Файл: Лекції Банківська система.doc

Інша примітна риса KfW і DtA - чітке розмежування сфер діяльності. Німецький компенсаційний банк із часу появи підтримував та сприяв створенню у ФРН малих і середніх підприємств, а також надавав кошти на поточне фінансування підпри-ємств-початківців (віком до восьми років). На відміну від нього, програми Кредитної установи для відбудови насамперед орієнтовані на фінансування інвестицій малих і середніх підприємств. Чимала частка програм KfW була спрямована на фінансування інвестицій німецьких підприємств за кордоном, фінансування експорту, надання технічної допомоги країнам із перехідною економікою та країнам, які розвиваються. У державах Центральної та Східної Європи, також і в Україні, Кредитна установа для відбудови реалізувала багато проектів, що були покликані прискорити перехід на засади ринкової економіки.

Підтримуючи молі і середні підприємства Німеччини, банки сприяння розвитку докладають значних зусиль для вирішення проблем, на які наштовхуються у процесі своєї діяльності не лише МСП, а й комерційні банки, що безпосередньо реалізують програми їх фінансування.

Завдання і запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні завдання Рейхсбанку як "попередника" Німецького федерального банку.

2. Назвіть основні роки становлення провідних банків Німеччини в історичному ракурсі.

3. Опишіть організаційну структуру Німецького федерального банку.

4. Назвіть складові органів управління.

5. Які основні завдання Ради директорів і хто до її складу входить?

6. Яке основне призначення центральних банків земель?

7. Опишіть організаційну структуру центральних банків земель.

8. Які основні функції та завдання Німецького федерального банку?

9. Крім Федерального банку, яке відомство здійснює управління кредитними установами та контролює їх діяльність?

10. Назвіть призначення Федерального відомства з нагляду і в якому році воно було створено?

11. Які основні положення Закону "Про кредитну справу" безпосередньо регулюють діяльність кредитної системи Німеччини?

12. Які види комерційних банків сьогодні функціонують у Німеччині?

13. Схематично відобразіть різноманітність комерційних банків Німеччини.

14. Назвіть основну ознаку приватних комерційних банків і які з них найбільші?

15. Які установи входять до складу найбільших банківських холдингів?

16. Опишіть особливості діяльності регіональних банків.

17. Які банки відносять до приватних банкірів і до публічно-правових кредитних установ?

18. Що таке жиросистема і які складові елементи до неї входять?

19. Назвіть призначення кооперативних і спеціалізованих банків.

20. Чому банківській сектор сприяє розвитку малих і середніх підприємств?

21. Які банки в Німеччині є найбільшими?

22. Чи відповідають німецькі банки правилам "Базель II"? Поясніть відповідь.

23. Назвіть найбільші банки сприяння розвитку в Німеччині.

24. Які основні банківські продукти і послуги пропонують німецькі комерційні банки? Дайте їх коротку характеристику.

Розділ 8. Банківська система Японії

8.1. Історичні передумови розвитку банківської системи

Особливістю банківської системи Японії, на відміну від розвитку банківських систем інших країн з ринковою економікою, є те, що вона була історично одним із основних інструментів формування сучасної структури економіки. Історія розвитку банківської системи Японії сягає багатьох століть. Так, виникнення перших банків у Японії відносять до XVII століття. Це було зумовлено необхідністю обслуговування банківським капіталом торгівлі, яка розвивалася на той час, промисловості та сільського господарства.

У 1617 році в м. Осака вперше були випущені паперові гроші, забезпечені сріблом, і утворена Асоціація банкірів, що гарантувала забезпеченість банкнот. До середини XIX століття зросла відкритість економіки Японії. В епоху Мейдзі (1868-1912) відбувався бурхливий розвиток банківської системи при активному впливі держави. У цей період були організовані найбільші банківські інститути, які спеціалізувалися на декількох видах позичок.

Перші банки у сучасному розумінні з'явилися після 1872 року як приватні "національні банки". Як комерційні вони мали філії по всій країні і мали право емісії банкнот. "Національні банки" інтенсивно випускали неконвертовані банкноти і тим самим сприяли розвитку інфляції, що було основною перешкодою для економічного розвитку. У цих умовах усе гостріше поставала необхідність створення центрального банку Японії.

Коли японський уряд, за прикладом США, приступив до формування системи державних банків, що володіли правом грошової емісії, першим таким кредитним інститутом став банк "Перший державний" (пізніше - "Перший промисловий"). У 1874році була створена система поштово-ощадних установ (які зіграли в економіці країни дуже важливу роль), з яких у 1880 році почали створюватися ощадні банки. У 1877 році приватним капіталом була створена перша банківська асоціація, у 1879році в місті Осака з'явився кліринговий будинок для спрощення міжбанківських розрахунків, а в 1878 році відкрилися дві фондові біржі.

Однак у Японії бізнес був в основному зосереджений у замкнених структурах дзайбацу (фінансово-промислових групах). З цієї причини пряме фінансування (через випуск цінних паперів) у країні так і не одержало широкого розвитку. До останнього часу в Японії переважало непряме фінансування (через банки).

У1880 р. був створений Йокогамський банк золота і срібла. У1882 р. почав діяти Банк Японії. Інші державні банки були перепрофільовані в звичайні (комерційні) кредитні інститути, які почали діяти паралельно з приватними банками, які також розпочали створюватися (комерційними й ощадними, що утворилися з торгово-лихварських контор). Подібні приватні структури були "легалізовані" Законом "Про банки" від 1890 року. Усі ці банки займалися звичайною комерційною діяльністю, залученням вільних грошових ресурсів, видачею кредитів і розрахунками між підприємствами.

Однак профінансувати модернізацію й індустріалізацію країни в повному обсязі у силу свого комерційного характеру і за рахунок невеликого обсягу грошових ресурсів, що знаходилися в їхньому розпорядженні, ці звичайні банки були не в змозі. До рішення даного завдання втрутилася держава, створивши напівурядові кредитні інститути, такі, як Валютний банк Йокогами (для фінансування зовнішньої торгівлі, пізніше - Банк Токіо), Японський промисловий банк (для фінансування довгострокових проектів) тощо. У 1900 році був прийнятий Закон Про промислові кооперативи, що поклало початок створенню спеціалізованих інститутів з підтримки малого бізнесу, таких, як Центральний банк промислових кооперативів (пізніше - Центральний банк сільського і лісового господарства). Найбільшої розвиненості банківська система Японії досягла в 1901 році, коли в країні нараховувалося 1 867 звичайних банків.

Серед інших важливих нововведень необхідно зазначити, що в 1915 році існуючі з стародавніх часів специфічні японські кооперативи мудзін, які фінансували підприємницьку діяльність, одержали офіційний статус банків взаємного фінансування малого бізнесу. У 1917 році були створені перші структури житлового кредитування.

Після Першої світової війни виник ринок онкольних позик (право на одержання кредиту на визначених умовах практикується для врегулювання короткострокових розрахунків між банками). Під час кризи 1927року почався процес руйнування малопотужних банків. У1927 році був прийнятий новий Закон "Про банки", у якому був уперше обговорений обов'язковий для банків мінімум капіталізації. Тим самим закон спонукав банки до злиття та укрупнення. У результаті цих процесів до початку Другої світової війни у країні нараховувалося лише 64 звичайних і 4 ощадних кредитних інститути. У ході самої війни були зроблені два важливих кроки на шляху універсалізації і консолідації банківського бізнесу - звичайні банки отримали права ощадних, а міжбанківські розрахунки стали здійснюватися через Банк Японії.

Для фінансування будівництва нових промислових підприємств у 1990 р. був організований Промисловий банк, а для фінансування сільського господарства - Банк довгострокового кредиту і Сільськогосподарський кооперативний банк. Одночасно йшло формування мережі комерційних банків. Був прийнятий Закон "Про банки". Особливість розвитку банківської системи Японії в ХГХ ст. полягала в тому, що вона не була основою розвитку індустріалізації країни (як було, наприклад, у Великобританії), а була тільки доповненням до неї.

Після закінчення Другої світової війни в умовах низької кон'юнктури і великого бюджетного дефіциту в Японії почалася гіперінфляція. Були вжиті надзвичайні заходи в сфері грошового обігу: блоковані заощадження населення і банківські цінні папери. У сфері кредитування позички в інші галузі, крім виробництва, яке стало пріоритетним напрямом, цілеспрямовано обмежувалися.

Після Другої світової війни основи банківського законодавства Японії не переглядалися. Однак був початий ряд практичних кроків з реформування кредитних інститутів. У післявоєнний період був узятий курс на створення невеликої кількості банків, які б діяли на території усієї країни, а також на утворення місцевих банків за принципом: один регіон - один банк. Створення таких банків дало змогу здійснювати фінансування на рівні всієї країни і регіонів. Для запобігання безробіттю, підтримки діяльності середніх і дрібних підприємств були створені кредитні кооперативи та довірчі фонди. У міру пожвавлення національної економіки, а також для стимулювання експорту стали створюватися приватні фінансові заклади для надання кредитів на тривалий термін і спеціалізовані кредитні банки. На відміну від деяких розвинених країн, наприклад Франції, у Японії в післявоєнний період основні фінансові важелі залишилися в руках приватних банків. Однак ступінь державного контролю за їхньою діяльністю залишався високим.

Так, у зв'язку з закінченням війни і втратою колоній були закриті спеціальні військові фінансові інститути і колоніальні банки. У 1945 році банківські асоціації були об'єднані у Федерацію, а з 1947 року стали проводитися загальнонаціональні банківські з'їзди. У 1948 році Закон "Про біржі і цінні папери" заборонив банкам операції з цінними паперами, крім операцій з облігаціями і дебентурами (папери з фіксованим відсотком). Проте, асоціаціям вдалося зберегти контроль над спеціалізованими компаніями, у веденні яких виявилися угоди з акціями і паперами комерційного характеру.

У 1949 році була створена рада директорів Банку Японії, що підсилило незалежність центральної банківської установи країни. Тоді ж була сформована мережа урядових фінансових корпорацій (малого бізнесу, сільського господарства, розвитку окремих регіонів, медичних установ тощо). У 1950 році всі спеціалізовані банки були перетворені в звичайні (комерційні). У першій половині п'ятидесятих років мудзін були перетворені в банки взаємного кредитування, кредитні кооперативи - у кредитні асоціації, створені нові системи банків довгострокового кредитування і трастових банків. У 1954 році, відповідно до Закону "Про валютну банківську діяльність", були розширені можливості банків у сфері фінансування зовнішньоекономічної діяльності.

Поряд із приватними банками була відтворена розгалужена мережа урядових інститутів. Для кредитування зовнішньої торгівлі в 1950 р. був заснований Експортний банк, головною функцією якого на цьому етапі було кредитування експорту продукції японського судно- і машинобудування. Капітал банку належить державі, а контроль за його діяльністю здійснює Міністерство фінансів. У 1951 р. був заснований Японський банк розвитку з передачею йому коштів і функцій Банку фінансування відновлення й Еквівалентного фонду, що діяв з 1949 р. для зарахування доходів від реалізації товарів, що надійшли у вигляді допомоги від США. Діяльність банку, у той час, була зосереджена на пільговому (на терміни менше 1 року) кредитуванні галузей економіки, у видачі кредитів якого не були зацікавлені приватні банки.

Таким чином, у Японії утворилася банківська система, яка структурно не змінилася до сьогодні, основою якої є "міські" банки, тобто великі звичайні (комерційні) фінансові інститути. Вплив таких кредитних установ поширюється на всю країну, а в сферу їхнього обслуговування входять великі підприємства, як правило, однієї з банком фінансово-промислової групи. Важливе значення також мають регіональні (префектурні) банки. Діяльність цих банків географічно охоплює визначений економічний район - одну або кілька сусідніх префектур і розташовані там підприємства. Більшість регіональних кредитних установ мають власні представництва в двох економічних центрах країни - Токіо й Осака. Ряд японських банків має спеціальну ліцензію на угоди з валютою і фінансування зовнішньої торгівлі. Іноземні банки і їхні філії, одержавши ліцензію, функціонують у країні як звичайні (комерційні) японські банки. У сферу їхнього обслуговування, в основному, входять підприємства з іноземним капіталом або підприємства, що мають тісні зв'язки з закордонною економікою.

Крім згаданих вище універсальних банків, тобто тих, які здійснюють усі основні види класичних банківських операцій, у Японії існують спеціалізовані комерційні банки. Так, наприклад, банки довгострокового кредиту, як випливає з назви, призначені для довгострокового кредитування підприємств із фондів, зібраних через випуск дебентур. Трастові банки, відповідно до закону, можуть діяти, як звичайні, але до них проводиться політика адміністративного "стримування" для того, щоб дотримувалося визначене співвідношення звичайних і трастових рахунків. За своїми функціями трастові банки поділяються на ті, що виконують функції довгострокового фінансування, і ті, що займаються фінансовим управлінням.

Крім цього, в Японії існують кредитні установи малого бізнесу: загальні (взаємні) банки, кредитні асоціації і кредитні кооперативи. Центральним елементом системи кредитування малого бізнесу є напівурядові банки, такі як, наприклад, "Центральний кооперативний банк для сільського і лісового господарства". Вони акумулюють надлишкові засоби кооперативів і випускають дебентури для нагромадження фондів.

На ринку фінансових послуг, крім банків, діють також страхові компанії, компанії цінних паперів, житлового кредитування, але вони відокремлені від банків. Функції ощадних установ виконує пошта. Існують державні банки і фінансові корпорації] джерелом фондів яких є запозичення в уряду, які перепозичаються приватному сектору відповідно до закону.

Усі японські банки входять у банківські асоціації, створені за географічним принципом у всіх префектурах і великих містах країни. До їх завдання входить сприяння розвиткові банківського бізнесу, а також фінансовому й економічному процвітанню регіонів. Усі ці регіональні асоціації є членами Федерації банківських асоціацій Японії. Токійська банківська асоціація в особі її секретаріату веде справи Федерації банківських асоціацій. Крім того, свої загальнонаціональні асоціації мають регіональні банки і трастові установи. Існує також рада фінансових асоціацій, у засіданні якої беруть участь представники урядових відомств.