Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-2част.doc

Хоча короткотермінове прогнозування валютних курсів спра­ва сумнівна, передбачення довготермінових змін валютних кур­сів більш ймовірне. Протягом періоду від трьох до п'яти років зовнішня вартість валюти має тенденцію відображати зміни в її купівельній спроможності відносно купівельної спроможності інших валют. Таке співвідношення відоме як паритет купівельної спроможності.

Доктрину паритету купівельної спроможності найпростіше пояснити за допомогою кількох рівнянь. Припустимо, що йдеться про США та Аргентину. Згідно з даною доктриною, відносні зміни рівнів цін двох країн, спричинені різними рів­нями інфляції, стануть причиною таких самих відносних змін зовнішньої вартості американського долара та аргентинського

показник життєвого рівня, можливо, був би найбільш відповід­ним для застосування доктрини паритету купівельної спромож­ності валюти. Інші заперечення стосуються умов, здатних ство­рити невідповідність між валютним курсом паритету купівельної спроможності і дійсним валютним курсом протягом тривалого часу, таких як всілякі обмеження, запізніла реакція офіційних осіб на порушення рівноваги платіжного балансу, вплив коли­вань валютного курсу на рівень цін і спекуляція.

Більшість критиків доктрини паритету купівельної спромож­ності валюти не відкидають її повністю. Загальновизнано, що в періоди швидко зростаючої інфляції найважливішою детермінан­тою змін валютних курсів стає зміна купівельної спроможності національних валют. Емпіричні дослідження підтвердили не­спроможність доктрини пояснити довготривалі зміни валютних курсів під час інфляції.

Доктрина паритету купівельної спроможності валюти є непо­ганим методом передбачення валютних курсів, коли відмінності в рівні цін становлять значну величину. Проте при цьому не слід забувати, що економіст-аналітик повинен правильно передбачити рівні інфляції в обох країнах. Прогноз курсів національної валю­ти на триваліший період може бути критичним при прийнятті рішень у міжнародному бізнесі (наприклад, при розміщенні про­мислових підприємств у інших країнах). Але рівність курсів (па­ритет) не може допомогти бізнесменам спрогнозувати курс валю­ти на 3—6 місяців (часовий горизонт більшості міжнародних платежів) або на рік (пасовий горизонт бюджетного планування багатонаціональних компаній) наперед. У коротших часових ме­жах валютні курси можуть значно відхилятися від паритетів ку­півельної спроможності, оскільки вони залежать від короткотер­мінових відсоткових ставок і очікувань цін. Крім цього, потрібен час, щоб попит і пропозиція іноземної валюти пристосувалися до інфляції. Саме ця розбіжність і робить паритетні купівельної спроможності корисними для прогнозування: рівень інфляції стає «основним індикатором» майбутніх валютних курсів.

Щоб завершити цей аналіз на оптимістичній ноті, звернемося до валютних курсів паритету купівельної спроможності валюти, що ґрунтуються на цінах гамбургерів «Біг Мек» у різних країнах, обчислених «The Economist)). Як показало дослідження, «Біг Мек» є одним з небагатьох продуктів, що виробляються на місці в багатьох країнах. Порівняння цих цін у квітні 1992 року пока­зало, що вартість американського долара була занижена в Арген­тині, країнах — членах ЄС, Канаді, Сингапурі, Південній Кореї,

Швеції та Венесуелі (де ціни на «Біг Мек» у місцевих валютах були вищі від доларової ціни після конвертації останнього за дій­сним валютним курсом) і завищена в Австралії, Бразилії, Китаї, Гонконгу, Угорщині і Росії (де місцеві ціни були нижчими від американських цін за дійсним валютним курсом). І хоча приклад з «Біг Мек», можливо, досить важко сприйняти деяким економіс­там, «The Economist)) вважає, що він дає непогане уявлення що­до того, як долар міг би вести себе упродовж тривалого періоду часу.

7.3. Методи хеджування від валютного ризику

Хеджування — це процедура врівноваження продажу й купів­лі активів з тим, щоб на ринку не було відкритої нетго-позиції. Якщо хедж вдалий, торговець буде захищений від ризику не­сприятливих змін ціни активу. Далі буде проаналізовано хеджу­вання торговців від валютного ризику, що має місце при здійс­ненні міжнародних операцій, а також хеджування спільних або багатонаціональних компаній від валютного ризику, що має міс­це під час переведення балансових звітів в іноземній валюті в на­ціональну валюту. Як уже було показано, хеджування міжнарод­них торгівців, разом із подібними операціями арбітражерів, взаємодіють із операціями спекулянтів для визначення форвард­ного валютного курсу.

Хеджування від операційного валютного ризику

Угоди про купівлю-продаж між партнерами різних країн звичайно потребують здійснення платежів у певний час у май­бутньому (наприклад, через 60 днів після укладення) у валюті або експортера, або імпортера. Як результат, сторона, для якої валюта платежу є іноземною, піддається валютному ризику, тобто сума платежу або надходження у внутрішній валюті мо­же змінитися при обміні внутрішньої валюти на іноземну за певним обмінним курсом. Це і є операційний валютний ризик, що має місце під час міжнародної купівлі-продажу товарів і послуг.

Якщо тільки підприємці не збираються спекулювати інозем­ною валютою (а вони звичайно не займаються цим, оскільки ва­лютні курси плавають), вони можуть усунути валютний ризик

Хеджування на форвардному ринку

Припустимо, що американський експортер продає товар українському імпортерові зі сплатою через 60 днів. Експортер при цьому піддається операційному валютному ризику. Якщо за ці 60 днів гривня впаде в ціні, експортер отримає меншу суму до­ларів. Для хеджу від цього ризику експортер діє так. Якщо він розраховує отримати за свій товар певну суму грошей, йому не­обхідно обчислити гривневу вартість цієї суми за курсом форвар­дних гривень на 60 днів наперед. Після підписання контракту з імпортером експортер негайно продає гривні на строк 60 днів за теперішньою ціною. Якщо через 60 днів курс «спот» гривні впаде нижче, експортер буде повністю захищеним, оскільки він зможе продати кошти, отримані від імпортера, за означену у форвард­ному контракті суму, що є саме тією сумою в доларах, яку хоче отримати експортер за свій товар.

Подібним чином американський імпортер, який має заплатити певну суму в гривнях за 60 днів українському експортерові, не­гайно купить гривні на термін 60 днів на цю саму суму. Через 60 днів імпортер заплатить за товар гривнями, купленими за форва­рдним курсом згідно з форвардним контрактом. Використавши для хеджування форвардний ринок, і експортер і імпортер пере­творили непевну суму в доларах у певну суму в доларах.

Хеджування за допомогою «спот» і грошового ринків: арбітраж позичальника

Ще одним можливим хеджуванням для американського екс­портера є позичити кошти в Лондоні на 60 днів, негайно обміня­ти стерлінги на долари за валютним курсом «спот» і потім пози­чити комусь ці кошти в Нью-Йорку. Через 60 днів експортер віддає стерлінгову позику (включно з відсотком) стерлінгами,

Щоб усунути можливий залишковий трансляційний валют­ний ризик після коригування балансового звіту, багатонаціона­льні компанії можуть вдатися до хеджу на форвардному ринку. Припустимо, що американська компанія має трансляційний ри­зик потенційних збитків, що дорівнює 1 млн (А - Ь), у своїй британській філії і хоче захистити себе від очікуваного знеці­нення стерлінга протягом наступного кварталу. Припустимо да­лі, що поточний валютний курс «спот» (іУ) дорівнює $2,00; 90-денний форвардний курс— $1,90 і компанія очікує, що курс «спот» через 90 днів [е (я)\ буде $1,80. Тоді компанія продає 1 млн на термін за $1 900 100. Якщо по завершенню кварталу курс «спот»' насправді впаде до $1,80, як очікувалося, компанія зазнає трансляційних збитків на суму $200 000. Але купивши 1 млн на ринку «спот» за $1 800 000 і продавши їх за $1 900 000 згідно з форвардним контрактом, вона заробила б $100 000 на форвардному ринку. Таким чином, компанія зазнала чистої втрати $100 000.

Цей приклад доводить, що навіть якщо багатонаціональна компанія правильно передбачила майбутній валютний курс, вона може зазнати чистих трансляційних збитків, якщо вона хеджува-ла лише суму, що дорівнювала трансляційному ризику потенцій­них збитків. Для того, щоб повністю компенсувати свої трансля­ційні втрати, компанії довелося б продати на термін 2 млн. Ще одним важливим моментом є те, що компанія поводиться як спе­кулянт. Вона може отримати форвардний прибуток лише в тому випадку, якщо курс «спот» під кінець кварталу менший від фор­вардного курсу (8 < К). В іншому випадку вона не отримає жод­ного прибутку або навіть зазнає збитків.

Якщо розглядати це питання більш загально, трансляційний прибуток або збитки визначаються формулою е (З - &), де чистий трансляційний ризик потенційних збитків; — валютний курс «спот» на початку кварталу; 5' валютний курс «спот» під кінець кварталу. Спекулятивний прибуток чи збитки компанії на форвардному ринку визначаються формулою а (е - де а — сума хеджування; е— відповідний форвардний курс. З цього ви­пливає, що хедж від трансляційного ризику буде ідеальним лише, коли

а(е-8')= (7.9)

Отже, щоб зробити ідеальний хедж, компанія повинна пра­вильно спрогнозувати валютний курс кінця періоду. Якщо її прогноз виявиться хибним, вона отримає спекулятивний при­буток або зазнає спекулятивних втрат, або ж залишиться при своїх грошах згідно з форвардним контрактом, інакше кажучи, для того щоб зробити ідеальний хедж від трансляційного ризи­ку, компанія мусить стати спекулянтом, що успішно відгадує ринок.