Файл: Лекції Банківська система.doc

Завдання і запитання для самоконтролю

1. Назвіть історичні етапи становлення банківської системи Канади.

2. У якому році був створений вперше Центральний банк країни?

3. Які основні функції Банку Канади?

4. Опишіть особливості функціонування комерційних банків Канади.

5. Назвіть найбільші комерційні банки країни.

6. Назвіть основні види діяльності найбільших комерційних банків Канади.

7. Який основний вид діяльності в інвестиційно-банківських установах Канади.

8. Поясніть взаємозв'язок комерційних банків з парабанківським сектором.

9. Назвіть особливості грошово-кредитної політики.

Тема 7. Банківська система Німеччини

7.1. Історія створення банківської системи

У Німеччині після Другої світової війни була створена дворівнева банківська система, де на верхньому рівні знаходиться центральний банк країни - Німецький федеральний банк, а на другому - комерційні, або кредитні банки, а також спеціалізовані кредитні установи.

Німецький федеральний банк ("Бундесбанк") є правонаступником центрального банку Німеччини - Рейхсбанку, який було суттєво реорганізовано після Другої світової війни. Закон про кредитну систему 1934 року надав Рейхсбанку виключні права щодо кредитної системи, а закон про Рейхсбанк 1939 p. повністю підпорядкував його фюреру.

Після капітуляції Німеччини в 1945 році в радянській зоні окупації всі відділення Рейхсбанку були закриті, у той час, як у західних зонах вони продовжували свою діяльність. У лютому 1948 року на їх основі був створений Банк німецьких земель, а в 1957 році відбулося його злиття з центральними банками земель і створення Німецького федерального банку.

Відповідно до закону про Німецький федеральний банк (1957 р.) він є незалежним від уряду. Проте, враховуючи виконання поставлених перед ним завдань, він зобов'язаний надавати підтримку уряду в галузі загальної економічної політики.

Німецький федеральний банк є безпосередньою юридичною особою публічного права Федерації. Місцем знаходження банку є Франкфурт-на-Майні. Він належить Федерації, що є суверенною у сфері валюти. їй і нараховується прибуток, що перевищує необхідні відрахування за правовими положеннями до нормативного резерву або для купівлі компенсаційних вимог.

Навпаки, незважаючи на свій обов'язок підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, Федеральний банк під час виконання своїх повноважень згідно із Законом про Федеральний банк є незалежним від вказівок Федерального уряду.

До групи комерційних банків, крім банків, відносять також приватних банкірів, які проводять операції щодо комерційного обслуговування промисловості та сфери послуг певного визначеного кола клієнтів. У результаті злиття дрібних та середніх банків їх кількість постійно зменшується. Так, з 1957 року їх кількість зменшилася з 245 до 60, тобто майже в чотири рази. Найбільшими банкірськими будинками вважають "Трінкхауз унд Буркхард", "Опен-гейм", "Мерк-Франк", "Шрьодер", "Мюнхмайєр", "Хьонгс", "Варбург-Брінкман" та "Вірц". Усі вони є центрами фінансової олігархії Німеччини, тісно пов'язані з іноземним капіталом.

На спеціалізовані центральні банки припадає майже 70 % активів усієї кредитної системи Німеччини.

Банки з особливими завданнями є державними. Вони були створені після війни з метою надання допомоги приватному сектору з боку держави та посилення впливу останнього на процес суспільного виробництва. Ці банки безпосередньо підпорядковані уряду країни.

Особливе місце серед цієї групи займають Банк відтворення та Експортний банк.

Банк відтворення (Kredititanstalt fur Wideraufbau) - це державний інвестиційний банк, який був створений на основі закону від 5 листопада 1948 року. Метою його створення є забезпечення всіх галузей економіки середньостроковими та довгостроковими кредитами і відтворення господарства. Основний капітал його був зібраний за рахунок фонду, утвореного від реалізації американських товарів, що надійшли за планом Маршала. На сьогодні Банк відтворення займається кредитуванням інвестицій та експортних операцій, а також виконує функцію банку розвитку.

Експортний банк (Ausfuhrkredk) спеціалізується на наданні середньо- і довгострокових кредитів з експорту німецького обладнання.

Іпотечні банки вперше були створені в Німеччині. Першим з них був державний іпотечний банк у Сілезії, заснований у

1770 році. Він надавав фінансову допомогу найбільшим поміщицьким господарствам. У XIX ст. іпотечні банки почали обслуговувати дрібні поміщицькі володіння та сільські господарства. У другій половині XIX ст. створювались іпотечні банки для кредитування міської нерухомості.

Перший приватний іпотечний банк (акціонерний) був створений у 1862 році у Франкфурті-на-Майні. Іпотечні банки надають довгострокові кредити під заставу нерухомості за рахунок засобів від емісії та реалізації іменних закладних і на пред'явника.

Контрольний пакет акцій багатьох приватних іпотечних банків Німеччини належить гроссбанкам, які займають також керівні пости в державних іпотечних банках.

Найбільшими приватними іпотечними банками є Німецький центральний земельний банк, Франкфуртський іпотечний банк і Німецький іпотечний банк у Бремені.

Ощадні каси виникли в Німеччині у другій половині XVlllст. Вперше приватні каси були створені в Гамбурзі у 1778 рощ, а потім створенням ощадкас почали займатися місцеві органи влади. Таким чином, на сьогодні майже всі ощадкаси в Німеччині є державними.

Особливість пасивів ощадкас полягає у тому, що у них відсутній акціонерний капітал, а власний капітал складається із резервів. Надійні гарантії вкладів в ощадкаси надають місцеві органи влади. Ощадкаси займаються залученням вкладів населення.

13 жироцентралій являють собою центральні банки ощадних кас, вони допомагають ощадкасам у наданні великих кредитів. Жироцентралі створені в кожній із земель. На чолі їх знаходиться Німецька жироцентраль. Систему ощадних кас і жироцентралій очолює Німецький комунальний банк. Цей сектор володіє активами, що становлять близько 50 % активів усієї банківської системи Німеччини.

Кооперативний сектор банківської системи Німеччини включає чотири кооперативних центральних банки і приблизно 2 500 кредитних товариств.

Кредитні товариства в Німеччині виникли в XIX ст. у містах і сільській місцевості у зв'язку із обмеженим доступом дрібних та середніх підприємств до ринку капіталів. У зв'язку з цим були створені кредитні товариства, власний капітал яких складається із внесків їх членів та резервів. Основною активною статтею кредитних товариств є короткострокове кредитування дрібних і середніх підприємств.

На сучасному етапі, маючи у розпорядженні величезні активи і широко розвинену філіальну сітку, кредитні товариства займаються практично всіма видами банківської діяльності, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів із іншими кредитними установами.

7.2. Особливості функціонування центрального банку

Федеральний банк (Bundesbank) (центральний банк Федеральної Республіки Німеччини) складається з центрального управління у Франкфурті-на-Майні, дев'яти центральних банків земель як головних управлінь і 182 відділень, які Федеральний банк має в найбільш великих населених пунктах. Чисельність персоналу в системі Федерального банку - близько 18 000 осіб. Компетенція і завдання Федерального банку визначені спеціальним Законом про Федеральний банк від 26 липня 1957 року (Bundesbankgesetz) (далі - ЗФБ).

Німецький федеральний банк - федеральна юридична особа господарського права. Основний капітал банку, що повністю належить федерації як власнику суверенітету валюти, становив 290 млн німецьких марок у 1995 році. Проте права, яке б порушувало незалежність Федерального банку, Федерація не має.

Як і всі центральні банки інших країн, Німецький федеральний банк здійснює регулювання за допомогою валютно-грошових повноважень, даних йому законом, грошового обороту і кредитного забезпечення економіки з метою збереження стабільності валюти, а також піклується про банківське виконання системи розрахунків у країні та за кордоном (ст. З ЗФБ). У своєму розпорядженні він мас цілий ряд валютно-політичних інструментів, що використовуються банком самостійно, без втручання інших відомств.

До органів управління Федеральним банком входять Рада центральних банків, Рада директорів і Правління центральних банків земель.

Верховний орган Федерального банку - Рада центральних банків - визначає грошову і кредитну політику банку. Він випускає загальні директиви для ведення справ і адміністративного управління банком і розмежовує у межах закону компетенцію Ради директорів і Правлінь центральних банків земель, а в окремих випадках може давати їм прямі розпорядження. До його складу входять президент і віце-президент Федерального банку, члени Ради директорів і президенти центральних банків земель. Головує на засіданнях президент, а за його відсутності віце-президент Федерального банку. Таким чином, закон забезпечує представництво всіх економічних регіонів країни в найвищому органі Федерального банку. Завдяки тому, що цей орган в основному приймає рішення простою більшістю голосів (ст. 6 ЗФБ), рішення Ради центральних банків враховують інтереси не тільки центру, але і всіх регіонів країни.

Рада директорів - центральний виконавчий орган Федерального банку, що відповідає за виконання рішень Ради центральних банків. Він здійснює ділове й адміністративне управління банками, за винятком тих питань, які знаходяться в компетенції Правлінь центральних банків земель.

До компетенції Ради директорів , зокрема, віднесені:

1) операції з Федерацією та її спеціальними фондами;

2) операції з кредитними інститутами, що виконують завдання федерального значення;

3) валютні операції та операції за кордоном;

4) операції на відкритому ринку.

До складу Ради директорів входять президент і віце-президент Федерального банку, члени Ради директорів (не більше шести осіб). Вони повинні бути відомими фахівцями у сфері банківської справи. Президент (за його відсутності - віце-президент) є головою і Ради центральних банків, і Ради директорів. Членів Ради директорів пропонує на посади Федеральний уряд після слухання кандидатів на Раді центральних банків і призначає президент Німеччини строком на вісім років, та як мінімум - на два роки. До закінчення цього терміну їх не можна відкликати, за винятком особистої ініціативи або ініціативи Ради центральних банків (ст. 7 ЗФБ).

Центральний банк земель очолює правління, що складається з Президента та віце-президента. До складу найбільших центральних банків земель входить додатково ще один член правління. Члени правління, як і члени Ради директорів, повинні мати високу професійну кваліфікацію. Призначення президентів, що є за законом одночасними членами Ради центральних банків, відбувається так само, як і призначення членів Ради директорів. Проте тут право пропозиції належить не Федеральному уряду, а Бундесрату (палаті парламенту).

Бундесрат, зі свого боку, зобов'язаний згідно з законодавством кожної землі дотримуватися пропозицій компетентного органу, як правило, уряду землі. Таким чином, Закон про Федеральний банк виключає очолюючу роль Федерального уряду під час призначення членів Ради центральних банків, що відображає федералізм вибору керівних органів Федерального банку.

Завдання центральних банків земель - здійснення операцій і адміністративне управління в своєму регіоні. Зокрема, до їх компетенції входить висновок під свою відповідальність операцій із адміністраціями землі і кредитними інститутами свого регіону, якщо вони поза компетенцією Ради директорів (ст. 8 ЗФБ).

При кожному центральному банку землі створений дорадчий орган - Рада, яка обговорює з президентом центрального банку землі питання валютної і кредитної політики, а з Правлінням банку - шляхи рішення завдань, що входять до компетенції банку. До складу Ради входять 14 осіб, які володіють особливими знаннями у сфері кредитної справи. Не більше половини з них вибирають з кредитних інститутів землі, інших - із сфери промисловості, торгівлі, системи страхування, вільних професій, сільського господарства, а також із найнятих робітників.

Центральним банкам земель підпорядковані філіали, які Німецький федеральний банк має в найбільших населених пунктах країни (ст. 10 ЗФБ). Німецький федеральний банк відомий як незалежний центральний банк у світі. Федеральний банк зобов'язаний підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, але тільки за умови виконання своїх завдань. Під час виконання своїх повноважень Федеральний банк не залежить від вказівок Федерального уряду.

Закон про Федеральний банк не містить жодних розпоряджень на випадок значної розбіжності думок і виникнення напруженості між Федеральним урядом і Федеральним банком, проте встановлює правила, закликаючи обидві сторони до співпраці і взаємних консультацій. Так, Федеральний банк зобов'язаний консультувати Федеральний уряд із важливих валютних і політичних питань та давати на його вимогу довідки.

Федеральний уряд повинен запрошувати президента Федерального банку на свої засідання, присвячені обговоренню питань щодо валютної політики, але тільки з правом дорадчого голосу (ст. 13 ЗФБ). Члени Федерального уряду також мають право брати участь у засіданнях Ради центральних банків, але права голосу вони не мають (тільки право вносити пропозиції). На їхню вимогу ухвалення рішення можна відкладати на строк до двох тижнів. Повноваження Федерального уряду відносно Федерального банку в основному обмежені участю в призначенні членів Ради директорів.

Роль Федерального банку в німецькому суспільстві дуже висока: згідно із законом Рада центральних банків і Рада директорів прирівняні до верховних федеральних відомств, тобто міністерств Федерації, а Центральні банки земель - до рівня федеральних відомств (ст. 29 ЗФБ).

Німецький Федеральний банк виконує своє головне завдання щодо забезпечення стабільності валюти і здійснює такі основні функції центрального банку, як емісійний банк, банк банків, банк держави і керівник валютними резервами. Федеральний банк має виняткове право випускати банкноти і вилучати їх із обігу (ст. 14 ЗФБ). Він, як і Відомство з нагляду за кредитною справою, здійснює деякі функції нагляду за кредитними установами.

У межах операцій рефінансування з кредитними установами Федеральний банк встановлює ставку облікового відсотка, процентну ставку ломбардних кредитів і визначає дисконтну політику. Федеральний банк має право купувати і продавати певні векселі, коротко- і середньострокові казначейські зобов'язання, а також боргові зобов'язання, допущені до офіційної торгівлі на біржі (політика відкритого ринку).

За останні роки велике значення мають кредитні операції під заставу цінних паперів. При цьому Федеральний банк купує певні цінні папери з терміном дії, що залишився, до одного року за умови, що продавець знову викупить ці цінні папери у момент закінчення їх терміну обігу. Обов'язкові резерви, які кредитні установи повинні зберігати в Німецькому федеральному банку, - важливий інструмент кредитно-грошової політики центрального банку. Федеральний банк може встановлювати процентні ставки на зобов'язання за внесками до запитання у розмірі не більше 30, на термінові зобов'язання - не більше 20 і на ощадні внески - не більше 10 %. На зобов'язання перед іноземними інститутами (п. 1 ст. 4 Закону про зовнішньоекономічну діяльність) банк може встановлювати процентну ставку до ста відсотків.