Файл: Лекції Банківська система.doc

Юридично банківські перекази, ініційовані з мобільного телефону, розглядаються як підтверджені електронним підписом. Для користування даною послугою клієнтам необхідний спеціальний ідентифікаційний модуль підписувача (SIM-карта) компанії Westel. Вона доступна клієнтам Westel, які мають контракти або користуються послугами компанії, що сплачені, і які підписали угоду Mobile TELEBANK з OTP Bank. Щомісячно OTP стягує 100 форинтів (менше 0,4 амер. дол.) за користування даною послугою. Крім того, клієнти оплачують кожну проведену через дану систему операцію і вартість передачі повідомлення.

На довершення до діяльності на місцевому ринку, OTP розробляє стратегію експансії в регіоні. Так, у 2001 році банк успішно придбав контрольний пакет словацького Investicna a Rozvojova Banka (перейменований пізніше в OTP Bank Slovensko) і підтвердив свою зацікавленість у купівлі контрольного пакета третьої за величиною фінансової групи Болгарії - Banka DSK. У спробі ще більш амбітної експансії банк OTP направив лист про наміри щодо спільного з банком Bank Austria придбання 51,88 % акцій найбільшого румунського банку - Вапса Comerciala Romana (BCR). Проте румунський уряд у відповідь припинив тендер і сповістив про початок нового процесу приватизації, що багатьма аналітиками розглядався як політичне рішення, враховуючи багаторічні ненайсприятливіші відносини між Угорщиною і Румунією.

На кінець 2006 року в угорському банківському секторі налічувалося 30 банків. Конкуренція в секторі жорстка, проте схоже, що у OTP Bank немає приводу для занепокоєння в майбутньому, він залишається однойменним лідером на місцевому ринку, колишній Державний ощадний банк обслуговує абсолютну більшість банківських рахунків в Угорщині. Крім того, широка мережа відділень банку пропонує все більше спеціалізованих видів послуг, таких як фінансування купівлі автомобілів, іпотечне кредитування, страхування, управління активами тощо. Банк активізує свою діяльність через Інтернет, розширює мережу банкоматів (тепер вона налічує близько половини всіх банкоматів Угорщини) і освоює нові фінансові інструменти. За оцінками керівництва OTP, його частка на національному роздрібному ринку на сьогодні становить понад 60 %. У корпоративній банківській діяльності банк, на жаль, не показує таких самих результатів, як в роздрібному бізнесі, проте і тут залишається достатньо значущим учасником, обслуговуючи більше 20 % сектору.

Багато аналітиків вважають, що майбутнє багатьох учасників банківського сектору Угорщини певним чином залежатиме від результатів консолідації, і лише декілька банків можуть бути впевнені в збереженні своїх позицій в майбутньому. Одним з них є OTP Bank, який, незважаючи на численні зміни за останні роки в Угорщині, продовжує домінувати.

14.4. Проблеми капіталізації угорських банків

В угорських банках практично немає національного капіталу. У цілому банківська система Угорщини перебуває у складному становищі, оскільки, за стандартами Центральної Європи, всі угорські банки досить невеликі за розмірами. У кінці 2005 р. тільки 4 банки мали активи, вартість яких перевищувала 3 млрд амер. дол. Крім того, проблеми є і в угорській економіці - дефіцит бюджету і поточних статей платіжного балансу перевищує 5 % від ВВП.

Всього ж в Угорщині нині працюють понад тридцяти банківських організацій, більшість з яких є підрозділами іноземних банків. Це комерційні банки, за винятком невеликої кількості спеціалізованих банків, що займаються іпотечним кредитуванням і фінансуванням експортно-імпортних операцій.

Три найбільші банки Угорщини є колишніми державними. Більшістю банків володіють іноземні інвестори. Тільки 2 банки з активами у розмірі 3-4 % активів банківської системи належать місцевим інвесторам. В основному угорськими інвесторами є невеликі фінансові групи.

Однак угорська банківська система є прогресивною в багатьох аспектах. Так, історія існування дворівневої банківської системи в Угорщині починається з рекордного терміну для посткомуністичних країн і починає свій відлік з 1987 року. З 1 січня 1987 року Національний банк Угорщини починає виконання класичних функцій центрального банку розвинених країн. Законодавчо усі обов'язки центрального банку Угорщини були закріплені в Законі "Про Національний банк Угорщини", який був прийнятий в 1991 році. Національний банк Угорщини є державним, оскільки його акції належать державі в образі основного акціонера Міністерства фінансів. Даний банк є незалежним від уряду і звітує перед парламентом про свою діяльність. Головним органом щодо здійснення монетарної політики є Рада центрального банку.

Однак банківська система Угорщини у період становлення зазнала негативного впливу. Могутня банківська криза, яка негативно вплинула на загальний стан економіки країни в 1993 році, спричинила втручання держави. Санація кризових держбанків обійшлася платникам податків у 350 млрд форинтів, що було еквівалентно 10 % ВВП країни. Завдяки оперативному втручанню банківська і фінансова системи вийшли з піку кризових наслідків, проте поспішність і всеохопливість державного втручання вкрай негативно позначилися на розвитку банківської системи. Банківська система стала інертною і постійно потребувала допомоги з боку держави, що, у свою чергу, не призводило до очікуваної активної діяльності у сфері банківських послуг.

Ефективними "ліками" стала жорстка конкуренція з збоку іноземних банків. Уряд зробив банківський сектор відкритим для іноземних капіталів. Частка контрольованих іноземцями національних банківських активів до 1995 року зросла до 25 %, а на початок 2007 року перевищувала 60 %. Це надзвичайно великий показник не тільки за виміром Східної Європи, але і для латиноамериканських країн, які ніколи не характеризувалися своєю закритістю.

Водночас, почав зростати тиск на великі банки, які залишалися державними, оскільки з кожним роком зростала клієнтська база і сегменти ринку банківських продуктів та послуг все більше заповнювалися. Це все і призвело до неминучої необхідності, відповідно до вимог конкурентної боротьби, другої хвилі приватизації.

Перший етап роздержавлення у кінці 80-х pp., коли була зроблена ставка на великих корпоративних клієнтів, мав багато негативних наслідків. Клієнти-акціонери використовували банківські кредити для задоволення своїх потреб, що призвело до загальнонаціональної боргової кризи. Досвід Чехії показав, що залучення дрібних приватних акціонерів також підвищує ефективність роботи банків і не виводить їх з-під державного впливу. Тому другий етап банківської приватизації 1996-1997 років врахував старі помилки. Сьогодні ставка робиться на залучення іноземних стратегічних інвесторів.

Щодо особливостей розвитку другого рівня банківської системи Угорщини - комерційних банків, необхідно зазначити, що банки Німеччини і особливо Австрії в Угорщині впроваджують значну агресивну політику. Так, за сумарними активами австрійські Raifeissen Bank і Creditanststalt Bank ввійшли, за підсумками 1996 року, у вісімку найбільших банків Угорщини. Німецький Bayerische Landesbank викупив контрольний пакет у четвертому по величині угорському банку. У восьми з десяти найбільших банків іноземці мають більше 50 %. Два банки, що залишилися, (найбільші за сумарними активами) є національними. Водночас конкуренція і в цьому секторі стає все гострішою. Як приклад можна навести агресивний натиск Citibank. У найбільшому Банку державної ощадної каси "ОТР Вапк" (30 % сумарних активів банківської системи, аналог російського Ощадбанку) після приватизації 1996 року іноземцям належить 23 %, і ця частка може зрости уже найближчим часом. На сьогодні держава контролює не більше 15 % національних банківських активів і темпи приватизації не сповільнюються.

Необхідно відмітити і українсько-угорську міжбанківську співпрацю. Так, українськими банками, починаючи з 1992 року, була налагоджена робота з такими комерційними банками Угорщини, як Угорський кредитний банк (Magyar Hitel Bank), Центральноєвропейський банк (СІВ Kozep-europai Nem-zetkozi Bank), OTP Bank. Таким чином, гостра конкурентна боротьба в банківській системі Угорщини призводить до покращення банківських технологій та банківських продуктів для залучення потенційних клієнтів комерційних банків країни.

Завдання і запитання для самоконтролю

1. Функціонування якого банку призвело до створення Національного банку Угорщини (НБУ)?

2. Назвіть основні завдання і функції Австро-Угорського банку під час та після Першої світової війни.

3. У якому році був створений Національний банк Угорщини і в межах якої програми?

4. Опишіть особливості функціонування Національного банку Угорщини під час Другої світової війни.

5. Коли була затверджена повна незалежність НБУ?

6. Скільки комерційних банків діє в Угорщині? Назвіть особливості їх функціонування.

7. На які групи поділяють найбільші банки Угорщини?

8. Опишіть особливості діяльності OTP банку.

9. Чи є державні банки в банківській системі Угорщини? Поясніть відповідь.

10. Назвіть сприятливі умови розвитку банківської системи Угорщини.

11. Чи вплинув вступ Угорщини в Європейський валютний союз на діяльність банківської системи Угорщини? Поясніть відповідь.

Розділ 15. Банківська система Чехії

15.1. Етапи розвитку банківської системи Чехії

Банківська система Чехії почала свій розвиток та перехід до дворівневої схеми з J 991 року. Усі ці роки країна постійно випереджала банківську систему Польщі і Угорщини. У 1996 році вона була на межі загальномасштабної кризи: з 55 банків 8 (включаючи п'ятий за величиною у країні) зіткнулися із серйозними проблемами: було введено зовнішнє управління, а деякі з них навіть ліквідовані.

Сумарний розмір активів проблемних банків становив 5 млрд амер. доларів. У J993 році банки Чехії, Польщі і Угорщини мали однаковий рівень простроченої заборгованості - близько 30 %, але якщо в польських і угорських банках він знизився на третину, то в Чехії зріс майже до 40 %.

Банківська система Чехії певною мірою монополізована: 4 великих банки, у минулому виокремлені з Держбанку, контролюють 60 % активів. Поки криза не торкнулася одного з них, крах усієї банківської системи маловірогідний, але якщо це відбудеться, то серйозні потрясіння неминучі. Проте стан цих банків оцінюється як у цілому задовільний.

Основною причиною нинішнього стану банківської системи Чехії аналітики вважають ваучер ну к ваз і приватизацію, яка не вирішила основного завдання - налагодження ефективної роботи банківського сектору. Контрольний пакет у найбільших банках, в основному, належить державі. Решта акцій була приватизована за ваучерною схемою, що розподіляло їх серед дрібних інвесторів, які не мають змоги об'єднатися і впливати на політику банків. До того ж основний потік ваучерів йшов через інвестиційні фонди, контрольовані тими ж банками. У результаті держава майже повністю контролює політику банків, а через їх кредитну діяльність -економіку. Крім того, банки виявилися взаємопов'язані через перехресну участь у капіталі. Усе це не може не підривати стабільність банківської системи.

Проте уряд почав приватизацію - хоча і пізніше, ніж в Угорщині і Польщі. Передбачалося частково або повністю продати державну частку в усіх чотирьох великих банках, але уряд вирішив відкласти приватизацію в трьох з них. У силі залишився тільки намір щодо продажу 31 % в Investicni a Postovni Вапка (другий за величиною банк Чехії з активами майже 8 млрд амер. доларів).

Розвиток банківської системи Чехії почався після розпаду Чехо-Словаччини на дві країни. Після "оксамитової революції" 1989 р. у Чехії були проведені економічні реформи, в основі яких була масова приватизація підприємств, що знаходилися у власності держави, залучення іноземних інвесторів, лібералізація цін і зовнішньої торгівлі, девальвація чеської крони. У ході реалізації реформ позначилося зростання промислового виробництва, збільшилися темпи інвестиційної діяльності. Проте помилки, допущені під час першого етапу реформ, призвели до істотного спаду в розвитку економіки Чехії і до зниження її ВВП. До 1997 р. зростання економіки припинилося і країна ввійшла в період стагнації, з якого вона фактично почала виходити тільки в 2000 р.

Синхронно, з наростанням стагнаційного періоду в економіці, ускладнювалася ситуація і в банківському секторі Чехії, який виявився на межі кризи. Рентабельність чеського банківського сектору, хоча і зберігала позитивне значення, залишалася украй низькою і неухильно скорочувалася. Рівень достатності капіталу лише небагато перевищував обов'язковий мінімум і був удвічі меншим, ніжу сусідніх з Чехією країнах - Польщі та Угорщині.

Наявність кризових моментів в економічній і банківській сферах Чехії було наслідком труднощів у реформуванні Ті виробничого сектору, і перш за все машинобудівного комплексу. Даний комплекс у соціалістичний період розвитку Чехословаччини формувався в умовах широкомасштабної співпраці і кооперації в межах єдиного виробничого простору. Його виробничі потужності були розраховані, виходячи з потреб спільного ринку соцтабору. Після розпаду соцтабору і припинення діяльності єдиного виробничого комплексу велика кількість чеських підприємств через відсутність замовлень опинилися у складному фінансовому становищі. Чеська держава намагалася врятувати їх від банкрутства шляхом надання через підконтрольні державі банки кредитів на пільгових умовах. Дані банки, крім того, під час першого етапу приватизації були змушені брати участь у фінансуванні акціонування великої кількості слабких компаній.

Декілька років роботи у таких умовах зумовило наявність у балансі банків великої питомої ваги проблемних кредитів. Чеська держава, розуміючи свою відповідальність за стан, що склався, наслідки для економіки країни від поглиблення кризових явищ у банківському секторі, ухвалила рішення про проведення масштабної операції з реформування і оздоровлення банківської системи. На її реалізацію з бюджету країни було виділено 18 млрд дол. США, значна частина яких витрачена на оздоровлення банків Ceska sporitelna, Komercni banka, IPB і Agrobanka, що знаходилися в державній власності. Одночасно з фінансового ринку зникали слабкі банківські установи.

Хід реформування банківської системи Чехії і динаміка зміни структури власників відображені в табл. 15.1. У межах вищезгаданої програми була здійснена приватизація більшості державних банків шляхом продажу їх іноземним стратегічним інвесторам, що мають великий досвід діяльності у банківській сфері і велику кількість фінансових ресурсів. При цьому важливо зазначити те, що на вимогу іноземних інвесторів конкретні приватизаційні проекти супроводжувалися програмами фінансового оздоровлення і стабілізації банків, що приватизувалися, за рахунок вищезгаданих державних бюджетних коштів. До розгляду обгрунтованості зроблених чеською державою витрат на санацію банків долучилася і Єврокомісія.

Таблиця 15.1 - Статистичні дані про кількість і форму власності банків Чехії