Файл: Анатомія модульні питання.docx

Сітківка (retina) або внутрішня оболонка очного яблука вистилає зсередини судинну оболонку. Розрізняють дві основні частини: зорову (містить світлочутливі елементи - палички та колбочки; два шари - пігментний (пігментні клітини) і нервовий (фоторецепторні і нервові клітини)) і сліпу (війкова (клітини війкового епітелію) і райдужна (два шари пігментних клітин) частини). Між зоровою і сліпою частинами є зубчастий край (oraserrata). При офтальмоскопії на дні очного яблука помітні диск зорового нерва (discusn.optici) з заглибиною, в якій проходять центральні вени і артерії сітківки. Збоку від диска міститься жовта пляма (maculalutea) з центральною ямокою (foveacentralis) та ямочкою (foveola) - це місце найгострішого зору. Сітківка - найважливіша з оболонок ока.

9. Заломлюючі середовища очного яблука: назвати, описати і продемонструвати на препаратах.

Допрозорих світло заломлюючих середовищ очного яблука належать: рогівка, водяниста волога, кришталик, склисте тіло.Рогівка (cornea) — передня зовнішня прозора поверхня очного яблука, через яку в очне яблуко проникає світло.Кришталик(lens) має вигляд прозорої безсудинноїдвоопуклої лінзи, що міститься одразу позаду зіниці та тісно прилягає до задньої сторони райдужки. Він вкритий капсулою, і яку вплітається війковий поясок (zonulaciliaris, Zinni) (фіксує лінзу до війкового тіла), побудований з ядра та кори, що складаються з волокон кришталика різної щільності. Між поясковими волокнами знаходяться пояскові простори (spatiazonularia – канал Петіта), заповнені водянистою вологою. Завдяки скороченню і розслабленню війкового м’яза змінюється опуклість кришталика, а відтак і його оптична сила. Нормальна акомодація кришталика забезпечує нормальний зір. Склисте тіло (corpusvitreum) – це прозора склиста строма, оточена склистою перетинкою. Спереду склистого тіла є склиста ямка (fossahyaloidea), де знаходиться кришталик, а його товщу пронизує склистий канал (canalishyaloideus). Водяниста волога (humoraquosus) забезпечує трофіку кришталика і рогівки.

10. Камери очного яблука: межі, сполучення.

Виділяють три камери очного яблука (cameraebulbi): передню, задню та зазадню. Передня камера (заповнена водянистою вологою) розміщена між задньою поверхнею рогівки та передньою поверхнею райдужки. Задня (водяниста волога та кришталик) - між задньою поверхнею райдужки та передньою поверхнею склистого тіла, з боків оточена війковим тілом. Зазадня (заповнена склистим тілом) займає задню частину очного яблука, між задніми поверхнями кришталика і війкового пояска та склистим тілом позаду. Передня та задня камера сполучаються між собою крізь зіницю, зазадня камера сполучається з задньою крізь пояскові простори (spatiazonularia).

11. Утворення і шляхи циркуляції водянистої вологи камер очного яблука.

Водяниста волога(humoraquosus) продукується судинними сплетеннями війкових відростків та складок, за участю кровоносних капілярів, що залягають у їх товщі. Шляхи циркуляції водянистої вологи пролягають від війкових відростків до задньої камери, а звідси крізь зіницю до передньої камери, постійно омиваючи кришталик та рогівку. Відтік її відбувається переважно у райдужно-рогівковому куті (angulusiridocornealis) передньої камери ока крізь фонтанові простори і шлеммів канал до системи вихрових (вортикозних) вен. Утруднення цього шляху відтоку призводить до підвищення внутрішньо очного тиску (глаукоми).

12. Додаткові структури ока, назвати, їх функції, продемонструвати на препаратах.

До додаткових структур ока (structuraeoculiaccesoria) належать брови (supercilia), повіки(palpebrae), кон’юнктива (tunicaconjunctiva), вії (cilia), зовнішні м’язи ока (musculiexternibulioculi), сльозовий апарат (apparatuslacrimalis), піхва очного яблука (vaginabulbi), жирове тіло очної ямки (corpusadiposumorbitae), очноямкова перегородка (septumorbitale). Функції додаткових структур ока:повіки захищають очне яблуко від висихання, потрапляння на його поверхню пилу, дозують інтенсивність світла. Брова виконує захисну функцію, спрямовуючи струмочки потових та дощових крапель з чола в обхід очної щілини.Кон’юнктива вкриває задні поверхні повік і склеру.Основною функцією сльозового апарата є зволоження поверхні очного яблука.Піхва очного яблука утворює фасції м’язів очного яблука. Жирове тіло очної ямки заповнює всі проміжки між окістям очної ямки та очним яблуком з піхвою, м’язами, зоровим нервом.

13. Додаткові структури ока: кон’юнктива, її частини, функції, склепіння.

Кон’юнктива (tunicaconjunctiva)–сполучна оболонка рожевого кольору, яка вкриває задні поверхні повік і склеру. Має дві частини: кон’юнктиву повік (tunicaconjunctivapalpebrarum) і кон’юнктиву очного яблука (tunicaconjunctivabulbi). У межах рогівки епітелій кон’юнктиви переходить в епітелій рогівки, утв. кільце кон’юнктиви (anulusconjunctivae) . В місці переходу кон’юнктиви очного яблука в кон’юнктиву повік утворюється її нижнє і верхнє склепіння (відкриваються вивідні проточки сльозової залози) (formixconcunctivaesuperior/inferior), які входять до складу кон’юнктивного мішка (saccusconjunctivalis)– простору між повікою та очною кон’юнктивою. Похідними кон’юнктиви є сльозовий сосочок, сльозове м’ясце (carunculalacrimalis) і півмісяцева складка (plicasemilunaris), які знаходяться у межах при середнього кута ока.

14. Додаткові структури ока: зовнішні м’язи очного яблука, їх характеристика та функції.

Зовнішні м’язи очного яблука забезпечують рухи очного яблука. Розрізняють чотири прямих (верхній, нижній, присередній, бічний), два косих (верхній та нижній), м’яз-підіймач верхньої повікита очноямковий м’яз. Всі м’язи, крім нижнього косого м’яза, починаються від спільного сухожилкового кільця, яке біля зорового каналу охоплює зоровий нерв. Прямі м’язи прикріплюються до склери перед екватором очного яблука, а косі – позаду екватора.

Верхній прямий м’яз повертає передній полюс очного яблука вгору та дещо присередньо; нижній– вниз і дещо вбік; присередній - присередньо; бічний – вбік. Верхній косий м‘яз повертає передній полюс очного яблука вниз та назовні, нижній – вгору та назовні. М’яз-підіймач верхньої повіки названий за функціональною ознакою. Скорочення очноямкового м’яза призводить до незначного зміщення очного яблука вперед.

15. Сльозовий апарат: частини, топографія, функції; шляхи відтоку сліз.

До сльозового апарату належать сльозова залоза та сльозовивідні шляхи. Його основною функцією є зволоження поверхні очного яблука. Сльозова залоза (glandulalacrimalis) – це складна альвеолярно-трубчаста залоза, яка міститься в однойменній ямці орбіти і має дві частини: очноямкову та повікову (поділяється сухожилком м’яза-підіймача верхньої повіки). Вивідні проточки (ductuliexretorii) (6-15) відкриваються у верхнє склепіння кон’юнктиви. Сльозова рідина омиває передню поверхню очного яблука і по сльозовому струмку (між краєм повіки та очним яблуком) (rivuslacrimalis) досягає сльозового озера (lacuslacrimalis), яке розміщене навколо сльозового м’ясця у присередньому куті ока. Звідси крізь сльозові крапки сосочків вона потрапляє у верхній та нижній сльозовий канальці (canaliculilacrimalessuperioretinferior), які впадають у сльозовий мішок (saccuslacrimalis), що розміщений ц сльозовій борозні сльозової кістки, який, в свою чергу, продовжується донизу в носо-сльозову протоку (ductusnasolarimalis), яка відкривається в нижній носовий хід.

16. Іі пара черепних нервів: утворення, топографія.

Зоровий нерв(nervusopticus) вважається несправжнім черепним нервом ІІ пари, оскільки не містить ні вузла, ні ядра, тобто є частиною головного мозку. Він утворений тілами ІІІ нейронів зоровогошляху (гангліозними нейронами) і починається з диску зорового нерва (discusnervioptici). Топографічно у ньому розрізняють 4 частини: внутрішньоочну, очноямкову, канальну та внутрішньочерепну. Зоровий нерв охоплюють дві піхви: зовнішня – продовження твердої оболонки головного мозку та внутрішня – продовження павутинної та м’якої оболонок головного мозку, між якими є між піхвові простори. У складі зорового нерва розрізняють зорові та рефлекторні волокна.

17. Провідні шляхи зорового аналізатора.

18. Вухо: його частини; назвати і продемонструвати на препаратах. Розвиток частин вуха в ембріогенезі, аномалії і варіанти розвитку.

Вухо складається з зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха і є периферійною частиною двох аналізаторів – слухового та стато-кінетичного. Розвиток: внутрішнє вухо людини розвивається з ектодерми головного кінця зародка на рівні заднього мозку. Першим закладається перетинчастий лабіринт у вигляді слухового пухиря. Хрящова слухова капсула формується із мезенхіми навколо перетинчастого лабіринту. Кістковий лабіринт навколо перетинчастого з’являється пізніше шляхом перихондрального окостеніння охрястя слухової капсули. Барабанна порожнина виникає із дистальної частини першої зябрової щілини. Слухові кісточки розвиваються із хряща першої (молоточок та коваделко) та другої (стремінце) хрящових дуг. Зовнішній слуховий прохід формується із заглиблення зябрової борозни, розташованої навпроти барабанної порожнини. Присінковий та завитковий нервовий вузли та вузол колінця розвиваються з проміжно-присінкового ганглія зародка.

Аномалії внутрішнього вуха клінічно проявляються нейросернсорною приглухуватістю, глухотою або глухонімотою. Вади вушної раковини: 1. Спричинені нестачею тканин (мікротія (зменшена раковина) – анотія (відсутня)), 2. Деформації (поліотія (декілька раковин), макроотія(збільшена раковина), розщілини, перед вушні кісти, нориці). Аномалії зовнішнього вуха: При порушенні розвитку 1. І зябрової дуги (відсутня тільки передня третина раковини), 2. І і ІІ зябрової дуги (відсутня вушна раковина та зовнішній слуховий хід).