Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-2част.doc

Після цього форфейтер може називати свою тверду ціну.

Після того як досягнута попередня домовленість про угоду, форфейтер посилає документи з пропозицією (телексом або лис­том) експортеру, який повинен письмово підтвердити свою згоду. Форфейтер також перелічує документи, з якими йому необхідно ознайомитися до того, як він приступить до дисконтування век­селів (ліцензія на експорт товарів, інші повідомні документи). Ознайомлення з цією документацією повинне дати йому можли­вість переконатися в тім, що угода здійсниться.

Коли експортер прийме пропозицію, він повинен підготувати серію перекладних векселів або підписати угоду про прийняття простих векселів від покупця. На цій стадії експортер має також одержати гарантію або аваль на свої векселі. Крім того, він ро­бить напис на векселях: «без права регресу». Таким чином, бу­дуть готові всі документи, на основі яких форфейтер зможе зро­бити дисконтування, навіть якщо відвантаження товарів фактич­но ще не відбувалося. Якщо таким забезпеченням є аваль, то, на­приклад, за англійськими законами, таке зобов'язання вважається дійсним, і аваліст як гарант несе таку саму відповідальність, як і індосант документа.

Визначення вартості боргових зобов'язань при форфейтингових операціях

Визначення номінальної вартості векселів, які підлягають форфейтуванню. Якщо імпортер і експортер домовилися, що платіж за товари або послуги буде здійснений шляхом виписки середньострокових борових зобов'язань, експортерові необхідно встановити номінальну вартість цих векселів. Завдання зводиться до встановлення співвідношення відсотка за кредит і продажної ціни. Засоби встановлення цього співвідношення мажуть зміню­ватися. Розглянемо приклад, де всі п'ять векселів комплекту ма­ють різну номінальну вартість загальною сумою 1360,0 тис. дол. США, вартість товару — 1 млн дол. США, а відсоток, що випла­чується щорічно, становить 12. Ці базові дані (вартість і відсоток) можуть виражатись багатьма засобами, створюючи різні графіки платежу. Розглянемо два простих методи.

А. Ціна продажу ділиться на п'ять рінях частин по 200 тис. дол. США. До кожної частини додається відсоток на суму не-оплаченої заборгованості (табл. 5.14).

Таблиця5.14

Б. Векселі з рівною номінальною вартістю, розрахованою за формулою приблизних сум щорічних платежів.

У нашому прикладі середній термін векселів становить три роки, отже, 12 % річних від 1 млн дол. СІЛА складе 1 000 000 х х 0,12 • 3 = 360 000. Кожний із п'ятьох векселів буде мати, таким чином, номінальну вартість

(1 000 000 + 360 000): 5 = 272 000,

а загальна номінальна вартість становить 1 360 000 дол. СІЛА. Зви­чайно, цей метод розрахунків через свою наближеність не може приносити точного прибутку в 12 %, і різниця може бути значною.

Різні підсумкові суми, які виплачує імпортер відповідно до обраного методу, самі по собі не такі вже й важливі. У цих мето­дах існує різний порядок оплати, кожен із яких за певних обста­вин може бути кращим (наприклад, у випадку припливу готівки в імпортера), але кожен метод призначений для визначення дійсно­го однакового прибутку, а однакові суми платежу просто відби­вають різницю в сумах і неоплачених періодах існуючих векселів.

Переваги і недоліки форфейтингу

Можна зробити висновок, що форфейтування — юридично найпоширеніший засіб рефінансування зовнішньоторговельного комерційного кредиту.

Найважливіші переваги форфейтування для експортера пов'я­зані, насамперед, із повним перенесенням валютних, комерцій­них, політичних, переказних та інших видів ризику та форфейте-ра (банк), що робить форфейтування найкращим для продавця (табл. 5.15

Короткострокове кредитування в міжнародній торгівлі

Аналіз кредитних операцій міжнародних компаній дозволяє визначити три основні типи надання фірмового кредиту, які пе­редбачають проведення розрахунків із відстрочкою на умовах відкритого рахунку, акцептування простого векселя чи тратти. Найбільше поширені в міжнародному бізнесі фірмові кредити у вигляді відкритого рахунку.

Дослідження умов постачання і, відповідно, умов оплати, дає змогу поділити їх, згідно з тривалістю періоду оплати та умов дисконту.

За умов СОД та СВД кредитування відсутнє. Умова COD (cash on delivery) означає оплату при одержанні товару. Ризик продав­ця полягає в тому, що покупець може відмовитися від товару. У цьому випадку продавець утрачає кошти, витрачені на відванта­ження товару. Іноді продавець може зажадати попередньої опла­ти— CBD (cash before delivery), для того щоб уникнути ризику. За умови COD і CBD продавець не надає покупцеві кредит. Умо­ву CBD варто відрізняти від умови поетапного платежу, що до­сить широко застосовується в окремих галузях. При поетапній оплаті покупець оплачує послуги виробника на різних етапах ви­робництва аж до дати фактичного постачання кінцевої продукції. Наприклад, авіаційні заводи вимагають поетапної оплати від авіакомпаній, оскільки діяльність цих заводів пов'язана з вели­кими обсягами проміжних вкладень коштів.

При наданні кредиту продавець визначає термін платежу. Умова «чисті ЗО» означає, що рахунок чи вексель слід оплати­ти в 30-денний термін. Якщо продавець здійснює щомісячні постачання, то він може скористатися такою умовою, як «net 15 ЕОМ» (end of nrounth), яка означає, що всі товари, відван­тажені до кінця місяця, повинні бути оплачені до 15 числа на­ступного місяця.

Крім кредиту, продавець може надати покупцеві знижку, якщо заборгованість оплачена на початку «чистого періоду». Умова «2/10, чисті 30» означає, що продавець надає покупцю 2-відсоткову знижку, якщо заборгованість буде оплачена в 10-денний термін, у іншому разі покупець мусить оплатити повну суму в 30-денний термін. Звичайно знижка надається покупцеві, щоб стимулювати дострокову оплату.

Розглянемо ситуацію, коли фірма відмовляється від знижки й оплачує векселі в останній день «чистого періоду». Якщо знижка не надається, то мають місце витрати використання кредиту протягом «чистого періоду». Аналогічно, якщо фірма використовує знижку, то протягом періоду знижки немає ви­трат користування кредитом. Проте якщо знижка надається, але не використовується, мають місце «витрати втрачених мо­жливостей». За умови продажу «2/10, чисті 30», якщо фірма відмовляється від знижки, то вона використовує засоби додат­ково 20 днів.

Отже, для рахунка-фактури на суму, наприклад 5 тис. дол. США, покупець має змогу користуватися сумою 4900$ протягом 20 днів. Розрахунок розміру річних витрат (100 : 4900) х (360 / /20) х 100 %= 36,7 % доводить, що фірмовий кредит може ви­явитися дуже дорогою формою короткострокового кредиту, коли знижка надана, але не використана. Водночас, проведені розра­хунки (табл. 5.16 та рис. 5.23) свідчать, що вартість фірмового кредиту зменшується в міру того, як зростає термін відстрочки порівняно з терміном надання знижки. Якби умовами кредиту було передбачено «2/10, net 90», то річний відсоток склав би (100/4900) х (360/80) х 100%= 9,2 %.

Фірмі необхідно зіставити переваги комерційного кредиту і витрати, пов'язані з відмовою від знижки, альтернативні ви­трати, пов'язані з можливим погіршенням кредитного рейтин­гу, якщо вона відстрочує платіж, і можливе збільшення прода­жної ціни, яку призначає продавець. Існують певні переваги комерційного кредиту як інструмента короткострокового фі­нансування, головною з яких є його простота. Кредиторська заборгованість більшості фірм являє собою форму безперерв­ного кредитування. У цьому разі немає необхідності формаль­но організовувати фінансування, воно вже має місце. Якщо в даний час фірма використовує знижку, то можливе додаткове кредитування за допомогою сплати по рахунках точно у вста­новлений термін. Водночас немає потреби вести переговори з постачальниками, оскільки рішення приймає фірма-покупець. Якщо фірма вважає необхідну відстрочку платежу понад ви­значену дату, то це питання необхідно обговорити з постача­льником.

Таким чином, приймаючи рішення стосовно використання ди­сконту, необхідно зважувати обставини щодо тривалості відстро­чки платежу і витрат втрачених можливостей (імпліцитних ви­трат).

Застосовуючи інші джерела короткострокового фінансування, можна спостерігати часовий лаг між виникненням потреби в кре­диті та його одержанні. Комерційний кредит— найбільш гнучка форма фінансування. Фірмі не потрібно виписувати вексель чи надавати забезпечення, або пристосовуватися до точної схеми процесу платежу за векселем. Постачальник відноситься до збоїв у виплатах не так категорично, як банкір чи інший кредитор.

Переваги використання комерційного кредиту повинні бути зіставлені з витратами. Як свідчить практика, при врахуванні усіх факторів, витрати можуть бути дуже високими. Багато фірм ви­користовують інші джерела короткострокового кредитування, для того щоб максимізувати переваги, пов'язані зі знижкою. Од­нак економія на витратах інших форм короткострокового фінан­сування повинна покривати втрату гнучкості і зручностей комер­ційного кредиту. Деякі фірми не мають інших джерел коротко­строкового фінансування.

Господарська діяльність міжнародних компаній пов'язана не лише з отриманням, а й з наданням фірмового кредиту. Відтак має місце зворотний потік грошових коштів, управління яким є надзви­чайно важливим для корпорації і вимагає окремого дослідження.

Кредитна політика фірми може чинити суттєвий вплив на об­сяг реалізації продукції, а відтак — і на рівень дебіторської забо­ргованості. Отже, стимулюючи попит на свою продукцію, фірма змушена регулювати рівень дебіторської заборгованості, виходя­чи з компромісу між прибутковістю та ризиком.

Ліберальна кредитна політика може стимулювати попит, що має позитивно впливати на зростання прибутку. Але для утри­мання додаткової дебіторської заборгованості необхідні витрати, і, крім того, зростає ризик по безнадійних боргах. Саме це проти­річчя й має бути вирішене в процесі побудови системної моделі оперативного управління капіталорухом.

Теоретично фірмі варто знижувати нормативи кредитоспро­можності для акцептованих рахунків доти, поки отриманий вна­слідок цього прибуток від реалізації не перевищить додаткові ви­грати за дебіторською заборгованістю. Яка ж ціна зниження нормативів кредитоспроможності? Деякі додаткові витрати ви­никають через збільшення обсягів технічної роботи, зокрема пе­ревірки додаткових рахунків і обслуговування додаткового обся­гу дебіторської заборгованості. Зрозуміло, що ці витрати вира­ховують із доходу від додаткових продаж для того, щоб визначи­ти обсяг чистого прибутку. До якісно інших витрат призводить збільшення ймовірності не отримання безнадійних боргів. Спо­чатку будемо виходити з припущення, що втрат за безнадійними боргами немає. Отже, існує можливість виникнення витрат, пов'я­заних із додатковою дебіторською заборгованістю в результаті:

• зростання обсягу продажу;

• подовження середнього періоду інкасації.

Якщо нових споживачів приваблюють пом'якшені нормативи кредитоспроможності, слід припустити, що інкасація заборгова­ності цих покупців, імовірно, буде відбуватися повільніше, ніж інкасація заборгованості нинішніх покупців. Крім того, розши­рення терміну кредиту може спонукати нинішніх покупців бути менш сумлінними стосовно своєчасності оплати своїх векселів.

Щоб визначити розмір прибутку від розширення кредиту (тобто подовження терміну інкасації), потрібно володіти інфор­мацією стосовно:

• обсягу прибутку від додаткових продаж;

• можливого зростання попиту, а відповідно — і обсягу про­даж у зв'язку зі змінами кредитної політики;

• можливості подовження середнього періоду інкасації;

• необхідного розміру прибутку для покриття інвестованого капіталу.

Окреслені проблеми зводять зміст дослідження до вибору між приростом прибутку від збільшення обсягу продаж і можливими витратами, що пов'язані із зростанням витрат на додаткову дебі­торську заборгованість. Збільшення витрат відбувається виключ­но через нових покупців, які сплачують за рахунками повільніше, враховуючи припущення, що наявні покупці продовжують роз­раховуватись у раніше визначені терміни інкасації.

Спираючись на наведені припущення, ми виконали емпіричні розрахунки (табл. 5.17):

• якщо дохід від збільшення обсягу продаж (1,2 млн EUR) пе­ревищує дохід, необхідний для компенсації витрат, пов'язаних із приростом дебіторської заборгованості (0,16 млн EUR), то зни­ження нормативів кредитоспроможності шляхом подовження те­рміну інкасації доцільне;

• оптимальна кредитна політика полягає у вільному розши­ренні комерційного кредиту до таких меж, доки додатковий дохід від збільшення обсягу продажів не наблизиться до обсягу доходу, необхідного для покриття витрат з приросту дебіторської забор­гованості.

Таблиця 5.17

Проведені в табл. 5.17 розрахунки спиралися на припущення, що наявні покупці продовжують сплачувати рахунки протягом місяця, не користуючись розширенням фірмового кредиту. Вод­ночас, моделюючи рух грошових коштів, варто враховувати і компонент загальної додаткової дебіторської заборгованості, який виникає внаслідок використання наявними покупцями по­довженого терміну інкасації. Відтак, дослідження зводиться до порівняння прибутку від додаткових продажів із витратами для додаткового вкладення коштів у загальну дебіторську заборгова­ність (табл. 5.18).