Файл: Анатомія модульні питання.docx

Вторинні лімфоїдні органи виробляють імунокомпетентні клітини , зокрема лімфоцити, включають їх в імунний процес , розпізнають та знижують чужорідні речовини, що потрапили в організм або утворилися в ньому і містять у собі ознаки чужорідно генетичної інформації.

Розташовані в місцях найімовірнішого проникнення в організм антигенів .

6. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): селезінка, розвиток, топографія, зовнішня будова, внутрішня будова, функції;

Функції: забезпечує імунний контроль крові , що протікає від аорти в систему ворітної печінкової вени. Знищуються «відпрацьовані» еритроцити, клітини крові, антигени. Відбувається антигензалежна проліферація та диференціація популяцій Т- і В лімфоцитів.

Топографія: Розташована у черевній порожнині – в лівому підребер’ї , у верхньому поверсі очеревинної порожнини в селезінковому закутку на рівні 9-11 ребер.

Ззовні селезінка покрита сполучнотканинною капсулою, яка складається з волокнистої сполучної тканини, від якої в паренхіму проникають численні перекладки і утворюють строму органа. Перекладки розрізняють пульпу селезінки, на окремі ділянки , в яких знаходяться селезінкові лімфоїдні фолікули. В селезінці розрізняють білу та червону пульпу. Біла пульпа складається із лімфоїдної тканиниу вигляді кулькоподібних скупчень або вузликів. Червона пульпа утворюється з ретикулярної тканини і розміщених в ній клітин крові, а також кровоносних судин.

7. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): мигдалики топографія, будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах.

Розташовані в ділянці зіва, кореня язика і носової частини глотки. Є 6 мигдаликів: Два парні – піднебінний і трубний, та два непарні – язиковий та глотковий. ( Утворюють лімфатичне кільце Пирогова – Вальдейєра)

Оточують вхід у глотку з носової та ротової порожнини.

Структурно-функціональною одиницею є лімфоїдні вузлики( Схожі на лімфоїдні вузлики лімфатичного вузла)

Язиковий мигдалик – розташований у власній пластинці слизової оболонки кореня язика. Утворений численними лімфатичними вузликами . Між горбками у слизовій оболонці є заглибини – мигдаликові крипти.

Піднебінний мигдалик – Парний. Розташований у мигдаликовій ямці м’якого піднебіння, що обмежована піднебінно-язиковою та піднебінно-глотковою дужками. Овальної форми, зовні покриті сполучнотканинною капсулою, від якої в паренхіму відходять перетинки , поділяючи паренхіму мигдаликів на часточки.

Глотковий(аденоїдний ) мигдалик – знаходиться в слизовій оболонці глотки. Будова подібна до будови інших мигдаликів

Трубний мигдалик – Знаходиться в слизовій оболонці глоткового отвору слухової труби. Будова подібна.

8. Лімфатичне (лімфоїдне) кільце глотки: мигдалики, що його утворюють, їх топографія, будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах.

Див питання 7

9. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): лімфатичні (лімфоїдні) вузли, класифікація, топографія, будова, функції

Розташовані на шляхах протікання лімфи від органів і тканин організму до лімфатичних стовбурів та проток., найчастіше в пухкій сполучній тканині та групами. В л.в. знешкоджуються антигени.

Класифікація: Пристінкові, нутрощеві та змішані.

Вкритий сполучнотканинною капсулою лімфатичного вузла від якого відходять перекладки(трабекули) Простори між перекладками заповнені стромою, що утворена ретикулярними клітинамити р.волокнами.В такій сітці розташована паренхіма, яка складається з кіркової ( в центральній частині ) та мозкової (ближче до воріт), та пронизана численними вузькими каналами – лімфатичними проміжними пазухами.

10. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): одинокі лімфатичні (лімфоїдні) вузлики, топографія, будова, функції.

Розташовані переважно у слизовій оболонці глотки, стравоходу, шлунку, тонкої і товстої кишки, жовчного міхура.

Обмежені лімфатичною капілярною сіткою, яка відводить лімфоцити у виносні лімфатичні судини.

11. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): скупчені лімфатичні (лімфоїдні) вузлики, топографія, будова, функції.

Залягають в слизовому шарі клубової кишки. Лімфоїдні вузлики скупчуються та утворюють пейєрові бляшки.

Мають округлу форму, в центрі якої є просвітлення.

Знешкоджують патогенні організми.

12. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): червоподібний відросток: топографія, будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах

Розташовуються у вланній пластинці та слизовому шарі відростка. Будоа та функції див. пит.. 11.

13.Основні ознаки ендокринних залоз:

не мають вивідних проток, свій секрет виводять безпосередньо в кровоносне русло, мають рясне кровопостачання, частіше декілька пар артерій. Ендокринні залози топографічно роз’єднані, мають невелику масу, але виявляють величезний вплив на організм. Продукти діяльності ендокринних залоз – гормони, вони є хімічними носіями інформаціі. Це надзвичайно біологічно активні речовини, які навіть у незначних кількостях здатні зробити вплив на різні функції організму.

ИЛИ

Залози внутрішньої секреції розрізняються по своїй будові і розвитку, а також по хімічному складу і дії виділених ними гормонів, але усі вони мають загальні анатомо-фізіологічні риси. Насамперед всі ендокринні органи є залозами, що не мають вивідних проток. Основною тканиною майже всіх залоз внутрішньої секреції, що визначає їхню функцію, є залозистий епітелій. Відзначається багатство кровопостачання залоз. У порівнянні з іншими органами на однакову вагу (масу) вони одержують значно більше крові, що зв'язано з інтенсивністю обміну речовин у залозах. Усередині кожної залози мається рясна мережа кровоносних судин, причому залозисті клітки прилягають до кровоносних капілярів, діаметр яких може досягати 20—30 мкм і більш (такі капіляри називаються синусоїдами (sinusoidus)). Залози внутрішньої секреції постачаються великою кількістю нервових волокон, переважно з вегетативної (автономної) нервової системи. Залози внутрішньої секреції функціонують не ізольованою, а зв'язані у своїй діяльності в єдину систему ендокринних органів.Ведучу роль у цій системі грає гіпофіз. Передня частка гіпофіза виробляє так звані тропні гормони, що регулюють роботу інших залоз внутрішньої секреції. У свою чергу секреторна діяльність гіпофіза регулюється гіпоталамусом (hypothalamus) (відділ проміжного мозку). У гіпоталамусі продукуются так називані релізінг-фактори (звільняючі фактори). Вони з гіпоталамуса надходять у гіпофіз, де стимулюють утворення і надходження в кров гормонів його передньої частки. Таким шляхом гіпоталамус через гіпофіз впливає на всю систему ендокринних органів. Унаслідок тісного функціонального зв'язку між гіпоталамусом і гіпофізом (hypophysis) їх поєднують у єдину систему гіпоталамус — гіпофіз. Вплив на діяльність залоз внутрішньої секреції нервова система робить не тільки опосередковано через гіпофіз, але і прямим шляхом через нерви, що йдуть до залоз.

14. Воснові морфологічної класифікації ендокринних залоз лежить джерело їх розвитку – зародковий листок. Розрізняють наступні групи залоз:

Ентодермальні залози: а) похідні зябрового апарату (бранхіогенні залози) – щитоподібна, прищитоподібні залози (gl. thyroidea), загруднинна залоза (тимус); б) похідні кишкової трубки – ендокринна частина підшлункової залози.

Мезодермальні залози: а) кіркова речовина надниркових залоз (cortexgl. suprarenales); б) ендокринна частина статевих залоз (яєчко (didymus), яєчник (epididymidis)).

Ектодермальні залози: а) неврогенна група - ядра гіпоталамуса, гіпофіз, шишкоподібна залоза (gl. pinealis) (епіфіз); б) симпато-адреналова група – мозкова речовина надниркових залоз (medullagl. suprarenales), параганглії (paraganglia).

15.До захворювань, викликаним порушенням функції щитовидної залози, відносяться тиреотоксикоз, або базедова хвороба (спостерігається при гіперфункції залози), і гіпотиреоз — мікседема в дорослих і уроджена мікседема або кретинізм у дитячому віці.

Щитовидна залоза, навколощитовидні залози і вилочкова залоза розвиваються з зачатків зябрових кишень (ентодермального походження) і разом складають бронхіогенну групу залоз (branchiae — зябра).

16.Гормон паращитовидних залоз — паратгормон — регулює обмін кальцію і фосфору в організмі. Недостатність паратгормона приводить до гіпокальцемії (зниження змісту кальцію в крові) і підвищенню вмісту фосфору, при цьому змінюється збудливість нервової системи і спостерігаються судороги. При надлишковій секреції паратгормона мають місце гіперкальціємія і зниження змісту фосфору, що може супроводжуватися розм'якшенням кісток, переродженням кісткового мозку й інших патологічних змін.

У ранньому ембріогенезі прищитоподібні залози розвиваються з епітелію третьої та четвертої правих і лівих глоткових кишень.

17.Коркова речовина (cortex) є похідним мезодерми, розвивається з того ж зачатка, що і статеві залози, складається з епітеліальних кліток, між якими маються тонкі прошарки пухкої сполучної тканини із судинами і нервовими волокнами.

Мозкова речовина (medulla) надниркових залоз є похідним ектодерми, розвивається з того ж зачатка, що і вузли симпатичного стовбура, складається з залозистих кліток, що одержали назву хромаффінних (офарблюються солями хрому в бурий колір).

Порушення функції коркової речовини надпочечників веде до патологічних змін різних видів обміну речовин і змінам у статевій сфері. При недостатній функції (гіпофункції) послабляється опірність організму до різних шкідливих впливів (інфекція, травма, холод і т.п.). Різке зниження секреторної функції надпочечників має місце при бронзовій хворобі (хвороба Аддісона).

Смотрите также файлы

Anatomia_vse_mod_voprosy.doc

anatomia.doc

фізіологія.doc

ФІЗІОЛОГІЯ ТРАВЛЕННЯ.doc

ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПОРУШЕННЯ МЕНСТРУАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ.doc