ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 8943
Скачиваний: 3
СОДЕРЖАНИЕ
1.1. Економічна природа функціонування банківських систем
1.2. Трансформація банківських систем на різних етапах розвитку суспільства
Розвиток банківських систем при капіталізмі
Розвиток банківських систем при соціалізмі
1.3. Види банків. Особливості діяльності комерційних банків
1.4. Вплив банківських систем на темпи і пропорції економічного розвитку
Завдання і запитання для самоконтролю
Тема 2. Банківські системи в економіці держави
2.1. Особливості функціонування банківської системи в умовах ринку
2.2. Класифікація та функції банків у сучасних банківських системах
2.3. Організаційні банківські структури
2.4. Взаємозв'язок банківської системи з іншими системами та ринками
Завдання і запитання для самоконтролю
4.1. Історичні передумови виникнення банківської системи
4.2. Федеральна резервна система: створення та організаційна структура
4.3. Основні функції та цілі діяльності Федеральної резервної системи
4.4. Особливості діяльності комерційних банків
Завдання і запитання для самоконтролю
5.1. Становлення банківської системи
4.2. Банк Англії як центральний орган банківської системи
4.3. Функції комерційних банків та діяльність банківських об'єднань
Структура банківських депозитів у Великобританії
Види і форми кредитних операцій
Страхування банківських депозитів в Англії
Завдання і запитання для самоконтролю
6.1. Еволюція банківської системи
6.2. Банк Канади - емісійний банк країни
6.3. Види комерційних банків у банківській системі
6.4. Взаємозв'язок діяльності комерційних банків з небанківською сферою
Завдання і запитання для самоконтролю
7.1. Історія створення банківської системи
7.2. Особливості функціонування центрального банку
7.4. Структура комерційних німецьких банків
7.5. Асортимент банківських продуктів і послуг
7.6. Роль банківського сектору Німеччини у сприянні розвитку малих і середніх підприємств
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 8. Банківська система Японії
8.1. Історичні передумови розвитку банківської системи
8.3. Особливості діяльності комерційних банків
8.4. Проблеми функціонування та особливості регулювання банківської системи
8.5. Особливості міжнародної експансії комерційних банків
Завдання і запитання для самоконтролю
Модуль 3. БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ ДЕЯКИХ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН
Тема 9 Банківська система Росії
9.1. Історичний розвиток банківської системи
10.2. Особливості функціонування центрального банку Росії
10.3. Другий рівень банківської системи Росії
10.4. Основні кризи в процесі розвитку банківської системи
Завдання і запитання для самоконтролю
11.1. Становлення банківської системи
11.2. Національний банк Республіки Білорусь
11.3. Другий рівень банківської системи Білорусі
11.4. Характерні риси функціонування банківської системи
Завдання і запитання для самоконтролю
12.1. Становлення та розвиток банківської системи
12.2. Реформування банківської системи
12.3. Основні перспективи функціонування банківської системи Казахстану
Завдання і запитання для самоконтролю
Розділ 13. Банківська система Польщі
13.1. Основні етапи становлення банківської системи
13.2. Особливості функціонування центрального банку Польщі
13.3. Характеристика банків другого рівня
13.4. Іноземний капітал у польському банківському секторі
13.5. Основні банківські продукти, що пропонуються банківським сектором
Завдання і запитання для самоконтролю
14.1. Історія розвитку банківської системи Угорщини
14.2. Принципи організації та проблеми інтеграції в Європейське Співтовариство
14.3. Основні оператори ринку банківських продуктів та послуг
14.4. Проблеми капіталізації угорських банків
Завдання і запитання для самоконтролю
15.1. Етапи розвитку банківської системи Чехії
15.2. Чеський національний банк, його функції та структура
Завдання і запитання для самоконтролю
16.1. Коротка історія розвитку банківської системи
16.2. Структура банківської системи та функції її складових елементів
16.3. Основні банківські продукти комерційних банків
Завдання і запитання для самоконтролю
ЧАСТИНА V. МІЖНАРОДНА БАНКІВСЬКА СИСТЕМА
17.1. Історичні передумови розвитку Європейської системи центральних банків
17.2. Характеристика діяльності Системи
17.3. Основні принципи стратегії валютної політики Європейського центрального банку
17.4. Взаємозв'язок Європейського центрального банку з іншими наднаціональними органами
Завдання і запитання для самоконтролю
18.1. Історія становлення групи Світового банку
18.2. Формування ресурсів групи Світового банку та його організаційна структура
18.3. Основи діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвитку
18.4. Інші складові Всесвітнього банку
Завдання і запитання для самоконтролю
19.1. Особливості становлення та основи діяльності Міжнародного валютного фонду
19.2. Організаційна структура управління Міжнародного валютного фонду
19.3. Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів
19.4. Основні напрями кредитної діяльності Фонду
Завдання і запитання для самоконтролю
20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків
20.2. Організаційна структура Банку
20.3. Функції Банку міжнародних розрахунків
Завдання і запитання для самоконтролю
21.1. Мета створення та особливості діяльності ЄБРР
21.2. Функції Європейського банку реконструкції та розвитку
21.3. Організаційна структура управління й капітальні ресурси Банку
21.4. Основні напрями фінансування ЄБРР
Завдання і запитання для самоконтролю
22.1. Азіатський банк розвитку
22.2. Міжамериканський банк розвитку
22.3. Ісламський банк розвитку
22.4. Група Африканського банку розвитку
22.5. Кредитні організації в рамках Європейського Союзу
22.6. Чорноморський банк торгівлі та розвитку
Завдання і запитання для самоконтролю
23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів
23.1. Особливості діяльності клубів кредиторів
23.2. Принципи діяльності Паризького клубу
23.3. Умови реструктуризації боргу
23.4. Відмінності Лондонської о і Паризького клубів
Завдання і запитання для самоконтролю
24.1. Зміст і масштаби офшорних банківських операцій
24.2. Регулювання офшорного банківського бізнесу
24.3. Основні переваги офшорних банків
Як і Паризький клуб, Лондонський прагне полегшити тягар країн, що розвиваються, з безпосереднього обслуговування боргу. Жоден із цих клубів не є міжнародною організацією. їх "членський склад" нестабільний, і вони не мають офіційного мандату. Кожен клуб має у своєму розпорядженні комплекс правил і процедур для проведення операцій з перегляду боргу. У Лондонському клубі інтереси банків-кредиторів представляє консультативний комітет у складі тих банків, на які припадає максимальна частина боргу даної країни. У Паризькому клубі найчастіше кредитори представлені найбільш впливовими банками незалежно від їх частки в боргу, що переглядається. Керівні принципи Паризького клубу відносно неминучого невиконання боргових зобов'язань, умов кредитування і сумісної участі в полегшенні боргового тягаря рівною мірою застосовуються і до Лондонського клубу. Незважаючи на таку структурну і процедурну схожість, між Лондонським і Паризьким клубами є істотні відмінності.
Завдання і запитання для самоконтролю
1. Які країни входять до складу Паризького клубу кредиторів? Охарактеризуйте його.
2. Назвіть основні особливості функціонування Паризького клубу кредиторів.
3. У якому році був створений Паризький клуб кредиторів і з якою метою?
4. Охарактеризуйте структурну організацію Паризького клубу кредиторів.
5. Що таке Лондонський клуб кредиторів?
6. Якими принципами у своїй діяльності керується Паризький клуб кредиторів? Опишіть їх.
7. Поясніть поняття "реструктуризація боргу".
8. Скільки категорій боржників виділяють Паризький і Лондонський клуби кредиторів та за якою ознакою вони їх поділяють?
9. Назвіть основні положення Торонтських умов реструктуризації боргу і коли вони були прийняті?
10. У чому полягають умови Тринідаду для країн-боржників?
11. Опишіть зміст умов Лондонського клубу кредиторів для можливості реструктуризації боргу.
12. Охарактеризуйте особливості Неапольських умов для країн-боржників.
13. Які обставини реструктуризації боргу відповідно до Х'юстонських умов і яким критеріям для перегляду боргів мають відповідати країни-боржники?
14. Назвіть стандартні умови реструктуризації боргу Паризького клубу кредиторів. Чим вони відрізняють від вищезгаданих умов?
15. Опишіть основні відмінності між Паризьким та Лондонським клубами кредиторів.
16. Знайдіть ідентичні риси функціонування Лондонського та Паризького клубів кредиторів.
Розділ 24. Офшорний банківський бізнес
24.1. Зміст і масштаби офшорних банківських операцій
Офшорний банківський бізнес (далі - ОББ) - це міжнародний банківський бізнес, який здійснюється в пільгових режимах: податковому, валютному, банківському й адміністративному. Він використовує різницю потенціалів національних законодавств, низькі засновницькі та управлінські витрати і засоби електронного зв'язку. Оскільки гроші й інші платіжні інструменти сьогодні легко кодуються в комбінації електронних сигналів, забезпечується швидкість, точність і конфіденційність офшорних банківських операцій, що не піддаються будь-якому сторонньому моніторингу і контролю та є чутливими до сприятливої кон'юнктури в будь-якій точці планети. Активи офшорних банків постійно перебувають в русі, приносячи їх власникам і менеджерам підвищені прибутки.
Вигідність ОББ пояснюється можливістю уникнути оподаткування юридичних і фізичних осіб, обійти численні обмеження ділових операцій та наявність конфіденційності. Офшорним банкам заборонені тільки дві речі - банківське обслуговування резидентів країни реєстрації банків і використання в банківських розрахунках національних валют країни реєстрації банків. Але і ці заборони мають свої особливості, а тому надто відносні. По-перше, солідні офшорні банки за спеціальними дозволами місцевої адміністрації допускаються до обслуговування резидентів країни реєстрації. По-друге, офшорний бізнес - це валютний бізнес у вільноконвертованій валюті, й у офшорних банків немає зацікавленості у розрахунках у національних валютах країн реєстрації, тим більше, що не всі ці валюти належать до вільноконвертованих, а потреби у національній валюті для оплати витрат у країнах реєстрації ці банки задовольняють шляхом обміну вільноконвертованої на національні валюти. По-третє, взаємні операції офшорних банків у країнах реєстрації вважаються офшорними, тобто допустимими для них, а саме ці операції в країнах реєстрації і становлять інтерес для офшорних банків.
Основними операціями офшорних банків є відкриття і ведення особових та корпоративних рахунків резидентів країн з високим рівнем оподаткування й жорстким валютним контролем, мобілізація і надання синдикованих позичок та кредитів, операції з євро й азіатськими доларами, лізингові й трастові операції, купівля і продаж боргів, страхування, інвестиції у перспективні галузі тощо.
Ліберальний офшорний режим забезпечує і самим офшорним банкам, і їх фізичним та юридичним клієнтам швидкість, точність і підвищену прибутковість ділових операцій. Недивно, що ділові кола активно включаються в ОББ.
24.2. Регулювання офшорного банківського бізнесу
Сьогодні в світі діє більше ЗО міжнародних офшорних фінансових центрів (далі - МОФЦ), а кількість офшорних банків уже перевищила за тисячу. Якщо орієнтуватися на дані початку 90-х pp., то провідними МОФЦ були Швейцарія, Гонконг, Сінгапур, Багами, Кайманові острови, Бахрейн, Нідерландські Антильські острови і Панама. Проте ОББ відрізняється великою маневреністю і за поточне десятиліття між основними МОФЦ світу відбулися зміни в розташуванні сил, так, наприклад, успішно розвиваються МОФЦ Кіпру, Мальти, Малайзії, Британських Вірджинських і Маріанських островів. Між МОФЦ йде постійний рух великих фінансових потоків, і їх позиції постійно змінюються.
Система регулювання ОББ, що в цілому склалася, забезпечує широкий доступ звичайним банкам, транснаціональним корпораціям, юридичним і фізичним особам до офшорних банківських операцій як засновників офшорних банків, так і їх клієнтам.
У провідних МОФЦ, крім законодавства про офшорну діяльність взагалі, введені спеціальні закони про офшорну банківську діяльність. Місцевим законодавством передбачається обов'язкове отримання одного з двох-трьох типів ліцензій на ведення офшорних банківських операцій (необмежена і обмежена, типу А, В, С, N1, N2 і N3 тощо). Ці ліцензії видаються міністром фінансів або Центральним банком країни реєстрації.
Банківська ліцензія типу А видається тільки першокласним банкам з солідною міжнародною репутацією. Вона дозволяє офшорному банку вести будь-які банківські операції як з резидентами, так і нерезидентами, а з нерезидентами - і в будь-якій іноземній валюті. Розрахунки в національній валюті країни реєстрації банкам заборонені. Банківська ліцензія типу А видається на термін від 1 до 5 років, її дія пролонговується автоматично на наступний термін, якщо утримувач ліцензії типу А не порушує норм ОББ, що діють. На користь клієнтури і зміцнення міжнародної репутації своїх країн місцева адміністрація встановила підвищені вимоги до утримувачів ліцензії типу А щодо мінімальних сум статутного капіталу і сплаченої його частки офшорними банками, а також реєстраційного і ліцензійного збору. Видачі ліцензії типу А зазвичай передує серія переговорів з керівництвом материнського банку про конкретні умови реєстрації і діяльності кожного першокласного офшорного банку. Утримувачів ліцензій типу А небагато через високі вимоги до них, і лише великі міжнародні банки з високою діловою репутацією у змозі виконати ці вимоги.
Банківська ліцензія типу В, забороняючи банківське обслуговування резидентів країни реєстрації банку, дозволяє усі або майже всі банківські операції з нерезидентами за кордоном в іноземних валютах. Зазвичай вона видається строком на 1 рік, і її дія продовжується на наступний термін, якщо офшорний банк не порушує вимог місцевого банківського регулювання. Вимоги щодо статутного капіталу і ліцензійного збору для банків з ліцензією типу В зазвичай менш жорсткі, ніж для першокласних банків. Більшість офшорних банків реєструються і працюють за ліцензією типу В.
У деяких офшорних банківських центрах видається ліцензія типу С, яка, забороняючи її утримувачам операції на місцевому ринку країни реєстрації банку, дозволяє таким банкам обмежену кількість банківських операцій у деяких іноземних валютах (і те, й інше вказане в ліцензії) і з певними (часто вказаними в ліцензії) нерезидентами. Для них встановлені достатньо скромні мінімуми статутного і сплаченого капіталу і ставки реєстраційних і ліцензійних зборів. Термін дії ліцензії типу С зазвичай 1 рік з можливою подальшою пролонгацією наступного року. Офшорні банки з ліцензією типу С зазвичай обслуговують певну групу організаційно пов'язаних нерезидентних компаній, до складу яких входить і сам офшорний банк, і в цьому сенсі вони схожі на пов'язані страхові компанії. Ця ліцензія популярна і серед заможних фізичних осіб, які з певних причин вирішили мати свій особистий або сімейний офшорний банк.
У більшості офшорних банківських центрах обоє'язковою умовою для реєстрації банку є наявність досвіду банківської діяльності у власників і менеджерів створюваного банку, а в деяких країнах - і особиста участь власників банку в управлінні його поточною діяльністю. Практично всюди введений аудиторський контроль за діяльністю офшорних банків з боку тих чи інших органів управління місцевої адміністрації. Ці заходи істотно оздоровили й упорядкували ОББза останні роки.
24.3. Основні переваги офшорних банків
Засновниками офшорних банків виступають, у першу чергу, провідні банки і транснаціональні корпорації, які у своєму глобальному бізнесі використовують пільги і переваги офшорних банківських операцій для своєї вигоди. Конгломерати дрібних і середніх фірм, що організаційно пов'язані, також проводять активну роботу у створенні офшорних банків для обслуговування своїх міжфірмових розрахунків. І нарешті, окремі заможні фізичні особи з певних причин, не довіряючи кошти в трастове управління стороннім особам, бачать сенс у створенні особистого або сімейного офшорного банку. Клієнтами таких банків виступають банки, транснаціональні корпорації, середні й дрібні фірми та фізичні особи, що усвідомили доцільність використання офшорних банківських послуг. Серед клієнтів є, звичайно, і численні офшорні фірми інших, крім банківської, спеціалізацій. Різні групи цієї клієнтури отримують свої вигоди від використання послуг офшорних банків.
Звичайні банки давно оцінили і реалізують переваги ОББ, провідні банки різних країн мають розгалужену мережу своїх офшорних філій по всьому світу.
У розвинених країнах створення звичайного банку коштує 2-10 млн дол. США. Офшорний банк з мінімальними засновницькими витратами і ліцензією типу В або С можна заснувати за 30-40 тис дол. США, включаючи оплату реєстраційного збору і витрати на послуги місцевих юристів. Створення солідного офшорного банку з ліцензією типу А, що претендує на міжнародне визнання, коштує, звичайно, дорожче.
Яскравим винятком із загального правила є офшорні банки Республіки Чорногорія. Парламентом даної Республіки 26 липня 1996 р. був схвалений Закон "Про компанії, що створюються і здійснюють діяльність на особливих умовах", який поклав початок створенню міжнародного офшорного центру в Чорногорії і відкрив нові фінансові, податкові та інвестиційні можливості для здійснення офшорної діяльності, зокрема для здійснення офшорної банківської діяльності. Слід також зазначити, що Республіка Чорногорія не увійшла до переліку офшорних зон, з банками яких українським банкам заборонено встановлювати кореспондентські відносини на підставі Постанови НБУ від 04.11.99 р. № 539 "Про впорядкування кореспондентських відносин комерційних банків". Офшорним банкам Чорногорії дозволяється будь-яка діяльність, за винятком банківського обслуговування резидентів Чорногорії.
Як основні переваги офшорного банку можна виділити:
1. Низькі засновницькі й адміністративні витрати. У офшорних країнах ці величини значно нижчі ніж у звичайних. Для більшості бізнесменів це єдина можливість заснувати іноземний комерційний банк, оскільки інші умови неприйнятні із-за високих вимог до капіталу, персоналу, репутації та бізнес-плану банку. Заснувавши офшорний банк, великі компанії та банки можуть зменшити свої витрати і можливості для бізнесу збільшуються.
Офшорний банк часто виступає як зарубіжний розрахунковий і платіжний центр холдингу або фінансово-промислової групи. У ньому можуть знаходитися поточні рахунки і депозити компаній групи. Обслуговування через офшорний банк дозволяє уникати звернення до іноземних банків. У результаті значна частка витрат на банківські послуги залишається у розпорядженні групи.
2. Численні податкові пільги у країнах реєстрації (тільки разовий реєстраційний збір, щорічний ліцензійний збір і невеликий податок на прибуток).
3. Повне звільнення операцій від місцевого валютного контролю і безперешкодне відкриття та ведення валютних рахунків як в країнах їх реєстрації, так і за кордоном.
4. Підвищена конфіденційність операцій офшорних банків і їх клієнтів. Дозволяється використовувати інститут номінальних директорів, допускається випуск акцій на пред'явника при створенні офшорних банків. Практично у всіх міжнародних офшорних фінансових центрах забезпечена конфідеційність банківських рахунків. Правда, останніми роками міжурядові угоди про співпрацю з питань оподаткування змушують офшорні банки надавати правоохоронним органам країн-учасниць необхідну ділову інформацію по офшорних банках, але ці домовленості діють не скрізь і, як правило, тільки у разі відкриття судових позовів і справ. Популярні послуги офшорних банків з відкриття анонімних рахунків.
5. Офшорні банки вільні від дотримання суворих норм місцевого банківського регулювання. Для них не обов'язково у примусовому порядку купувати казначейські зобов'язання центрального банку або уряду країни реєстрації. У своїй кредитній політиці їм не потрібно слідкувати за обліковою ставкою центральних банків країн реєстрації. Немає вимог до рівнів ліквідності, резервів і деяких інших норм та лімітів банківської практики.
6. Мультивалютна маневреність внесків. Глобальний характер ОББ дозволяє розосереджувати активи вкладників за кордоном у декількох сприятливих та стабільних юрисдикціях і тим самим додатково захищати ці активи від знецінення, конфіскації та ризиків. Оскільки багато офшорних банків, крім банківського обслуговування, беруть на себе і функції трастового управління активами клієнтів, забезпечується професійне розпорядження власністю.
7. Доступ до міжнародної мережі банківських кореспондентських рахунків. Використовується для міжнародного перерозподілу капіталів і проведення різноманітних фінансових операцій.
8. Доступ до міжнародного кредитного ринку. Доходи офшорного банку від валютних операцій, участі в наданні синдикованих кредитів на грошовому ринку, операцій з цінними паперами і внесками можуть бути захищені від високих ставок податків, що застосовуються відносно звичайних банків і фінансових установ. З останніх може стягуватися і податок на отримані відсотки. У разі офшорних банків податки з джерела прибутків на банківські відсотки, дивіденди й інші аналогічні платежі не стягуються.