Файл: Анатомія модульні питання.docx

Гіперфункція надпочечників викликає відхилення від норми в різних системах органів. Так, при гіпернефромі надпочечника (пухлина коркової речовини) різко підсилюється продукція статевих гормонів, що викликає раннє полове дозрівання в дітей, поява бороди, вусів і «чоловічого» голосу в жінок і т.п.

18.Порушення функції гіпофіза в зв'язку з різноманіттям дії його гормонів є причиною різних патологічних станів. Так, при надлишковому виділенні в дитячому віці гормону росту передньою частиною гіпофіза спостерігається гігантизм, а при недостатній продукції цього гормону — карликовість. Недостатнє виділення антидіуретичного гормону задньою часткою гіпофіза є причиною нецукрового діабету (нецукрового сечоутворення), при якому спостерігаються поліурія (виділення великої кількості сечі) і сильна спрага. Порушення секреції потрійних гормонів у гіпофізі спричиняє зміна гормоноутворення в інших залозах внутрішньої секреції.

Закладка гіпофіза відбувається у зародка людини на 4-й-5-му тижні ембріогенезу в результаті злиття двох окремих зачатків - епітеліального і нейрального. З ектодермального епітелію, що вистилає ротову ямку зародка, випинається гіпофізарній кишені, що прямує до основи несформованого головного мозку і дає початок АДЕНОГІПОФІЗА (adenihypophysis). З закладки проміжного мозкового міхура утворюється випинання, спрямоване до гіпофізарної кишені. З цього випинання утворюється нейрогіпофіз. Обидві закладки зливаються.

19.Зачатки епіфіза з´являються на 6-7 тижні ембріонального розвитку. Клітини. що утворюють епіфіз, розвиваються з макроглії. Судини в епіфізі виявляються на 3–му місяці. Очевидно, у цей час епіфіз уже функціонує. У новородженого маса епіфіза становить 7 мг. Відразу після народження вона зменшується, а потім наростає до 10-14 років (100-200 мг).

20.Щитоподібна залоза (gl. thyroidea) має капсулу — фіброзну оболонку, яка формує внутрішній та зовнішній листки, між якими знаходиться жирова клітковина, в якій проходять позаорганні судини, вени, та гілочки зворотних нервів. Зовнішній шар зпереду сформований претрахеальною пластинкою фасції шиї (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), яка переходить в каротидну пластинку ззадуталатерально. Спереду щитоподібну залозу покривають грудинно-щитоподібний (m. sternothyroideus) та під'язиково-щитоподібний м'язи (m. sternohyoideus), латерально — грудинно-ключично-сосцеподібний м'яз (m.sternocleidomastoideus). На задній поверхні, щитоподібна залоза фіксована до перстнеподібного хряща, кілець трахеї та до нижнього констриктора глотки підвішуючою зв'язкою. Завдяки сполученню з гортанню щитоподібна залоза піднімається і опускається при ковтанні, зміщується в бік при повороті голови. Іннервується залоза симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками. У залозі чимало інтерорецепторів.

Щитовидна залоза є самою великою залозою внутрішньої секреції. Її вага (маса) 30—50 г. У залозі розрізняють праву і ліву дольки і з'єднуючий їхній перешийок (isthmusgl. thyroideae). Від перешийка нерідко відходить догори відросток, названий пірамідальною долькою (lobuluspyramydus). Залоза знаходиться в передньому відділі шиї і покрита фасцією. Права і ліва частки залози прилягають до щитовидного хряща гортані і до хрящів трахеї; перешийок розташований перед другого — четвертого трахеальних кілець.

Зовні залоза має фіброзну капсулу (capsulafibrosa), від якої усередину відходять перегородки, що розділяють речовину залози на дольки. У дольках між прошарками сполучної тканини, супроводжуваними судинами і нервами, знаходяться фолікули (foliculae). Стінка фолікулів складається з одного шару залозистих кліток — тиреоцитів. Величина (висота) тиреоцитів змінюється в зв'язку з їхнім функціональним станом. При помірній активності вони мають кубічну форму, а при підвищеній секреторній діяльності набухають і приймають вид призматичних кліток.

Порожнина фолікулів вистелена густою йодовмісною речовиною — колоїдом, що декретується тиреоцитами і складається переважно з тиреоглобуліну.

Гормони щитовидної залози — тироксин і трийодтиронін впливають на різні види обміну речовин, зокрема підсилюють синтез білків в організмі. Вони впливають також на розвиток і діяльність нервової системи.

21. Пpищитовидні залози (gl. parathyroideae)— дві верхні і дві нижні — являють собою невеликі тільця овальної або округлої форми, вагою (масою) кожна до 0,09 г. Вони знаходяться на задній поверхні правої і лівої дольки щитовидної залози по ходу її артеріальних судин. Сполучнотканинна капсула кожної залози посилає усередину відростки. Між прошарками сполучної тканини знаходяться залозисті клітки — паратиреоцити.Паренхіма паращитоподібних залоз представлена різної форми епітеліальними тяжами (трабекулами) та скупченнями клітин — паратироцитів, між якими розташовані гемокапіляри. Як правило, в організмі людини є чотири прищитоподібних залози — парні верхні і парні нижні. Розміри кожної залози такі: довжина 4-8 мм, ширина 3-4 мм, товщина 2-3 мм. Загальна маса залоз становить в середньому близько 1 г. У дітей залоза блідо-рожевого кольору, у дорослих — жовто-коричневого. Залози мають власні волокнисті капсули (capsula).

22. Наднирковізалози (glandulasuprarenales) – парніутворення (праваіліва) розташованіузаочеревинномупросторібезпосередньонадверхнімкінцемвідповідноїнирки, нарівні 11-12 грудниххребців. Права надниркова залоза лежить дещо нижче, ніж ліва. Права залоза трикутної форми, ліва – пів місяцевої. Довжина надниркових залоз 40-60мм, висота – 20-30мм, товщина – 2-8мм, маса кожної 12-13 г. Залоза має три поверхні, передню, задню і ниркову, два краї – верхній і медіальний. Поверхня надниркових залоз злегка горбиста, на передній поверхні є глибока борозна – воротa (hilum), через які з нього виходить центральна вена залози. Зовні залоза вкрита фіброзною капсулою (capsulafibrosa), від якої в глиб органу йдуть численні сполучнотканинні трабекули. Залоза складається з двох шарів: кіркового(cortex) і мозкового(medullae). Кіркова речовина надниркової залози темно-бурого кольору, складається з трьох зон: клубочкової (z.glomerulosa), пучкової(z.fasciculata) і внутрішньої – сітчастої(f. reticularis). Клубочкова зона утворена дрібними клітинами – адренокортикоцитами, що розташовані у вигляді клубочків. Пучкова зона сформована великими світлими клітинами-адренокортикоцитами, заповненими краплинками ліпідів.У сітчастій зоні дрібні клітини, адренокортикоцити, містять у собі пігмент.

Мінералокортикоїди (альдостерон і ін.) секретуются в клубочковой зоні і впливають на водно-сольовий обмін, зокрема на обмін натрію, а також підсилюють запальні процеси в організмі. Глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортикостерон і ін.) виробляються в пучковій зоні, беруть участь у регуляції вуглеводного, білкового і жирового обміну, підвищують опірність організму і послабляють запальні процеси. Статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон) продукуються в сітчастій зоні і роблять дію, аналогічну гормонам статевих залоз.

Гормони мозкової речовини — адреналін і норадреналін — впливають на різні функції організму, подібно до впливу симпатичного відділу вегетативної (автономної) нервової системи. Зокрема, адреналін стимулює роботу серця, звужує судини шкіри, розслаблює м'язову оболонку кишечнику (зменшує перистальтику), але викликає скорочення сфінктерів, розширює бронхи й ін.

23.Параганглії (paraganglіа) – скупчення гормонально активних клітин, що мають спільне походження з вузлами симпатичної частини автономної нервової системи. Складаються з хромафінних клітин, аналогічних за своєю будовою клітинам мозкової речовини надниркових залоз. Найкраще розвинені у дітей. Досить рано відбувається сполучнотканинне їх переродження. Розрізняють наступні параганглії: міжсонні, поперековий аортальний, надсерцевий. Міжсонний параганглій має розмір 8х3х2 мм, розташований у місці розгалуження загальної сонної артерії на зовнішню і внутрішню. Поперековий аортальний параганглій міститься на передній поверхні черевної аорти, має вигляд тонкої смужки розміром 15х3 мм, добре розвинений у новонароджених і грудних дітей, на 2-3-му році життя зникає. Надсерцевий параганглій непостійний, розташований між аортою і легеневим стовбуром. Параганглії трапляються також на підключичній і нирковій артеріях. Утворюються на 7 тижні ембріогенезу.

24. Гіпофіз, або придаток мозку (hypophysіs), займає серед залоз внутрішньої секреції особливе місце. Під його прямим контролем перебувають щитоподібна залоза, статеві залози, кіркова речовина надниркових залоз. Крім того, разом з гіпоталамусом, гіпофіз забеспечує нейроендокринну регуляцію організму (гіпоталамо-гіпофізарна система). Гіпофіз розташований у порожнині черепа і лежить в ямці турецького сідла клиноподібної кістки й оточений щільною сполучнотканинною оболонкою, зверху прикритий діафрагмою турецького сідла. Через отвір у цій діафрагмі гіпофіз сполучений із воронкою гіпоталамуса проміжного мозку. Маса гіпофіза 0,5-0,6г. Його поперечний розмір складає 10-17мм, передньозадній 5-15мм, вертикальний 5-10мм. У гіпофізі розрізняють передню (аденогіпофіз), проміжну і задню (нейрогіпофіз) частки. Передня частка/аденогіпофіз (adenohypophysis) складається з перекладок, між якими утворюється прошарок сполучної тканини. На поверхні перекладок розташовані клітини – хромофільнимиаденоцити, а в товщі перекладок – хромофобні аденоцити. До передньої частки також відносять ніжку гіпофіза, що з’єднує його з мозком. У ній проходять кровоносні судини. Проміжна частка гіпофіза має вигляд вузької смуги утворена багатошаровим епітелієм. У задній частці гіпофіза (нейрогіпофізі) міститься велика кількість дрібних клітин – пітуїцитів і закінчень аксонів нервових клітин гіпоталамуса. Гіпофіз виділяє укров понад 20 гормонів. Передня частка продукує гормон росту соматропін (СТГ). Він діє на генетичний апарат соматичних клітин, стимулює синтез білка і їх мітотичну активність. Особливо чутливі до нього кісткова і хрящова тканини, тому СТГ є основним регулятором росту організму. Під час зниженого вироблення гормону росту у дитячому віці спостерігається затримка фізичного розвитку – гіпофізарна карликовість. Гіпофізарні карлики мають пропорційно розвинені всі частини тіла, однак вторинні статеві ознаки у них відсутні. Під час підвищеного вироблення соматотропного гормону у дитячому віці розвивається гіпофізарний гігантизм (пропорційне зростання тіла).

25.Шишкоподібне тіло, або епіфіз (corpus pіneale) – це непарний орган, зв´язаний структурно і функціонально з надбугровою ділянкою проміжного мозку. Епіфіз розташований між верхніми горбками покришки середнього мозку і прикріплюється повідцями до обох зорових горбів (рис.78). Довжина шишковидного тіла у дорослої людини 8-15мм, ширина – 10мм, товщина - 4-6мм. Зовні шишковидне тіло вкрите сполучнотканинною капсулою, від якої всередину залози відходять трабекули, ділячи паренхіму залози на часточки. У центрі часточки розташовані великі залозисті клітини паренхіми – пінеалоцити, периферією – гліальні клітини (гліоцити). Функція пінеалоцитів має чіткий добовий ритм: уночі синтезується гормон мелатонін, удень – серотонін. Основний гормон епіфіза мелатонін впливає на пігментні клітини шкіри, викликаючи їх посвітлення, крім того пригнічує розвиток статевих залоз, попереджує передчасне статеве дозрівання, бере участь у регуляції електролітного і вуглеводного обміну, також бере участь у регуляції циркадного циклу організму, впливає на сон. Циклічна активність, яка пов’язана із зміною дня і ночі, є своєрідним біологічним годинником організму.

26. Ендокринну функцію підшлункової залози виконують острівці (insulaepancreaticae) - Лангерганса-Соболєва, відокремлені від решти екзокринної частини залози тонкими сполучнотканинними прошарками. Панкреатичні острівці є у всіх відділах підшлункової залози, але найбільше їх в області хвоста. Величина острівців складає від 0,1 до 0,3мм, а загальна кількість коливається від 1 до 2млн. і більше, при цьому їх об’єм не перевищує 3% від об’єму всієї підшлункової залози. Острівці складаються з клітин ендокриноцитів декількох видів. Переважають бета - клітини (60-80%), вони виробляють гормон інсулін, менше альфа – клітин (10-30%), вони синтезують гормон глюкагон, D-клітини підшлункової залози складають 10% і секретують гормон соматостатин, РР-клітини складають 2-5% і виробляють панкреатичний поліпептид (рис 82). Інсулін регулює обмін глюкози в організмі. Інсулін бере участь у перетворенні надлишків глюкози в жирні кислоти. Під впливом інсуліну одержувані з їжею білки розщеплюються до амінокислот. Інсулін забезпечує транспорт амінокислот у клітини. Крім того, інсулін стимулює сам процес біосинтезу білка.

27.

В області хвоста.

Анатомія спинного мозку

23. Біла речовина спинного мозку складається з мієлінізованих нервових відростків, які можуть бути: асоціативними ( зв'язок сегментів, половини спинного мозку), комісуральними ( зв'язок половин спинного мозку), проекційними (обопільні зв’язки спинного та головного мозку). Перша система (коротких волокон) відноситься до власного апарату спинного мозку. Короткі пучки склад. з висхідних і низхідних волокон і з’єднують сусідні ділянки сірої р-ни на різних рівнях (аферентні і вставні нейрони). Власні пучки починаються від інтернейронів сірої р-ни спинного мозку та колатералей волокон задніх корінців. Забезпечення інтра- та інтерсегментальних рефлексів. Короткі пучки асоціативних волокон, з'єднують ділянки спинного мозку.

24. Асоціативні волокна: короткі, довгі доцентрові (чутливі, аферентні), довгі відцентрові (рухові, еферентні). Дві системи довгих волокон складають провідниковий апарат двосторонніх зв'язків з головним мозком. Довгі волокна оточують власні пучки, захоплюють ділянки білої речовини між власними пучками та поверхнею мозку. Висхідні довгі волокна йдуть від інтернейронів сірої р-ни і від волокон задніх корінців. Низхідні йдуть від головного мозку.

25. Передній канатик. Довгі волокна утв. лише один аферентний шлях - tractus spinothalamicus anterior, решту складають еферентні шляхи: tractus corticospinalis anterior(пірамідний) імпульси свідомих рухів, tractus tectospinalis anterior (екстра пірамідний) несвідомі рухи, tractus reticulospinalis et vestibulospinalis ( збереження рівноваги, координація рухів), дорсальний повздовжній пучок – вегетативний еферентний шлях.

26. Бічний канатик. У складі багато аферентних і еферентних шляхів, також волокна власного сегментарного апарату, вегетативні шляхи. Висхідні: задній і передній спиномозково-мозочкові шляхи ( Флексіга і Говерса)(пропріоцептивна несвідома чутливість мозочкового напрямку), спинномозково-покрівельний шлях (зв’язує спинний мозок із середнім), бічний спинномозково-таламічний шлях (проводить імпульси больової і температурної чутливості). Низхідні: бічний кірково-спинномозковий шлях (пірамідний) (імпульси свідомих рухів), таламо-спинномозковий шлях (екстра пірамідний) імпульси несвідомих рухів, положення тіла), червоноядерно-спинномозковий(екстра пірамідний)(імпульси несвідомих рухів, тонусу м’язів), оливо-спинномозковий (екстра пірамідний)(імпульси рефлекторної координації рухів), присередній повздовжній пучок – співдружні рухові реакції очей, голови, шиї, тулуба.