ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 8906
Скачиваний: 3
СОДЕРЖАНИЕ
1.1. Економічна природа функціонування банківських систем
1.2. Трансформація банківських систем на різних етапах розвитку суспільства
Розвиток банківських систем при капіталізмі
Розвиток банківських систем при соціалізмі
1.3. Види банків. Особливості діяльності комерційних банків
1.4. Вплив банківських систем на темпи і пропорції економічного розвитку
Завдання і запитання для самоконтролю
Тема 2. Банківські системи в економіці держави
2.1. Особливості функціонування банківської системи в умовах ринку
2.2. Класифікація та функції банків у сучасних банківських системах
2.3. Організаційні банківські структури
2.4. Взаємозв'язок банківської системи з іншими системами та ринками
Завдання і запитання для самоконтролю
4.1. Історичні передумови виникнення банківської системи
4.2. Федеральна резервна система: створення та організаційна структура
4.3. Основні функції та цілі діяльності Федеральної резервної системи
4.4. Особливості діяльності комерційних банків
Завдання і запитання для самоконтролю
5.1. Становлення банківської системи
4.2. Банк Англії як центральний орган банківської системи
4.3. Функції комерційних банків та діяльність банківських об'єднань
Структура банківських депозитів у Великобританії
Види і форми кредитних операцій
Страхування банківських депозитів в Англії
Завдання і запитання для самоконтролю
6.1. Еволюція банківської системи
6.2. Банк Канади - емісійний банк країни
6.3. Види комерційних банків у банківській системі
6.4. Взаємозв'язок діяльності комерційних банків з небанківською сферою
Завдання і запитання для самоконтролю
7.1. Історія створення банківської системи
7.2. Особливості функціонування центрального банку
7.4. Структура комерційних німецьких банків
7.5. Асортимент банківських продуктів і послуг
7.6. Роль банківського сектору Німеччини у сприянні розвитку малих і середніх підприємств
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 8. Банківська система Японії
8.1. Історичні передумови розвитку банківської системи
8.3. Особливості діяльності комерційних банків
8.4. Проблеми функціонування та особливості регулювання банківської системи
8.5. Особливості міжнародної експансії комерційних банків
Завдання і запитання для самоконтролю
Модуль 3. БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН
Тема 9 Банківська система Росії
9.1. Історичний розвиток банківської системи
10.2. Особливості функціонування центрального банку Росії
10.3. Другий рівень банківської системи Росії
10.4. Основні кризи в процесі розвитку банківської системи
Завдання і запитання для самоконтролю
11.1. Становлення банківської системи
11.2. Національний банк Республіки Білорусь
11.3. Другий рівень банківської системи Білорусі
11.4. Характерні риси функціонування банківської системи
Завдання і запитання для самоконтролю
12.1. Становлення та розвиток банківської системи
12.2. Реформування банківської системи
12.3. Основні перспективи функціонування банківської системи Казахстану
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 13. Банківська система Польщі
13.1. Основні етапи становлення банківської системи
13.2. Особливості функціонування центрального банку Польщі
13.3. Характеристика банків другого рівня
13.4. Іноземний капітал у польському банківському секторі
13.5. Основні банківські продукти, що пропонуються банківським сектором
Завдання і запитання для самоконтролю
14.1. Історія розвитку банківської системи Угорщини
14.2. Принципи організації та проблеми інтеграції в Європейське Співтовариство
14.3. Основні оператори ринку банківських продуктів та послуг
14.4. Проблеми капіталізації угорських банків
Завдання і запитання для самоконтролю
15.1. Етапи розвитку банківської системи Чехії
15.2. Чеський національний банк, його функції та структура
Завдання і запитання для самоконтролю
16.1. Коротка історія розвитку банківської системи
16.2. Структура банківської системи та функції її складових елементів
16.3. Основні банківські продукти комерційних банків
Завдання і запитання для самоконтролю
ЧАСТИНА V. МІЖНАРОДНА БАНКІВСЬКА СИСТЕМА
17.1. Історичні передумови розвитку Європейської системи центральних банків
17.2. Характеристика діяльності Системи
17.3. Основні принципи стратегії валютної політики Європейського центрального банку
17.4. Взаємозв'язок Європейського центрального банку з іншими наднаціональними органами
Завдання і запитання для самоконтролю
18.1. Історія становлення групи Світового банку
18.2. Формування ресурсів групи Світового банку та його організаційна структура
18.3. Основи діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвитку
18.4. Інші складові Всесвітнього банку
Завдання і запитання для самоконтролю
19.1. Особливості становлення та основи діяльності Міжнародного валютного фонду
19.2. Організаційна структура управління Міжнародного валютного фонду
19.3. Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів
19.4. Основні напрями кредитної діяльності Фонду
Завдання і запитання для самоконтролю
20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків
20.2. Організаційна структура Банку
20.3. Функції Банку міжнародних розрахунків
Завдання і запитання для самоконтролю
21.1. Мета створення та особливості діяльності ЄБРР
21.2. Функції Європейського банку реконструкції та розвитку
21.3. Організаційна структура управління й капітальні ресурси Банку
21.4. Основні напрями фінансування ЄБРР
Завдання і запитання для самоконтролю
22.1. Азіатський банк розвитку
22.2. Міжамериканський банк розвитку
22.3. Ісламський банк розвитку
22.4. Група Африканського банку розвитку
22.5. Кредитні організації в рамках Європейського Союзу
22.6. Чорноморський банк торгівлі та розвитку
Завдання і запитання для самоконтролю
23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів
23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів
23.2. Принципи діяльності Паризького клубу
23.3. Умови реструктуризації боргу
23.4. Відмінності Лондонської о і Паризького клубів
Завдання і запитання для самоконтролю
24.1. Зміст і масштаби офшорних банківських операцій
24.2. Регулювання офшорного банківського бізнесу
24.3. Основні переваги офшорних банків
• механізм технічної допомоги. Вона здійснюється через напрям місій у центральні банки, міністерства фінансів і статистичні органи країн, що потребують таку допомогу, посилку експертів у ці органи на 2-3 роки, проведення експертизи законодавчих документів, які готуються. Технічна допомога виражається у сприянні МВФ країнам-членам у галузі грошової, валютної політики і банківського нагляду, статистики, розробки фінансового і економічного законодавства та підготовки кадрів.
Крім вказаних механізмів, які функціонують нині, МВФ створював тимчасові спеціальні фонди, які були покликані сприяти подоланню кризових валютних ситуацій, що виникали з різних причин (наприклад, нафтовий фонд - для покриття додаткових витрат у зв'язку із значним зростанням цін на нафту і нафтопродукти; довірчий фонд - для надання допомоги найбільш бідним країнам за рахунок засобів, виручених від продажу золота із запасів МВФ тощо).
Завдання і запитання для самоконтролю
1. У якому році і з якою метою був створений МВФ?
2. Коли МВФ розпочав свою практичну діяльність і які цілі його роботи можна виділити?
3. Які ресурси має у своєму розпорядженні МВФ і які форми діяльності він використовує?
4. Опишіть організаційну структуру МВФ.
5. Назвіть складові статутного капіталу МВФ. Яким чином визначаються квоти кожної країни?
6. Які є механізми додаткового залучення кредитних ресурсів МВФ?
7. Охарактеризуйте основні напрями кредитної діяльності МВФ.
8. Чим відрізняється "резервна частка", "кредитна позиція" і "резервна позиція" країни-члена МВФ?
9. Які механізми фінансування застосовує МВФ до країн-членів?
10. Яку найбільшу суму кредиту можуть отримати країни-члени МВФ і в яких випадках?
11. Назвіть позитивні та негативні наслідки для країн-членів, які використовують фінансові ресурси МВФ.
Розділ 20. Банк міжнародних розрахунків
20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків
Важливу роль у світовій банківській системі відіграє система групових І регіональних міжнародних фінансово-кредитних установ. Особливе місце серед таких установ займає Банк міжнародних розрахунків - БМР (Bank for International Settlement - BIS) як міждержавна банківська організація.
Банк міжнародних розрахунків є однією з перших кредитних установ регіонального типу. Його було засновано під час реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США, яку очолив Банківський дім Моргана. За згодою сторін банк був розташований у Швейцарії, яка хоч і надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюється міжнародним правом.
Нова міжнародна організація повинна була сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних банківських операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелї. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.
Первинний капітал складався з 200 тис. акцій, розподілених порівно між центральними банками держав-спонсорів (Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія й США), які вони могли викупити самостійно або продати іншим. Частка США становила 9,9 %, але, оскільки американський уряд не міг дозволити своєму представникові офіційно брати участь в одержанні репарації з Німеччини, то група приватних банків представила спільні гарантії по капіталу первинним передплатникам. Уся частка американських акцій була продана на ринку, при цьому більша частина з них повернулася назад до європейських власників.
Японська частка була також передана банківській групі та придбана центральними банками країн-засновників БМР. Федеральний резервний банк Нью-Йорку виступає у ролі американського банку-кореспондента БМР.
Банк отримав 300 млн амер. дол. прибутку від першої серії кредитів за планом Юнга в травні 1930 р. і розподілив їх між Німеччиною й урядами-кредиторами. Перший місячний фінансовий звіт було опубліковано ЗО червня 1930 р. Крім виконання свого основного завдання з інкасування й передачі німецьких репарацій за призначенням, БМР також виконував інші функції, передбачені статутом: захист валют (участь у колективній валютній інтервенції), депозитні операції й перекази з доручення центральних банків, а також звичайні агентські відносини з ними.
Під час Другої світової війни, в силу своєї основної функції, а також того факту, що більшу частину його активів становили німецькі репарації, БМР змушений був дуже пильно стежити за фінансовою ситуацією у Німеччині.
У резолюції Бреттон-Вудської конференції 1944 р. містилася рекомендація ліквідувати БМР, оскільки були організовані МВФ і Міжнародний банк реконструкції й розвитку. Однак ліквідації вдалося уникнути, і згодом БМР став виконувати роль технічного агента у межах угоди про багатосторонні взаємні розрахунки відповідно до повоєнної внутрішньоєвропеЙської угоди, укладеної 18 листопада 1947 p., якою згодом керувалися усі країни, що беруть участь у програмі європейського відновлення. Діяльність БМР полягала в технічному здійсненні компенсаційних угод, включаючи дебетування й кредитування рахунків компенсаційних платежів за угодами для взаємних розрахунків, збір і аналіз статистики за угодами з виплат.
Пізніше, у 1948 р., на прохання організації європейського економічного співробітництва (Organization for European Economic Cooperation - OEEC), розташованої в Парижі, організації європейських країн, що беруть участь у програмі європейського відновлення, БМР погодився продовжувати функції технічного агента у межах наступної угоди про внутрішньоювропейські платежі й взаємні заліки.
Ця угода була підписана 16 жовтня 1948 р. у Парижі урядами 16 країн, що брали участь у програмі європейського відновлення, а також представниками американської й французької зони Німеччини й вільної зони м. Трієста. Ця угода діяла у формі щомісячних взаємних заліків за рахунками, призначеними для внутрішньоєвропейських платежів, а також для використання прав запозичень, і була згодом продовжена при внесенні певних змін до червня 1950 р.
Оскільки Банк міжнародних розрахунків (БМР) був створений на основі міжурядової угоди шести держав (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції, Японії) і Конвенції цих держав зі Швейцарією, на території якої функціонує банк, то він є першою міжнародною організацією у галузі міжнародної валютно-фінансової співпраці.
З одного боку, юридично БМР має структуру акціонерної компанії, а з іншого - він створений як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжнародним правом і користується привілеями та імунітетом, необхідними для виконання своїх функцій. Банк не є суб'єктом ні швейцарського федерального кредитного законодавства, ні положень швейцарського законодавства про компанії.
Цілі Банку міжнародних розрахунків:
• сприяння співпраці між центральними банками;
• забезпечення сприятливих умов для міжнародних фінансових операцій;
• виконання ролі довіреної особи або агента з проведення міжнародних розрахунків своїх членів.
Діяльність БМР з виконання щомісячних операцій практично була продовженням його технічної функції за угодою 1948 року. У міру збільшення його капіталу БМР за час свою існування значно розширив свою різноманітну діяльність.
20.2. Організаційна структура Банку
Банк міжнародних розрахунків незмінно залишається центральною банківською установою у світовому банківському просторі. Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так й іншим центральним банкам. Основна місія міжнародної діяльності банку полягає у зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває у сучасних умовах інтеграції світових банківських ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин. БМР є: місцем зустрічі представників центральних банків; банком центральних банків - зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.
З юридичного погляду, БМР є корпорацією, що зазначено в його статуті, як міжнародна організація, створена на основі Гаазької угоди 1930 року.
Рада включає б директорів, які є за посадою управляючими центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Великої Британії та голови ради управляючих Федеральної резервної системи США. Статут передбачає обрання до ради не більше, ніж 9 керівників інших центральних банків країн-членів. Керівники центральних банків Канади, Японії, Нідерландів, Швеції і Швейцарії також є членами Ради управляючих.
Рада управляючих обирає голову на 3 роки і заступника голови. Рада відповідальна за стратегічну політику БМР, що передбачена Статутом.
Основними обов'язками голови є забезпечення виконання політики, визначеної Радою управляючих, і відповідальність за діяльність Ради управління банку.
Рада збирається як мінімум 6 разів на рік і розглядає звіти від управління БМР з адміністративних і фінансових операцій банку. Консультаційний комітет і Комітет з аудиту також беруть участь у розгляді основних стратегічних питань. Консультаційний комітет розглядає бюджет, фінансові та адміністративні питання і пропонує Раді свої пріоритети у загальних висновках, які вона має прийняти. Комітет з аудиту забезпечує зв'язки між зовнішніми і внутрішніми аудиторами банку, з одного боку, і Радою управляючих - з іншого. Рада також затверджує Кодекс поведінки для членів Ради управляючих. БМР має штат із 560 працівників з 49 країн.
Усі працівники зобов'язані вести себе відповідно до загальних принципів, зазначених у Кодексі поведінки працівників. Принципи управління банком визначаються у його Статуті. Є З основних моменти в управлінській діяльності БМР, а саме: Загальні збори керівників центральних банків країн-членів. Рада управляючих та Менеджмент банку.
Рішення, які приймаються на кожному з цих рівнів, стосуються діяльності банку і в основному мають адміністративний та фінансовий характери, пов'язані з банківськими операціями, політикою зовнішнього управління, менеджментом БМР та розміщенням ресурсів у різних ділових зонах.
На сьогодні членами БМР є 55 центральних банків, кожен з яких має право бути представленим у Раді управляючих. Кількість голосів пропорційна частці акцій БМР, яку має кожен центральний банк, що бере участь у зборах.
На щорічних загальних зборах основними питаннями для розгляду є дивідендна політика і величина прибутку, оприлюднена зі щорічного звіту балансу банку, регулювання часток, які мають бути виплачені Раді управляючих, а також вибір зовнішніх аудиторів банку. Щорічні загальні збори проводяться у кінці червня або на початку липня.
Членами БМР сьогодні є центральні банки таких країн, як: Алжир, Аргентина, Австралія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Болгарія, Канада, Чилі, Хорватія, Чеська республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Гонконг, Угорщина, Ісландія, Індія, Індонезія, Ірландія, Ізраїль, Італія, Японія, Корея, Латвія, Литва, Македонія, Малайзія, Мексика, Нідерланди,
Нова Зеландія, Норвегія, Філіппіни, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Саудівська Аравія, Сінгапур, Словаччина, Словенія, Південна Африка, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Таїланд, Туреччина, Велика Британія, та Європейський центральний банк.
У банку є секретаріати великої кількості комітетів та організацій, які займаються питаннями фінансово-кредитної стабільності та міжнародної банківської системи.
Найбільш важливими комітетами є Комітет ринків, Комітет з питань глобальної фінансової системи, Базельський комітет із банківського нагляду, Комітет з платежів та розрахунків.
Отже, у загальному структура управління БМР виглядає так:
1. Загальні збори, які очолюються головою Ради директорів і складаються з представників центральних банків або загальновизнаних фінансових інститутів окремих країн. Голоси розподіляються пропорційно кількості акцій, які були виділені банку кожної країни. Річні загальні збори затверджують річний звіт і баланс, фінансовий звіт про доходи і витрати, приймає рішення про виділення засобів у резерви і спеціальні фонди, розглядає оголошення про виплату дивідендів та їх суми на майбутній рік та звільняє Раду директорів від персональної відповідальності щодо минулого фінансового року.
2. Рада директорів несе відповідальність за керівництво поточною діяльністю банку, представляє банк у його відносинах із третіми сторонами. Він користується винятковим правом виступати від імені БМР при наданні висновку щодо проведення операцій і угод. Рада директорів обирає голову з членів ради, призначає президента банку, генерального директора та інших членів адміністрації.
3. Президент банку відповідає за реалізацію рішень, прийнятих Радою директорів, і контролює діяльність адміністрації БМР.
4. До складу адміністрації входять генеральний директор, його заступник, генеральний секретар, директори, керівники різних департаментів.
Будучи міжнародною організацією, БМР виконує деякі функції довіреної особи й депозитарію для офіційних груп. Наприклад, БМР надає послуги секретаріату для Комітету управляючих центральних банків Європейського співтовариства (Committee of Governors of the European Community (EC) central banks) і Ради управляючих Європейського фонду валютного співробітництва (ЕФВС) (Board of Governors of the European Monetary Cooperation Fund), а також для їхніх підкомітетів і груп експертів, що займаються підготовкою документів для управляючих центральних банків. БМР виступає як агент ЕФВС, виконуючи фінансові операції з урегулювання сальдо по рахунках від імені країн-членів Європейського валютного союзу.
20.3. Функції Банку міжнародних розрахунків
БМР виконує ряд обов'язкових функцій. Зокрема:
- здійснює широке коло банківських операцій з метою сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків;
- є форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у межах якого періодично зустрічаються керівники центральних банків;
- виступає інформаційно-дослідним центром із питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин;
- виконує функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.