Файл: Лекції Банківська система.doc

У 1968 році сітка установ Державного банку включала в себе 4 115 філіалів і відділень та 76 548 ощадних кас, що охоплювали всі населені пункти. Державний банк виконував, крім класичних функцій центрального банку, і деякі функції сучасних комерційних банків, а саме здійснював короткострокове кредитування народногосподарського комплексу (крім будівельного сектору). Крім того, надавалися довгострокові кредити на фінансування сільськогосподарських організацій. Необхідно зазначити пріоритетність саме короткострокового кредитування, оскільки на нього припадало у 1969 році 90 % від усіх кредитних операцій, і тільки 10 % - на довгострокове. Це обумовлювалося відсутністю конкуренції у банківській системі і жорстким державним регулюванням господарських операцій між усіма учасниками економіки.

Через багаточисленну сітку ощадних кас Державний банк проводив прийом і зберігання трудових збережень населення у формі різноманітних вкладів (на які нараховувалися незначні відсотки або розігрувалися виграші). Політика стимулювання заощаджень проводилася настільки активно й ефективно, що загальна сума вкладів населення в 1969 році зросла, порівняно з 1950 роком, у 17,5 раза, а середній розмір вкладу досяг 473 рублі (це при тому, що середня заробітна плата на той час ледве досягала 100 рублів) і збільшився в 3,5 раза. Тобто це є яскравим прикладом високої централізації і концентрації грошових ресурсів в одному державному банку. Об'єднання емісійних функцій та функцій щодо розрахунково-касового обслуговування клієнтів перетворило Держбанк в орган державного управління і контролю. Кредитні відносини носили формальний характер, оскільки Держбанк володів фактично повною монополією на кредитні ресурси.

Другою ланкою банківської системи СРСР був Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень - Будівельний банк. Він акумулював спеціально виділені господарськими організаціями і будівельними компаніями кошти для виконання державного плану капітального будівництва. Мережа Будбанку в 1968 році мала 457 контори і відділення та 517 пунктів при установах державного банку, що географічно охоплювали всі міста, де проводилося капітальне будівництво.

Третім основним державним банком банківської системи був Банк зовнішньої торгівлі СРСР (Зовнішторгбанк). Він здійснював кредитування зовнішньої торгівлі СРСР, валютні операції, розрахунки з експорту та імпорту товарів і наданню послуг. За роки радянської влади було відкрито декілька банків за кордоном, але вони існували короткий період часу у зв'язку з монопольним становищем Зовнішторгбанку у сфері міжнародних банківських операцій. З 1987 року почала проводитися реформа у банківській системі. На першому етапі виділили декілька спеціалізованих державних банків, що закріпили за певними галузями економіки, які на засадах самоокупності мали їх фінансувати. А також створили другий рівень недержавних комерційних банків.

Основними недоліками банківської системи у період існування Радянського союзу були:

1) виконання банками функції Державного бюджету, а саме списання боргів підприємствам, особливо сільськогосподарським;

2) багаточисленні кредитні операції усіх сфер господарювання;

3) неконтрольована емісія кредитних та паперових грошей;

4) незначний контроль банків за діяльністю галузей економіки щодо виконання ними кредитних зобов'язань;

5) низький рівень відсоткових ставок за депозитами;

6) державний монополізм банківського сектору, тобто відсутність альтернативних установ для клієнтів щодо отримання банківських продуктів.

У зв'язку з основними недоліками та нежиттєздатністю даної банківської системи та співпаданням у часі розпаду СРСР кожна країна, що виокремилася, почала створювати банківські системи ринкового типу.

Ще одним яскравим прикладом банківської системи при соціалізмі є банківська система Китаю. Вона також однорівнева, хоча певні недоліки радянської банківської системи враховані. Дана банківська система є конкурентоспроможною, оскільки функціонує до цього часу. У ній фактично всі функції як емісійного центру, так і розрахунково-касового обслуговування, народно-господарського комплексу здійснює єдиний національний банк - Народний банк. Крім того, виділений спеціалізований банк для ведення зовнішньоторговельних операцій країни. Також є невеликі комерційні банки, як правило, державної власності, які не відіграють вирішальної ролі при проведенні процентної політики.

Отже, із середини і до кінця XX століття можна спостерігати паралельний розвиток абсолютно різних банківських систем - одно- і багаторівневої, з виділенням або без виділення приватного сектору. Однак загальною схожою рисою є концентрація банківського капіталу у монополіях (60-ті роки XX століття). Еволюціонуючі обидві банківські системи набули певного універсального характеру.

1.3. Види банків. Особливості діяльності комерційних банків

Своєрідність банківських систем зумовлена великою кількістю банків, що функціонують у тій чи іншій країні. У загальному банки - це фінансові установи, що здійснюють різноманітні види операцій з грошима, цінними паперами та надають фінансові послуги суб'єктам господарювання. Банки випускають, зберігають, надають у кредит, купують і продають, обмінюють гроші і цінні папери, контролюють рух фінансових ресурсів, обіг грошей і цінних паперів, надають розрахунково-касові послуги. У зв'язку з такою різноманітністю банків їх можна класифікувати за певними ознаками.

Розрізняють два основних різновиди банків, які створюють рівневість у банківській системі - за системотворенням або за характером: центральний (емісійний) та комерційні банки.

Центральний банк - основний банк країни, що є емісійним центром, здійснює грошово-кредитну політику, регулює кредитні та валютні відносини, контролює діяльність комерційних банків, зберігає валютно-грошові резерви країни.

Комерційні банки - банки з різною формою власності, що виконують різноманітні види банківських операцій, які можна звести до трьох основних груп: пасивні (залучення коштів), активні (розміщення ресурсів) та розрахунково-касові.

За функціями, що виконують банки, поділяють на дві основні групи: універсальні та спеціалізовані.

Універсальний банк - кредитна установа, що здійснює усі основні види банківських операцій (депозитні, кредитні, фондові, інвестиційні, довірчі, розрахункові) та надає банківські послуги всім клієнтам незалежно від галузевої належності.

Спеціалізовані банки - комерційні банки, що виконують грошові та інші операції і надають фінансові послуги за певними напрямами банківської діяльності.

У свою чергу, спеціалізовані банки поділяються залежно від основних функцій, що вони виконують (ощадні, інвестиційні, інноваційні, іпотечні, клірингові та інші банки).

Ощадний банк - спеціалізований банк, основна діяльність якого полягає у проведенні депозитних операцій та кредитуванні населення.

Інвестиційний банк - спеціалізований банк, що здійснює інвестиційну політику шляхом купівлі акцій. Ресурси банку формуються за рахунок продажу власних акцій. Як правило, вони не проводять депозитні операції з населенням.

Інноваційний банк - спеціалізований банк, який здійснює інвестиційну політику, операції з кредитування венчурного капіталу, надає кредити підприємствам на оновлення основних фондів (обладнання), реалізацію науково-технічних програм. Удосконалення виробництва в основному за рахунок власних коштів, вкладів клієнтів, випусків власних акцій та облігації, запозичених в емісійних банках, залучення депозитів. Кредити таких банків, як правило, є середньо- і довгостроковими.

Іпотечний банк - банк, який спеціалізується на операціях з надання довгострокових кредитів під заставу нерухомості, в основному на будівництво житлових і виробничих споруд, під порівняно високі процентні ставки. Ці банки можуть здійснювати й пасивні операції - випускати іпотечні облігації. Залежно від напрямів кредитування іпотечні банки поділяються на земельні банки (надають кредити під заставу землі), меліоративні (кредити на меліоративні роботи), комунальні (банки, що надають кредити під заставу міської нерухомості).

Кліринговий банк - є членом розрахункової (клірингової) палати, надає банківські послуги - розрахунки за відкритими у ньому рахунками, супровід важливих комерційних проектів, придбання і реалізація цінних паперів тощо.

Банк розвитку - державна або приватна фінансово-кредитна установа, що сприяє вкладенню інвестицій в економіку, здійснює довгострокове кредитування у великих розмірах стратегічно важливих проектів.

За формою власності розрізняють: державні, змішані, міждержавні, акціонерні, неакціонерні, муніципальні, кооперативні, консорціуми} бант.

Державний банк - банк, що знаходиться в державній власності та управління яким здійснюють державні органи.

Змішані банки - це або банки, у яких бере участь іноземний капітал, або напівдержавні банки з участю державного і приватного капіталів.

Міждержавні банки - грошово-кредитні ресурси, які використовуються для проведення єдиної грошово-кредитної, а також соціальної і регіональної політики країн, що є членами банків. Наприклад, ресурси Європейського інвестиційного банку, Європейського фонду розвитку, Європейського банку реконструкції і розвитку, Міжнародного валютного фонду тощо.

Акціонерний банк - банк, статутний фонд якого складається з об'єднаних грошових засобів шляхом випуску й продажу акцій для спільної господарської діяльності та отримання прибутку. Акціонерний банк є юридичною особою і несе відповідальність за зобов'язаннями у межах власного капіталу (майна). Кожен акціонер відповідає у межах вартості його акцій. Управління акціонерним банком здійснюється виборним колективним органом (правлінням, радою директорів та ін.). Вищим органом управління - є збори його акціонерів. Контрольним органом - обрана зборами акціонерів наглядова рада (ревізійна комісія).

Неакціонерні банки (класичний приклад - банкірський дім) - приватні банківські установи, що належать одному або групі банкірів, об'єднані в товариства з необмеженою відповідальністю. Значного поширення набули останнім часом. Створюючи банківські консорціуми, вони отримують засновницькі прибутки, управляють довірчими фондами, здійснюють торговельні операції із золотом та сировинними товарами, а також проводять проектно-консультативні, підрядні Й посередницькі операції. Здійснюють страхування життя та надають багато інших видів послуг.

Муніципальні банки - банки, що перебувають у власності муніципальних утворень.

Кооперативні банки - кредитно-фінансові установи, створені на пайових засадах товаровиробників для задоволення взаємних потреб у кредиті та надання інших банківських послуг.

Консорціумні банки - об'єднана банківська організація акціонерного типу, яка належить кільком банкам, фінансовим компаніям, корпораціям (пайова частка кожного з них не повинна перевищувати 50 %). За юридичним статусом Консорціумний банк - самостійна компанія, яка створюється для реалізації великомасштабних національних або міжнародних програм (масштабне будівництво, євровалютні операції, проектне фінансування, операції на валютних ринках та ринках позичкових капіталів, кредитування зовнішньої торгівлі тощо).

Банківська система у тій чи іншій країні складається із різноманітної кількості та різних видів банків, що зумовлено історією розвитку. Роль банків досить різна і їхнє місце визначається законодавством держави, де вони наділяються певними функціями. Одне з принципово важливих значень банків є виконання ними ролі посередників в економічній системі. Одним з перших, хто описав дану властивість банків, був американський економіст Ірвінг Фішер (1867-1947). У своїй праці "Теорія відсотка" (The Theory of Interest) він описав механізм, коли банки збільшують споживання одночасно і у тих, хто володіє надлишком ресурсів, і тих, у кого виникає їх нестача .

Особливістю діяльності комерційних банків також є постійний моніторинг інновацій та збільшення купівельної спроможності інвестора. Про таку роль банків зазначав ще австрійський і американський економіст Джозеф Шумпетер (1883-1950). За його словами, саме банки є джерелом купівельної спроможності для здійснення інновацій та інвестицій, крім того, що вони зберігають накопичені людством багатства.

Таким чином, комерційні банки обслуговують інвесторів, кредиторів та позичальників, оцінюючи фінансову інформацію і максимально враховуючи більшість існуючих ризиків, що дозволяє вибрати найбільш ефективні фінансові інструменти у своїй діяльності. Саме це і пояснює популярність банків в економічному житті суспільства.

1.4. Вплив банківських систем на темпи і пропорції економічного розвитку

Стабільність у банківській сфері є однією із основних складових економічного зростання у державі. Банківська діяльність суттєво впливає на об'єктивні процеси функціонування економіки, особливо на ефективність і стабільність економічного розвитку. Форми впливу банків на економічну стабільність у державі досить складні, але розуміння їх дії дозволяє розробляти таку грошово-кредитну і фіскальну політику, яка може забезпечити економічний розвиток країни.

Існують внутрішні і зовнішні аспекти, що впливають на економічний розвиток у державі. Внутрішній розвиток у державі - це такий стан потенціалу економіки та її динаміка розвитку, при якому забезпечується стабільно високі фінансові результати функціонування держав. З іншого боку, зовнішній відносно держави розвиток визначається на основі стабільного економічного середовища в інших країнах, які мають значний вплив на державу та її суб'єктів господарювання. Таким чином, економічний розвиток у державі відображає такий стан її фінансових ресурсів і таку ступінь їх використання, при якому держава, вільно маневруючи грошовими коштами, здатна шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції та послуг її суб'єктами господарювання.

Виконання банками різноманітних функцій, таких як посередництво, контроль, моніторинг, зменшення витрат обігу, трансформація неліквідних активів у ліквідні зобов'язання, має велике значення при визначенні темпів і пропорцій економічного розвитку. Комерційні банки щодо сутності їхньої діяльності "створюють" гроші і таким чином виконують макроекономічну функцію. Вони можуть випускати боргові зобов'язання, які мають достатню ліквідність, для того, щоб виконувати таку функцію грошей, як засіб обігу.

Прикладом впливу банківських систем на економічний розвиток можна навести таке явище, як банкрутство банків. В історії цивілізацій банкрутство банків спричинило страшні економічні наслідки. Ділова активність значно зменшувалася, що призводило до падіння рівня споживання і виробництва. Історія доводить, що банкрутство банку в основному зумовлюється трьома загальними причинами.