Файл: Лекції Банківська система.doc

У боржників, що зазнають фінансові труднощі, часто накопичуються великі суми неплатежів з погашення заборгованості не тільки перед офіційними і приватними кредиторами, але й перед МВФ. Статут МВФ забороняє надавати таким країнам нові кредити й позики і, отже, укладати з ними відповідні додаткові домовленості. А це, у свою чергу, позбавляє країн-кредиторів Паризького клубу можливості врегулювати фінансові відносини з такими країнами.

Щоб вирватися з цього "зачарованого кола", Паризький клуб розробив спеціальну стратегію, за якою країна-боржник повинна здійснювати програму макроекономічних перетворень відповідно до вимог, які пред'являються до одержувачів додаткових позичок від МВФ. Під час успішного впровадження такої програми країна поступово завойовує право на отримання фінансової допомоги фонду. 1 тоді ці права використовуються для погашення наявних заборгованостей. До моменту завершення вказаної програми країна-боржник повинна повністю розрахуватися з боргами і придбати право на отримання кредитів від МВФ у звичайному порядку.

Обумовленість кредитів зобов'язанням боржників проводити певну економічну політику не є жорстким юридичним процесом. Визначення цього принципу відсутнє навіть у Договорах про Міжнародний валютний фонд і про Світовий банк.

План перетворень МВФ, який висловлюється в листі-зобов'язанні країни-позичальника, включає, як правило, такі вимоги:

- обмеження зростання грошової маси;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- контроль над наданням кредитів, удосконалення політики обмінного курсу національної валюти (йдеться про усунення штучного завищення курсу шляхом девальвації);

- усунення контролю над цінами, вдосконалення торгового

балансу;

- обмеження втручання держави в економіку.

Проте практично програми перетворень МВФ пов'язані зі скороченням витрат на соціальні потреби (освіта, охорона здоров'я тощо) і відміною державних дотацій на виробництво продуктів харчування, а також інших товарів і послуг першої необхідності.

Бувають винятки: якщо країна-боржник не є членом МВФ. вона обговорює необхідні перетворення безпосередньо з кредиторами. Як правило, країни-кредитори направляють у цю країну групу експертів для оцінки реального економічного стану. Такі групи були направлені в 1994 році до Польщі і Мозамбіку до того, як ці держави вступили у МВФ. Такий підхід був застосований і відносно Куби, але ця країна так і не стала членом МВФ. Крім того, кредитори стверджують, що країни-боржники неохоче йдуть на такі умови, адже на відміну від МВФ Паризький клуб не в змозі надати нові кредити як стимул до проведення економічних реформ.

3. Рівномірний розподіл тягаря непогашених боргових зобов'язань серед кредиторів.

Дане правило називають ще принципом рівних умов. Воно забезпечує рівномірний розподіл серед кредиторів тягаря проблем, пов'язаних з переглядом умов погашення боргових зобов'язань. З метою спрощення цієї роботи кредитори Паризького клубу, як правило, домовляються про те, що для всіх кредитів, наданих даній країні до певного терміну, буде встановлений однаковий пільговий період, а також термін погашення.

Вказаний принцип розповсюджується і на кредиторів, що не беруть участі у переговорах у межах Паризького клубу. Офіційні кредитори не хочуть, щоб компроміси, що надаються Паризьким клубом, використовувалися боржниками для покриття боргових зобов'язань перед іншими категоріями кредиторів. Тому в протоколі про перегляд умов погашення заборгованостей міститься вимога в адресу країни-боржника про необхідність добиватися аналогічних поступок за умовами погашення зовнішніх заборгованостей і від інших кредиторів.

Переговори в Паризькому клубі не вимагають великих витрат. Як правило, переговори в ньому завершуються протягом одного дня, але іноді бувають тривалішими. Найкоротші за всю історію клубу переговори були у жовтні 1983 p., коли для досягнення домовленостей з делегацією Малаві була потрібна всього одна година. Трапляється, що переговори займають досить багато часу, а іноді - заходять у безвихідь.

23.3. Умови реструктуризації боргу

Реструктуризація боргу - це одна з форм реорганізації умов боргу, під час якої боржники і кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту і за відсотками, термін яких повинен наступити в певний період часу, а також про новий графік таких платежів. Останнім часом реструктуризація зовнішнього боргу стала достатньо популярною практикою. У Паризькому клубі реструктуруються борги урядів і гарантовані ними борги, а в Лондонському - заборгованості перед комерційними банками. У межах Паризького клубу реструктуризація заборгованості застосовується переважно щодо бідних країн, хоча не завжди.

Відносно різних країн державами-кредиторами застосовуються різні методи. У результаті цих підходів сьогодні чітко окреслилися три категорії країн-боржників:

1. Бідні країни: Торонтські, Лондонські умови, умови Трінідаду, Неапольські, Ліонські умови, Ініціатива НГРС.

2. Бідні з країн із середнім рівнем доходу: умови Х'юстона.

3. Багаті з країн із середнім рівнем доходу: стандартні умови Паризького клубу.

Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах через політичні та інші мотиви.

1. Торонтські умови були прийняті у 1988 році.

Дані умови можуть застосовуватися лише відносно країн з доходом на душу населення не вище встановленого Всесвітнім банком рівня, який дає право на отримання кредитів від Міжнародної асоціації розвитку (на сьогодні - 785 доларів на рік).

Кредиторам пропонуються такі варіанти умов, які вони можуть надавати боржникам:

Варіант А (зменшення суми боргу):

- списати третину боргу;

- відносно решти частини боргу переглянути умови погашення за ринковими процентними ставками;

- термін погашення - 14 років, включаючи пільговий період у 8 років.

Варіант В (довгострокові борги):

- відсотки нараховуються за ринковими ставками;

- термін погашення 25 років, включаючи пільговий період у 14 років.

Варіант С (зменшення платежів щодо обслуговування боргу):

- надання пільгових процентних ставок (вибрати одну з двох величин: 3,5 % на рік або половина ринкової ставки);

- термін погашення 14 років, включаючи пільговий період у 8 років.

Країни, що отримали відстрочення щодо погашення боргів відповідно до Торонтських умов: Республіка Малі, Центрально-Африканська Республіка, Мадагаскар, Нігерія, Танзанія та ін. У період 1988-1990 pp. Паризьким клубом було розглянуто 26 угод щодо перегляду боргів на основі Торонтських умов на загальну суму 5,8 млрд дол. США.

Торонтські умови призначені не для всіх країн-боржників. Вони застосовуються лише відносно дуже важких обставин по обслуговуванню боргів і надаються країнам з низьким середнім доходом на душу населення і хронічними проблемами платіжного балансу на період здійснення ними глибокої структурної перебудови.

Умови Тринідаду і Лондонського клубу (суворіші Торонтські умови) прийняті в 1990-1997 pp. відносно найменш розвинених країн та інших бідних держав.

Умови Тринідаду:

1. Анулювання 2/3 боргу країн-боржників, що входять у відповідні категорії.

2. Гнучкий графік платежів відповідно до експортних можливостей країни-боржника:

- реструктуризація частини боргу, що залишилася, на 25 років;

- надання пільгового періоду в 5 років;

- капіталізація відсотків за перші 5 років;

3. Гнучкий графік платежів відповідно до експортних можливостей країни-боржника.

4. Відбір кандидатів на надання пільгових умов за критеріями, аналогічними Торонтським умовам.

Лондонські умови:

1. Анулювання 25 % боргу і реструктуризація суми, що залишилася, на 23 роки з 6-річним пільговим періодом та нарахуванням відсотків за ринковими ставками.

2. Реструктуризація боргу із застосуванням пільгових процентних ставок на 23 роки без пільгового періоду.

3. Реструктуризація боргу за ринковими процентними ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом.

4. Реструктуризація зобов'язань з обслуговування кредитів, наданих в порядку офіційного сприяння розвитку, на 30 років з 20-річним пільговим періодом.

За період 1991-1993 pp. були переглянуті борги 10 країн на загальну суму 4 млрд дол. США (Гвінея, Гондурас, Мавританія, Малі, Мозамбік, Сьєрра-Леоне).

Неапольські умови полягають у наступному:

1. 67-відсоткове списання за чистою приведеною вартістю або реструктуризація боргу з метою його скорочення на 67 % за ставками нижче ринкових (ВВП на душу населення менше 500 дол., або відношення "борг/експорт" більше 350 %).

2. 50-відсоткове списання (для інших категорій).

3. Капіталізація 50 % та їх виплата протягом 33 років із 8-річним пільговим періодом, решта частини - протягом 23 років з 6-річним пільговим періодом з прогресивною шкалою амортизації.

4. Реструктуризація на 40 років з 16-річним або 20-річним пільговим періодом, з відсотками за колишньою ставкою.

У 1995-1998 pp. більше 30 країнам з низьким рівнем доходу (зокрема, 20 африканським країнам на південь від Сахари) Паризький клуб скоротив заборгованість на умовах Неаполю, з них 7 країнам - на 67 %.

З 1997р. діють Ліонські умови, які пропонують 80-відсотко-ве зниження боргових зобов'язань, а також доведення співвідношення "зовнішній борг/експорт" до 200-250 % і "платежі/експорт" до 20-25 %.

Проект під назвою "Ініціатива НІРС" передбачає цілеспрямовані зусилля зі зниження тягаря боргу найбідніших країн, що розвиваються, за умови проведення в цих країнах протягом певного періоду реформ з фінансового оздоровлення, схвалених Світовим банком і МВФ.

2. Умови Х'юстона: для бідних держав з країн із середнім рівнем доходу.

Умови Х'юстона прийняті в 1990 році відносно бідних країн, у яких річний дохід на душу населення перевищує встановлений максимальний рівень (на сьогодні це 785 доларів), що дає право на реструктуризацію боргів на основі Торонтських умов.

Кредиторам пропонується такий варіант Х'юстонських умов, які вони можуть надавати боржникам:

- термін погашення комерційних кредитів збільшений до 15 років, пільговий термін - 8 років;

- термін погашення кредитів, наданих у межах програм офіційного сприяння розвитку, збільшений до 20 років, пільговий період - 10 років;

- положення про переклад боргу. Кредиторам надано право продавати або обмінювати боргові зобов'язання щодо погашення всієї суми кредитів, наданих у межах програм офіційного сприяння розвитку, або 10 % непогашеної суми кредитів (або зобов'язання щодо погашення комерційних кредитів на суму в 10 млн дол. США, якщо дана величина буде більше ніж згадані 10 відсотків).

Щоб стати на перегляд кредиту на основі умов Х'юстона щодо перегляду розміру боргу, країна повинна задовольняти два з трьох критеріїв.

Критерії для перегляду боргів:

1. Річний дохід на душу населення не повинен перевищувати встановлену Всесвітнім банком межу (1-235 доларів США).

2. Співвідношення суми боргу кредиторам Паризького клубу і суми боргу комерційним кредиторам повинно складати 1,5.

3. Встановлені показники масштабів заборгованості:

- сума боргу не менша 50 % обсягу ВВП;

- відношення суми боргу до вартості експорту не менше 275 %;

- коефіцієнт запланованого обслуговування боргу не менше 30 %. Деякі країни, що входять у вказану категорію, проводять реструктуризацію своїх боргів на основі умов Х'юстона, причому

першими були Польща та Єгипет. Інші вирішили провести обмінні операції з державними борговими зобов'язаннями, як цс допускається умовами Х'юстона. Так вчинили Конго, Сальвадор, Гондурас, Марокко і Нігерія. У період з 1990 по 1992 рік на основі умов Х'юстона вирішено 15 угод про перегляд боргів на загальну суму близько 18,4 млрд доларів США.

3. Стандартні умови Паризького клубу.

Стандартні (класичні) умови передбачають:

1. Реструктуризацію до 10 % боргу (у деяких випадках тільки основний борг).

2. Термін погашення 10 років з 5-річним пільговим періодом.

3. Ринкові ставки.

У своїй діяльності Лондонський і Паризький клуби кредиторів відіграють важливу роль у розвитку країн, які в певний момент свого існування зазнали фінансових труднощів. Інколи саме реструктуризація боргів стає єдиним можливим виходом з кризової ситуації (так званої "боргової ями"), після якого починається період стабілізації економіки і розвитку фінансової системи.

23.4. Відмінності Лондонської о і Паризького клубів

Розглянуті клуби кредиторів (Лондонський і Паризький) мають схожу основну мету діяльності - це реструктуризація боргів країн-боржників. Проте вони мають істотні відмінності.

Лондонський клуб займається реструктуризацією боргів комерційних структур, тоді як Паризький клуб переглядає борги офіційних кредиторів. Лондонський клуб не має постійного голови або секретаріату, і його процедури й організація мають більш вільний характер, ніж у Паризькому клубі. Тому правила, регулюючі проведення засідань Лондонського клубу, значно розрізняються залежно від країни. Така гнучкість підходу ускладнює завдання опису процедур Лондонського клубу.

За відсутності формальних меж перегляду термінів погашення боргу в Лондонському клубі комерційні банки, що несуть максимальні ризики відносно країни, що домагається реструктуризації своєї заборгованості, утворюють керівний комітет під назвою "Банківський консультативний комітет" (далі - БКК) для вирішення інтересів комерційних банків, що надають позички тій або іншій країні. Хоча в реструктуризації боргу Лондонським клубом можуть брати участь сотні банків, до складу даного керівного комітету входить не більше 15 банків. Угода, досягнута між країною-боржником і керівним комітетом, повинна отримати підтримку банків, на які припадає 90-95 % непогашених зобов'язань боржника, і лише після цього дана угода може бути офіційно підписаною. Таким чином, реструктуризація боргу в Лондонському клубі може стати тривалою і дорогою процедурою для країни-боржника. І навпаки, переговори в Паризькому клубі проводяться швидше і майже без витрат для країни-боржника.

Як правило, Лондонський клуб не переглядає процентні платежі, тоді як Паризький клуб переглядає виплату як основної суми боргу, так і відсотків. Замість цього комерційні банки надають країні нову позичку як частину пакета заходів щодо реструктуризації. Частки окремих банків у такій позиції, звичайно, засновані на величині їхніх ризиків у країні-боржнику. Проте останніми роками банки виявляють усе більше небажання надавати додаткові засоби основній частини боржників. У нинішніх угодах про перегляд боргу міститься набір альтернативних фінансових можливостей, який включає інструменти скорочення боргу. Лондонський клуб, на відміну від Паризького, може переглянути терміни погашення боргу, не вимагаючи від країни-боржника висновку з МВФ, угоди про резервні кредити. Паризький клуб зазвичай не погоджується на періоди консолідації, тривалістю більш ніж один рік, а Лондонський клуб вважає за краще, щоб вони становили більше двох-трьох років. Проте Паризький клуб поступово збільшив тривалість своїх періодів консолідації, тоді як Лондонський клуб не проявляє гнучкості в цьому питанні.