Файл: Лекції з аграрної політики до друку 1.doc

Певним досягненням можна визнати прий­няття Закону України від 24 червня 2004 р. № 1877-1V «Про державну підтримку сільсько­го господарства України». Варто відзначити, що у порівнянні з попереднім у діючому Законі відповідно до 10 статті суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний попередньо застрахувати свої ризики загибелі сільськогосподарської продукції та капітальних активів у випадку, якщо:

– продає на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, ба­зовим активом якого є сільськогосподарська продукція;

– даний суб'єкт отримує бюджетну дотацію або субсидію, пов'язану з виробництвом сіль­ськогосподарської продукції або здешевлення її ціни;

– отримує банківський кредит (позику) на виробництво сільськогосподарської про­дукції або придбання капітальних активів, якщо проценти за таким кредитом (позикою) частково або повністю здешевлюються (відшко­довуються) за рахунок бюджету;

– отримує бюджетний кредит (позику) або банківський кредит під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування для виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів.

Для виконання означе­них вимог суб'єкт господарської діяльності зобов’язаний застрахувати ризики загибелі (втра­ти) сільськогосподарської продукції чи її час­тини за правилами індексного чи комплексного страхування. Ці положення також не врахову­ються на практиці.

Хоча у цьому законі багато надзвичайно су­перечливих і дискусійних положень щодо стра­хування агроризиків, але саме завдяки йому у 2005 р. вперше було виділено 54 млн грн бюджетних коштів на здешевлення вартості страхових внесків, фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку. Доцільно зазначити, що ця сума не відповідає розрахункам потреби у дер­жавних коштах для цього (470 млн грн).

Крім того, вперше було розроблено Поря­док використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплаче­них суб'єктами аграрного ринку, затверд­жений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2005 р. № 325, а також прийня­то Наказ Міністерства аграрної політики від 18 травня 2005 р. № 209 «Про затвердження розподілу коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2005 рік, що спрямовують­ся для здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аг­рарного ринку, та інших документів щодо зде­шевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єкта­ми аграрного ринку». І на 2006 р. заз­начений порядок залишився без змін, лише Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2006 р. № 243 «Питання використан­ня коштів державного бюдже­ту за деякими бюджетними програмами у сфері агропромислового комплексу» до нього внесені деякі технічні корективи.

Відповідно до наказу кошти державного бюджету були розподілені між регіонами з урахуванням посівних площ сільськогосподарських культур за 2002 − 2004 рр. Таке запізніле прийняття механізму проход­ження коштів вплинуло на те, що фактично весняні та літні сільськогосподарські ризики майже не були застраховані, і з виділених коштів лише 5,8 млн грн (10,7 %) фактично було ви­користано на часткову компенсацію страхових внесків сільськогосподарським товаровиробни­кам. Але навіть такі невеликі суми дозволили значно пожвавити стра­хування агроризиків серед сільськогосподарсь­ких товаровиробників [50].

4.3. Технічна політика держави

Державна технічна політика в АПК − це система орга­нізаційно-економічних заходів, які здійснюються органа­ми державного управління з метою підвищення його ефективності завдяки вдосконаленню формування та ра­ціональному використанню матеріально-технічної бази, підвищенню рівня технічного забезпечення, переосна­щенню сільськогосподарського виробництва. Схема управління матеріально-технічним забезпеченням АПК України наведена на рис 3.

Згідно з проектом Концепції програми державної тех­нічної політики в аграрному секторі на період 2006 – 2015 рр. було передбачено фінансову підтримку сис­теми інженерно-технічного забезпечення, формування системи державного цільового кредитування технічного переоснащення аграрного виробництва, підвищення ефективності використання машинно-тракторного парку та його сервісного забезпечення. За останні п'ять років Департаментом науково-технічної політики Мінагрополітики України проведено дослідно-кон­структорські роботи з виготовлення нових зразків техніки для механізації рослинництва і вирішено питання про впро­вадження у виробництво ґрунтообробних машин, техніки для хімічного захисту рослин, впроваджено уніфіко­вані апарати для доїння високопродуктивних корів, дозатори молока з електронним лічильником для визначення надою корів, комплект обладнання для фермерських господарств з оцінки молочної продуктивності і захворюваності корів ма­ститом, спецавтомобіль «Ветамбулаторія» на шасі автомобі­ля «ГАЗель», станок для утримання свиноматки з приплодом, розробляється модульна установка типу «Паралель» для ос­нащення доїльних залів, пересувний молочний блок на шасі автомобіля «ГАЗель», приймальний пункт блочно-модульно­го типу з комплектом обладнання для приймання та первин­ної обробки молока від господарств та населення; для кормоприготування – обмотувальник рулонів поліетиленовою плівкою, мобільний агрегат для заготівлі високопоживної ча­стини врожаю зернофуражних культур на базі кормозбирального комбайна типу «Марал» тощо.

Сьогодні необхідно продовжити механізацію тварин­ництва,

Р

Сьськогосподарські товаровиробники різних організаційно-правових форм

свинарства та птахівництва.

Складною проблемою в державі є експлуатація наявної сільськогосподарської техніки, своєчасна її підготовка до польових робіт і особливо парку зернозбиральних ком­байнів, орних тракторів. Щорічна потреба в коштах на її ремонт становить 1,8 млрд грн, в тому числі для закупівлі запасних частин та ремонтних матеріалів для відновлення комбайнового парку – 850 млн грн, запасних частин кри­тичного імпорту – 50 млн грн. Наприклад, підвищення готовності техніки лише на 1 % дозволяє додатково поставити на озброєння 500 – 600 зер­нозбиральних комбайнів, понад 2 – 3 тис. тракторів. За­провадження такого механізму державної підтримки дає змогу започаткувати впровадження заходів щодо налагодження ритмічної роботи парку сільськогосподарської техніки та поліпшення функціонування окремо сервісних підприємств системи АПК.

Нестача техніки вимагає пошуку ефективних шляхів використання наявного парку. Створені з ініціативи попе­редніх урядів державні машинно-технологічні станції (МТС) виявилися збитковими через допущені помилки в їх комплектуванні та організації роботи. Підвищення ефек­тивності їх роботи потребує вдосконалення взаємодії між ними і сільськогосподарськими підприємствами, форму­вання парку машин за рахунок кооперування коштів гос­подарств на їх придбання та завершення приватизації на­явних державних МТС.

Підвищення ефективності взаємодії між сільськогос­подарськими та сервісними підприємствами, а також заводами-виробниками можна досягти на основі створення інформаційного центру моніторингу, аналізу та прогнозу­вання ринку техніки, послуг і матеріально-технічних ре­сурсів для потреб АПК, використавши для цього достат­ньо розвинуту комп'ютерну мережу інспекції «Держтехнагляду». До завдань цього центру слід віднести інформу­вання сільськогосподарських товаровиробників та маши­нобудівних підприємств про розроблену перспективну Си­стему технологій і машин для АПК, якою передбачено реалізацію зонально-адаптованих технологій, технічних за­собів, технологічних карт виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в Україні.

Згідно зі статтями 4, 6 і 8 Закону України «Про стиму­лювання розвитку вітчизняного машинобудування для аг­ропромислового комплексу» від 7 лютого 2002 р. за № 3023-3 передбачено формування видатків у проектах Державного бюджету у цих цілях. На сучасному етапі да­ний закон України не виконується.

Департамент науково-технічної політики Мінагрополітики України продовжує виконання розпочатого у 2000 р. спільно з Федеральним міністерством з питань захисту прав споживачів, продовольства та сільського господар­ства ФРН проекту з гармонізації до вимог ЄС і впрова­дження в Україні системи стандартів та правил і процедур випробувань і сертифікації сільськогосподарської техніки. В Україні зазначений проект реалізується на базі Укра­їнського державного центру випробувань та сертифікації сільськогосподарської техніки, а з боку ФРН відповідним партнером виступала спілка виробників сільськогоспо­дарської техніки (WDMA) із залученням випробувальної організації (DLG).

Специфічним засобом довгострокового кредитування стало запрова­дження фінансового лізингу на закупівлю сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва та часткове відшкодування її вартості. Таким чином, держава впливає на формування національної технічної політики, активізує інноваційну діяльність підприємств сільськогосподарського ма­шинобудування та розвиток ринку техніки і супутнього сервісу. Привабливість лізингових операцій для комерційних банків пов'язана з наявністю реального забезпечення завдяки механізму застави об'єктів лі­зингу.

НАК «Украгролізинг» надає сільськогосподарську техніку на термін
п’ять – сім років. За цей період лізингоодержувач техніки відшкодовує її вартість і сплачує НАК винагороду за передану в лізинг техніку за договором, яка не може перевищувати 10 % річних її невідшкодованої вартості. Середньорічна плата винагороди НАК на період дії договору становить 2,8 %, що в п’ять – вісім разів менше проти плати за кредит комерційним банкам. З урахуванням лізингових платежів вартість техніки зростає для лізингоодержувача на 20 – 30 % у разі надання техніки НАК «Украгролізинг», тоді як вартість техніки приватних лізингових компаній нерідко підвищується на 50 %. Характерна риса фінансового лізингу – несвоєчасність лізингових платежів, що пов’язано з нестабільним фінансовим станом лізингоодержувачів. Проблемою є також низька відповідальність заводів-виробників за якість і комплектність лізингової техніки та відсутність гарантій на певний термін її використання.

За моніторинговими даними НАК «Украгролізинг», у 1998 – 2004 рр. сільськогосподарські товаровиробники та інші структури, які надають аг­ротехнологічні послуги, придбали через нього близько 16 тис. од. техніки, у тому числі 4,9 тис. тракторів, 527 зерно-, 371 буряко- і 230 кормозбиральних комбайнів, 8,5 тис. од. ґрунтообробної та посівної техні­ки на загальну суму понад 1 млрд грн (табл. 5).

5. Поставка сільськогосподарської техніки, одиниць

Проте внутрішній попит на технічні засоби виробництва значно переви­щує пропозицію, а через НАК «Украгролізинг», за експертними оцінками, поставлено лише 6,4 % тракторів і 11,0 % зернозбиральних комбайнів від загаль­них обсягів реалізації вітчизняної та іноземної техніки, які мали місце у 2003 – 2004 рр. (У розвинутих країнах придбання основних засобів виробництва на умовах фінансо­вого лізингу займає друге місце після банківського кредиту. За даними Європейської федерації асоціації лізингових компаній, у формі лізингових операцій в Англії здійснюється 28,2 % усіх інвестицій, Швеції – 26,3 %, Франції – 17,5 % і ФРН – 16,6 %).