Банківська система Словаччини є надзвичайно привабливою для іноземних інвесторів. По-перше, вигідне географічне положення в самому центрі Європи. По-друге, відносно дешева робоча сила, робітники при цьому мають високу кваліфікацію і сумлінність. Але основна причина полягає у тому, що залучення іноземного капіталу для уряду цієї країни - є першочерговим пріоритетом.

Оскільки залучення прямих іноземних інвестицій (далі -ПІІ) є основним завданням словацького уряду, воно надає інвесторам інвестиційні стимули (допомоги в будівництві інфраструктури, пільги з податку на нерухомість та ін.), які становлять 21 % від загального запланованого обсягу інвестицій.

У 2000 р. словацький уряд почав реформу банківського сектору, яка складалася з таких трьох основних завдань: реструктуризація і приватизація трьох найбільших державних банків; реформування дрібних і середніх банків, а також посилення банківського нагляду і регулювання.

Трансакційні витрати, реклама, консалтинг при здійсненні цієї реформи були частково профінансовані міжнародними організаціями, а самі банки продані найбільшим іноземним банкам. Дохід, одержаний від приватизації банків, становив 42,7 млрд крон (приблизно 1,5 млрд амер. дол). До 2006 р. у країні залишився 21 банк (у 1998р. їх було 25), а частка іноземних інвесторів у сумарному капіталі банків склала 90 %. Замість збитків, що стійко генерувалися банківською системою в 1997-1999 pp., банки почали отримувати прибутки (у 2005 р. чистий прибуток дорівнював 410 млн амер. дол.).

Завдання і запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте особливості діяльності банківської системи Словаччини після розпаду Чехословаччини. У якому році сталися ці події?

2. З якими проблемами зіткнулася банківська система Словаччини у процесі свого становлення?

3. Які банки в 1999 році були підготовлені словацьким урядом для подальшої їхньої приватизації? Скільки було етапів приватизації?

4. Назвіть складові елементи банківської системи Словаччини.

5. Які можна виділити функції та завдання Національного банку Словаччини?

6. На підставі яких законів діє Національний банк Словаччини?

7. Назвіть банки, що функціонують у Словаччині.

8. Чи є у Словаччині банки без участі іноземного капіталу? Поясніть відповідь.

9. Назвіть найбільші банки Словаччини і які банківські продукти та послуги вони пропонують?

10. У якому році був створений Експортно-імпортний банк Словаччини і з якою метою?

11. Чи приваблива банківська система Словаччини для іноземних інвесторів? Поясніть відповідь, порівнюючи її з банківськими системами Польщі, Угорщини, Чехії.

12. Які основні завдання реформи банківської системи Словаччини, що розпочалася з 2000 року? З чим це пов'язано?

ЧАСТИНА V. МІЖНАРОДНА БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

Розділ 17. Європейська банківська система

17.1. Історичні передумови розвитку Європейської системи центральних банків

Банківська інтеграція в Західній Європі формувалася задовго до створення Європейського Союзу (далі - ЄС) і починалася з елементів валютної інтеграції. Римському договору, що закріпив його створення, передували угода про багатосторонні валютні компенсації між Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом і Німеччиною, яка приєдналася до них з 1947 р. Однак процес інтеграції в банківській сфері починається на стадії формування економічного й валютного союзу, у межах якого забезпечується вільне переміщення товарів, послуг, капіталів, валют на основі рівних умов конкуренції та уніфікації законодавства у цій сфері.

Європейська банківська система, започаткована ще в перші повоєнні роки, є результатом і водночас одним з важливих інструментів європейської інтеграції та Європейської валютної системи. Створення ефективно діючої банківської системи потребувало не тільки кардинальних змін на законодавчому рівні країн, що увійшли до складу валютного союзу, але й прийняття уніфікованих вимог усіма країнами-членами. Процеси реорганізації банківських систем країн Європейського валютного союзу та створення Європейської банківської системи пройшли декілька важливих етапів розвитку.

На першому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися переважно на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися: взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог і зобов'язань, пільгове кредитування. Так, упродовж 1947-1950 pp. було укладено понад 400 валютно-клірингових угод, на які припадало майже дві третини внутрішньо-європейського товарообміну.

Наступним етапом в еволюції валютних відносин стало функціонування у 1950-1958 роках Європейського платіжного союзу (далі - ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій основі. Цей союз об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки у його межах здійснювалися за допомогою умовної грошової одиниці, яка за золотим вмістом прирівнювалась до 1 амер. дол. Ця одиниця стала прототипом європейської валютної одиниці, а ЄПС - прототипом Європейської банківської системи.

Підписання в 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської Економічної Співдружності (далі - ЄЕС) започаткувало наступний етап у розвитку валютних відносин. 31 січня 1959 р . почав функціонувати Європейський валютний союз (далі - ЄВС), у якому продовясували співробітництво усі 17 країн, що входили до колишнього ЄПС. Згодом зі структури ЄВС виокремився Валютний союз країн-учасниць Спільного ринку. Програма створення цього союзу була розроблена спеціальною комісією, яку очолював колишній прем'єр-міністр Люксембургу П. Вернер. Після прийняття 22 березня 1971 р. цієї програми Радою Міністрів ЄВС зазначений документ отримав назву "План Вернера", реалізація якого мала важливе значення у розвитку Європейської банківської системи і була розрахована на 10 років - до 1980 р.

На першому етапі (1971-1974 pp.) передбачалися звуження меж коливань валютних курсів спочатку до ±1,2 %, а потім до 0 %, запровадження повної взаємної оборотності валют, уніфікація валютної політики на основі її гармонізації й координації, узгодження економічної, фінансової та грошово-кредитної політики. Другий етап (1975-1976 pp.) мав характеризуватися завершенням зазначених заходів. Основою третього етапу (1977-1979 pp.) мали стати: передача наднаціональним органам ЄС деяких повноважень, що належали національним урядам, створення європейської валюти з метою вирівнювання валютних курсів і цін на базі фіксованих паритетів. Планувалося створення єдиної бюджетної системи, оптимізація діяльності банків і банківського законодавства. Ставилося завдання заснувати загальний центр для вирішення валютно-фінансових питань та об'єднати центральні банки ЄС за прикладом Федеральної резервної системи США для гармонізації грошово-кредитної і валютної політики.

Незважаючи на деякі зрушення в інтеграційному процесі, "План Вернера" не був реалізований. Це було зумовлено розбіжностями в ЄС, зокрема між національним суверенітетом і спробами наднаціонального регулювання валютно-кредитних відносин, розходженнями в темпах економічного розвитку, кризами 70-х початку 80-х років.

Тривалий застій у створенні Європейської банківської системи продовжувався із середини 70-х до середини 80-х років. Ситуація стала якісно змінюватися в 80-х роках. До цього часу посилилися економічна взаємозалежність і міждержавне регулювання. Була сформована розгалужена інституційно-організаційна структура.

Наступна спроба створити Європейську банківську систему була пов'язана з трансформацією Європейського валютного союзу у Європейську валютну систему. Суть розвитку зазначених процесів визначалася реалізацією пропозицій голови Комісії ЄС Ж. Делора, які після відповідного їх схвалення у квітні 1989р. Радою ЄС отримали назву "План Делора". Він передбачав поетапну трансформацію Європейської валютної системи в Європейський валютний союз - не просто глибоку валютну інтеграцію, а утворення спільного для країн-членів ЄС Європейського центрального банку і заміну в перспективі національних грошових одиниць єдиною валютою співтовариства.

Важливою подією на шляху реалізації "Плану Делора" стало підписання у лютому 1992 р. в м. Маастрихт і (Нідерланди) Маастрихтської угоди, яка визначила інституціональні та правові засади ЄВС.

Угодою окреслено основні передумови утворення ЄВС: здійснення країнами ЄС повної необмеженої конвертованості національних валют, абсолютної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків, суворої фіксації

(без будь-яких граничних допущень) валютних курсів. Визначено основні етапи становлення Європейської банківської системи.

Основним підсумком першого етапу, який почався у 1992 році та завершився на початку 1994p., стала ратифікація Маастрихтської угоди всіма країнами-учасницями; повна лібералізація у межах ЄС міграції капіталу; здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн, які мають найсприятливіші для цього показники (таблиця 17.1); скорочення бюджетних дефіцитів.

Таблиця 17.1 - Основні показники функціонування країн відповідно до положень Маастрихтської угоди

Другий етап (1 січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.) був присвячений подальшій підготовці країн-член і в до введення євро. Головною подією у створенні організаційної структури для переходу на єдину валюту стало заснування Європейського валютного інституту, що виступав як прообраз Європейського центрального банку (далі - ЄЦБ), основним завданням якого стало визначення правових, організаційних і матеріально-технічних передумов, необхідних ЄЦБ для виконання своїх функцій, починаючи із третього етапу. Європейський валютний інститут відповідав також за посилення координації грошово-кредитної політики країн-членів напередодні становлення економічного й валютного союзу і міг виносити рекомендації національним центральним банкам. На даному етапі відбулися такі інтеграційні процеси:

- прийняття законодавства, що забороняє підтримку діяльності державного сектору шляхом кредитування центральними банками його підприємств й організацій у країнах-членах, так само як і пряме придбання центральними банками боргів держави. Така сама заборона на третьому етапі поширюється на ЄЦБ;

- прийняття законодавства, що скасовує привілейований доступ підприємств й організацій державного сектору до ресурсів фінансових інститутів. Аналогічна заборона розповсюджується на ЄЦБ на третьому етапі;

- затвердження законодавчих актів, що забороняють брати на себе зобов'язання державного сектору однієї із країн-членів іншою країною-членом або ЄС у цілому;

- формулювання вимоги про те, що країни-учасниці повинні докладати зусилля для недопущення надмірного дефіциту державних фінансів (показник бюджетного дефіциту не вище 3 % ВВП і величина державного боргу не вище 60 % ВВП), що потім було підкріплено процедурою спостереження з боку Ради ЄС за бюджетним процесом країн-членів з винесенням їм рекомендацій про коригувальні заходи, якщо такий надмірний дефіцит має місце;

- прийняття національного законодавства, що надає центральним банкам країн-учасниць статутну незалежність від їх урядів, для того щоб зрівняти їх правовий статус із аналогічним статусом, наданим ЄЦБ.

До кінця другого етапу відбулося помітне зближення основних макроекономічних показників країн-учасниць ЄВС, були досягнуті реальні успіхи в забезпеченні стабільності цін, оздоровленні державних фінансів, зниженні довгострокових процентних ставок, стабілізації обмінних курсів національних валют (таблиця 17.2).

Таблиця 17.2 - Країни, які відповідали умовам для введення евро

2 травня 1998 р. Європейська рада ухвалила рішення щодо того, які із країн допускаються до переходу на євро з початку третього етапу становлення економічного й валютного союзу. Ними стали Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія й Франція. Це рішення було прийнято на базі рекомендацій Ради з економічних і фінансових питань ЄС, що виходив з індивідуальних контрольних оцінок Комісії ЄС і Європейського валютного інституту про ступінь виконання окремими країнами-членами критеріїв конвергенції, встановлених Маастрихтським договором і протоколом до нього.

Третій етап (1 січня 1999 р. - 1 липня 2002 р.) став етапом практичного переходу країн-членів на єдину валюту. З 1 січня 1999 р. були зафіксовані валютні курси євро до національних валют країн-учасниць зони євро, а євро стало їх спільною валютою. Відбулася також заміна екю на євро у співвідношенні 1:1.