постачань товарів тим самим покупцям, а ряд одно­разових угод на великі суми з постачанням на визначену дату.

Факторинг припускає постійні відносини між банком і поста­чальником, оскільки потребує спостереження і контролю за фі­нансовим станом постачальника та платоспроможністю покупців.

Визначення вартості факторингової послуги

У світовій практиці вартість факторингових послуг складаєть­ся з двох елементів: комісії і відсотків, стягнутих при достроко­вій оплаті поданих документів.

Комісія встановлюється у відсотках від суми рахунку-фактури (звичайно на рівні 1,5—2,5%). Збільшенню обсягу угоди відпо­відають розрахунок і сума комісії. Відсоткова ставка за кредит, як правило, на 1—2 % вища від ставок грошового ринка (ринку короткострокових кредитів). Зазвичай банк оплачує одноразово 80—90% вартості рахунка-фактури; 10—20%— це резерв, що буде повернутий після погашених дебітором усієї суми боргу. Наприкінці кожного місяця банк підраховує належні йому комі­сійні відсотки, а також виявляє залишок неінкасованих фактур, на який виписується рахунок і передається клієнтові.

Існує ряд причин, за яких факторинговому відділу невигідно попередньо оплачувати повну вартість боргових зобов'язань. На­самперед, можуть виникати спірні моменти й помилки в рахун­ках. Якщо постачальник припиняє свою діяльність або з будь-яких причин порушує умови факторингового договору, то факто­ринговий відділ не має іншого страхового покритгя попередньо оплачених сум, крім самих платіжних вимог. Таким чином, різ­ни ця в 10—20% вартості рахунків-фактур необхідна для того, щоб при необхідності можна було компенсувати попередньо оплачені суми. Це цілком відповідає і факторинговій практиці країн із ринковою економікою

У вартість факторингових послуг включається плата за обслу­говування (комісія) і плата за надані в кредит кошти.

Плата за обслуговування стягується за звільнення від необ­хідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується як певний відсоток від суми рахунків-фактур. Розмір цієї плати може варіюватися залежно від масштабів виро­бничої діяльності постачальника і надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом ступеня ри­зику неплатежу і складності стягнення коштів із покупців; у се­редньому на вітчизняному ринку комісія встановилася на рівні 0,5—3 % від вартості рахунків-фактур. Проте комерційні банки визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтом по кожному договору, тому ставка плати за обслуговування може виявитися і вищою (5 % і більше). Розмір плати за обслуговуван­ня може визначатися не тільки у відсотках від суми платіжних вимог, а й установленням фіксованої суми.

Плата за надані в кредит кошти. Якщо проводиться по­передня оплата, то розмір плати розраховується за період між викупом платіжної вимоги і датою інкасування. Плата за кре­дит у більшості країн, зазвичай на декілька відсоткових пунк­тів перевищує ставки, які застосовують банки при коротко­строковому кредитуванні підприємств. Це пов'язано з необхідністю компенсації додаткових витрат і ризику факто­рингового відділу банку.

Американські банки, що купують право на стягнення боргу, одержують винагороду у вигляді комісійних за послуги плюс позичковий відсоток із щоденного залишку виплаченого клієн­тові авансу проти неінкасованих рахунків. Відсоток стягується із дня видачі авансу до дня погашення заборгованості. Комі­сійні залежать від торгового обороту клієнта, ступеня ризику й обсягу необхідної конторської роботи. На ступінь ризику, при­йнятого на себе банками, впливає платоспроможність боржни­ків клієнта, тоді як обсяг конторської роботи, пов'язаний в ос­новному із середнім розміром фактурних сум. І якщо, наприклад, ставка комісійної винагороди становить 1,5 %, а період оборотності дебіторських рахунків— 30 діб, то комі­сійні досягають 15 % річних від розміру заборгованості (1,5 % х 12 міс = 8 %).

5.8. Організація міжнародних форфейтингових операцій

Сутність форфейтингу

Операцією, подібною до факторингу, є форфейтинг. Форфей­тинг, на відміну від факторинга, є одноразовою операцією, пов'язаною зі стягненням коштів шляхом перепродажу придба­них прав на товари і послуги.

Форфейтування — термін, який зазвичай вживається для по­значення купівлі зобов'язань (векселів), погашення яких припа­дає на будь-який час у майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і послуг (здебільшого експортних операцій) без обернення на будь-якого попереднього боржника. Слово а forfait французького походження і означає «відмову від прав», що становить суть операцій з форфейтування.

При форфейтуванн і продавець вимоги, наприклад, переказно-го векселя, захищає себе від будь-якого регресу (регрес — зворо­тна вимога про відшкодування сплаченої суми) включенням у ін­досамент слів «без обороту». Продавцем векселя, що форфейту -еться, зазвичай є експортер. Він акцептує його в якості платежу за товари чи послуги і прагне передати усі ризики і відповідаль­ність за інкасування форфейтеру (тобто банку, що обліковує век­селя) в обмін на негайну оплату готівкою.

Зазвичай форфейту ванн ю підлягають торгові тратти або прос­ті векселі, хоча теоретично заборгованість у будь-якій формі мо­гла б бути форфейтованою. До менш використовуваних форм на­лежить акредитив і відстрочені платежі, що випливають із нього. І Іеревага простих і переказних векселів пояснюється їхнім вжи­ванням як інструментів торгового фінансування протягом трива­лого часу і властивої їм операційної простоти.

Остаточний вибір того чи іншого платіжного засобу в міжна­родних торгових і кредитних угодах залежить від чисельних юридичних, економічних і політичних розумінь, через що не мо­жна користуватися якимось загальним правилом.

Якщо імпортер не є першокласним позичальником, що корис­тується безсумнівною репутацією, будь-яка заборгованість, яка форфейтується, обов'язково повинна бути гарантована у формі аваля або безумовної і безвідкличної банківської гарантії, прийн­ятної для форфейтера.

Виконання цієї умови особливо важливе, якщо розглядати угоду як незворотну, тому що у випадку неплатежу з боку борж­ника, форфейтер може покластися тільки на цю форму банківсь­кої гарантії як на свою єдину гарантію.

Форфейтування — найчастіше застосовувана і важлива із се-редньострокових угод, тому що охоплює термін від 6 місяців до 5—6 років. Проте кожен форфейтер установлює свої тимчасові рамки, виходячи, головним чином, із ринкових умов для визна­ченої угоди.

При форфейтуванні купівля векселів здійснюється із відраху­ванням (дисконтом) відсотків авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торгової угоди в операцію з готівкою. У цьому випад­ку він відповідає одноразово лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов'язаннями. Ця остання обставина разом із наявністю фік­сованої відсоткової ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфейтування цілком прийнятною послугою для експортера і відносно недорогою альтернативою іншим су­часним формам комерційного рефінансування (погашення статей заборгованості за рахунок знов отриманих кредитів).

Після того як форфейтер одержав вексель, має місце дискон­тування, тобто утримання узгодженої знижки за відповідний пе­ріод із номінальної суми векселя. У результаті дисконтування експортер одержує за вексель визначену суму готівки. З боку експортера, операція на цьому завершена, оскільки він вже одер­жав оплату за поставлені товари цілком, і за умовами угоди з фо-рфейтером укладена з ним угода зворотної сили не має. Операції по форфейтуванню рідко відбуваються за плаваючими дисконт­ними ставками.

Як уже згадувалося, величезна кількість зобов'язань, які під­лягають форфейтуванню, набуває форми простих або переказних векселів, виставлених на боржника бенефіціаром і акцептованих боржником. Переважання цих форм боргових документів визна­чається такими міркуваннями:

• популярність, тому що ці види зобов'язань існують в усьому світі з давнини. Багаторічний досвід користування такого роду документами веде до значного полегшення спілкування сторін-учасників і, як правило, сприяє швидкому і безперешкодному здійсненню операцій;

• узгоджена на міжнародному рівні правова основа закладена Міжнародною конвенцією про комерційні векселі (прийнята Же­невською конференцією в 1930 р.). Ця конвенція— чіткий ко­декс практичних дій. Хоча вона підписана лише представниками країн-учасниць, там були розроблені принципи, пізніше прийняті зовнішньоторговельним законодавством більшості держав.

Іншими кредитними документами, також придатними для фо­рфейтування, є рахунки дебіторів і відстрочені зобов'язання по акредитиву.

Форфейтер повинен визначити для себе характер угоди, тобто з'ясувати, з якими цінними паперами йому доведеться мати спра­ву— фінансовими чи товарними. Фінансові векселі— це цінні папери, випущені з метою акумуляції засобів, які позичальник надалі може використовувати за своїм розсудом. Товарні ж век­селі оформляються у випадку угод купівлі-продажу продукції. Однак межа між фінансовими і товарними угодами дощо розмита (скажемо, виписується вексель без здійснення торгової угоди, але потім отримані засоби використовуються для покупки яких-небудь товарів).

Велика частина векселів, які продаються на вторинному фор-фейтинговом ринку, є товарними. Тому у випадку пропозиції фі­нансових паперів обов'язковим вважається попереднє письмове попередження про це. Якщо ця умова порушена, покупець фінан­сових паперів має право зажадати анулювання угоди.

Форфейтер завжди повинен мати на руках короткий опис уго­ди, що лежить в основі операцій з векселями. Воно може бути отримане телексом або факсом при попередньому обговоренні умов операцій.

Після того як форфейтер з'ясує характер угоди, він повинний визначити:

— об'єм фінансування, валюту, термін;

і хто є експортером і в якій країні він знаходиться. Це пи­тання важливе, тому що хоча фінансування забезпечується без права регресу, існують обставини, за яких форфейтер може вису­нути претензії експортеру. Кредитоспроможність експортера та­кож має значення. Крім того, форфейтер повинен перевірити дій­сність підписів На векселях

— хто є імпортером і з якої він країни. Для перевірки вірогід­ності підписів і відповідності оформлення векселів закойодавству форфейтер повидай точно визначити їйШрї&рй'Ш Йбгд^іісцезна-ходження;

— хто є гарантом і з якої він країни;

— чим оформляється борг, що підлягає форфетуванню: прос­тим векселем, перекладним і т. д.;

• яким чином борг застрахований;

• періоди погашення векселів, суми погашення;

• вид експортованих товарів. Це питання цікавить форфейте-ра, по-перше, з погляду доцільності всієї угоди, по-друге, з пози­ції легальності експорту;

• коли буде вироблятися постачання товару. Дата повинна бути близька до дати надання фінансування. Важливо також і те, що гарант навряд чи зможе авалірувати вексель доти, поки по­стачання не буде здійснене;

• коли надійдуть документи, що підлягають дисконтуванню. Поки документи не будуть отримані, форфейтер не зможе пере­вірити і дисконтувати їх;

• які ліцензії й інші документи за умовами контракту повинні бути представлені для постачання товарів. Форфейтер несе від­повідальність за те, що не виникне ніяких затримок у виконанні контракту, який ним фінансується;

• у яку країну буде зроблений платіж форфейтеру. Це важли­во знати, оскільки платіж у закордонний банк може затримати одержання засобів, і така затримка повинна бути врахована при дисконтуванні паперів. Існує також можливість заморожування засобів на рахунках владою країни, і ця можливість теж повинна бути врахована при розрахунку дисконту. Форфейтер може на­віть відмовитися від угоди, якщо його не влаштовує банк, у який надійдуть засоби;

• яка кредитоспроможність гаранта;

• чи можна буде надалі продати папера за прийнятною ціною;

• чи є які-небудь сумніви в кредитоспроможності, компетен­тності або експортера імпортера і на чому вони ґрунтуються;

• чи існує можливість покупки даного боргу з обліком уже наявних у портфелі форфейтера цінних паперів. Яка при цьому очікується ступінь ризику.