Файл: Лекції з аграрної політики до друку 1.doc

Поряд з банківськими установами набувають поширення кредитні спілки. Нині в Україні їх зареєстровано понад 400, членами яких є 50 тис. українських громадян. Передбачається, що створення кредитних спілок і кооперативів підірве монопольне становище банків на ринку кредитних ресурсів і сприятиме поширенню конкуренції, що має призвести до здешевлення кредитів суто ринковим шляхом [34].

Отже, основними проблемами в налагодженні системного кредитування агробізнесової діяльності є такі: невід­повідність фінансово-економічних показників підприємств вимогам комер­ційних банків; перебування значної частини їх майна в податковій заставі; укладання угод на термін поточного господарського року, що змушує виробників реалізовувати продукцію за несприятливої для них цінової кон'юнктури; нерозвиненість ринку страхових послуг; відсутність пози­тивної кредитної історії у більшості реформованих підприємств; низький рівень фінансового менеджменту; недосконалість законодавства в частині захисту прав позичальників і кредиторів; спекулятивне завищення відсот­кових ставок окремими комерційними банками та ін. Про це свідчить щорічне укладання меморандумів про взаєморозуміння і співробіт­ництво між сільськогосподарськими товаровиробниками, банками та страховими організаці­ями за участю Кабінету Міністрів України і Національного банку.

До того ж обсяги зазначених кредитних ресурсів, з одного боку, є недо­статніми з урахуванням фінансового стану та потреб підприємств галузі, а з другого − до 2004 р. включно вони не могли бути залученими на розвиток тварин­ництва та реалізацію інших довгострокових інвестиційних проектів, які потре­бують зовнішніх джерел фінансування на прийнятних умовах. У цьому контек­сті заслуговують на більш ґрунтовне опрацювання численні пропозиції щодо створення в державі системи кредитної кооперації на селі. Особливої актуаль­ності вона набула у зв'язку з ліквідацією через банкрутство агропромбанку «Ук­раїна» (2002 р.).

На початку перехідного періоду набув поширення такий засіб прямого субсидування підприємств, як державні гарантії за іноземні кредити, нада­ні для придбання сільськогосподарської техніки, кормових домішок, насін­нєвого матеріалу та інших ресурсів. Загалом, з 1992 р. підприємствами агропродовольчої сфери отримано 1,4 млрд дол. США. Цей механізм за­лучення зовнішніх інвестицій позитивно зарекомендував себе в інших державах з перехідною економікою, але виявився не зовсім ефективним в умовах України, оскільки вказані гарантії надавалися за недостатньої інформованості суб'єктів господарювання щодо умов конкурсу, а в окре­мих випадках тим комерційним структурам, які створювалися спеціально під зазначену схему кредитування, а тому їх проекти були недосконалими і проблемними з погляду валютної самоокупності. Не було забезпечено надійних гарантій їх повернення. Протекціонізм у наданні кредитів окремим підприємствам порушував принцип створення рівних умов досту­пу до ресурсів, а в кінцевому підсумку − гальмувалися структурні пере­творення в сільському господарстві, оскільки фактично галузь була позбав­лена цього джерела підтримки інноваційних проектів.

Необґрунтоване надання державних гарантій окремим підприємствам-фаворитам призвело до появи простроченої заборгованості за отриманими кредитами і значних бюджетних видатків на їх погашення та обслугову­вання. Підтвердженням цього є постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня
2001 р. № 544 «Про стан відшкодування у 2000 р. витрат дер­жавного бюджету на виконання державою гарантійних та кредитних зо­бов'язань за іноземними кредитами» та від 4 березня 2002 р. № 257 «Про заходи щодо залучення надходження коштів у рахунок погашення забор­гованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, ін­ших засобів для потреб сільського господарства».

У рішенні Уряду від 18 травня 2001 р. № 544 зазначалося, що на 1 січня 2001 р. прострочена заборгованість перед державним бюджетом, яка виникла через невиконання суб'єктами господарської діяльності зо­бов'язань за іноземними кредитами, становила 987 млн дол. США, у тому числі за кредитами, спрямованими на задоволення потреб агропродоволь­чої сфери, − 419 млн дол. США, або 42 % загальної суми заборгованості. На 1 вересня 2004 р. вона зросла більше ніж удвічі − до 835,9 млн дол. США, а відшкодовано витрат державного бюджету підприємствами-позичальниками за 1999 − 2004 рр. на суму 250,6 млн грн. Для погашення вказаної заборгованості Урядом заборонено про­водити реструктуризацію та/або списання недоїмки, яка виникла з 1 січня 2000 р., а також надавати відстрочку щодо термінів її сплати. Затверджено відповідний графік погашення боргів згідно з умовами кредитних угод, укладених з юридичними особами-позичальниками. Логічним, хоча і запізнілим рішенням була заборона з 2000 р. забезпечення державними га­рантіями кредитів, одержаних підприємствами, крім тих, які надаються міжнародними фінансовими організаціями.

Специфічним засобом довгострокового кредитування стало запрова­дження фінансового лізингу на закупівлю сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва та часткове відшкодування її вартості. Цей вид кредитування детальніше розглядатиметься в наступному підрозділі.

Іншим напрямом державної політики в аграрній сфері є податкове поле, що повинне створювати сприятливі умови для розвитку аграрного сектора, оскільки, крім суто фіскальної функції оподаткування, може виконувати і функцію фінансової підтримки. Остання проявляєть­ся через отримання податкових кредитів, пере-направлення податків на розвиток підприєм­ства, одержання податкових пільг за їх розміром та сплатою в майбутньому тощо.

У період реорганізації сільськогосподар­ської галузі оподаткування господарств зазнало істот­них змін, основою яких став перехід від загаль­ного оподаткування до спрощеної системи, що дозволила знизити рівень податкового тиску за рахунок податку на прибуток, зборів на обо­в'язкове пенсійне забезпечення і соціаль­не страхування; спростити механізм адміністрування ряду податків та обов'язкових платежів через запровадження фіксованого сільськогос­подарського податку (ФСП), наблизивши строки та суми його сплати до реальних можливостей і спе­цифіки роботи господарств; запровадити додаткову фінансову підтрим­ку через направлення сум податкових зобов’язань щодо податку на додану вартість (ПДВ) на розвиток господарств. Запровадження даних змін дозволило зміс­тити акцент з фіскальної сторони у бік фінан­сової підтримки. У результаті відбулося знижен­ня податкового навантаження та збільшення бюджетного фінансування сільськогосподарських підприємств.

Серед методів оподаткування, які справля­ють позитивний (стимулювальний) вплив на фінансове становище господарств, насамперед виділяється фінансова підтримка через ме­ханізм обчислення та справляння податку на додану вартість. Ще одним методом є наявність пільгового строку переходу на загальний рівень сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що дозволяє заощаджувати частину коштів упродовж перехідного періоду (передба­чено, що 2005 – 2006р. господарства зобов'язанні сплачувати 20 % загальної величини збору, у 2007 р. – 40 %, 2008 р. – 60 % і 2009 р. – 80 %).

Окремим особливим методом податкової фінансової підтримки, який не пов'язаний з пільгами, особливостями справляння того чи іншого податку є несплата уже нарахованих податків та зборів, так зване вимушене креди­тування. У результаті, залучення бюджетних коштів відбувається шляхом утворення та на­копичення податкового боргу. Уведення в дію Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. відкрило підприємствам можливість управління своїми податковими зобов'язаннями через їх відстро­чення та розкладення, тобто перед­бачається отримання звичайного податкового кредиту – іще одного методу по­даткової підтримки [47]. Найбільшу фінансову підтримку забезпечує механізм справляння податку на додану вартість Відпо­відно до статті 8 Закону «Про податок на дода­ну вартість» даний режим передбачає мож­ливість переходу підприємств галузі на нараху­вання ПДВ при реалізації сільськогосподарської продукції за ставками 9 % (рибницької – 6 %) та загальним порядком обчислення та сплати [48].

Позитивною стороною даного режиму є те, що при виникненні зобов'язань до сплати ці суми залишаються у розпорядженні платника і мо­жуть бути використані ним для відшкодування податкового кре­диту та в інших цілях. Негативним є те, що при виникненні від'ємної різниці платник не отримує передбаченого загальним режимом бюджетного відшкодування. Тому в теперішніх умовах більш приваб­ливим для виробників є діючий режим, який забезпечує більшу підтримку насамперед завдя­ки бюджетному відшкодуванню. За умови ска­сування дії пунктів 11.21 та 11.29 статті 11 відпо­відного закону^ господарства переходитимуть на спеціальний режим, який не дає відчутної підтримки, але запобігає появі забор­гованості при звичайному порядку справляння ПДВ. Тобто спеціальний ПДВ-режим є в більшій мірі методом мінімізації податкового наванта­ження, в меншій – методом підтримки. Саме діючий метод ПДВ-підтримки в даний час є найбільш значущим для господарств: з одного боку, відсутній відплив частини виручених від реалізації коштів, які спрямовуються на поточні виробничі потреби, а з другого – частина коштів повертається через дотації та втримується через бюджетне відшкодування. При його відсутності рівень загального податкового навантаження міг становити 10 – 14 %.

При дослідженні структури податкових зобо­в'язань господарств податок на додану вартість виділяється окремо, тому що він не входить в їх структуру. Це невключення пов'язане з дією уже згаданих пунктів ст. 11 Закону «Про податок на додану вартість» та відповідних постанов № 271 та № 805 КМУ. Згідно
зі згаданими до­кументами господарства при обчисленні ПДВ повинні окремо нараховувати податкові зобов'я­зання та податковий кредит на реалізацію несільськогосподарської та сільськогосподарської продукції. Остання передбачає різні став­ки оподаткування для рослинницької і тварин­ницької продукції окремо: якщо перша оподат­ковується згідно з діючою 20-відсотковою ставкою, то для другої вона становить 0 %.

При цьому в ході діяльності податковий кредит нараховувався за звичайними правилами, при його перевищенні над сумою зобов'язань відповідного періоду він відносився на зменшення податкових зобов'я­зань наступного періоду, в іншому випадку різниця за відрахунком раніше не відшкодованих податкових кредитів підлягає перерахуванню на окремий банківський рахунок (спеціальний рахунок). У результаті при наявності ПДВ-зобов’язань, що перераховані на рахунок, госпо­дарства отримували змогу використовувати ці кошти на власний розвиток, здійснюючи само­фінансування без перерахування відповідних коштів у бюджет. Несільськогосподарська продукція оподатко­вується ПДВ за звичайним режимом з пропор­ційним розподілом податкового кредиту та віднесенням знайденої суми на зменшення податкових зобов’язань щодо її реалізації.

Нульова ставка оподаткування тварин­ницької продукції формує іншу схему ПДВ-підтримки господарств. Ця схема ґрунтується на тому, що при виробництві та реалізації м'яса, молока формуватиметься від’ємний результат, який дорівнює сумі податкового кредиту відпо­відного періоду. Сума цієї від'ємної різниці і є сумою ПДВ-підтримки, яка створюється за рахунок відшкодування податкового кредиту, пов'язаного з виробництвом і реалізацією цієї продукції.

Дотаційні надходження також безпосередньо пов'язанні з нульовою ставкою оподаткування продажу тваринницької продукції. Даний зв'я­зок проявляється в тому, що, реалізовуючи про­дукцію переробним підприємствам податкове зобов'язання продавців переноситься в зобов'я­зання переробника, збільшуючи його суму до сплати, а отже збільшується сума майбутньої дотації. Тобто нульова ставка на придбане молоко, м’ясо не спричиняє у пере­робника зростання податкового кредиту по ПДВ, підвищуючи різницю між зобов'язанням та кредитом (ПДВ до сплати). Єдиною сумою цього кредиту є сплачений переробниками ПДВ при купівлі ними товарів, послуг потрібних для переробки. Іншу частину дотації становить уже чистий ПДВ самої переробки – різниця між його зобов’язаннями та фактичним і умовним креди­том, що виникла б у випадку оподаткування ви­робників молока, м'яса за звичайним порядком. У разі перевищення суми податкового кредиту над сумою зобов'язань така сума перераховується переробником з окремого рахунка на його поточний рахунок в порядку, передбаченому для бюджетного відшкодування, що зменшує суми дотації [49].

Одним з напрямів державної фінансової політики в аграрній сфері є політика щодо розвитку страхування сільськогосподарських ризиків. З початку про­ведення аграрної реформи держава постійно звертала увагу на необхідність розвитку стра­хування сільськогосподарських ризиків. Так, за ці роки була прийнята низка нормативно-правових актів щодо розвитку страхування сіль­ськогосподарських ризиків.

Закон України від 18 січня 2001 р. № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років» передба­чав компенсацію страхових платежів у розмірі 50 %.

Крім того, Законом України від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» передбачено обов'язковість страхування. Згідно зі статтею 7 даного закону застрахувати свій урожай зобов'язані вироб­ники сільськогосподарської продукції всіх форм власності, причому для державних підприємств ця вимога поширюється на вро­жай багаторічних насаджень і всіх сільсько­господарських культур, а для підприємств інших форм власності – лише на врожай зер­нових культур і цукрових буряків. Але це було лише декларування і оскільки у державному бюд­жеті відповідні кошти у цих цілях не були передба­чені, дані положення не було реалізовано.

Активізація кредитного ринку у 2000 – 2002 рр. зумовила зростання попиту на рин­ку страхування з боку сільськогосподарських позичальників. Об'єктами страхування, у пер­шу чергу, виступали об'єкти застави за кредит­ними договорами (у тому числі і майбутній урожай). Для врегулювання ринку страхових послуг щодо обґрунтованості розміру страхових тарифів створення надійного страхового забезпечення була розроблена та прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 1000 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування вро­жаю сільськогосподарських культур і багато­річних насаджень державними сільськогоспо­дарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогоспо­дарськими підприємствами всіх форм влас­ності». Вона затвердила уніфіковані правила та порядок обов'язкового страхування урожаю, на основі регіональних особливостей, фак­тичних витрат на страхування та забезпечення надійного покриття можливих утрат від стра­хового випадку.

Доцільно відмітити, що незва­жаючи на обов'язковість заходу, розроблений механізм містить також і елементи стимулю­вання. Зокрема, для підприємств, які застраху­ють свій врожай на умовах, визначених поста­новою протягом двох років і за цей період стра­ховий випадок не настане, розмір страхових тарифів у подальшому для них може бути змен­шений на 10 %. Однак досвід показав, що стра­хування за такими тарифами є занадто дорогим механізмом і не відповідає фінансовій спро­можності сільськогосподарських підприємств, як і, відповідно потужність багатьох страхових компаній не є достатньою для виплати відшко­дування за усіма сільськогосподарськими ризиками. Крім того, було прийнято постанову Кабі­нету Міністрів України від 23 квітня 2003 року № 590 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного за­бою, від хвороб, стихійних лих та нещасних ви­падків». Але ця постанова, як і попередня, та­кож не відіграла тієї ролі для розвитку страхуван­ня сільськогосподарських ризиків, яку на неї покладали.