Файл: Лекції Банківська система.doc

Обговорення в межах EFC також є підґрунтям для підготовки діалогу між європейськими міністрами фінансів і ЄЦБ, яке проводиться в розрізі Єврогрупи. Основна особливість участі ЄЦБ в EFC - це підготовка оцінок повної економічної перепекти ви для Європейського валютного союзу і стану обмінного курсу Крім того, це включає огляд стійкості суспільного добробуту доцільності загальних орієнтацій податкової політики, що в про вад жується.

Причетність ЄЦБ до EFC заснована на повному визнання його незалежності і виняткової відповідальності за єдину валют ну політику. ЄЦБ бере участь повністю в обговореннях усіх питань, але він не бере участі ні в яких процедурах голосування Крім того, EFC свідомо утримується від обговорення єдиної валютної політики. Так само ЄЦБ співпрацює під час зустрічі міжнародних організацій і форумів, таких як Міжнародний валют ний фонд або G7 (Велика сімка).

Комітет економічної політики (EPC) був заснований і 1974 році і сьогодні складається з двох представників і двох за ступників від кожної з країни-члена, Комісії і ЄЦБ.

Як EFC, ЕРС залучений до підготовки Єврогрупи і зустрічей Ради ECOFIN; проте його робота особливо зосереджується на структурних реформах. Комітет проводить щорічно всебічний огляд економічних реформ у країнах-членах. Крім того, ЕРС залучений у "Люксембурзький процес", який є платформою для координації серед країн-членів у сфері політики зайнятості. Комітет також має справу з різноманітними довгостроковими структурними питаннями, як наприклад, вплив старіння нації на бюджетну політику.

Оскільки ЄЦБ приділяє велику увагу питанням, які пов'язані із структурними реформами у країнах-членах, то він пропонує корисну можливість внести свою частку участі до роботи усіх наднаціональних органів Європейського Союзу.

Завдання і запитання для самоконтролю

1. Коли і з якою метою була започаткована ЄСЦБ?

2. У якому році була підписана Римська угода і в чому вона полягала?

3. Назвіть етапи "Плану В ер н ера". Коли він був прийнятий і чи виявився успішним? Поясніть свою відповідь.

4. Яка основна мета "Плану Делора" та на які етапи він поділявся?

5. Охарактеризуйте основні положення Маастрихтської угоди.

6. Які зміни країни-члени ЄС повинні були внести в національне законодавство на другому етапі реалізації "Плану Делора"?

7. У якому році Європейська Рада ухвалила рішення щодо того, які країни можуть переходити на євро з початку третього етапу? Назвіть їх.

8. Дайте коротку характеристику ЄСЦБ. Назвіть основні завдання.

9. Які країни мають спеціальний статус у ЄСЦБ і чому? 10.3 яких основних причин була створена ЄСЦБ? 11.3 якими установами співпрацює ЄЦБ в євросистемі? 12. Які функції ЄЦБ можна виділити?

13. У зв'язку з якими причинами була встановлена первинна мета Євросистеми - підтримка цінової стабільності?

14. Яким чином цінова стабільність впливає на рівень економічної діяльності та зайнятості в ЄВС?

15. Які особливості співробітництва ЄЦБ і Європейського парламенту?

16. Яким чином ЄЦБ співпрацює з Радою ЄС і ECOFIN?

17. Поясніть призначення Єврогрупи. Коли вона була створена і як з нею пов'язаний ЄЦБ?

18. Які напрями діяльності охоплюють ЄЦБ і Європейською комісією?

19. У які напрями роботи залучений ЄЦБ у EFC та ЕРС?

20. Назвіть основні небезпеки та перспективи розвитку ЄСЦБ.

Розділ 18. Група Світового банку

18.1. Історія становлення групи Світового банку

Всесвітній банк або група Світового банку (далі - Банк або ВБ) - це міжурядова фінансово-кредитна організація, найпотужніший світовий інвестиційний інститут, який об'єднує 182 країни-акціонера. Створений одночасно з МВФ. ВБ спочатку був покликаний за допомогою фінансових ресурсів країн-членів і капіталів американських інвесторів, що акумулювалися, стимулювати приватні інвестиції в західноєвропейські країни, економіка яких була підірвана Другою світовою війною.

Із середини 50-х pp., коли економічний стан в західноєвропейских країнах стабілізувався і почався розпад колоніальної системи, Всесвітній банк змінює напрям своєї діяльності. Його основною метою стає збереження держав, що звільнилися, у межах світової системи господарства шляхом розвитку в них ринкових відносин.

Згідно зі статутом Всесвітнього банку його членами можуть стати тільки члени МВФ. Сферами діяльності Банку є:

- надання позичок, грантів і технічної допомоги, в першу чергу в інфраструктури их галузях економіки;

- надання консультаційно-аналітичних і тренінг-послуг;

- стимулювання притоків інвестицій у країну з інших міжнародних фінансових джерел.

Основними завданнями Всесвітнього банку можна вважати:

1) координацію руху капіталу у світовому масштабі;

2) усунення політичних і економічних відмінностей між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються;

3) заходи щодо стабілізації світової економіки;

4) роботу як провідного інтелектуального центру.

Напрями поточної діяльності Банку полягають у:

1) розробці стратегії зі скорочення рівня бідності;

2) роботі в галузі трудових ресурсів;

3) організаційному розвитку;

4) захисті навколишнього середовища;

5) розгляді проблем заборгованості;

6) розвитку приватного сектору.

Всесвітній банк надає позички країнам, що розвиваються, з метою зниження бідності та фінансування капіталовкладень, які б сприяли економічному зростанню. Надані засоби вкладаються в дороги, електростанції, школи і зрошувальні мережі, а також використовуються для здійснення такої діяльності, як пропаганда сільськогосподарських знань і впровадження досягнень в області сільського господарства, підготовка викладачів і реалізація програм поліпшення якості харчування дітей і вагітних жінок. Деякі позички Всесвітнього банку призначаються для фінансування змін в економічній системі країн з метою підвищення їх економічної стабільності і ефективності, орієнтування на ринкову економіку. Крім того, Всесвітній банк надає "технічну допомогу", або консультації своїх фахівців урядам країн з тим, щоб сприяти їм у підвищенні ефективності певних секторів економіки і посилення значення цих секторів для національного розвитку.

Структура управління Всесвітнього банку (на початку свого існування Міжнародного банку реконструкції і розвитку - МБРР):

1. Усі повноваження Банку покладені на Раду керівників. Кожна держава-член ВБ представлена в Раді одним керівником. Зазвичай ним є урядова посадова особа на рівні міністра. За винятком певних повноважень (прийом нових членів, збільшення або скорочення статутного капіталу, припинення членства якої-небудь держави), керівники делегують свої повноваження Раді директорів-виконавців.

2. Рада директорів-виконавців відповідає за здійснення основної операційної діяльності - політики Банку, пропозиції про позички і кредити, аудиторську перевірку рахунків, адміністративні бюджети, щорічні доповіді про політику й операції Банку.

3. Комітет з розвитку - спільний міністерський комітет Рад керівників ВБ і МВФ з питань передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються. Він розглядає такі питання, як скорочення бідності, розвиток приватного сектору, дію політики промислово розвинених країн на країни, що розвиваються, скорочення заборгованості.

4. Президент Банку, кандидатура на пост якого (за традицією) висувається виконавчим директором, що представляє Сполучені Штати Америки. Але він обирається Радою виконавчих директорів.

Президент Всесвітнього банку несе відповідальність за повсякденне управління діяльністю Банку і - при здійсненні загального керівництва Радою директорів - за організаційну структуру Банку, за призначення і звільнення його співробітників. Президент керує штатом співробітників, що включає понад 7 100 осіб із більше 100 країн, за допомогою трьох директорів-розпорядників, які здійснюють нагляд за діяльністю співробітників Банку в певних сферах.

Сьогодні директор Світового банку по Україні, Білорусі і Молдові є Пол Бермінгхем.

18.2. Формування ресурсів групи Світового банку та його організаційна структура

Статутний капітал Всесвітнього банку, що утворюється шляхом підписання країн-членів на його акції спочатку не перевищував 10 млрд доларів США. Переорієнтація діяльності Банку на регіони країн, що розвиваються, змусила керівництво постійно збільшувати його кредитні ресурси. У результаті підписний капітал до середини 90-х pp. становив 165 млрд доларів США.

Таким чином, сьогодні Всесвітній банк за своїм акціонерним капіталом перетворився на найбільший банк світу. Незважаючи на різке збільшення капіталу Банку в 80-ті pp., сплачена частина знизилася до 7 % суми акцій Банку, що розподіляються серед країн-членів. Решта частини підписки може бути затребувана Банком лише у разі відсутності у нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов'язань.

Саме ця (більша) частина і є тим гарантійним фондом, під який ВБ запозичує значні засоби, перш за все, на світовому фінансовому ринку, випускаючи облігаційні позики для розширення своїх кредитних операцій. У такий спосіб Банк сприяє експорту капіталу з промислово розвинених країн в ті, що розвиваються, виконуючи роль посередника між ними і забезпечуючи приватних інвесторів подвійною гарантією - самого ВБ і урядів країн-членів. Тому приватні банки та інші кредитно-фінансові інститути охоче вкладають вільні капітали в облігації Банку, заборгованість за якими до середини 90-х pp. становила 92 млрд доларів США. Отримуючи за цими висококотирувальними облігаціями значний дохід (у середньому близько 7 % річних), інвестори звільнені від ризиків.

В останні роки Банк виступає в ролі найбільшого позичальника на світовому фінансовому ринку, отримавши серед міждержавних інвестиційних банків найбільшу питому вагу в сумі облігаційних позичок. Так, з кінця 70-х pp. ВБ випускає облігації в середньому на 5 млрд доларів США щорічно, а в 90-х pp. ця емісія досягла рекордної суми в 12,7 млрд доларів США (з 7 % річних). Тим самим Банк підтримує відносно високий рівень позикового відсотка, що відповідає інтересам приватних інвесторів, що шукають найбільш вигідні умови збільшення своїх капіталів. Отже, ВБ з початку своєї діяльності мав помітний вплив на міжнародний рух довгострокових капіталів. Саме через нього приватний капітал США, а пізніше й інших промислово розвинених країн широким потоком попрямував у країни Азії, Африки і Латинської Америки, що сприяло відновленню експорту капіталу, перерваного світовою економічною кризою 1929-1933 pp. і Другою світовою війною.

Акціонерний капітал розподілений за відповідною формулою на основі квот країн-членів МВФ, а голоси країн-членів розподілені пропорційно кількості акцій, що належать ним. Сьогодні найбільша частка голосів належить США (17,07 %), за якими слідує Японія (7,09 %); Німеччина (5,48 %); Франція (5,26 %) і Великобританія (5,26 %).

У момент створення Всесвітнього банку він був однією організацією - Міжнародним банком реконструкції і розвитку (далі - МБРР). У подальші роки у Банку з'явилися й інші підрозділи. У1956р. була створена Міжнародна фінансова корпорація (далі -МФК) для сприяння зростанню приватного сектору країн, що розвиваються, шляхом надання консультацій цим країнам і здійснення в них капіталовкладень без урядових гарантій. У 1960 р. була створена Міжнародна асоціація розвитку (далі - МАР), якій було доручено надання допомоги бідним країнам світу на пільгових умовах. У1988 р. було організовано Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (далі - БАТІ) для сприяння іноземним інвестиціям у країнах, що розвиваються, шляхом страхування інвесторів від політичних ризиків .

Ці підрозділи були створені з різною метою і кожний має власний статут і власних членів. Президент МБРР одночасно є президентом кожного підрозділу, і одна І та ж Рада виконавчих директорів управляє діяльністю МБРР, МФК і МАР. У БАТІ є власна Рада директорів, більшість членів якого входять до складу Ради виконавчих директорів МБРР.

У групу ВБ входять також ще дві організації:

• Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (далі - МЦУІК), створений у 1966p., з функціями радника і арбітра в конфліктах, які можуть виникати між державами, його членами та іноземними інвесторами, які вклали капітали в економіку цих держав;

• Спеціальний фонд допомоги для Південної Африки, утворений у 1985 р., у розпорядження якого були передані спеціальні засоби на надання надзвичайної допомоги бідним африканським країнам, що почали реалізацію програм структурних реформ.

МБРР, МАР, МФК і БАТІ спільно утворюють групу Всесвітнього банку.

18.3. Основи діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвитку

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, відомий як Світовий або Всесвітній банк, був створений у 1944 році з метою надання допомоги з відновлення і розвитку економіки західноєвропейських країн, економіка яких була підірвана Другою світовою війною. Із середини 50-х pp. після відновлення становища в цих країнах основна увага МБРР була перенесена на сприяння економічному розвитку держав, що звільнилися від колоніальної залежності. Світовий банк як спеціалізований інститут ООН виконує такі завдання:

- надає країнам, що розвиваються, фінансову допомогу;

- виступає в ролі радника в розробці програм їх економічного розвитку;

- координує дії промислово розвинених країн;

- сприяє розвитку міжнародних економічних організацій, що надають технічне сприяння державам, що розвиваються.

Найвищим органом МБРР є Рада керівників, що складається з представників усіх країн-членів банку, які призначаються відповідними урядами на п'ятирічний термін. Збирається на сесії один раз на рік спільно з МВФ. Членами МБРР можуть бути країни, що вступили до МВФ, оскільки зобов'язані проводити валютно-фінансову політику відповідно до Статуту МВФ. Членами МБРР є 180 країн, проте завдяки системі розподілу голосів провідну роль у банку відіграє група з 10 найбільш розвинених країн на чолі з США. Рішення у Раді керівників приймаються простою більшістю. Кожна країна має 250 голосів плюс один голос за акцію в 100 тис. СДР у капіталі банку, і в результаті на "групу 10" доводиться більше 60 % усіх голосів. Для ухвалення найбільш важливих рішень потрібна кваліфікована більшість (85 %) голосів, а тому США, що мають більше 17 % голосів, володіють правом вето з усіх найважливіших питань. Навіть такі великі країни, як Росія, Китай і Індія, що мають по 3 % голосів, не здійснюють серйозний вплив на ухвалення рішень.

- надає країнам, що розвиваються, фінансову допомогу;

- виступає в ролі радника в розробці програм їх економічного розвитку;

- координує дії промислово розвинених країн;