Файл: Лекції Банківська система.doc

З 1975 р. здійснюється діяльність Європейського фонду регіонального розвитку, створеного для кредитування програм, метою яких є поступове зменшення регіональних диспропорцій.

Європейський фонд валютної співпраці (ЄФВС) був створений у 1973 р. у зв'язку з введенням Європейської валютної системи з метою регіонального міждержавного валютного регулювання. Фонд надавав кредити країнам-членам ЄВС для погашення дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних із регулюванням валютного курсу. Згідно з Маастрихтською угодою (1991-1993 pp.) був перейменований у Європейський валютний інститут (ЄВІ) з 1994 р. На нього було покладено завдання розробки правил і процедур, ухвалення яких було потрібно у зв'язку з очікуваним введенням єдиної валюти. Починаючи з 1 січня 1999 року, під час введення євро на основі ЄВІ був створений Європейський центральний банк, який на сьогодні є наднаціональним центральним банком країн Європейського валютного союзу.

22.6. Чорноморський банк торгівлі та розвитку

Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР - Black Sea Trade and Development Bank) був заснований у 1998 році на підставі відповідної Угоди між країнами-членами Чорноморського економічного союзу, підписаної в м. Тбілісі ЗО червня 1994 року.

Співзасновниками банку стали 11 країн: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна. Найбільшими акціонерами Банку є Греція, Росія і Туреччина, частка яких у статутному капіталі становить по 16,5 %, а також Болгарія, Румунія та Україна (по 13,5 %). Частка інших країн становить по 2 %. Початковий статутний капітал Банку, який становить 1,2 млрд дол. США, планується збільшити на 300 млн дол. США і довести його до 1,5 млрд дол. США.

Наприкінці 1997 року Україна здійснила всі внутрішньодержавні процедури, необхідні для вступу до ЧБТР, та перерахувала свій внесок до початкового статутного капіталу Банку у розмірі 18,15 млн дол. США.

Згідно з установчими документами ця потужна міжнародна фінансова установа покликана, перш за все, забезпечити фінансову підтримку пріоритетних проектів у Чорноморському регіоні, насамперед у транспортній, телекомунікаційній, енергетичній галузях, а також у сфері захисту Чорного моря і довкілля, розвитку підприємницьких зв'язків між країнами-членами тощо.

Формально Банк розпочав свою роботу з 1 червня 1999р., хоча урочиста церемонія його відкриття відбулася 21 червня 1999 р. у м. Салоніки (Греція), де сьогодні розташований центральний Офіс ЧБ TP.

Керівними органами банку є Рада керуючих та Рада директорів. Рада керуючих (по 1 представнику від кожної країни) на своїх засіданнях визначає головні напрями діяльності Банку, призначає президента Банку та розглядає і затверджує основні результати фінансової діяльності цієї установи. Рада директорів, до якої також входять по 1 представнику від кожної країни, здійснює нагляд над проведенням Банком операцій відповідно до Статуту Банку.

ЧБТР здійснює свою діяльність на основі загальноприйнятої практики великих міжнародних банківських інститутів, зокрема стосовно фінансування проектів та надання кредитів. Необхідно зазначити, що першим проектом, який був профінансований ЧБТР, став проект реконструкції газопроводу, що проходить територією України і яким постачається російський газ на Балкани та до Туреччини. З цією метою у 2000 році ЧБТР було виділено кредит у сумі 12 млн дол. США для проведення реконструкції газокомпресорної станції в селищі Тарутіно*** (Україна).

Одним з прикладів фінансування проектів є те, що 10 серпня 2000 року між ЧБТР та Avin International S. А. (Греція) було підписано угоду про надання позички на суму 10 млн дол. США з метою побудови судна для перевезення нафти та нафтопродуктів. Замовником виступає зазначена компанія Avin International S. А. (входить до складу Vardinoyannis Group - однієї з найбільших грецьких корпорацій, сфера інтересів якої сягає від видобутку й переробки нафти та перевезення вантажів до банківської діяльності, операцій з нерухомістю, засобів масової інформації, готельного бізнесу та спорту). Виконавцем замовлення виступає Чорноморська суднобудівна верф (м. Миколаїв).

Уже на прикладі цих проектів видно, що Україна є активним партнером Банку. Подальше співробітництво нашої держави з ЧБТР є взаємовигідним і повинне сприяти залученню коштів в українську економіку через механізм банківського фінансування пріоритетних проектів у нашій державі.

Таким чином, останніми роками помітними стали зусилля регіональних банків розвитку, які почали надавати серйозну конкуренцію групі Всесвітнього банку.

Завдання і запитання для самоконтролю

1. З якою метою і в якому році був створений Азіатський банк розвитку?

2. Які функції та організаційна структура Азіатського банку розвитку?

3. Коли був заснований Міжамериканський банк розвитку?

4. Які функції та елементи в організаційній структурі Міжамериканського банку розвитку можна виділити?

5. З чого складаються фінансові ресурси МАБР і які він пропонує операції?

6. Назвіть функції та організаційну структуру Ісламського банку розвитку.

7. Які організації входять до складу групи Африканського банку розвитку?

8. Опишіть цілі й напрями діяльності Африканського банку розвитку.

9. Які є кредитні організації в рамках Європейського союзу, крім ЄБРР?

10. У якому році і з якою метою був заснований Чорноморський банк торгівлі і розвитку?

11. Які країни входять до складу ЧБТР і коли він почав свою практичну діяльність?

12. Опишіть організаційну структуру та основні напрями діяльності ЧБТР.

13. Чи становлять конкуренцію регіональні кредитні організації міжнародним? Обґрунтуйте свою відповідь.

Довідково: ще 40 млн дол. США для фінансування цього проекту виділив ЄБРР. Загальна вартість першої черги реконструкції становить 78 млн дол. США. Друга реконструкція газопроводу дозволить збільшити його пропускну здатність ще на 17 млрд куб. м газу на рік. 6 млн дол. США для реалізації цього проекту знову планується отримати у вигляді кредиту ЧБТР. ЄБРР уже виділив з цією метою кредит у розмірі 51 млн дол. США.

Розділ 23. Міжнародні клуби кредиторів

23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів

23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів

У світі функціонують дві важливі організації, які займаються реструктуризацією зовнішніх боргів країн-боржників - це Паризький і Лондонський клуб кредиторів.

Паризький клуб - неформальне об'єднання урядів країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія і Японія. Об'єднання було створене в 1956 році з метою реструктуризації заборгованості країн, що розвиваються. Членство в Паризькому клубі припускає постійний обмін інформацією між кредиторами про заборгованість і хід її погашення. Усі угоди країн-боржників з Паризьким клубом містять статтю, що зобов'язує їх не надавати третім країнам вигідніших умов погашення боргу перед ними, ніж умови, надані членам клубу. Найбільш бідним країнам списується до 80 % їх зовнішнього боргу офіційним кредиторам. Прийнята клубом практика обмежує також суму компромісу країною-кредитором активів на вторинному ринку боргів межею в 20 млн доларів, або 10 % від загальної суми вимог до даної країни-кредитора (залежно від того, що більше). Паризький клуб функціонує у тісній співпраці з МВФ. Якщо яка-небудь держава-боржник, що зазнає економічні труднощі (наприклад, по частині балансу платежу), починає здійснювати програму оздоровлення під егідою МВФ, Паризький клуб спільно з урядом даної країни виробляє угоду про реструктуризацію ЇЇ зовнішнього державного боргу. У результаті з'являється можливість зменшити пасивне сальдо платіжного балансу, не скорочуючи при цьому обсяг імпорту товарів і капіталів.

У межах Паризького клубу країни, що зазнають труднощі у виплаті боргів іншим державам і приватним установам, проводять переговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків платежів. Мабуть, сама назва "Паризький клуб" не зовсім точна, хоча це - неформальне об'єднання, а не офіційна міжнародна організація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а головне - немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.

Паризький клуб не дуже відомий широкій публіці, що частково пов'язане з політикою конфіденційності, що проводиться ним: кредитори прагнуть не розкривати інформацію, що стосується їх оцінки економічного і фінансового стану того або іншого боржника та масштабів пільг, що надаються по погашенню боргів. Рішення про те, чи повинна така інформація надаватися третім сторонам і в якому обсязі, приймається самим боржником. Проте за більше ніж 50 років свого існування клуб став однією з головних дійових осіб у проведенні міжнародної стратегії у галузі кредитування і забезпечення погашення заборгованостей. Вказана стратегія нерідко коректується, але в її основі, як і раніше, лежать два принципи: проведення внутрішніх реформ і структурної перебудови з наданням зовнішньої фінансової допомоги у формі нових позичок або пільгових умов погашення колишніх боргів.

У 1956 році, як тільки клуб був організований, перші переговори з офіційними кредиторами в Парижі провів уряд Аргентини з метою вироблення взаємоприйнятних для перегляду графіків платежів з гарантування державою експортних кредитів. У наступні півтора десятиліття з проханнями про перегляд графіків платежів у клуб зверталися Бразилія, Чилі і Туреччина. Найбільша активність припадає на останні двадцять років, коли близько 100 країн уклали більше двохсот угод про реструктурування боргів на суму більше 350 млрд дол. Свій внесок роблять також і комерційні банки, значно скорочуючи зобов'язання боржників по погашенню не гарантованих державою кредитів.

Особливість структурної організації Паризького клубу полягає в тому, що він являє собою збори представників суверенних держав-кредиторів під головуванням високопоставленого чиновника державного Казначейства Франції. Створений не як орган, що постійно діє, а для вирішення конкретних проблем погашення кредитів окремим боржникам клуб керується рядом принципів, наприклад, принципом консенсусу. Деякі з них періодично переглядаються.

Оскільки Паризький клуб не має фіксованого членства, в переговорному процесі у межах клубу може брати участь будь-яка держава-кредитор, що є утримувачем зобов'язань за боргами, за якими необхідний перегляд умов погашення. Велику частину позичок і кредитів країн, що розвиваються, а також держав Центральної і Східної Європи отримують від країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), тому останні майже завжди беруть участь у таких переговорах. Серед інших традиційних учасників переговорів у Паризькому клубі потрібно назвати МВФ, Світовий банк, Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) і, звичайно, саму країну-боржника, що звертається з проханням про перегляд заборгованості. Ряд великих боржників, наприклад Росія і Бразилія, самі надають значні кредити іншим країнам, а їх боржники також звертаються у Паризький клуб. Таким кредиторам вигідно вирішувати питання вже на багатосторонній основі.

Багатосторонній підхід є найбільш ефективним і полегшує роботу в адміністративно-організаційному плані, оскільки боржник має можливість вести переговори з усіма кредиторами одночасно, а не з кожним окремо. Крім того, кредитори надають велике значення принципу рівності або рівномірного розподілу тягаря неоплачених заборгованостей. Вони хочуть бути впевненими в тому, що отримані від них пільги відносно умов погашення боргу не будуть використані для обслуговування боргових зобов'язань іншими кредиторами.

Лондонський клуб - це форум для перегляду термінів погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду-кредитора). Оскільки такі переговори між суверенними боржниками і комерційними кредиторами часто проходять у Лондоні, цей клуб отримав назву "Лондонського клубу". Даний "клуб" є неофіційним органом, що включає комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни "третього світу".

Основна специфіка їх діяльності полягає у завуальованій діяльності, оскільки і клуби, і країни-боржники намагаються не афішувати свої труднощі у фінансовій сфері, пов'язані з виплатою боргових зобов'язань.

23.2. Принципи діяльності Паризького клубу

У своїй роботі Паризький клуб керується трьома основними принципами:

1) наявність безпосередньої загрози припинення платежів;

2) обумовленість реструктуризації боргу зобов'язанням боржника проводити певну економічну політику;

3) рівномірний розподіл тягаря неоплачених боргів серед кредиторів.

Перші два принципи - це умови, які країна-боржник зобов'язана виконати, перш ніж питання про перегляд старих умов погашення кредиту може бути розглянуте Паризьким клубом. Третій принцип відноситься до позиції кредиторів і не є обов'язковим: він свідчить, що в розподілі між собою тягаря проблем, пов'язаних з переглядом умов погашення кредитів, кредитори повинні діяти спільно і координувати свої дії й вимоги.

1. Наявність безпосередньої загрози припинення платежів щодо погашення заборгованості.

Для того щоб умови погашення кредиту могли бути переглянуті, боржникові слід довести, що без цього він не в змозі виконати свої зобов'язання щодо виплати зовнішнього боргу. Як правило, наявність заборгованостей великих розмірів за платежами у погашення зовнішніх кредитів є для Паризького клубу достатнім доказом того, що ці платежі незабаром будуть припинені. Крім того, Паризький клуб може проаналізувати ступінь серйозності проблем даної країни за допомогою прогнозу МВФ про стан платіжного балансу країни на майбутній рік.

Такі договірні зобов'язання по платежах, як правило, відносяться до кредитів або особливих фінансових умов, наданих або безпосередньо уряду країни-боржника, або його уповноваженим установам і відомствам (борг державного сектору), або приватним юридичним особам, якщо вони помістили суму в місцевій валюті, рівну сумі заборгованості, у вітчизняний комерційний банк або центральний банк даної країни, і переказ коштів іноземному кредиторові в конвертованій валюті не був здійснений через брак іноземної валюти (борг приватного сектору).

Нездатність приватного боржника привернути достатні засоби в національній валюті для придбання необхідної суми в іноземній валюті (щоб потім виплатити борг іноземному кредиторові) не вважається наявністю безпосередньої загрози припинення виплат з погашення заборгованості. Така ситуація є реалізацією комерційних ризиків і не несе ніякої відповідальності з боку держави.

2. Умови погашення для боржників.

Пом'якшення умов погашення заборгованості шляхом відстрочення платежів направлене на те, щоб боржникові відновити кредитоспроможність через здійснення багатосторонніх реформ і перетворень. Тому держави-кредитори йдуть на перегляд графіків погашення заборгованостей лише за умови ухвалення країна-ми-боржниками програм макроекономічних перетворень, що фінансуються за допомогою додаткових позичок від МВФ. Даному факту держави-кредитори надають великого значення.