Файл: Лекції Банківська система.doc

Із серпня 1995 року процентні ставки мінімальних резервів становили: за поточними рахунками - 5 %, за терміновими рахунками - 2 і ощадними рахунками - 1,5 %'. Безумовно, політика центрального банку щодо мінімальних резервів впливає на грошову масу в кращі. Щорічно Федеральний банк публікує встановлений ним цільовий коридор на наступні 12 місяців щодо збільшення кількості грошей. Основою для встановлення кількості грошей є припущення про збільшення виробничого потенціалу, нормативний розвиток цін і зміна швидкості обертання грошей. Маючи в своєму розпорядженні інформацію про кількість грошей, Федеральний банк надає німецькій економіці орієнтири, в яких межах банк вважає доцільним, з одного боку, допущення можливого зростання, а з іншого - жорстке обмеження інфляції.

Економічний розвиток у промислово розвинених країнах ще в 70-і роки спростував популярну гіпотезу, згідно з якою зростання економіки і зростання ступеня зайнятості населення можливі в довгостроковому плані за допомогою інтенсивної інфляції. Навпаки, стабільність вартості грошей у довгостроковому плані - важлива умова безперебійного функціонування ринкової економіки, успішного економічного зростання і високої зайнятості. Як банківська установа. Федеральний банк виконує обов'язки "домашнього банку" Німеччини. З початком (1994 р.) другого етапу економічного і валютного союзу в країнах ЄС вступила в силу загальна заборона для емісійних банків надавати кредити державному сектору. Таким чином, у країн ax-учасницях закріплена бюджетна дисципліна й одночасно закрите важливе потенційне джерело інфляції.

Основний обсяг чекових і безготівкових розрахунків, а також оборотів векселів державного сектору всередині країни здійснюється через Німецький федеральний банк і його філіали. Федерація, особливі фонди Федерації і землі повинні випускати боргові зобов'язання і казначейські векселі насамперед через Федеральний банк, інакше випуск треба погоджувати з Федеральним банком (ст. 20 ЗФБ).

Чистий прибуток, отриманий банком із операцій з кредитними установами, з операцій на відкритому ринку та інших операцій, розподілявся в такому порядку: 20 % прибутку, але мінімум 20 млн німецьких марок, слід було відраховувати в нормативний резерв до тих пір, поки він не досягне 5 % банківського обігу; до 10 % чистого прибутку, що залишився, могло бути використано для формування інших резервів (резерви не можуть перевищувати в цілому суми основного капіталу, який становив 290 млн марок); 80 млн марок відраховувалося в резерв, створений на основі Закону про погашення компенсаційних вимог, а сума, що залишилася, повинна бути перерахована Федерації (ст. 27 ЗФБ).

Рада центральних банків з відома Федерального уряду призначає аудиторів для перевірки річного звіту Німецького федерального банку. Спираючись на звіт, Федеральна рахункова палата проводить ревізію Німецького федерального банку і робить висновок, який разом з висновком аудиторів передається федеральному міністру фінансів.

Отже, у Німеччині управління кредитними установами здійснюють два самостійні відомства - Федеральний банк і Відомство з нагляду за кредитною справою. Між ними законодавчо розподілено виконання функцій управління і Федеральний банк є самостійним органом, який не підпорядковується уряду країни і проводить зважену грошово-кредитну політику.

З 1 січня 1999 року Німецький федеральний банк ("Дойчебун-десбанк"), виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного й економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо стосовно грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи Європейських центральних банків. У зв'язку з цим банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня. Банк активно кредитує комерційні банки (найбільш поширена форма кредитування - операції РЕПО, що становлять 40 % активів балансу). Однак головним завданням залишилося зберігання стабільності валюти, але вже відповідно до евро.

7.3. Відомство з нагляду за кредитною справою як основний наглядовий орган у банківській системі Німеччини

Довготривалою та стійкою тенденцією в розвитку банківської системи Німеччини є посилення процесів концентрації та спеціалізації банківського капіталу. Кількість кредитних установ скоротилася, а їх активи зросли більше ніж у 4 рази. Крім того, виникли нові форми в цих процесах - здійснюється злиття різноманітних за видом діяльності банків, наприклад, поглинання гроссбанками ряду іпотечних банків.

Засоби, акумульовані банківською системою, направляються на фінансування економіки, держави і кредитних установ країни, а також вкладаються в іноземні банки та економіку інших країн.

Проте значні ресурси банківської системи вилучаються з виробництва та обігу і направляються на фінансування державних видатків. Контроль над кредитною системою Німеччини здійснюють Німецький федеральний банк і Відомство з нагляду за кредитною справою.

Разом із загальними розпорядженнями цивільного і господарського права, а також спеціальними законами для окремих банківських груп існує спеціальний Закон "Про кредитну справу" від 10 липня 1961 року , який має першочергове значення для діяльності кредитних установ (далі - ЗКД).

Як і в деяких інших країнах, у Німеччині діє принцип подвійного зовнішньогалузевого контролю за кредитною діяльністю -з боку спеціального державного органу і з боку центрального банку. Згідно із Законом "Про кредитну справу" виконання однієї з найважливіших функцій з управління кредитними установами - функції нагляду - є прерогативою спеціально створеного для цього в 1961 році в Берліні Федерального відомства з нагляду за кредитною справою (Bundesverband deutscher Banken).

Федеральне відомство з нагляду за кредитною справою здійснює державний контроль усіх кредитних установ. Будучи самостійним федеральним верховним органом, виконує вказівки федерального міністра фінансів, який здійснює службовий нагляд. Президента Федерального відомства з нагляду призначає Президент Німеччини згідно з пропозицією Федерального уряду, при цьому враховується і думка Німецького федерального банку. Поставлене перед відомством завдання "боротьби з порушеннями в кредитній справі" здійснюється за рахунок того, що згідно із законом кредитні установи зобов'язані надавати контролюючому органу через певні проміжки часу повну інформацію щодо їх діяльності. В обов'язки відомства не входить вирішення спірних питань з банківських операцій між окремими кредитними установами або їх клієнтами.

Федеральне відомство з нагляду здійснює нагляд за кредитними установами відповідно до Закону "Про кредитну справу" і зобов'язане діяти тільки в суспільних інтересах. Воно повинне протидіяти небажаним явищам у банківській діяльності, які можуть піддавати небезпеці майно, довірене кредитним установам, мати несприятливі наслідки для банківського бізнесу або створювати серйозні проблеми для народного господарства (ст. 6 ЗКД).

Згідно із Законом "Про кредитну справу" Німецькому федеральному банку ставиться в обов'язок тісна взаємодія з Відомством із нагляду за кредитною справою (ст. 7 ЗКД, ст. 16 ЗФБ). Оскільки дане відомство не має своїх структурних підрозділів у регіонах, банківське законодавство підключає до практичної реалізації функції нагляду на місцях систему Німецького федерального банку.

Центральні банки земель здійснюють постійний нагляд за кредитними інститутами регіону, аналізують інформацію та обов'язкову звітність (місячні та річні звіти, завірені ревізором), а також іншу документацію банків і зі своїми висновками відправляють Відомству з нагляду, оскільки тільки воно має право застосовувати за потреби відповідні санкції проти порушників. Таким чином, якщо Відомство з нагляду має намір ухвалити загальне рішення відносно всіх кредитних установ, воно не може зробити це самостійно: в одному випадку потрібна згода Федерального банку (наприклад, під час ухвалення рішень щодо власного капіталу і ліквідності банку), а в іншому - достатньо тільки поінформувати його (ст. 16 ЗФБ).

Німецький федеральний банк і Відомство з нагляду за кредитною справою повинні повідомляти один одному будь-яку інформацію і результати своїх спостережень, які можуть мати значення для виконання ними відповідних функцій. Федеральний банк повинен надавати Відомству з нагляду статистичну інформацію, яку він збирає (п. 1 ст. 7 ЗКД). Президент Відомства з нагляду (або його заступник) має право брати участь в обговоренні Радою центральних банків питань, що знаходяться в межах його компетенції. Під час таких обговорень він володіє правом дорадчого голосу (п. 2 ст. 7 ЗКД).

Аналізуючи банківське законодавство і практику кредитної справи в Німеччині, не можна провести чіткий розподіл функцій контролю між Федеральним банком і Відомством з нагляду за кредитною справою. Зрозуміло одне, що цей контроль надзвичайно жорсткий.

Закон "Про кредитну справу" містить у першу чергу розпорядження про форму нагляду і контролю, про комерційне поле діяльності, власний капітал і ліквідацію кредитної установи. Загальні положення Закону доповнюють інструкції, що видаються Відомством з нагляду за кредитною справою, що узгоджені з Німецьким федеральним банком. Згідно із Законом "Про кредитну справу" (ст. 82) Федеральне відомство з нагляду за кредитною справою уповноважене видавати ліцензії на банківську діяльність.

У цьому випадку воно повинне обов'язково враховувати думку представників того банківського союзу, членом якого новостворений банк має намір стати. Ліцензія може бути обмежена декількома видами банківських операцій. Здійснення банківських операцій без ліцензії - дія, що карається законом (ст. 54 ЗКД). У видачі ліцензії може бути відмовлено, якщо не дотримані умови ст. 33 закону [наприклад, якщо керівники кредитної установи не володіють необхідною професійною кваліфікацією, якщо засновники не заслуговують довіри або кредитна установа не має принаймні двох менеджерів (принцип подвійного контролю управління)].

Кредитні установи, які мають намір приймати внески (депозити), повинні мати мінімальний власний капітал, еквівалентний п'яти мільйонам євро. Мінімальний капітал інших кредитних установ встановлює Відомство з нагляду за кредитною справою. Для здійснення банківської діяльності на території Німеччини відділенням іноземних банків з держав-членів ЄС ліцензії не вимагаються, вони підлягають контролю з боку держави, що зареєструвала банк. Діяльність відділень іноземних банків з інших держав підлягає контролю з боку Відомства з нагляду (як і діяльність національних кредитних установ).

Контролюючі установи сьогодні займають надзвичайно сильну позицію в загальній структурі банківської системи Німеччини. Німецький приклад являє собою інтерес, оскільки економічна ефективність Німеччини заснована головним чином на стабільній грошовій і валютній системі, ліберальному законодавстві і рівновазі соціальних інтересів.

7.4. Структура комерційних німецьких банків

У Німеччині функціонує близько чотирьох тисяч кредитних установ, які можна розділити, залежно від виду їх діяльності, на універсальні і спеціалізовані банки або, залежно від їх організаційно-правової форми, на приватні комерційні банки і публічно-правові кредитні установи. Різні комерційні цілі, які в минулому були додатковим критерієм відмінності між банками, нині майже втратили це значення. Тільки приватні комерційні банки, як і раніше, ставлять перед собою мету заробляти прибуток, працюючи в промисловості. Мета кооперативних банків - обслуговування своїх членів, а публічно-правові кредитні установи формально своєю метою проголошують "суспільні інтереси" - ідея сприяння накопиченню заощаджень і забезпеченню приватних клієнтів та економіки в цілому дешевими банківськими послугами. У зв'язку із жорсткою конкуренцією між банками щодо залучення клієнтів умови на ринку банківських послуг зближуються і відмінність між окремими банківськими групами визначити важко, тобто відбувається процес універсалізації кредитних установ.

Комерційні і спеціалізовані банки надають у рік небанківському сектору (підприємствам, приватним особам, державним бюджетам різних рівнів) кредити на суму понад 1,5 блн євро, з них понад 150 млрд - шляхом придбання за свій рахунок державних облігацій і акцій промислових підприємств. Частка комерційних банків від усього кредитного обсягу становить майже 80 %, а в секторі придбання цінних паперів їх частка перевищує 90 %.

Універсальні банки

Особливий характер німецької банківської системи (порівняно з іншими промислово розвиненими країнами) заснований на значній перевазі універсальних кредитних установ. Незалежно від відмінності в організаційно-правових формах кредитних установ, відносин власності, величини банків більшість з них суміщають усі можливі банківські операції. Так, згідно зі ст. 1 Закону "Про кредитну справу" банки здійснюють такі види депозитно-позичкових та інвестиційних операцій:

- прийом депозитів;

- надання кредитів і акцептів;

- облік векселів і оплата чеків;

- придбання і продаж цінних паперів за дорученнями;

- зберігання й управління цінними паперами;

- інвестиції в цінні папери та інші довгострокові активи;

- ухвалення зобов'язань з купівлі вимог до закінчення терміну;

- надання гарантій;

- проведення безготівкових розрахунків.

Створення універсальної банківської системи пояснюється тим, що Німеччина з часу її промислового розвитку не мала в своєму розпорядженні в достатньому розмірі власного капіталу, що викликало необхідність використовувати банківські кредити у великих обсягах. Свою ефективність німецька система фінансування промисловості довела після двох світових війн, у період економічного відновлення економіки.

Основна перевага універсальної банківської системи порівняно з англосаксонською банківською системою з розділенням банків полягає у вищій стабільності на базі ефектів диверсифікації і відповідно пов'язаною з цим високою надійністю грошових внесків. Крім того, відсутність внутрішнього розділення за напрямами діяльності банків забезпечує можливість надання клієнтові обширного сервісу "в одному вікні" і за рахунок широкого асортименту пропонованих послуг банк продає свої послуги в зручний для клієнта час.

Підставою для критики універсальної банківської системи служить значний промисловий вплив німецьких банків. Сьогодні у Німеччині діє близько 4 000 кредитних установ, які мають майже 45 000 філіалів. У середньому при чисельності населення 80 мли кожне банківське відділення обслуговує близько 1 600 осіб (Німеччина входить до країн світу з однією з найщільніших мереж банківських філіалів).

Універсальні банки можна розділити на три основні групи:

I) близько 350 приватних комерційних банків, в які входять три великі банки, регіональні банки та інші кредитні установи, а також філіали іноземних банків, частка яких у ділових операціях банків становить близько 30 %;